2.3.2. Західна Європа у системі світових зовнішньоекономічних зв'язків

Розвиток західноєвропейських країн мав значний вплив на структуру та стан зовнішньоекономічних зв'язків світу ще з 70-х років, коли європейський "Спільний ринок" перетворився у потуж­ний торговельний блок сучасного світу. Експорт країн об'єднання більш ніж втричі перевищує американський (41,8 % світового екс­порту в 1990 p.). І на сьогодні високий ступінь відкритості світово­му господарству та інтернаціоналізація господарського життя є важливою характерною рисою економік країн Західної Європи.

Зрушення в економіках країн Західної Європи впливали на мас­штаби та характер їхньої участі у системі міжнародного поділу праці. Посилилось переміщення міжнародних зв'язків з експорту товарів на експорт капіталу. Частка країн ЄС в експорті капіталу у формі прямих інвестицій зросла з 8,7 % у I960—1964 pp. до 37,4 % у 1975—1979 pp. і до 59 % у 1985—1989 pp., а частка у світовому експорті товарів зросла з 34,4 % у 1970 р. до 41,8 % у 1990 р. (включаючи внутрішньо регіональні потоки). Західноєвропейські ТНК на початку 80-х років за масштабами закордонних активів вийшли у лідери і відтіснили на другі позиції американські ком­панії. Але значна частина (40 %) інвестицій країн Західної Європи розміщена всередині регіону, в інших районах світу вони поступа­ються американським.

Поряд з активізацією експорту капіталу, зростанням значення ТНК змінився склад основних експортерів. Посилили активність міжнародні компанії ФРН, які зміцнили позиції у нових і новітніх галузях світової економіки. Частка Німеччини в експорті капіталу у формі прямих інвестицій зросла, а роль колишніх колоніальних держав Великобританії та Франції зменшилась. Зростання впливу західнонімецьких компаній пояснюється достатньо високими темпа­ми розвитку економіки країни протягом тривалого періоду (аж до 1993 p.), потребою забезпечити просування товарів на світових ринках.

Проте і донині за обсягом прямих капіталовкладень Велико­британія суттєво випереджає інші великі західноєвропейські держа­ви — 32,6 % інвестицій Західної Європи, в той час як ФРН — 18,3 %.

Швидко нарощували свої закордонні активи малі країни, серед яких провідні позиції посідає Швейцарія. її частка у західноєвро­пейських активах за кордоном дорівнює 1/6.

Активізація експорту капіталу ТНК зумовила зростання ступеня Інтеграції Західної Європи у світове господарство. Усе більша части­на виробничих потужностей західноєвропейських ТНК переноситься за межі регіону. Співвідношення між вартістю продукції закор­донних дочірніх підприємств і ВВП поступово змінюється на ко­ристь закордонного виробництва: 1960 р. — 11,3 % ВВП, 1980 p. — 25 % (США — 10,8% у 1960 p. і 40 % у 1980 p.; Японія — 1,2 і 15 %).

У Західній Європі виділяється група країн — Великобританія, Бельгія, Нідерланди, у яких обсяг перенесеного за кордон вироб­ництва дорівнює 1/5 їх ВВП. А такі країни, як Франція, Італія ма­ють дещо нижчий показник вартості закордонного виробництва — 8—15 % ВВП. Однією з причин такої суттєвої активізації закор­донного інвестування у формі прямих інвестицій була цілеспрямо­вана політика західноєвропейських країн. Йдеться, зокрема, про

вдосконалення системи гарантування приватних інвестицій. Дер­жавні гарантії приватного інвестування за кордоном були допов­нені системою угод про захист інвестицій, укладених з країнами, що розвиваються. Метою цих угод є забезпечення недоторканності приватних інвестицій у країнах, що розвиваються, на випадок мож­ливої націоналізації, внутрішніх економічних реформ або змін у законодавствах цих країн. Зазначені угоди не лише забезпечують сприятливий інвестиційний клімат, але й створюють передумови для реалізації інших урядових заходів, спрямованих на стимулюван­ня капіталовкладень приватного сектора у країнах, що розвиваються.

Політика у галузі експорту капіталу безпосередньо впливає на характер торговельних зв'язків. Значення торгівлі для західно­європейських країн є дуже великим. Питома вага їх торгівлі у світовій торгівлі перевищує їх частку у виробництві.

