Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.3.2. Монополії та антимонопольна діяльність держави

Конкуренція та її форми. Однією з рушійних сил роз­витку економічної системи є конкуренція.

Конкуренція (лат. concurere — зіштовхуюсь) як економічна кате­горія — боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Конкуренція — об'єктивний економічний закон роз­винутого товарного виробництва, дія якого для товарови­робників є зовнішньою примусовою силою до підвищен-

ня продуктивності праці на своїх підприємствах, розши­рення масштабів виробництва, прискорення НТП, впро­вадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо.

Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарсь­кого механізму.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI — кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підпри­ємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у фор­мі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централі­зації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) спричинила виникнення монополій.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора еконо­міки та різних форм власності, її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з на­ціонального на інтернаціональний рівні.

Методи конкурентної боротьби — передусім поліп­шення якості товарів і послуг, швидке оновлення асорти­менту продукції, дизайну, надання гарантій і післяпро­дажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати то­що. Водночас використовуються й такі «мирні» методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таєм­них угод про єдину політику.

Як складова частина господарського механізму, кон­куренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому ра­зі вона відбувається між самими виробниками, спожива­чами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зво­ротний механізм існує за конкуренції покупців. У ре­зультаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.

У ході еволюції економічної системи змінюється І конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадували, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість кон-

рентів-виробників ^ конкурентів-покупців, вільний до­ступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії по­питу, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів, ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, пов­ністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем.

За вільної конкуренції жодна з фірм не може вплива­ти на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в су­часних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільне необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляєть­ся у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, бан­ківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалу­зевої.

Внаслідок суспільного поділу праці виробництво това­рів і надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галузей промисловості. Наприклад, у США в промисловості їх налічується до 700. Внутрігалузева конкуренція — боротьба між товаровиробниками, що ді­ють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встанов­люється індивідуальний робочий час на виготовлення пе­вного виду товару, а отже й індивідуальна вартість виро­бництва.

Але ціни на ринку, як уже зазначалося при розгляді вартості товару, тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу про­дукції. Тому наслідком внутрігалузевої конкуренції є пе­ретворення окремих індивідуальних витрат виробництва, Індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспіль­ну вартість.

Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала переважно конку­ренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конк­ретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'юте-рів> телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між товаро­виробниками, які діють у різних галузях народного гос­подарства. Через різні умови виробництва у галузях під­приємці за однакових витрат капіталу отримують неод­накову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті  товаровиробники,   які  отримували   меншу  кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищий. Якщо це відбувалося, то пропози­ція товарів у галузях (з низькими прибутками) зменшу­валася   (що   згодом  зумовлювало   зростання   попиту  на них), а в галузях з високими прибутками збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринко­ві ціни на товари, виготовлені у галузях, куди перелива­ються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбу­вається відплив капіталів) зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галу­зях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на однаковий капітал буде отримано рів­ний середній прибуток. Межею переливання капіталу є формування середньої норми прибутку (відношення сукуп­ної додаткової вартості до обсягів сукупного капіталу всіх галузей). Середній прибуток є елементом середніх ринко­вих цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузе­вої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість пе­ретворюється на ціну виробництва, навколо якої колива­ються ринкові ціни. В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

З виникненням монополій вільна конкуренція пере­творюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних кон­трактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власніс­тю (патентами, ліцензіями тощо).

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона дедалі більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпо­середнього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рі­вень, тобто все більше ґрунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізня­ють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція — боротьба між товаровиробни­ками за споживача шляхом зменшення витрат виробниц-

а зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють зни­жені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого зна­чно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного роз­продажу тощо.

Нецінова конкуренція — боротьба між товаровироб­никами за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумов­лює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії по­довжують терміни гарантійного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повні­ше відображає інтереси споживачів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна кон­куренція, яка ведеться переважно неекономічними мето­дами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укла­дення таємних угод про єдину політику цін і навіть ди­версії проти конкурента).

Залежно від форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій вста­новлюються насамперед монопольно високі та монополь­но низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві та на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права спожи­вачів, отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми — від транспортних і промислових компа­ній при доставці сільськогосподарської продукції на ри­нок та її переробці. Так, для дрібних фермерських госпо­дарств США, що спеціалізуються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який спожи­вачі заплатили за один літр молока, вони отримують ли­ше до 35 центів.

