2.3. Регіональний ринок праці

2.3. Регіональний ринок праці

За ринкових відносин фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні соціально-економічного стану суспільства в цілому і кожної людини зокрема. Тому однією з найважливіших функцій державного управління в регіоні, як і в державі в цілому, є вивчення (аналіз) та адекватне отриманому результату регулювання процесів зайнятості населення.

Ринком праці називають систему відносин між роботодавцями і працездатним населенням, за якої між ними ведуться переговори, укладаються колективні чи індивідуальні угоди про кількість праці, умови праці, заробітну плату та ін.

Розрізняють два види ринку праці: зовнішній і внутрішній. На зовнішньому ринку праці реалізуються пропозиція і попит на працю між підприємствами, установами і організаціями, з одного боку, і працездатним населенням — з іншого, на внутрішньому ринку праці — між конкретним підприємством, з одного боку, і його працівниками — з іншого.

Для зовнішнього ринку праці механізм регулювання охоплює весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних факторів, що визначають функціонування ринку праці. Він здійснюється через систему працевлаштування, підготовку і перепідготовку кадрів. Для внутрішнього ринку праці механізм регулювання — це сукупність законодавчих чи колективних договірних нормативних актів, яких дотримуються партнери при укладанні та реалізації угоди про працю.

Результатом функціонування зовнішнього ринку праці є перелив робочої сили з підприємств одних галузей на підприємства інших галузей як за бажанням самих працівників, так і з ініціативи роботодавців. Результатом функціонування внутрішнього рин­ку праці є підвищення кваліфікації працівників підприємства, що сприяє скороченню плинності кадрів.

Як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку праці в умовах ринкового господарства характерним є переважання пропозиції з боку працездатного населення над попитом на працю робітників певних професій. Для зовнішнього ринку праці результатом дії цього фактора є безробіття, для внутрішнього — переміщення робітників з одних робочих місць на інші, скорочення тривалості робочого дня.

Викладене лише окреслило загальні теоретичні положення щодо ринку праці. Перейдемо власне до процесу його аналізу.

Оцінка стану ринку праці частково проводиться при розгляді ефективності ресурсних обмежень (аналізі обмежень за трудовими ресурсами). Що розуміється під оцінкою ефективності ресурсних обмежень? Якщо який-небудь ресурс лімітує подальший розвиток виробництва, то це означає, що обмеження за даним ресурсом ефективне, тобто даний ресурс у дефіциті. Якщо обмеження за ресурсом ефективне, то приріст ресурсу приводить до приросту обсягів виробництва. Тобто обсяг виробництва еластич­ний щодо ресурсу, що розглядається. Якщо який-небудь ресурс в регіоні надлишковий, то збільшення його обсягів не впливає на зростання виробництва. Інакше кажучи, обсяг виробництва нееластичний по відношенню до ресурсу, а обмеження за даним видом ресурсу — неефективне.

Аналіз стану ринку праці та оцінка ступеня лімітуючого впливу дефіциту трудових ресурсів на розвиток виробництва здійснюється за допомогою індикаторів двох типів. Перший пов’яза­ний з тим, що ступінь дефіцитності трудових ресурсів оцінюється в комплексі з іншими факторами виробництва. Лімітуючий вплив також створюють сировина, матеріали, устаткування, фінанси, зем­ля, вода, корисні копалини. Другий тип пов’язаний з процесом аналізу, в якому здійснюється автономна оцінка дефіциту трудових ресурсів як абсолютного, так і структурного характеру: абсолютний дефіцит і структурний дефіцит інженерно-технічних робітників, кваліфікованих і некваліфікованих працівників, чолові­чих і жіночих трудових ресурсів. Як правило, структурна незбалансованість на ринку праці свідчить про диспропорції в професійно-кваліфікаційній структурі населення, її невідповідність структурі робочих місць. Особливо часто явище структурної незбалансованості на ринку праці виникає за структурної перебудови економіки, зміни галузевого профілю регіону, конверсії оборонних підприємств.

В цілому проблеми ринку праці в науковій літературі трактуються як проблеми працедефіцитності, але не слід забувати і про можливість існування такого явища, як праценадлишковість (наприклад, у Закарпатській, Івано-Франківській областях).

Може існувати три типи праценадлишкових регіонів:

1. Регіони з відставанням у рівні соціально-економічного розвитку та інтенсивним демографічним зростанням.

2. Депресивні регіони, кількість робочих місць в яких стабілізується або скорочується внаслідок стагнації в галузях спеціалізації через вичерпання сировинних ресурсів чи неконкурентноспроможність вироблюваної продукції.

3. Регіони з деформованою структурою економіки або монопольним становищем підприємств та окремих галузей на ринку праці, через що виникає незбалансованість демографічного або кваліфікаційного характеру.

