Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.3.3. Профспілки і спілки підприємців у формуванні та використанні трудового потенціалу суспільства

2.3.3. Профспілки і спілки підприємців у формуванні та використанні трудового потенціалу суспільства

Профспілки і трудовий потенціал. Профспілки є головним суб’єктом соціального партнерства й основним виразником соціально-трудових інтересів найманих працівників. Звідси їх роль, яка визначена в Законах Україні «Про зайнятість населення» та «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємствах, установах або організаціях незалежно від форм власності і видів господарювання.

Професійні спілки створюються з метою представництва, здійснення та захисту соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок. Їх діяльність базується на принципах законності. Про­фспілки у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, політичних партій тощо. Вони ведуть колективні переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників. У цих договорах і угодах визначаються погоджені величини й умови оплати праці, її умов, режимів праці і відпочинку, умови розподілу прибутку, зайнятість тощо. Загалом усе те, від чого залежить формування, розвиток і використання ресурсів праці. Захищаючи право громадян на працю, профспілки беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики в галузі зайнятості населення, трудових відносин, оплати й охорони праці та соціального захисту. Вони беруть участь у розробці державних і територіальних програм зайнятості.

Отже, профспілки — це колективні організації, завдання яких поліпшувати фінансові та нефінансові умови зайнятості і соціального захисту працюючих і непрацюючих своїх членів.

Ступінь юніонізації — питома вага членів профспілок у робочий силі, — як і на будь-якому ринку, визначається попитом на членство у профспілці та пропозиції його послуг. Попит, тобто бажання працівників бути членами профспілки, залежить від «ціни», тобто від первинних та щомісячних внесків, а також від того, скільки часу в особи забере участь у профспілці. При інших рівних умовах, що вищою, є ціна, то менше попит — і навпаки.

Вплив профспілок на заробітну плату і зайнятість можна визначити таким чином. У разі максимізації зайнятості профспілка фіксує пропозицію праці і змушує роботодавця найняти певну кількість працівників (рис. 2.3.2). Відповідно до класичної теорії виникають суперечності. Намагання збільшити чисельність працівників — членів профспілки до Lu призводить до зниження їхньої заробітної плати. У результаті профспілка може припинити існування, тому що веде своїх членів до зубожіння.

Рис. 2.3.2. Максимізація рівня зайнятості [13, с. 167]

Якщо профспілка максимізує заробітну плату (рис. 2.3.3) до якогось рівня Wu, то в даному разі, знову-таки за класичною теорією, слід вивільнити працівників у кількості Lu Lо.

Рис. 2.3.3. Максимізація рівня заробітної плати [13, с. 166]

З викладеного випливає, що намагання виокремити як критерій якийсь один фактор (або зайнятість, або заробітну плату), позитивних наслідків не дають. У профспілок є й інші моделі вирішення цих питань, наприклад, максимізувати фонд заробітної плати. Усі наведені моделі передбачають монопольну владу профспілок, тобто профспілки розглядаються як монополія праці. Більш сучасні версії моделей монопольної влади передбачають, що профспілка сама має певну функцію корисності, яка є інтегрованим результатом із переваг усіх її членів.

У науковців і досі немає єдиного погляду на діяльність профспілок. Англійський економіст Дж. І. Кінг у своїй книзі «Labour Economics» з цього приводу висловився так: «Єдиний беззастережний висновок — той, що профспілки в економіці мають значення, але в якому напрямі і до якого ступеня поширюється їх економічний вплив — усе ще не зрозуміло».

У зв’язку з переходом від планової централізованої системи економіки до ринкової перед профспілками України постали завдання докорінної перебудови їхньої діяльності. Це виявилося непростою справою не тільки через дію об’єктивних економічних законів, про що йшлося вище, а й через необхідність принципової перебудови психології, передусім керівників профспілкових ланок, а також і рядових членів.

Через дію об’єктивних економічних законів та психологічні «гальма» керівників і рядових членів профспілкових організацій, а також через перешкоди з боку багатьох роботодавців, особливо приватних, виникли принципові суперечності і проблеми профспілок України. Перша суперечність пов’язана з тим, що підвищення заробітної плати, про яке дбають профспілки, може призвести до зростання рівня безробіття. Друга суперечність по­в’язана з різницею в рівнях заробітної плати, часто-густо соціально несправедливої, працівників різних галузей, навіть якщо вони виконують однакову роботу, за умов об’єднання їх у профспілки за професійною або галузевою ознакою. Третя суперечність полягає в тому, що, сприяючи участі трудящих в управлінні виробництвом, профспілки мимоволі послаблюють свою роль у ньому.

Згадані та інші суперечності призводять до виникнення таких проблем у профспілковому русі в Україні: постійне зниження довіри у працівників до профспілок, а з нею і рівня юніонізації економіки; незацікавленість та неспроможність організувати профспілкові організації на приватних підприємствах і недостатня підтримка профспілками тих працівників, які втратили роботу. Саме через загострення вказаних проблем профспілки переважно і втрачають довіру. Усе це знижує роль профспілок у формуванні та використанні трудового потенціалу. В багатьох випадках проф­спілкові лідери стають «кишеньковими» виконавцями вимог роботодавців.

Підприємці і трудовий потенціал. Підприємці є споживачами як матеріальних, так і трудових ресурсів. Ще на межі XIX і XX століть у зв’язку з бурхливим розвитком промисловості до суспільства прийшло усвідомлення того, що економічне зростання забезпечується підприємцями. Саме вони об’єднували капітал і працю. З середини XX століття поширилася думка про творче начало у діяльності підприємців, про те, що підприємництво також є ресурсом економічного зростання. Основна характеристика підприємців, по-перше, в тому, що вони створюють і надають робочі місця; по-друге, у них зосереджені капітали і гроші. Перелічене забезпечує їм більш суттєвий вплив на уряд, ніж їх соціальних партнерів — представників найманих працівників. Підприємці організують виробництво товарів і послуг. До найважливіших цілей підприємницької діяльності можна віднести прагнення здобути прибуток та намагання його максимізувати і реалізація якось ідеї, новації.

