2.3.1. Причини виникнення і сутність монополій

Поява й існування монополій. Ринок і ринкова еко­номіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Монополізм має окремі форми (ознаки) вияву навіть У тій економічній системі, де монополії не посідають па­нівного становища. Тому давньогрецький філософ Аріс-тотель згадував про монополії в умовах рабовласницько­го ладу, англійський філософ Т. Гоббс — у сфері зовніш­ньої торгівлі в умовах феодалізму. Але в обох випадках їх поява пов'язувалася з мотивами накопичення багатст­ва, прибутків, а засобом для цього вважалося їх панівне становище на ринку.

Хоч ринок і окремі монополістичні ознаки в певних країнах існували протягом кількох тисячоліть (з IV тися­чоліття до н.е. до останньої третини XIX ст.), але моно­полістичні тенденції в економіці стають панівними лише наприкінці XIX ст. У цьому зв'язку логічно постає питання, про причини їх виникнення. Ці причини пов'я­зані передусім зі змінами в технологічному способі виро­бництва. Передумовою їх була промислова революція кі­нця XVIII — початку XIX ст., поява низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості.

Узагальнене вираження ці зміни знаходили в концен­трації виробництва, тобто зосередженні засобів виробниц­тва, працівників і обсягів виробництва на крупних підпри­ємствах. Так, у Парижі в середині 50-х років XIX ст. на заводах Шнейдера-Крьозо працювало до 10 тис. робіт­ників, хоч вагому роль у промисловості відігравали малі підприємства, засновані на ручній праці, де трудилися ли­ше 2—4 робітники.

Якщо процес концентрації виробництва відбувається протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхід­ним для розвитку економіки, він набуває рис закону кон­центрації виробництва. Дія цього закону з різною інтен­сивністю спостерігається на всіх етапах розвитку капіта­лізму, тобто починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені впрова­джувати нову техніку, розширювати масштаби вироб­ництва. При цьому з маси дрібних та середніх підпри­ємств поступово виділяється кілька найкрупніших.

Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Як пра­вило, вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (гласних і негласних), що є од­нією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополістів — законо­мірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринко­вого механізму.

Монополії виникають не лише внаслідок концентра­ції виробництва і капіталу, а й на основі централізації виробництва і капіталу.

Централізація виробництва — збільшення масштабів виробниц­тва продукції внаслідок об'єднання декількох окремих підпри­ємств в одне із загальним управлінням. dv

централізація капіталу — збільшення розмірів капіталу внаслі­док об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

Типовий приклад такого об'єднання — утворення ак­ціонерних компаній.

Ще однією важливою причиною виникнення монопо­лістичних тенденцій в економіці є перетворення індиві­дуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. наукові винаходи (нові методи виплав­лення сталі, нові види двигунів тощо) зумовили необхід­ність будівництва таких заводів, які не здатний був збу­дувати жоден капіталіст окремо. Крім того, у цей час починається широке будівництво залізниць, інших круп­них об'єктів. Щоб накопичити необхідні кошти, окремо­му капіталісту знадобилося б кілька десятків років. От­же, потрібна була нова форма власності, яка могла б швидко розв'язати ці проблеми. Нею й стала акціонерна капіталістична власність, що виникала в результаті злит­тя, об'єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині XIX ст.

Деякі монополії виникли внаслідок цілеспрямованих дій держави. Так, голландській та англійській ост-індсь-ким компаніям на початку XVII ст. держава надала ви­няткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.

Акціонерна форма власності понад сто років свого розвитку набула надзвичайного поширення. У наш час кожне велике і навіть середнє підприємство в усіх розви­нутих країнах світу існує у формі акціонерного. Щоправ­да, акції дрібних і більшості середніх компаній не прода­ються на фондовій біржі (ринку цінних паперів). Ці ком­панії е акціонерними компаніями закритого типу. Так, наприкінці 90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі котирувалися акції лише приблизно 2000 наймогутні-ших американських корпорацій (з майже 4,3 млн. усіх корпорацій СІЛА).

Щоб котируватися на цій біржі, загальна кількість ви­пущених корпорацією акцій має становити не менше 1 млн. шт. У деяких наймогутніпіих корпораціях кількість акціонерів перевищує 3 млн. осіб. Так вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестицій­них процесів тощо. У США в 500 найбільших компаніях частка акціонерного капіталу становить майже 20%.

Форми монополій і наслідки монополізації економіки

Монополія — окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Монополії проникають в усі сфери суспільного відтво­рення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати.