Визначені диспропорції виникають на ринку праці доволі часто. У даному разі використовуються такі якісні градації стану рин­ку праці: безробіття (надлишок пропозиції трудових ресурсів над пропозицією робочих місць), рівновага (пропозиція трудових ресурсів відповідає попиту на них), дефіцит трудових ресурсів (попит на трудові ресурси перевищує пропозицію). Подібна номінальна шкала може застосовуватись у випадках, коли безробіття в метарегіоні (країні) відсутнє або його рівень невисокий. Якщо в метарегіоні (країні) рівень безробіття вищий за природний, то оцінку стану ринку праці в окремому регіоні доцільно проводити через порівняння рівня безробіття в регіоні з середнім рівнем по метарегіону.

Демографічна статистика разом з системою реєстрації актів громадського стану утворює взаємопов’язану і налагоджену систему обліку зайнятості населення. Є великий досвід розрахунків більшості індикаторів демографічної структури, однак не завжди відслідковуються з достатньою точністю міграційні потоки, особ­ливо всередині регіону. Тому в ряді випадків для уточнення внутрішньорегіональної міграції застосовуються експертні методи. Національна структура зайнятості визначається за результатами перепису населення, відповідні індикатори розраховуються за аналітичними методами. Єдиним недоліком такої системи є тривалий період часу між процедурою перепису населення та його результатами.

Щодо оцінки ринку праці, то в більшості країн світу з добре налагодженою статистикою зайнятості, системою реєстрації безробітних, практикою залучення робітників через систему відкритих оголошень про наймання, розрахунок показників (індикаторів) ринку праці на основі отриманих даних проводиться за аналітичними методами. В умовах дефіциту трудових ресурсів визначення його реальної величини є складним завданням і не піддається систематичному обліку. Найадекватнішу оцінку величини дефіциту можна отримати при відповідній обробці та інтерпретації експертних даних. За недосконалості статистики зайнятості та обліку безробіття експертні методи доцільно застосову­вати і для оцінки наявності і рівня безробіття.

В сучасний період розвитку економіки потреба в робочій силі має тенденцію до скорочення. Для поглибленішого аналізу можливості у появі цього явища необхідно спиратися на параметри, які можуть бути визначені в контексті заходів щодо структурної реорганізації економіки, а саме: на очікуваний попит на продукцію певної галузі, зміни в структурі інвестицій, обсяги вивільнення надлишкових і низькоефективних виробничих ресурсів, зміни в обсягах виробництва у зв’язку з ліквідацією зайвих вироб­ничих нагромаджень тощо.

Вивільнення працівників з галузей господарського комплексу регіону поряд з іншими складовими формує певний резерв робочої сили. Такий перехід робочої сили з функціонуючого стану в резервний, і навпаки, причому як у відкритій, так і прихованій формі, означає формування механізму самоналагоджуваності регіональних ринків праці. При цьому різні форми територіально-галузевого резерву неоднаково впливають на структуру пропозиції робочої сили.

У кількісному аспекті необхідно розмежовувати наявний резерв у сфері обігу і використання робочої сили та її потенційний резерв. Останній складається з осіб, які лише за певних соціально-економічних умов претендуватимуть на робочі місця за наймом і можуть частково чи повністю увійти до складу сукупної робочої сили регіону.

Загальні обсяги резерву робочої сили на стадіях її обігу та використання (Р) складатимуться на ринку праці регіону з суми резерву робочої сили на підприємствах, в установах, в організаціях, навчальних закладах, які здійснюють професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів для потреб даного регіону (Рр); резерву робочої сили, який формується з осіб, звільнених з роботи за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни, вивільнених внаслідок ліквідації підприємств, реконструкції і модернізації виробництва, диверсифікації його чи конверсії у n-й галузі регіону (Рn); внутрішньовиробничого резерву n-ї галузі регіону  і резерву робочої сили, який складається з офіційно зареєстрованих безробітних .

Таким чином, загальна формула розрахунку резерву робочої сили набуває вигляду:

де n — галузь економіки регіону.

Певні труднощі методичного характеру виникають при визначенні внутрішньовиробничих резервів робочої сили, що мають, як правило, приховану форму, оскільки підприємства іноді замовчують дані про внутрішні резерви з власних міркувань. Найприйнятніший метод оцінки цієї складової — визначення розбіжностей між нормативною і фактичною чисельністю працівників. Також може бути використана й емпірична залежність, яка полягає в тому, що в умовах згортання деяких виробництв скорочення кількості працюючих становить приблизно 50 % від темпів падіння обсягів виробництва. Для детальніших розрахунків потрібна інформація про функціональний склад робочої сили галузі, зокрема чисельність працівників основного виробництва, кількість яких безпосередньо пов’язана з обсягами випуску продукції.