Залежність цих країн від зовнішньої торгівлі вища, ніж у інших промислово розвинених регіонів. Експортна квота Західної Європи більш ніж утричі перевищує аналогічний показник для США і більш ніж вдвічі — для Японії. Необхідно враховувати, що основна час­тина зовнішньоторговельного обороту (до 2/3) країн Західної Євро­пи припадає на торгівлю в межах ЄС. Якщо не враховувати внутрішні поставки, то експортна квота ЄС дорівнюватиме 9,4 %, а не 22 % ВВП. Країни Західної Європи відрізняються одна від одної за по­казниками частки експорту у ВВП. Для малих країн вона є вищою порівняно з великими західноєвропейськими державами. У ФРН, Франції, Великобританії частка експорту у ВВП країн становить 20—25 %, а у Нідерландах та інших країнах Бенілюксу — відпо­відно 46 і 60 %, в Ірландії — 56 %.

Західна Європа випереджує інші індустріально розвинені країни за показниками зовнішньоторговельного обороту на душу населення. У зовнішній торгівлі західноєвропейських країн велику роль відігра­ють іноземні ТНК. На закордонні, переважно американські компа­нії припадає в окремих галузях до 30 % експорту готових виробів.

Західна Європа є провідним експортером продукції машинобу­дування, хімічної промисловості. На цей регіон припадає більше ніж половина світового експорту цих груп товарів (без взаємної торгівлі — 20—23 %). Однак у 80-х роках з'явилася тенденція до послаблення позицій в експорті ряду най прогресивніших і найпер-спективніших виробів. Частка високотехнологічних товарів в екс­порті продукції обробної промисловості дорівнює 13,1 %, а у СІ1ІА й Японії — 25,9 і 23,6 % відповідно.

Відбулося певне звуження експортної спеціалізації західноєвро­пейського регіону. У групу високоспеціалізованих галузей (коефі­цієнт експортної спеціалізації більший за 1,3) входять лише облад-

нання для текстильної, харчової та шкірообробної галузей. До групи галузей з недостатньо вираженою експортною спеціалізацією (кое­фіцієнт менший за 0,9) належать: конторське обладнання та ЕОМ, телекомунікаційне обладнання та засоби зв'язку, електронне облад­нання. До того ж необхідно зауважити, що у цій групі знизився рівень міжнародної спеціалізації.

Послаблення позицій Західної Європи у міжнародному поділі праці відображає стан балансу обміну науковою продукцією, який зводиться з від'ємним сальдо за рахунок електронного обладнання і побутової електроніки у торгівлі зі США та Японією.

Західна Європа має пасивне сальдо у торгівлі патентами та ліцензіями. Певною мірою західноєвропейський регіон залежить від США у науково-технічному обміні. Компанії Західної Європи закуповують у США більше ніж половину зарубіжних науково-тех­нічних нововведень.

Західна Європа посідає друге місце у світі (після США) з експорту сільськогосподарської продукції (13 % обсягу світового експорту).

Серед статей імпорту цього регіону важливе значення мають мінеральна сировина та напівфабрикати, ряд сільськогосподарських товарів тощо.

Загалом спеціалізація та кооперація у промисловості Західної Європи розвиваються найінтенсивніше між країнами, де науково-технічний прогрес досягає найвищого розвитку. 3/4 торговельного обороту західноєвропейських держав припадає на розвинені капі­талістичні країни. За 60—80-ті роки питома вага товарообігу все­редині Союзу зросла з 36 до 60 %.

В останні десять років дещо послабились торговельні зв'язки зі США і зросли з Японією, але торгівля з Японією все ще незначна: більше ніж 4 % імпорту та 2 % — експорту.

Враховуючи той факт, що країни Західної Європи переважно є колишніми метрополіями, важливою складовою їхньої зовнішньо­економічної стратегії є збереження та поглиблення своєї присут­ності у країнах "третього" світу. Задля реалізації цієї мети захід­ноєвропейські держави провадять курс на встановлення системи особливих відносин з країнами, що розвиваються. Зокрема, останні користуються значними митними преференціями у постачанні сільськогосподарської продукції в Європейський Союз. У лютому 1975 р. у Ломі — столиці Того була укладена конвенція між ЄС та державами Африки, басейну Карибського моря і Тихого океану (краї­ни АКТ), згідно з якою були відмінені усі митні збори та кількісні обмеження для більшості товарів з країн, що розвиваються.

ЄС на кожний п'ятирічний термін виділяє країнам АКТ фінан­сову та технічну допомогу. Зроблена спроба знайти форму стабілі-

зації деяких товарних ринків. Була затверджена система гаранту­вання доходів країнам, що розвиваються, від експорту основних сировинних товарів (система "стабекс"); система захисту та стиму­лювання гірничов и добувної промисловості ("сисмін"), що є своєрід­ною системою страхування.

