2.2.6.2. МАХОРКА

Господарське значення. Махорку вирощують для одержання си­ровини, з якої виготовляють курильну (махоркову) крупку, сигаре­ти, нюхальний і жувальний порошок, нікотинові та інші препарати. В сухих відферментованих листках махорки міститься від 5 до 15 % нікотину, 15 — 30 % органічних кислот (у тому числі 10 % і більше лимонної), 10 — 14 % білків і 2 — 4 % вуглеводів. У стеблах махорки цих речовин менше, в насінні міститься 35 — 40 % жирної олії.

Махоркову сировину використовують також для одержання ніко­тинової (вітамін РР) і лимонної кислот, які застосовують у харчовій і текстильній промисловості. Махоркову олію використовують у вироб­ництві фарб, лаків і мила.

В Європу насіння махорки завезено з Північної Америки (Фло­риди) на початку XVII ст. Нині її вирощують в Росії, Індії, Алжирі, Тунісі, Польщі, Угорщині та інших країнах. В Україні промислове вирощування махорки на невеликих площах зосереджене у 13 обла­стях. Найбільші площі насаджень у Київській, Полтавській, Миколаївській, Сумській та Чернігівській областях. Середня врожайність махорки (стебла й листя) — близько 15 ц/га. Кращі господарства в різних районах вирощування культури збирають по 30 — 50 ц/га, а окремі ланки господарств Чернігівської області — по 70 - 80 ц/га і більше.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Махорка (Nicotiana rustica L.) — однорічна рослина родини пасльоновихф (Solanaceae) (рис. 76). Коренева система стрижнева, добре розвинена, проникає в ґрунт на глибину 1,5 м і більше. Більша частина коренів розміщу­ється у верхньому 30 — 40 см шарі ґрунту. Стебло прямостояче, реб­ристе або кругле з пухкою серцевиною, зеленого або жовтого забарв­лення, заввишки до 1,2 м. Листки черешкові, серце-, яйцеподібні, трикутні, лопато-, еліпсо- або ниркоподібні, зморшкува­ті, світло-зелені або жовто-зелені. На стеблі почергово розміщується від 12 до 20 листків. Листя й стебла, вкриті короткими головчастими волосками, мають сильний специфічний запах.

Суцвіття — волоть. Квітки дрібніші, ніж у тютюну, двостатеві, п'ятірного типу, з приквітниками, зелені або жовтувато-зелені. Ма­хорка — самозапильна рослина, але не виключене й перехресне за­пилення.

Плід — двостулкова багатонасінна коробочка. В одній коробочці 300 - 500 насінин. Насіння дрібне, коричневе або кремове з костру­батою поверхнею. Маса 1000 на­сінин 0,25-0,35 г.

Махорка відзначається плас­тичністю біології, тому її успішно вирощують у різних ґрунтово-кліматичних зонах — від Запо­ляр'я до південних районів. В онтогенезі махорки (і тютюну) виділяють 10 фаз індивідуально­го росту й розвитку: спочиваюче насіння, проростання насіння, сходи, вкорінення сходів, форму­вання розсади, вкорінення її в полі, формування рослин, цвітін­ня, формування й достигання на­сіння, формування й достигання листя.

Насіння починає проростати при температурі 7 — 8 °С. Опти­мальна температура для росту й розвитку рослин 20 - 30 °С. Тем­пература вище 35 °С пригнічує розвиток, а заморозки мінус 2 - 3 °С призводять до загибелі рослин. Тривалість вегетаційного періоду в полі махорки-сіянки 90 - 130, махорки-саджанки 70-100 днів.

Махорка — рослина довгого дня, прискорює свій розвиток у міру просування на північ, що дає змогу вирощувати її навіть у Заполяр'ї.

Махорка дуже вибаглива до вологи, але абсолютно не витримує пере-зволоження ґрунту. Оптимальна вологість ґрунту для неї 70 — 90 % НВ. Нестача вологи в ґрунті зумовлює підгоряння листя або передчасне їх відмирання. Транспіраційний коефіцієнт махорки 450 — 500.

Кращими для махорки є супіщані й суглинисті чорноземи, темно-сірі та сірі опідзолені ґрунти, родючі й удобрені органічними добри­вами.

