2.3.3. 9. ТИМОФІЇВКА ЛУЧНА

Тимофіївка лучна має ряд місцевих назв — сіянка, полошник, колос, оржанець — в Росії, бжанка — в Білорусі, флеон, тимос-балахи, пишиг-муйрихи — на Кавказі. Це верхова нещільнокущова злакова трава, введена в культуру в першій половині XVIII ст. се­лянами Вологодської та Вятської губерній. Має високу енергію ку­щення, добре облистнена. Листки становлять 35 - 40 % врожаю сіна. Суцвіття— щільна колосоподібна волоть (султан), плід— зернівка. Маса 1000 насінин 0,3 - 0,5 г.

Тимофіївка утворює два типи стебел: високі тонкі (генеративні) й низькі добре облистнені, без суцвіть (вегетативні). Основна коренева система (близько 70 %) розміщена в шарі ґрунту 0-40 см. Окремі ко­рені проникають у ґрунт на глибину 100 см і більше (рис. 86).

Рослина дуже вибаглива до вологи, маловибаглива до тепла. Доб­ре росте на низинних ділянках у заплавах річок, осушених торф'яниках і витримує короткочасні затоплення.

Насіння починає проростати при температурі 1 — 2 °С. Навесні тимофіївка починає проростати при 5-6 °С. Як морозостійку рос­лину її вирощують і в північних районах. Для неї придатні всі типи ґрунтів, крім піщаних.

Тимофіївка має підвищені вимоги до вмісту в ґрунті поживних ре­човин, добре реагує на внесення добрив, дає високі врожаї. Максима­льні врожаї її одержують на третій—четвертий рік життя, а на низин­них родючих ділянках посіви її продуктивні протягом 10 років і більше.

Розрізняють 5 екологічних груп тимофіївки дикоростучих і куль­турних видів: північна, лісостепова, гірська європейська, олімпійська, далекосхідна.

Вирощують тимофіївку у змішаних посівах з конюшиною. При цьому на 1 га висівають 4 — 6 кг насіння тимофіївки і 10—12 кг ко­нюшини.

В Україні вирощують сорти тимофіївки Люлинецька 1, Козаро-вицька, Сарненська 35, Карпатська та ін.