2.2.5.3. КОНОПЛІ

Господарське значення. Коноплі забезпечують потреби народно­го господарства у волокні та олії. Волокно конопель, якого в сухих стеблах міститься 18 — 23 %, є досить міцним і стійким проти гниття при тривалому перебуванні під водою. Із довгого волокна виробля­ють морські й річкові канати, шнури; із короткого — вірьовки, сно­пов'язальні та пакувальні шпагати, а також грубі тканини — бре­зент, парусину, полотно, мішковину та ін. Кострицю використову­ють для виробництва паперу, теплоізоляційних плит, костроплит для меблів, целюлози, пластмаси, на паливо.

Насіння конопель містить 30 — 35 % швидковисихаючої олії (йод­не число 140 - 165), яке широко використовується в лакофарбовій промисловості та виробництві оліфи й мила. Конопляна олія є та­кож цінним продуктом харчування. Її використовують у їжу, для виготовлення консервів, кондитерських виробів.

Конопляна макуха, у складі якої міститься до 7 - 10 % жиру та 25 — 30 % білка, є цінним концентрованим кормом для худоби, особ­ливо молочних корів. Кілограм макухи за вмістом перетравного протеїну прирівнюється до 2,9 кг вівса або 3 кг ячменю, 3,1 кг куку­рудзи, 15,3 кг картоплі, що свідчить про її високу кормову пожив­ність.

Достовірних даних про походження культури конопель та їх вік немає. Перші повідомлення про них є в індійських літописах за 900 — 800 рр. до н. е. В Індії їх вирощували спочатку як лікарські рослини, пізніше — як прядивні. Є також свідчення, що за 500 р. до н. е. коноплі культивувалися в Китаї. На території Росії вони з'явилися в ІХ ст., а в XVI ст. їх волокно стало важливою частиною російського експорту в інші країни. У європейських країнах історія конопель бере свій початок з XVI ст. Із зарубіжних країн коноплі найпошире­ніші нині в Індії та Китаї, з європейських — в Італії, Франції, Юго­славії, Угорщині, Польщі.

Не так давно (1956 — 1960 рр.) перше місце у світі за посівними площами конопель (понад 600 тис. га) посідала Росія. В останні роки вони скоротилися до 60 — 100 тис. га, що пояснюється різким збіль­шенням виробництва синтетичного волокна. Особливо інтенсивно скорочувалися посівні площі конопель в Україні — з 160 тис. га в 1956 р. до 11 тис. га у 1990 р. Їх вирощують у Сумській, Чернігів­ській, Черкаській, Полтавській, Дніпропетровській, Миколаївській областях. Вихід волокна конопель при дотриманні належної техно­логії становить 10 — 12 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Коноплі належать до родини коноплеві (Cannabinaceae), яка об'єднує три самостійних види: коноплі звичайні, або посівні (Cannabis sativa L.), які виро­щують на волокно й насіння; коноплі індійські (Cannabis indica Lam.), з листя яких синтезують для потреб медицини наркотичні речовини (гашиш), та коноплі-засмічувачі (Cannabis ruderalis Janisch.), які трапляються на полях Сибіру, Середньої Азії, Повол­жя в дикому стані і як бур'ян засмічують посіви культурних коно­пель. У державах СНД, в тому числі в Україні, виробниче значення мають коноплі звичайні, або посівні, — дводомні роздільностатеві рослини, у яких чоловічі квітки розміщуються на одних рослинах, жіночі — на інших (рис. 73). Рослини з чоловічими квітками дістали назву плосконі, з жіночими — матірки. Плоскінь на відміну від ма-тірки достигає на 30 — 45 днів раніше, що створює труднощі при збиранні конопель на волокно й насіння. Це спонукало селекціоне­рів на виведення однодомних конопель, які достигають одночасно й сорти яких широко впроваджені у виробництво.

Найціннішою господарською частиною конопель є їх волокнисті стебла — важлива сировина для виробництва волокна. Останнє утворюється в коровій частині стебла у вигляді волокнистих (луб'яних) пучків на периферії камбіального кільця. Волокнисті пуч­ки зовнішнього кільця (первинний луб) складаються з довгих елас­тичних елементарних волоконець завдовжки до 35 — 50 мм, міцно склеєних між собою. Вони є основною сировиною виробництва висо­коякісного довгого конопляного волокна. Пучки внутрішнього кіль­ця (вторинний луб) утворюються з коротких (4 — 10 мм завдовжки) і слабкоеластичних волоконець, які при переробці трести придатні лише на клоччя.