В Україні районовано такі сорти махорки: Високоросла зеле­на 317, Малопасинковий пехлець 4 і Хмелівка 125-с.

Способи вирощування. Махорку можна вирощувати двома спосо­бами — сіянкою (висіванням насіння безпосередньо в поле) і саджа-нкою (садінням розсади в полі). В умовах України за обох способів культура може давати високі врожаї. Проте для сіянки більш при­датні ділянки із структурними ґрунтами, а низинні з високою родю­чістю, де обробіток проводять пізніше, доцільно відводити під са-джанку.

Технологія вирощування. Махорку як дуже вибагливу до родю­чості ґрунту культуру розміщують у спеціальних сівозмінах на най­більш родючих ґрунтах: глибоких чорноземах, наносних землях у долинах річок, окультурених торфовищах тощо. Найкращими попе­редниками для неї є багаторічні трави, кормові буряки, овочеві культури, вико-вівсяна суміш на сіно. Махорка добре росте також

2 — 3 роки підряд на одному місці, якщо вносити достатню кількість
добрив.

Обробіток ґрунту. Під махорку зяблеву оранку проводять на гли­бину 27 — 30 см плугами з передплужниками. Якщо її розміщують після ранніх культур, площу спочатку лущать, а потім глибоко орють.

Передпосівний обробіток ґрунту під махорку починають у перші дні весняних польових робіт. При вирощуванні махорки безрозсад­ним способом (сіянкою) весняний обробіток обмежують шлейфуван­ням і боронуванням важкими боронами у 2 — 3 сліди на глибину

3 — 4 см, щоб не пересушити верхній шар ґрунту.

На площах, відведених під саджанку (розсадна культура), вес­няний обробіток включає раннє боронування та шлейфування і на­ступні 2 — 3 культивації на глибину 8—10 см. Низинні ділянки з важкими ґрунтами, особливо при весняному внесенні гною, рекоме­ндується переорювати на глибину 15 — 18 см з боронуванням.

Удобрення. Махорка виявляє підвищені вимоги до поживних ре­човин. На 1 ц урожаю (в перерахунку на суху речовину) вона вино­сить у середньому 3 - 3,5 кг азоту, 0,8 - 1 фосфору, 3,5 - 4 калію, 6 кг кальцію. Махорка дуже чутлива до добрив. При високому рівні агро­техніки внесення 35 — 40 т/га гною підвищує врожай її на 20 — 30 ц/га.

У дослідах на опідзолених чорноземах у районах лівобережного Лісостепу України при внесенні під махорку мінеральних добрив 60 кг/га д. р. зібрали такі врожаї, ц/га: без добрив — 21,3; при вне­сенні NР — 35,6; NК — 37,0; РК — 31,7; NРК — 44,5.

На опідзолених чорноземах під махорку треба вносити гній 30 — 40 т/га або повне мінеральне добриво N80-120Р60-90К60-90. Найвищі врожаї дає махорка при внесенні органічних і мінеральних добрив. Вносити їх слід восени під глибоку оранку. Лише в заплавах річок деяку перевагу має весняне удобрення із заорюванням добрив на 15-18 см.

Високі прирости врожаю забезпечує суперфосфат, внесений з по­ливною водою під час садіння в дозі 1 ц/га або під час сівби махорки. Він прискорює розвиток рослин, поліпшує приживаність розсади.

Ефективним для підвищення врожайності махорки є піджив­лення, особливо на початку вегетації: сіянки — після проривання, саджанки — через 10 - 12 днів після садіння. При підживленні вносять повне мінеральне добриво (20 — 30 кг/га д. р.) на відстані 10 - 12 см від рядка на глибину 6-8 см.

Сівба. Сіють махорку одночасно з ранніми ярими культурами. Для цього використовують сухе й пророщене насіння, змішане в од­накових кількостях. Якщо ранні сходи від пророщеного насіння по­шкоджені заморозками, можна мати повторні сходи без пересівання (за рахунок сухого насіння).

Махорку сіють при ширині міжрядь 50 — 60 см. На 1 га висівають 4 — 5 кг насіння (в перерахунку на сухе), загортаючи його на глиби­ну 1 см. Під час сівби ґрунт у рядках ущільнюють коточками, які йдуть услід за сошниками.

