2.3.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Кормові культури поділяють на такі групи: однорічні й багато­річні трави, кормові коренеплоди, бульбоплоди, баштанні культури. В поєднанні із зерновими, зернобобовими та хрестоцвітими культу­рами, посіви яких використовуються на корм, вони є джерелами ви­робництва грубих, штучно зневоднених і концентрованих кормів. Грубі корми (до яких крім сіна входить ще близько 40 — 50 % побіч­ної продукції рослинництва — солома озимих і ярих культур та на­сінники трав) у кормовому балансі становлять 10 — 12 %, соковиті 28 — 32, зелені від 28 — 34 до 40 — 45 %, концентровані, включаючи й штучно зневоднені трав'яні, 22 — 30 %. В останній групі до 70 % становлять зернові й зернофуражні культури. Посіви кормових культур розміщують переважно в кормових спеціалізованих сіво­змінах прифермського типу, в польових та кормо-польових ґрунто­захисних, лучних (лукопасовищних, лукоовочевих), у вивідних по­лях польових сівозмін та на схилах балок. Зернофуражні (зернокор-мові) культури вирощують здебільшого в польових (кормо-польових) і ґрунтозахисних сівозмінах, а також у кормових прифермських як покривні культури (ярий і озимий ячмінь, горох та ін.) в посівах ба­гаторічних трав.

Загальна посівна площа кормових культур у країнах СНД стано­вить 68 — 70, в Україні — близько 9 млн га (на польових землях).

Кормові трави — велика група кормових культур, яка об'єднує багаторічні й однорічні бобові та злакові трави. Їх широко використовують для згодовування у свіжому вигляді, заготівлі сіна, сінажу, силосу, штучно зневоднених кормів, створення культурних пасовищ і сіножатей. У структурі кормової площі вони займають 50 — 60 %.

Про великі біологічні можливості кормових трав свідчать дані дослідних установ, державних сортодільниць, кращих господарств. Так, у дослідах Інституту кормів УААН середній урожай зеленої ма­си люцерни й конюшини становив 400 — 500 ц/га. Приблизно такою самою була врожайність еспарцету, буркуну та однорічних кормо­вих трав (суданської трави, пажитниці багатоквіткової, райграсу однорічного, конюшини персидської, вики озимої і ярої та ін.) у до­слідженнях Уманської СГА. На експериментальній базі Українсь­кого НДІ зрошуваного землеробства середньорічні врожаї люцерни на зрошенні становили 650 — 700 ц/га.

Польове травосіяння прийшло на зміну природним лучним тра­востоям внаслідок інтенсивного розорювання земель у країнах Єв­ропи та Росії наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. Введення в сі­возміну багато- і однорічних трав та коренеплодів дало змогу інтен­сифікувати сільськогосподарське виробництво, а сівозміни із зерно­вого трипілля перетворити на 5 — 7-пільну плодозміну.