Усього ж €С виділяє на допомогу країнам, що розвиваються, 0,42— 0,49 % їх сукупного ВВП. Це значно більше за аналогічний показ­ник для США (0,21—0,24 %) та Японії (0,29—0,31 %). Члени ЄС доповнюють одне одного у фінансуванні допомоги. Кожна країна надає її на двосторонній основі, а ЄС — на багатосторонній. Допомо­га безпосередньо від ЄС становить 13 % від всього обсягу, що нада­ють країни-члени. Серед держав — учасниць Союзу найбільшу ча­стину ВВП у вигляді економічної допомоги виділяють Нідерланди, Данія (0,9—1 %), Франція (0,7—0,8 %).

Західноєвропейські компанії прагнуть повніше використовува­ти місткість, яка зростає, ринків країн, що розвиваються, для форсу­вання свого експорту товарів у цей регіон. Важливо зазначити, що зростає питома вага вивезення машин та обладнання. Особливе місце у структурі експорту провідних західноєвропейських країн займа­ють поставки зброї.

Найбільш конкурентоспроможним у Західній Європі є експортне виробництво ФРН. На країну припадає приблизно 14 % експорту промислово розвинених країн і 25 % експорту регіону. Другою у розвитку зовнішньої торгівлі західноєвропейського регіону є Франція. Вона, зокрема, утримує провідні позиції за обсягом сільськогосподар­ського експорту (поступаючись лише США) та вивезення зброї.

Частка малих країн у загальному експорті Західної Європи знач­но перевищує їхню питому вагу у промисловому виробництві.

Закономірним є те, що західноєвропейські країни підтримують активні зовнішньоекономічні зв'язки з державами Центральної та Східної Європи. Частка останніх у зовнішній торгівлі ЄС стано­вить 2—3 %, що вище від аналогічних показників у США та Японії. Хоча у середині 90-х років спостерігалося певне загальмування заз­начених зв'язків, що пояснюється низькою платоспроможністю країн Центральної та Східної Європи, слабкою конкурентоспроможністю їхніх товарів на західних ринках. Але, очевидно, у міру поліпшен­ня економічного становища центрально- та східноєвропейських країн, поступового наближення їх до західноєвропейських еконо­мічних і політичних структур різноманітні зовнішньоекономічні зв'язки Центральної, Східної та Західної Європи повинні пожва­витися вже на якісно новій основі.

Однією з важливих особливостей зовнішньоекономічних зв'язків Західної Європи є їхня дефіцитність. Величезний дисбаланс існує у

торгівлі з Японією та Сполученими Штатами — відповідно 44,6 та 28,4 % усього зовнішньоторговельного дефіциту. Стан платіжних балансів окремих країн регіону характеризується значною специ­фікою, що відображає відмінності в економічних потенціалах держав, у використанні ними досягнень НТП, у валютно-політичних захо­дах. Ця специфіка визначається й станом національних валют за­хідноєвропейських країн. Найміцніші позиції на валютних рин­ках займає німецька марка. Вочевидь, у майбутньому валютний ринок значною мірою залежатиме від ефективності функціонування у межах ЄС єдиної валюти — євро. І взагалі на подальше економічне становище країн Західної Європи у системі світового господарства суттєво впливатиме успішне втілення у життя рішень Маастрихт­ських угод, а також розширення ЄС за рахунок майбутнього член­ства у ньому країн Центральної Європи.

Після появи у 1999 р. так званої "зони євро", що об'єднує 11 країн, єдина європейська валюта вже змогла затвердитися як друга з резервних валют світу — після долара, випередивши японську ієну. У 1998 р. міжнародні корпорації випустили облігацій, номі-нованих в євро більше, ніж номінованих у доларах. Але разом з тим за час існування вартість єдиної європейської валюти знизи­лася на 22 % незважаючи на стабільне відродження економік за­хідноєвропейських країн. Перша з причин, якими експерти поясню­ють стале зниження курсу євро — те, що темпи зростання еконо­міки США перевищують західноєвропейські. Це зумовлює відплив капіталовкладень за межі Європи, зокрема у США. Тільки за один 1999 р. 150 млрд дол. США прямих і портфельних інвестицій вкла­ли країни єврозони в економіку Сполучених Штатів. Друга причи­на слабкості євро, на думку аналітиків, це невіра фінансових ринків у наявність реального бажання та політичної волі в урядів євро­пейських країн провести довгоочікувані, назрілі структурні рефор­ми: дерегуляцію, податкові реформи та лібералізацію ринків праці. Поки реформи не стануть очевидними, курс європейської валюти, як вважають експерти, навряд чи почне стабільно зростати.

Важливу роль у майбутньому зміцненні економічного станови­ща країн Західної Європи у системі світового господарства відігра­ватимуть також успішне подальше втілення у життя рішень Маас­трихтських угод і заплановане розширення ЄС за рахунок країн Центральної та Східної Європи.