Первинний луб з довгими волоконцями формується переважно в середній частині, вторинний з короткими волоконцями — в нижній третині стебла.

Ріст і розвиток конопель, їх продуктивність значною мірою зале­жать від забезпеченості рослин у період вегетації потрібними факто­рами урожайності — теплом, вологою, елементами живлення та ін.

Насіння конопель починає проростати при температурі посівного шару ґрунту 1 — 3 °С, а сходи здатні витримувати весняні заморозки до мінус 5 — 6 °С. Тому нерідко сіяти коноплі починають у ранні строки при прогріванні ґрунту до 5 — 7 °С, що сприяє формуванню більш високорослих рослин. Проте максимального виходу насіння і волокна досягають при сівбі конопель у ґрунт, прогрітий на глибині загортання насіння до 8 - 10 °С. Найсприятливіша температура під час вегетації конопель 18 - 20 °С з підвищенням до 25 °С у фазі бу­тонізації, коли рослини інтенсивно ростуть у висоту з добовим при­ростом до 5 — 10 см. Зниження температури повітря в цей час при­гнічує ріст і розвиток конопель.

Коноплі виявляють підвищені вимоги до вологи, про що свідчить їх досить високий транспіраційний коефіцієнт — у середньому 600 — 800 - 1200, а при підвищених температурах досягає 1000 - 1200. Більш економно витрачають вологу на утворення сухої речовини південні коноплі.

Найвищої якості волокно (довге, міцне) утворюється в стеблах конопель при вирощуванні їх в умовах достатнього зволоження і забезпеченості елементами живлення протягом усієї вегетації, особливо в період інтенсивного формування волокнистих пучків з дов­гими волоконцями, що спостерігається у період від початку бутоні­зації до цвітіння рослин. При недостатній вологості ґрунту в цей час процеси утворення волокна сповільнюються, волокнисті пучки фор­муються рихлими, з низькою якістю волокна. Слід, проте, врахову­вати, що надмірна вологість ґрунту, яка особливо часто спостеріга­ється при вирощуванні конопель на ґрунтах з близьким заляганням ґрунтових вод, негативно впливає на їх ріст і розвиток. Найсприят­ливіший водний режим для конопель складається при вологості ґрунту протягом вегетації у межах 70 — 80 % НВ.

Коноплі, маючи недостатньо розвинену кореневу систему, вибаг­ливі до родючості ґрунту — наявності в них протягом вегетації до­статньої кількості рухомих форм елементів живлення, особливо азо­ту й калію. Встановлено, що середньоруські коноплі при утворенні 10 ц волокна виносять з ґрунту 120 - 150 кг азоту, 35 - 40 кг фосфо­ру та 80 — 90 кг калію. Краще засвоюються елементи живлення та інші фактори врожайності при вирощуванні конопель на ґрунтах з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 7,1 - 7,4).

Найбільш придатні для конопель низинні чорноземні й темно-сірі опідзолені ґрунти, а також осушені торфові із заляганням ґрун­тових вод глибше 75 — 100 см від поверхні. Не рекомендується ви­рощувати коноплі на дерново-підзолистих, важких глинистих і лег­ких піщаних ґрунтах.

У перший період вегетації, який триває до початку бутонізації рослин, коноплі ростуть повільно, досягаючи максимального приро­сту загальної маси і виходу волокна у період від бутонізації до цві­тіння. У дводомних конопель до цвітіння швидше ростуть чоловічі рослини (плоскінь), після цвітіння — жіночі (матірка).

Коноплі — рослини короткого світлового дня. При тривалому світ­ловому дні розвиток репродуктивних органів затримується. Вегета­ційний період у скоростиглих сортів дводомних конопель становить 116-123 дні, середньостиглих 132-140, пізньостиглих 152-160 днів (П. П. Вавилов та ін., 1986).

Районовані сорти конопель в Україні: Глухівські 33, Глухівські 46, Дніпровські однодомні 14, Золотоніські 15, Золотоніські однодом­ні 11 та ін.

Технологія вирощування. Коноплі в головних коноплярських ра­йонах вирощують в основних коноплярських сівозмінах, під які від­водять родючіші землі. Кращими попередниками для них вважа­ються найбільш удобрені озимі зернові культури, цукрові буряки, картопля, кукурудза, зернові бобові культури на зерно або на зеле­не добриво. У районах достатнього зволоження або при вирощуван­ні конопель на зрошуваних землях рекомендованими попередни­ками є також багаторічні бобові трави.