Прибутковість підприємницької справи є критерієм успіху, тому в XIX і на початку XX століття такий успіх досягався за будь-яку ціну, а саме — надмірною експлуатацією працівників, мізерною заробітною платою та заощаджуванні на створенні належних умов праці. Свавілля і безконтрольність руйнували основи економічного розвитку за рахунок деградації ресурсів праці через зубожіння та низький рівень навчання. Поступово необхідність регулювання та координації своєї діяльності почала усвідомлюватись і самими підприємцями. Підприємці почали створювати свої об’єднання, які були необхідні обстоювати на проти­вагу профспілкам інтереси роботодавців.

Об’єднання підприємців бувають двох типів — некомерційні, засновані на підставі законодавства про громадські організації, і комерційні, що діють як комерційні асоціації, концерни, міжрегіональні, регіональні та інші об’єднання. Першою некомерційною організацією роботодавців України є Спілка підприємців Криму, створена 1989 року. Українська спілка промисловців і підприємців (УСПП) також була заснована 1989 року, а реорганізована в сучасному вигляді в 1991 році. Організаційна структура УСПП являє собою галузевий, регіональний і національний рівні. УСПП домінує як спілка в Україні. Серед інших спілок роботодавців слід назвати Спілку орендарів та підприємців України, Українську національну асамблею підприємництва та ін. [10, с. 117, 118].

Роль і значення підприємницьких об’єднань визначається тим, на­скільки результативно вони можуть виконувати свої завдання. Це:

аналіз соціально-економічної ситуації, боротьба за створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

рецензування й експертиза законодавчих актів;

відпрацювання стратегії та єдність дій, залагодження конфліктів між роботодавцями;

представництво та захист інтересів підприємців у стосунках з державою та її органами різного рівня;

відпрацювання стратегії у відносинах з найманими працівниками та їхніми організаціями;

надання послуг членам об’єднань (інформаційних, консультаційних, наукових у формуванні громадської думки тощо).

В Україні вже нагромаджено певний досвід участі УСПП та інших спілок роботодавців у формуванні й проведені економічної та соціальної політики, представництві інтересів своїх членів у взаємовідносинах з профспілками. Вони беруть активну участь у регулюванні соціально-трудових відносин та укладанні угод. Пред­ставники підприємців на паритетних підставах беруть участь у роботі Правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а також Наглядової ради для контролю за діяльністю Фонду.

Профспілки і спілки підприємців України входять до складу Національної ради соціального партнерства (НРСП) — консультаційний орган, підзвітний безпосередньо Президентові України. Головні цілі НРСП:

підготовка рекомендацій Президенту України щодо впровадження соціальної політики, встановлення тристороннього кон­сенсусу;

участь у підготовці законів та інших законодавчих актів у сфері праці та соціально-трудових відносин;

підготовка пропозицій стосовно заходів, які проводяться для виконання Генеральної угоди;

координація позицій соціальних партнерів щодо ратифікації Конвенцій МОП;

інформування громадськості про результати виконання угод між сторонами щодо соціально-трудових відносин [10, с. 119].

Вирішальне значення у системі управління трудовим потенціалом, безумовно, мають колективні переговори й укладання тарифних угод усіх рівнів. На державному рівні переговори проводяться між Кабінетом Міністрів України, Радою Федерації не­залежних профспілок та спілками підприємців. У результаті переговорів укладається Генеральна угода. Її предметом є:

диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництв, важкості праці;

єдині для всієї України мінімальні ставки компенсаційних доплат за роботу у шкідливих та небезпечних умовах праці;

єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними професіями та посадами;

інші питання, які безпосередньо стосуються розвитку й використання трудового потенціалу;

взаємні зобов’язання щодо виконання угод.

На рівнях видів економічної діяльності та територіальному переговори проводяться між представниками державних органів управління, спілками підприємців та профспілками. Предметами цих угод є:

єдині для підприємств галузі або території тарифні сітки робітників і шкали співвідношень посадових окладів керівників, спеціалістів і державних службовців;

єдині для різних категорій працівників відповідної галузі, території мінімальні розміри доплат і надбавок;

інші питання, які безпосередньо стосуються розвитку ресурсів праці й використання трудового потенціалу;

взаємні зобов’язання щодо виконання угод.

Первинною ланкою колективних переговорів і колективних угод є переговори між профспілками або іншими представниками трудящих (якщо відсутня профспілкова організація) та роботодавцем і укладання між ними колективного договору. Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» приймаються взаємні зобов’язання сторін стосовно всіх аспектів соціально-трудових відносин, а саме:

змін в організації виробництва та праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування й оплати праці (усіх видів трудових виплат);

установлення гарантій, компенсацій та пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку;

режиму роботи, тривалості робочого часу та відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, медичного, культурного, оздоровчого обслуговування працівників;

гарантії діяльності профспілкової або інших організацій представництва трудящих.

Колективні договори реєструються місцевими органами державної виконавчої влади і контролюються сторонами цих договорів.

Таким чином, угоди і договори всіх рівнів спрямовані на формування, розподіл та розвиток трудового потенціалу суспільства та окремої організації. У цій справі беруть участь три суб’єкти соціального партнерства — уряд, профспілки, підприємці.