Садіння. В усіх районах вирощування махорки в Україні ефек­тивніше раннє садіння — наприкінці квітня або в першій декаді травня. За багаторічними даними Лохвицької дослідної станції, при садінні на початку травня урожайність махорки становила 34,1 ц/га, в другій половині травня — 24,8, а на початку червня — 17,2 ц/га.

Сорти махорки з великим листям (Хмелівка) висаджують дещо рідше, ніж сорти із середнім за розміром листям (Високоросла зеле­на). При розсадній культурі махорки на кожний гектар закладають по 30 - 40 м2 парників або 40 - 50 м2 теплих грядок. На 1 м2 парни­ків висівають (у перерахунку на сухе насіння) 1,5 — 2 г, теплих гря­док 2 — 2,5 г насіння. Перед висіванням насіння протруюють у роз­чині формаліну (одна частина 40 %-го формаліну на 50 частин води).

Садять махорку розсадосадильними машинами або вручну з ши­риною міжрядь 50 або 60 см і відстанню між рослинами в рядках 25 - 30 см. Через 5-6 днів після садіння махорки підсаджують роз­саду на місце загиблих рослин.

Догляд. Першим заходом догляду за посівами є шарування, яке проводять як тільки з'являться сходи, а коли весна холодна, то й до з'явлення сходів (сліпе шарування). Через 8-10 днів шарують удруге з одночасним виполюванням бур'янів у рядках. Коли на рос­линах з'являться 2 — 3 справжніх листки, проводять механізоване бу­кетування (довжина букетів 10 — 12, а відстань між ними 50 — 60 см).

Проривають сіянку в період утворення 4—5 справжніх листків, залишаючи в гнізді по дві найбільш розвинені рослини, а при ряд­ковому розміщенні рослини залишають через 25 — 30 см.

Протягом вегетації міжряддя махорки обробляють культивато­рами 3 — 4 рази. У дощову погоду глибину розпушувань збільшують до 8 — 10, а в посушливу — зменшують до 5 — 6 см.

Важливим агрозаходом при вирощуванні махорки саджанкою, як і при вирощуванні тютюнів, є видалення нижніх пожовклих лист­ків. Видаляють їх через 10 — 12 днів після садіння, відламуючи по 2 — 3 застарілих і пожовклих листки. При вирощуванні махорки-сіян-ки ці листки не видаляють, бо це не сприяє підвищенню врожаю.

Для підвищення врожайності і якості махорки обов'язково обла­мують суцвіття (вершкують) і бокові пагони (пасинкують). Одночас­но з вершкуванням видаляють верхні недостатньо розвинені й ниж­ні застарілі листки. Для достигання залишають на рослині 9—10 листків у крупнолистих і 11 — 12 у середньолистих сортів.

Пасинкування треба проводити, як тільки пасинки досягнуть дов­жини 5 — 6 см. Звичайно махорку пасинкують 2 — 3 рази, а малопа-синкові рослини — один раз.

Збирання. Приріст сухої речовини й інтенсивне утворення ніко­тину відбуваються в перші 20 — 30 днів після вершкування рослин. Через 40 — 45 днів ці процеси припиняються і настає технічна стиг­лість листя. Її визначають за такими ознаками: листя стає щільним і звисає вниз, частково втрачаючи хлорофіл, про що свідчать світлі плями, які з'являються на ньому; пластинка листка стає дуже крих­кою і при незначному згинанні ламається.

Збирають цілі рослини махорки, зрізуючи стебла біля землі. Щоб прискорити сушіння і зменшити втрати сухої речовини, за 3 — 4 дні до збирання стебла махорки розколюють.

Сушіння. Зрубані рослини після прив'ялювання перевозять до сушильних приміщень, де складають для томління шарами заввиш­ки 50 — 70 см і завширшки в дві рослини (листям усередину і стеб­лами назовні). У шарах рослини швидко розігріваються і при тем­пературі 35 — 40 °С томління триває від 12 до 24 год. Після томління рослини нанизують на глиці або в'яжуть у пучки і розвішують для сушіння в закритих приміщеннях, які добре провітрюються.

Сушіння махорки закінчують, коли сировина досягає стандарт­ної вологості — 35 %. Махорку, призначену для виробництва нікоти­ну, не томлять, а сушать при інтенсивній вентиляції до повного виси­хання листя. Останнє обрізують і при вологості 18 — 20 % тюкують.