Спеціальні сівозміни бувають 4 — 7-пільними з таким, напри­клад, чергуванням культур: 1 — кукурудза на силос, 2 — коноплі, З — картопля, 4 — коноплі; 1 — картопля (або цукрові буряки), 2 — коноплі, 3 — зернові бобові культури, 4 — коноплі; 1 — кукурудза на силос, 2 — коноплі, 3 — коноплі, 4 — озима пшениця, 5 — коноп­лі, 6 — цукрові буряки (або картопля), 7 — коноплі.

Обробіток ґрунту. Основний обробіток ґрунту після стерньових попередників полягає в глибокій зяблевій оранці (25 — 27 см) з по­переднім одноразовим лущенням стерні на глибину 6 — 8 та 10 —12 см при наявності коренепаросткових багаторічних бур'янів та на 10 — 12 см у двох напрямках — на полях, засмічених кореневищни­ми бур'янами. Поля після кукурудзи дискують важкими дисковими боронами на глибину 10 — 12 см і орють на 27 — 30 см; після картоп­лі, цукрових буряків часто обмежуються лише дискуванням на 10 — 12 см. На дерново-підзолистих ґрунтах з мілким орним шаром орють на повну його глибину з одночасним ґрунтопоглибленням, яке поліпшує фізичні властивості ґрунту та його поживний режим.

Навесні, з настанням фізичної стиглості ґрунту, закривають шлейф-боронами вологу та проводять 1—2 передпосівні культивації з боронуванням, а коли вносять гній (добре перепрілий), то зяб пе­реорюють на 14 — 16 см і ущільнюють кільчасто-шпоровими котка­ми. Щоб забезпечити рівномірну глибину загортання насіння, пе­редпосівну культивацію треба проводити одночасно з коткуванням легкими котками.

При вирощуванні конопель на заплавах, осушених торфовищах зяблеву оранку замінюють весняним дискуванням на 10 — 12 см з одночасним боронуванням і ущільненням котками.

Удобрення. Урожайність конопель великою мірою залежить від достатнього забезпечення органічними та мінеральними добривами. З органічних добрив під коноплі вносять гній, компости — на бідних ґрунтах і після неудобрених попередників в районах достатнього зво­ложення не менше 60 т/га, а на більш родючих ґрунтах та після удоб­рених попередників 30 — 40 т/га, у південних районах 20 — 25 т/га. На дерново-підзолистих ґрунтах Полісся також вирощують і заорюють під коноплі як зелене добриво післяжнивний посів люпину. Дерно­во-підзолисті ґрунти, крім того, вапнують за гідролітичною кислот­ністю. Мінеральну добрива вносять з урахуванням попередника ко­нопель та ґрунтової відміни. При розміщенні конопель після зерно­бобових культур мінеральні добрива вносять так, щоб на одну час­тину азоту припадало 1,5 — 2 частини фосфору, 2 — 3 частини калію, наприклад, на родючих ґрунтах (чорноземах) N30Р45-60К45-60, на менш родючих (сірих, темно-сірих опідзолених) N60Р90К90-120.

Висіваючи коноплі після просапних культур (картопля, цукрові буряки, кукурудза) або після озимих, норму азоту на середньородю-чих ґрунтах збільшують до 90 — 120 кг/га при нормі фосфору і калію по 60 — 90 кг/га. При вирощуванні конопель після озимої пшениці, кукурудзи на південних чорноземах норми калію зменшують до 30 — 45 кг/га. У зв'язку із здатністю конопель засвоювати важкороз­чинні сполуки фосфору, на дерново-підзолистих ґрунтах їх доцільно удобрювати фосфоритним борошном. Калійні й основну частину фос­форних добрив вносять під зяб, азотні — під передпосівну культи­вацію й частину фосфорних (Р10-15) — в рядки під час сівби.

Досить високою є ефективність сумісного застосування органіч­них і мінеральних добрив, тому при вирощуванні конопель після неугноєних попередників, особливо на малородючих ґрунтах, реко­мендується вносити 30 — 40 т/га гною або компостів і повне мінера­льне добриво N90Р60-90К60-90.

