2.3.7.1. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ

У кормовиробництві капустяні рослини вирощують давно, зок­рема кормову капусту — стеблоплідну рослину і коренеплоди — брукву і турнепс. Група стеблових капустяних у кормовиробництві не набула значного поширення, асортимент видів і сортів їх також обмежений. Так, в Україні і Молдові в 70-ті роки на невеликих площах вирощували переважно кормову капусту й ріпак, у 80-ті роки площу капустяних було розширено посюдно, розширився видо­вий склад їх. Тепер, крім озимого ріпаку й кормової капусти, виро­щують ярий ріпак, свиріпу озиму, редьку олійну, перко, гірчицю білу. Певне значення має і порівняно нова кормова культура тифон (гібрид китайської капусти з турнепсом). Щоправда, вона не набула поки належного поширення, хоча в Європі і США використовується досить широко. Менше, ніж інші капустяні, поширена й культура перко.

Капустяні є високобілковими рослинами. Їх можна вирощувати в одновидових посівах і в сумішах з однорічними злаковими травами та іншими культурами. На їх фоні краще можна згодовувати побіч­ну продукцію — солом'яну січку, полову та ін. Зелена маса капус­тяних сприяє збільшенню надоїв, жирності молока, приросту молод­няку на відгодівлі. При згодовуванні її вівцям підвищується вовно­ва продуктивність. Капустяні — цінний компонент раціону свиней і птиці. Їх широко використовують в озимих проміжних, ранніх ярих, післяукісних та післяжнивних посівах.

Капустяні вирощують не тільки на зелену масу, а й на силос в суміші з іншими культурами. Зерно їх — дуже цінне джерело кон­центрованих білкових кормів вищої якості. Макуха і шрот з насіння ріпаку, редьки олійної, свиріпи за фізіологічною дією майже не по­ступаються перед макухою і шротом із сої і соняшнику. Так, основ­ним білковим компонентом концентрованих кормів у країнах Захід­ної Європи (Бельгії, Німеччині і особливо у скандинавських краї­нах) є дешевий і високоякісний ріпаковий шрот. Урожайність ріпа­ку сягає 30 ц/га, тобто значно перевищує середню врожайність сої і дає змогу мати високоякісний корм з мінімальними втратами, що сприяє зниженню собівартості тваринницької продукції.

Для більшості хрестоцвітих кормових культур характерні високі темпи наростання зеленої маси (10 — 12 і навіть 14 ц/га за добу в періоди активного росту і 8 - 10 ц/га в середньому за період вегета­ції). Менші темпи наростання у стеблоплідної рослини — капусти кормової (4-6 ц/га за добу в середньому за вегетацію при весняній і ранній післяукісній сівбі та 6 — 7 ц/га при пізній післяукісній і піс­ляжнивній). Провідними у посівах капустяних є озимий ріпак, а далі йдуть капуста кормова, свиріпа озима, редька олійна, яка набула у 80-ті роки значного поширення. Щоправда, починаючи з 1989 - 1990 рр., висівають її менше через грубувату зелену масу і не дуже активне поїдання тваринами вже у фазі цвітіння. Проте в су­мішах із злаковими (кукурудзою, вівсом) тварини поїдають її задо­вільно і добре. Набуває поширення гірчиця біла, особливо в літніх проміжних посівах у чистому вигляді та в суміші з вівсом.

Усі капустяні, які вирощують на зелену масу, — вологолюбні рос­лини. Коефіцієнт водопоглинання в них зазвичай вищий, ніж в ін­ших кормових рослин, і становить від 500 — 600 до 700 — 800. Най­вищий він у перко, озимої свиріпи, редьки олійної у післяжнивних посівах.

Найменші показники водопоглинання в культур ранніх ярих по­сівів ріпаку озимого і ярого, редьки, помітно вищі у цих самих куль­тур в післяукісних та післяжнивних посівах. Це пояснюється трива­лою вегетацією в осінній період, зниженням приросту зеленої маси внаслідок високих липневих і серпневих температур, періодично низькою відносною вологістю повітря, зниженням температури у вересні—жовтні.

Усі капустяні рослини, висіяні на корм, багаті на протеїн, якого містять майже стільки, як і бобові. У зеленій масі їх багато вітамі­нів, макро- та мікроелементів, зокрема сірки. Це сприятливо впли­ває на приріст і здоров'я поголів'я свиней, здоров'я і вовнову продук­тивність овець та вовнових порід кіз.

Деякою вадою капустяних як кормових культур є вміст у них глюкозидів, особливо в ріпаку, висока продуктивність якого нерідко поєднується із значним вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів. Ці сполуки несприятливо впливають на здоров'я тварин і якість продукції. Тому слід висівати сорти ріпаку, вміст у яких цих шкід­ливих речовин мінімальний, наприклад, Тисменський, Дублян-ський, Снітинський, Квінта, Гарант та ін.

