2.3. Класична теорiя пропозицiї часу
З попереднього аналiзу видно, що одна додаткова година вiдпочинку має цiну. Якщо iндивiд хоче мати бiльше годин вiдпочинку, вiн мусить зменшити кiлькiсть робочих годин, а отже, i доход у виглядi заробiтної плати, заплативши таким чином певну цiну за додатковий вiдпочинок. Крiм того, звернемо увагу на те, що певна величина доходу (заробiтної плати) дає змогу купити певну кiлькiсть звичайних речей, до яких належить i вiдпочинок. Це насамперед так званi нормальнi товари, тобто такi товари, яких ми купуємо бiльше за умови зростання наших доходiв. Зауваживши це, спробуємо тепер вiдповiсти на запитання: що вiдбувається на ринку робочої сили, коли змiнюється ставка заробiтної плати (читай — цiна вiдпочинку)? Вiдповiдь знаходимо на мал. 2.6, на якому помiчаємо, що з пiдвищенням ставки заробiтної плати з величини Y2 до величини Y3 змiнюється кут нахилу бюджетної лiнiї, а отже, i рiвновага (з точки А до точки В). З підвищенням ставки заробiтної плати зростає також i споживання вiдпочинку. У цьому разі ми спостерігаємо ефект доходу.
Ранiше ми зауважували, що вартiсть однiєї години вiдпочинку дорiвнює доходу — заробiтнiй платi, вiд якої вiдмовився iндивiд заради вiдпочинку. Зростання заробiтної плати зумовлює зростання вартостi однiєї години вiдпочинку, що змушує iндивiда замислюватись над допустимою кiлькiстю годин вiдпочинку i, врештi-решт, скорочувати певною мiрою обсяг вiдпочинку. Таке явище називається ефектом замiни, який у разі зростання заробiтної плати скорочує обсяг вiдпочинку, замiнюючи його робочим часом.
На мал. 2.6 видно, що рiвновага спочатку перебувала в точцi А (на ринок пропонувалось 40 годин на тиждень при заробiтнiй платi 200 грошових одиниць). У разі збiльшення ставки заробiтної плати до 250 грошових одиниць бюджетна лiнiя перемiстилась з положення T1Y2 у T1Y3 — це дотична до кривої байдужостi U2, яка дає нову точку рiвноваги В. Цiй точцi вiдповiдає бiльший обсяг вiдпочинку (змiна вiд ОТ2 до ОТ4) i менша кiлькiсть робочих годин (35 годин на тиждень).
Мал. 2.6. Ефекти доходу та заміна
Рух вiд А до В можна розбити на ефекти доходу i замiни. Геометрично ефект доходу можна визначити, розглядаючи, скiльки нетрудового доходу слiд додати, щоб перемiститись вiд кривої байдужостi U1 до U2 без змiни заробiтної плати. Зробимо це, побудувавши лiнiю VY4, паралельну бюджетнiй лiнiї T1Y2, дотичну до кривої байдужостi U2 у точцi С. Вертикальна вiдстань мiж бюджетними лiнiями T1Y4 і VY4 є та кiлькiсть нетрудового доходу, яку потрiбно додати, щоб одержати рiвень задоволення, тотожний рiвню задоволення вiд збiльшення заробiтної плати. Горизонтальна вiдстань
T2T3 — це ефект доходу (збiльшення обсягу вiдпочинку) вiдповiдно до уявного одержання нетрудового доходу. Але в цьому разі ми маємо зростання заробiтної плати, а не одержання нетрудового доходу. Тому ефект замiни належить до руху вздовж кривої байдужостi U2 вiд точки Т3 до точки Т4 на горизонтальнiй осi.
Зауважимо, що чистий ефект замiни заробiтної плати на кiлькiсть необхiдного вiдпочинку, як зазначалося, представлений рухом вiд рiвноваги в точцi А до рiвноваги в точцi В. Вiдноснi величини ефектiв доходу та замiни визначають, чи буде в точцi нової рiвноваги бiльше або менше бажаного вiдпочинку, i навпаки, бiльше або менше часу буде запропоновано ринку. Отже, змiни в ставках заробiтної плати можуть або збiльшити, або зменшити пропозицiю робочого часу залежно вiд того, який ефект (доходу чи замiни) буде домiнуючий.
Ця невизначенiсть не дає змоги з упевненiстю констатувати збiльшення або зменшення робочого часу в усiх випадках змiни заробiтної плати. Ясно одне, що крива пропозицiї робочого часу може мати як позитивний, так i негативний сегмент. Це добре видно на мал. 2.7. Коли ставка заробiтної плати зростає вiд W1 до W2, рiвновага переходить вiд точки А до точки В i працiвник збiльшує кiлькiсть робочих годин з 30 до 40. Але якщо заробiтна плата продовжує зростати вiд W2 до W3, пропозицiя падає до 35 годин. Ефект замiни домiнує, коли ставка заробiтної плати зростає вiд W2 до W3. Як результат, маємо зворотно-вигнутi кривi пропозицiї робочого часу (мал. 2.7).
Мал. 2.7. Походження кривої пропозиції робочого часу від кривих байдужості