На окультурених торфових ґрунтах застосовують мідь у вигляді мідного купоросу (20 — 25 т/га) або піритних недогарків (3 — 5 кг/га) один раз за 4 - 5 років та фосфорно-калійні добрива з підвищеними нормами калію — Р60К150-180.

Широкорядні посіви конопель, які відстають у рості, у фазі 2-3 пар листків підживлюють азотними добривами з розрахунку на 1 га N30-45 або вносять 5 — 6 т/га гноївки чи 7—10 ц/га пташиного посліду.

Сівба. Для сівби використовують відсортоване крупне насіння, яке за посівними якостями належить за стандартом до 1 — 3 репродукцій із схожістю не менше 70 %, чистотою не менше 96 %. Перед сівбою його протруюють меркураном або ТМТД по 2 - 3 кг/т. Сіють коноплі, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 8 — 10 С.

При вирощуванні конопель на волокно (зеленець) та їх викорис­танні на волокно й насіння їх сіють, як правило, звичайним рядко­вим способом (15 см), насінницькі посіви — широкорядним з міжряд­дям 45 — 60 см або двострічковим з шириною міжрядь 45 — 60 см, між рядками у стрічці 15 см. У південних районах коноплі вирощу­ють на волокно й насіння широкорядним способом з міжряддями 60 см. Норма висіву при звичайній рядковій сівбі однодомних коно­пель 80 — 90 кг/га, дводомних 100—110 кг/га, при широкорядній — відповідно 10 — 15 і 15 — 20 кг/га, при двострічковій 20 та 25 — 30 кг/га. Насіння загортають на глибину 3 — 4 см, у посушливу погоду 5 — 6 см. Якщо весна суха й швидко пересихає верхній шар ґрунту, відразу після сівби його коткують.

Догляд за посівами починається з досходового боронування, яким руйнують ґрунтову кірку і знищують до 60 % пророслих одно­річних бур'янів. На широкорядних і стрічкових посівах 2 — 3 рази розпушують ґрунт у міжряддях: перший раз на глибину 5 — 6 см, на більш важких ґрунтах — на 6 — 8 см; другий — на 8 — 10 см, третій — на 5 - 6 см.

Для знищення бур'янів використовують гербіцид тилам, який вносять під передпосівну культивацію у дозі 3 — 4 кг/га д. р. Проти конопляної блохи, стеблового метелика посіви обробляють 20 %-м

метафосом (1,2-2,5 кг/га) або 50 %-м метатіоном (1-1,5 кг/га). Проти стеблового метелика використовують також трихограму.

Збирання. При висіванні конопель на волокно й насіння виро­щують однодомні, на зеленець (волокно) — одно- й дводомні сорти. Збирати починають при достиганні на рослинах 60 — 76 % насіння. Застосовують спочатку роздільний спосіб збирання з використанням жаток-снопов'язалок ЖСК-2,1 з наступним обмолотом насіння в стаціонарних умовах або безпосередньо в полі коноплемолотарками МЛК-4,5 пересувним способом і закінчують однофазним збиранням коноплезбиральним комбайном ККП-1,8. Для поліпшення комбай­нового збирання рекомендується провести десикацію (підсушуван­ня) конопель, обприскуючи їх за 5 — 6 днів до збирання розчином хлорату магнію до 25 кг/га. Коноплі на зеленець починають збирати на початку масового цвітіння чоловічих квіток і закінчують з від­цвітанням їх. Використовують на збиранні коноплежатки, жатки-снопов'язалки та коноплемолотарки для обчісування рослин. При збиранні конопель на насіння треба відразу після обмолоту старан­но очистити його на зерноочисних машинах та при потребі досуши­ти в зерносушарках з доведенням вологості до 11 — 13 %.

Коноплі, зібрані на зеленець, відразу після скошування сортують за довжиною, товщиною та кольором і окремо відправляють для за­мочування у спеціальних водоймах для отримання трести. Трива­лість мочіння залежить від температури води. При літньому мочін­ні у воді температурою 18 — 20 °С його закінчують за 7 — 8, при осін­ньому у прохолодній воді (10 — 12 °С) — за 15 — 18 днів. Наприкінці мочіння волокнисті пучки легко відокремлюються від костриці. Не слід затягувати мочіння, бо це призводить до розкладання пучків на окремі волоконця й різкого погіршення якості довгого волокна.

Кострицю після висушування переробляють на волокно безпосе­редньо в господарствах або на переробних заводах.