Картель — об'єднання декількох підприємств однієї галузі вироб­ництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробниц­тва і виготовлений продукт, виробничу й комерційну самостійність та домовляються про частку кожного в загальному обсязі вироб­ництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат — об'єднання підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора.

Складніші форми монополістичних об'єднань з'явля­ються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. Виникає необхід­ність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисло­вості, тобто вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпо­рацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобува­ють сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомо­білі та ін. На цій основі з'являється така форма монопо­лістичних об'єднань, як трест.

Трест— об'єднання підприємств однієї або декількох галузей про­мисловості, учасники якого втрачають власність на засоби вироб­ництва і виготовлений продукт, виробничу і комерційну самостій­ність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отри­мують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні та привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція перерос­тає у диверсифікацію, яка є процесом проникнення капі­талу певної монополії в галузі, що безпосередньо не по­в'язані з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає така сучасна основ-форма монополістичних об'єднань,  як багатогалузе­вий концерн.

Концерн багатогалузевий — об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і ви­готовлений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасни­ками об'єднання фінансовий контроль.

Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5% цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, переважна більшість їх має у своєму складі в середньому підприємства 11 галузей, а наймогутніші мо­нополії — до 30—50 галузей.

У 60-ті роки в США і деяких країнах капіталу з'яви­лися і почали зростати конгломерати — монополістичні об'єднання, що утворилися внаслідок поглинання при­буткових різногалузевих підприємств, які не мали виро­бничої та технічної спільності. Так, найбільша американ­ська телефонна монополія «АТТ» почала скуповувати го­телі, автопрокатні станції тощо. Крім бажання привлас­нити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнути різких коли­вань кон'юнктури ринку під час кризи.

Термін «монополія» походить від грецьких слів mono — один і polio — продаю. Тому, на думку захід­них науковців, монополія означає наявність одного про­давця певного товару чи послуги або ситуацію, коли од­на фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип & монополією окремого підприємства, або монополією продавця і називається абсолютною. Трапляється рідко.

Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) декількох крупних фірм, що дає їм змогу швидко здобу­ти панівне становище на ринку і отримувати високі при­бутки. Таку ситуацію у виробництві та на ринку назива­ють олігополією (від грецьк. oligos — мало, небагато). В економіці розвинутих країн типовим є домінування в окремих галузях 3—4 крупних фірм. Так, частка чоти­рьох провідних автомобільних фірм у національному ви­робництві Японії становить майже 70%, у Великобрита­нії — до 95о/0 ^ у франщї _ 99,8%. В олігополії криєть­ся небезпека переростання в абсолютну монополію, оскількі їй властиві деякі риси монополій (наприклад, здійснює єдину цінову політику). Олігополію називають

 ГРУПОВОЮ МОНОПОЛІЄЮ.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то цю ситуацію характеризують як монопсонія (mono — один; opsonia — закупівля про-довольства). Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія — наявність невеликої групи покупців певно­го товару чи послуги.

Ще один тип монополії у західній економічній літера­турі пов'язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу певному товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства, проте від­носити їх до економічних монополій внаслідок відсутнос­ті відповідних ознак недоцільно.

Процес монополізації (насамперед у формі групових монополій) набув у розвинутих країнах світу значного розвитку. Так, на початку XX ст. у США майже полови­на виробництва всіх підприємств країни була зосередже­на в руках 0,01 їх загальної кількості. У 1998 р. на 0,003 кількості підприємств припадало більше половини всьо­го виробництва США. До числа гігантів у той період на­лежали підприємства з виробництвом в 1 млн. дол. і біль­ше. Нині такі підприємства відносять переважно до кате­горії дрібних. Мінімальний розмір обігу з продажу про­мислових корпорацій, які в 1990 р. увійшли до списку 500 наймогутніших, становив понад 1 млрд. дол. Ознакою монополізації економіки в сучасних умовах є також ско­рочення кількості конкуруючих підприємств у деяких галузях. Так, якщо у США на початку XX ст. налічува­лося 1600 автомобільних компаній, то в середині 90-х ро­ків їх стало 4, причому на 3 наймогутніші припадало 93,9% випуску автомобілів.

Крім перелічених типів і форм монополій, виділяють ще природну монополію, що є економічно доцільним. Во­на утворюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, тру­бопровідного транспорту та ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава.

Паралельно з концентрацією та централізацією про­мисловості, насамперед промислового капіталу, аналогіч­ні процеси відбуваються у фінансово-кредитній сфері. В основі концентрації та централізації банківського капіта­лу лежать відповідні процеси, які здійснюються у межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перпіе, від розмірів промислових підприємств залежить маса привласнюваного ними прибутку, а отже й величина гро­шових капіталів, які у них вивільняються, а потім зосе­реджуються в банках. По-друге, у великих підприємств

остає потреба в більших масштабах банківських опера­цій щодо видачі позик.