Ситуація, коли при істотному скороченні обсягів виробництва реальне вивільнення працівників не відбувається, свідчить про те, що нагромаджуються значні резерви робочої сили.

Загальні обсяги функціонуючої робочої сили на регіональному ринку праці (Рф) визначаються таким чином:

,

де Рз — чисельність зайнятих n-ї галузі сфери матеріального виробництва регіону; Рнв — чисельність зайнятих m-ї галузі невиробничої сфери регіону; Рін — чисельність осіб працездатного віку, зайнятих індивідуальним виробництвом товарів і послуг.

Співвідношення між резервною робочою силою і тією, що функ­ціонує в регіоні, є важливим індикатором процесів, які відбуваються на ринку праці. Надмірне і тривале резервування кваліфікованої
робочої сили негативно впливає на її якісні характеристики.

Соціально небезпечною формою резервування робочої сили є регіональне безробіття. У такому разі при аналізі ринку праці необхідно, по-перше, виявити найбільш вражені безробіттям статево-вікові, освітні та професійно-кваліфікаційні групи населення, а також сектори економіки, вивільнення робочої сили з яких постійно поповнює склад незайнятого населення регіону; по-друге, визначити територіальні осередки з гострою, кризовою ситуацією у сфері зайнятості населення. Загальний функціональний стан такого резерву робочої сили може характеризуватися такими показниками:

обсяги, темпи, форми поширення безробіття;

співвідношення між масштабами зареєстрованого і прихованого безробіття;

середня тривалість перебування у статусі офіційно зареєстрованого безробітного;

інтенсивність поширення безробіття серед різних соціально-демографічних груп населення (відношення питомої ваги певної статево-вікової, освітньої чи професійно-кваліфікаційної груп населення в складі безробітних до її питомої ваги в сукупності робочої сили регіону);

чисельне співвідношення між категоріями безробітних, які отримують допомогу, беруть участь у громадських роботах і проводять професійне навчання і перекваліфікацію;

чисельність зареєстрованих безробітних і незайнятого населення (активних шукачів роботи), яка припадає на одне вакантне робоче місце.

Слід відзначити, що оцінка ситуації на регіональних ринках праці лише з позиції спаду виробництва чи зростання безробіття в сучасних умовах є низько результативною. Це відбувається тому, що під визначення гостро кризових підпадає досить велика кількість територіальних структур. Тому прийнятним можна вва­жати підхід, який досить коректно реалізується за допомогою таких груп оцінок:

1. Зрушення в економічній базі територіального розвитку та їх вплив на економічну місткість ринку праці.

2. Загальні кількісно-якісні зміни у сфері докладання праці.

3. Динаміка обсягів та інтенсивності територіально-галузевого руху робочої сили (міграційного, міжсекторного, міжгалузевого і професійно-кваліфікаційного).

4. Масштаби пропозиції робочої сили з боку різних категорій працездатного населення.

Кожна з наведених груп може розгортатися в досить деталізовану систему показників. Однак особливу соціальну значимість для всіх регіонів має аналіз змін у структурі потреби робочої сили, зумовленої приватизацією підприємств. Такий аналіз спирається на інформацію стосовно скорочення чи зростання кількості робочих місць, інтенсивності очікуваного вивільнення робочої си­ли з приватизованих підприємств, можливих масштабів працевлаштування населення з обмеженою працездатністю.

За сучасних умов основним об’єктом аналізу мають стати процеси деструктивного і дезінтеграційного характеру в сфері зайнятості населення регіону (непропорційно високе відносно темпів падіння обсягів виробництва реальне вивільнення робочої сили, швидке зростання явного і прихованого безробіття, суттєве перевищення масштабів реального вивільнення робочої сили порівняно з очікуваним), а методом проведення аналізу може бути аналітичне зіставлення територіальних показників з середніми по регіону і визначення відповідних коефіцієнтів відхилення (випередження).

Запитання для самостійного контролю

Наведіть визначення демографічного зростання і назвіть індикатори його якісного стану.

Які фактори впливають на рівень демографічного зростання?

Назвіть види демографічного зростання.

Яким чином розраховуються рівні природного і механічного приросту населення?

Чому необхідно аналізувати статево-вікову і національну струк­тури населення регіону?

Яким чином впливає національна структура зайнятості на стан регіонального ринку праці?

Як у подальшому використовуються показники, отримані при аналізі демографічної структури регіону?

Які прийоми математичної статистики використовуються при аналізі та визначенні перспективної кількості населення в регіоні?

Яким чином оцінюється стан ринку праці при розгляді ефективності ресурсних обмежень?

Про що свідчить структурна незбалансованість на регіональному ринку праці?

Яким чином наявність резерву робочої сили може впливати на стан трудових ресурсів у регіоні?

Назвіть основні види резерву робочої сили та методи їх визначення.