Монопольно високі ціни спричиняють зменшення платоспроможного попиту населення, «притягують» кон­курентів, тому монополії повинні постійно шукати опти­мальне співвідношення між кількістю реалізованої про-ДУкції та ціною, яка дає змогу привласнити максималь­ний прибуток.

Коли на ринку панують декілька олігополістів (групо­ва монополія), як правило, застосовується практика «лідерства в цінах». Щоб уникнути виснажливої конку­рентної боротьби, наймогутніша компанія встановлює ці-

ни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або де­що нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів га­рантійного обслуговування тощо).

Ціни на товари, що їх виготовляють державні підпри­ємства, регулює держава. Такими типовими товарами і по­слугами є електроенергія, послуги зв'язку й пошти та ін.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації еко­номіки, зокрема практики монополістичного ціноутво­рення, в розвинутих країнах світу приймають антимоно-польні закони, здійснюють контроль за угодами між крупними компаніями тощо.

Антимонопольна діяльність держави.

Антимонопольна діяльність — комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обме­ження діяльності монополій, а також створення законодавства.

Уперше такі закони були прийняті наприкінці XIX — на початку XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивні-ше. Антимонопольні закони формально забороняли трес­ти та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополії, як повне (абсолют­не) панування однієї компанії (чи їх об'єднання) або по­вне виключення конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополії, вони, як прави­ло, не підпадали під дію антимонопольного законодавст­ва. До антимонопольного законодавства належать також закони, які забороняють або регулюють угоди підпри­ємств, спрямовані на обмеження конкуренції через поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі.

Існують американська та європейська системи анти­монопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 pp. залишається єдиним антитрестівським законом СІЛА. Він забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Але Верховний суд США виробив доктрину, згідно з якою панівне станови­ще корпорації у виробництві та її великий розмір не мо­жуть самі по собі розглядатись як монополізація.

Тим самим законом заборонялися трести і картелі (пули). Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за яко­го ліквідовувалися виробнича і правова самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінюва­лися негласними джентльменськими угодами або так

званим лідерством у цінах. Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно призводило до істотного по­слаблення конкуренції або до встановлення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США — Федеральна торговельна комі­сія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середо­вища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Най-суворіше антимонопольний закон контролює горизонталь­ні злиття, тобто об'єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополі­зації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми (у США це має місце, коли монополі­зовано понад 60% будь-якого товару чи послуг), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за ціна­ми монополістів, розукрупнення монополій та ін.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише ЇЇ зловжи­вання владою. Так, картелі вважаються корисними для розвитку економіки, тому основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеці­альних органах (у Німеччині — Федеральне управління картелів, в Японії — Комісія із справедливих операцій). Більшість антимонопольних законів у європейських кра­їнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині мо­нополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу, в Японії — коли частка однієї ком­панії перевищує 50%, а двох — 75% і більше. В ЄС реєс­трації підлягають лише ті угоди, які обмежують конкуре­нцію між членами-учасниками цієї організації. У 1998 р. ЄС прийняв директиву про лібералізацію газового сектора, згідно з якою з 2000 по 2008 р. монополістичний ринок бу­де відкрито з 20 до 33%.

Прийняття антимонопольних законів послаблює про­цес монополізації економіки, сприяє посиленню конку­ренції, зниженню цін. Так, внаслідок переходу газової галузі Великобританії до конкурентних ринків ціни на газ з 1986 до 1998 р. знизилися на 32%. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об'єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур (об'єднання фірм, пов'язаних виробничою та технологічною залежністю).

На початку 1992 р. в Україні прийнято Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матері­ально-технічну, інформаційну, консультативну підтрим­ку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом монопольним вважається станови­ще, коли частка підприємця перевищує 35%. Закон пе­редбачає контроль за створенням, реорганізацією (злит­тям, приєднанням) фірм з метою запобігання виникнен­ню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадо­вих осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та несумлінною конкуренцією. Антимонопольний комітет України та йо­го територіальні управління мають право приймати рі­шення про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нових крупних економічних об'єднань не­обхідно отримати дозвіл цього комітету.