Зелена маса капустяних, зібраних в оптимальні строки, добре перетравлюється (65 — 80 %) і містить небагато клітковини (17 — 19, 20 - 22 %); 1 кг сухої речовини відповідає 0,85 - 0,92 корм. од., а 1 кг корму містить 24 — 29 г перетравного протеїну. Поживність маси значною мірою залежить від внесення добрив і строку збирання. Кращі для згодовування рослини, зібрані у фазі бутонізації — почат­ку цвітіння. Слід враховувати, що рясне цвітіння й тепла погода приваблюють багато бджіл (капустяні, особливо ріпак і свиріпа, — добрі медоноси). При збиранні їх у цей період багато комах потрап­ляють у зелену масу, що небезпечно для тварин. Якщо капустяні згодовують у фазі цвітіння, скошувати їх доцільно після 12 год дня, коли на посівах менше бджіл.

У чистому вигляді капустяні рослини згодовувати недоцільно. Їх обов'язково слід використовувати разом з іншими, менш обводне­ними кормами — зеленою масою злакових трав, силосом, сінажем.

Оскільки капустяні культури дуже добре реагують на добрива, особ­ливо азотні, в них можливий підвищений вміст нітратів, який ви­значають безпосередньо в полі методом експрес-аналізу соку листя й стебел, а також у лабораторії сучасними методами.

При вирощуванні капустяних, в тому числі і в післяжнивних по­сівах, треба уникати наступного висівання після них цукрових і кормових буряків, бо в капустяних з ними є спільний шкідник — нематода. Капустяні, особливо при заорюванні їх як післяжнивних сидератів, позитивно впливають на вміст у ґрунті органічної речо­вини, азоту, фосфору, калію, мікроелементів, запобігають розвитку кореневої гнилі, яка завдає великої шкоди зерновим культурам, особливо пшениці.

Вміст перетравної енергії в зеленій масі капустяних невисокий — 1,6 — 1,8 МДж/кг. Однак великий вихід корму з 1 га дає змогу мати до 40 - 60 ц/га сухої речовини за короткий період вегетації.

Технологія вирощування. Основний обробіток — зяблевий, після озимих проміжних — поверхневий. Озимі (ріпак, суріпицю та ін.) сіють в кормовій сівозміні після збирання кукурудзи і ранніх ярих по поверхневому обробітку.

Удобрення. Капустяні культури, подібно до злакових, дуже добре реагують на удобрення. Врожайність їх під впливом високих норм азоту на фоні достатнього внесення фосфору й калію підвищується у 2 — 3 рази. При цьому слід ураховувати вміст поживних речовин у ґрунті.

Сівба. Ріпак, свиріпу озиму, редьку олійну, гірчицю білу, перко, тифон висівають звичайним рядковим способом з міжряддями 15 см. Норми висіву 2 — 3 млн схожого насіння на 1 га, у Степу 2 — 2,5, на Поліссі та в Лісостепу 2,5 — 3 млн. На більш густих озимих посівах погіршується зимостійкість їх, на ярих — якість корму, особливо редь­ки олійної.

Урожайність озимих і ярих капустяних залежить від строку сів­би. Оптимальні строки сівби озимого ріпаку — перша—друга декади серпня, озиму свиріпу і перко можна висівати і пізніше, проте вро­жайність їх вища при висіванні наприкінці серпня. Для доброї пе­резимівлі озимі капустяні повинні мати 6 — 8 листків у прикорене­вій розетці, а це можливо при тривалій осінній вегетації (50 — 60 днів). Небажані і надто ранні строки сівби (наприкінці липня), оскіль­ки приводять до переростання рослин, погіршення їх перезимівлі.

Насіння капустяних загортають на глибину 2 — 3 см. У зв'язку з цим важливим прийомом поліпшення польової схожості їх є після-посівне, а в разі потреби — і допосівне коткування ґрунту, яке за­безпечує рівномірне, неглибоке загортання насіння і появу дружних сходів.

Сорти озимого ріпаку Гарант, Глорія, Квінта, Тисьменицький, Іванна; капусти кормової Мозкова зелена Вологодська, Мозкова зелена північна, Вега; ріпаку ярого Золотоніський, Кубанський, Ко-валевський, Шпат. Ефективними у наших дослідах виявилися японський сорт ярого ріпаку Абакум Хат та ін., редьки олійної Рай­дуга, Тамбовчанка.

Є сорти (біотипи, екотипи) або групи сортів і гібридів з певними біологічними та екологічними особливостями, наприклад ранні, се­редньоранні, середньо- й пізньостиглі. Одна група сортів добре реа­гує на ранні, інша — на більш пізні строки сівби. Все це слід врахо­вувати при розробці сортової технології вирощування культури.

У післяжнивних і післяукісних посівах капустяні сіють після по­верхневого обробітку або застосовують сівалки-культиватори. Доб­рива вносять з розрахунку на заплановану врожайність.