Процес монополізації капіталістичного виробництва супроводжується посиленою концентрацією та централі­зацією банківського капіталу, оскільки із зростанням масштабів промислових монополій і привласнюваної ни­ми маси додаткової вартості у них вивільняється дедалі більше грошових капіталів, які зосереджуються в круп­них банках. Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські монополії. Водночас лише великі банки мають змогу задовольняти потреби промислових монополій у кредитах. Отже, крупні банки є важливим фактором концентрації та централізації промислового

капіталу.

У сучасних умовах монополія в банківській сфері по­силюється внаслідок проникнення в неї НТР. Зокрема, впровадження дорогих ЕОМ, перехід до системи елект­ронних рахунків вимагає все більшого укрупнення банків. Крім того, зростає роль кредитно-банківської сфери в мо­білізації заощаджень частини населення, в перерозподілі капіталів між галузями, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспортних, торговельних монополій, у забезпеченні механізму державних позик та ін. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рі­вень монополізації у промисловості. Про це свідчить за­гальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США в 1998 р. налічувалося понад 23,3 млн. підпри­ємств, то банків — лише 10,5 тис. В Україні у 2000 р. функціонувало до 195 банків, сплачений ними статутний фонд — 3,7 млрд. грн., активи — майже 26 млрд. грн., а капітал банківської системи — приблизно 6 млрд. грн.

Банківська монополія — об'єднання крупних банків або окремий банк-гігант, які відіграють вирішальну роль у банківській справі та привласнюють монопольно високі прибутки.

Вони розвиваються у таких формах:

1) банківські картелі — угоди між крупними банка­ми з метою проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо;

2) банківські синдикати, або консорціуми, — угоди між декількома великими банками з метою спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, як правило, для випуску цінних паперів;

3) банківські трести — угоди між декількома крупни­ми банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного Управління ними; s;,,,-,.,,„..,- . .. .,, .

4) банківські концерни — угоди між формально неза­лежними банками під фінансовим контролем наймогутні-шого з них за допомогою скуповування контрольного па­кета акцій, їх різновидом є банківські групи, тобто су­купність банків, яку контролює одне акціонерне товари­ство, спеціально створене для скуповування контрольних пакетів банківських акцій. Вони отримали назву банків­ських холдингів.

Однією з особливостей монополізації банківського ка­піталу є зростання кількості філіалів банків. Лише за 1988—1998 pp. їх чисельність у США збільшилася при­близно з 50 тис. до 73,6 тис. Важлива риса цього проце­су — тісне переплетіння банківських монополій з інши­ми фінансовими інститутами — пенсійними фондами, страховими компаніями та ін. При цьому посилюється універсалізація виконуваних банками функцій. Водночас зростає централізація банківського капіталу внаслідок «поглинань» у банківській сфері. Особливістю розвитку банківських монополій є також їх транснаціоналізація, тобто розширення діяльності за межами країни.

Процес монополізації має позитивні та негативні на­слідки. Позитивною рисою монополізації є те, що у гі­гантських підприємств та їх об'єднань більше можливос­тей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і техноло­гію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітни­цтва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об'єд­нань, консорціумів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації.

Останніми роками одним із напрямів вертикальної ін­теграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галу­зей, у які здійснює експансію певна монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтег­рація крупних промислових корпорацій з торговельними компаніями.

Виникнення і розвиток крупних господарських оди­ниць, координація їх діяльності розширюють масштаби планомірного й організованого розвитку економіки, сві­домого регулювання економічної системи. Це дало під-

ставу американському економісту Дж. Гелбрейту виділи­ти в економіці СІЛА планову систему, що включає круп­ні корпорації, та ринкову, представлену дрібним і серед­нім бізнесом. У першій із них 100 наймогутніших компа­ній витрачають до 80% загальних витрат на наукові до­слідження.

Гігантські підприємства завдяки масовому виробниц­тву мають змогу економити на витратах виробництва, за­безпечувати споживачів дешевшими якісними товарами. Негативною рисою монополізації економіки є переду­сім практика встановлення монопольних цін. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовляють переважну масу продук­ції. За підрахунками американських економістів, насе­лення США щорічно переплачує майже 70 млрд. дол. за завищені груповими монополіями ціни.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбувається тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час ви­сокі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес.

У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаю­чи або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у важли­віші з погляду широких верств населення виробництва. Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального розподілу ресурсів приблизно на 2% (кілька десятків мільярдів доларів) зменшують валовий національний продукт СІЛА.