Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.4. Міждисциплінарні підходи до вивчення науки

2.4. Міждисциплінарні підходи до вивчення науки

Міждисциплінарні підходи й методи пізнання виникають на межі різних наукових дисциплін. Такі підходи притаманні сучасним науковим дослідженням. Вони відображають інтегративні тенденції в розвитку науки. Вивчення за їхньою допомогою об’єктів соціально-економічної природи дає можливість отримати нове знання. До міждисциплінарного інструментарію належать наукознавчі, організаційні, історичні, інформаційні та інші підходи.

Наукознавчий підхід. Наукознавство — це комплексна наукова дисципліна, яка з різних боків вивчає науку. Предметом наукознавства є загальний склад науки, засоби й форми її функціонування, зв’язок і залежність темпів і напрямів її розвитку від інших суспільних явищ та інститутів. Метою цієї дисципліни є розробка теоретичних основ організації, планування й управління наукою, тобто системи заходів, що спирається на об’єктивну логіку розвитку науки, забезпечує оптимальні темпи її розвитку й підвищення ефективності наукових досліджень. В. В. Налімов і З. В. Мульченко називають дев’ять моделей вивчення науки: інформаційну (наука розглядається як система, що самоорганізується й керується власними інформаційними потоками), логічну (наука вивчається як логічний розвиток ідей), гносеологічну (вивчаються загальнонаукові підходи, форми й методи наукового пізнання), економічну (вивчається взаємодія розвитку науки з економічним розвитком держави, оцінюється економічна ефектив­ність наукових досліджень), політичну (розглядається взаємозв’язок науки з політикою, політичною ідеологією), соціологічну (наукові співтовариства, організації, колективи вивчаються макро- і мікросоціологічними засобами), демографічну (науковий потенціал досліджується як демографічна задача), евристичну (об’єктом вивчення є науковець, психологія наукової творчості), системотехнічну (наука розглядається як система, якою необхідно керувати). Цей перелік можна продовжити за рахунок історичної (історія науки), біографічної (вивчення і систематизація біографій учених), організаційної (організація науки) психологічної (психологія наукової творчості), прогностичної (прогнозування тенденцій розвитку науки), філософсько-методологічної (філософія науки) складових наукознавства. На думку С. Р. Микулінсь­кого, структура наукознавства включає в себе загальне наукознавство, соціологію науки, психологію науки, економіку науки, організацію наукової діяльності.

Наукометричний підхід. Наукометрія — це один з розділів наукознавства, що вивчає науку як інформаційний процес за допомогою кількісних (статистичних) методів. Саме з їхньою допомогою вдалося відкрити закон експоненціального зростання інформаційних потоків.

ГРАФІК ЗРОСТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Експоненціальна функція — це функція виду  де а — стале число (додатне, але не дорівнює одиниці). Експонента з часом перетворюється у логістичну криву лінію, якщо виникають певні перепони (схема 1). Наукометричний підхід пов’язаний також із так званим «метрологічним» розумінням інформації і має справу з інформаційними вимірами пізнавальних процесів.

Інформаційний підхід виконує декілька своєрідних функцій: праксеологічну, конструктивну, пояснювальну, моделюючу. Перша з них проявляється в організаційних рішеннях, що стосуються суспільного виробництва й духовного життя людини та суспільства (бібліотеки, музеї, архіви, система освіти). Друга тісно пов’я­зана з першою (праксеологічною) функцією, але реалізується через інформаційну техніку (технічні системи зв’язку, Інтернет, технопарки). Третя служить для опису й пояснення пізнавальних та організаційних процесів у природознавстві, суспільствознавстві й техніці. Четверта є окремим випадком пояснювальної функції і виявляється у створених суб’єктом пізнання інформаційних моделях.

Інформація є базовим функціональним поняттям інформаційного підходу до вивчення науки, зміст і обсяг якого змінні й залежать від багатьох факторів (об’єкта, суб’єкта, засобів, методології, організації, мови дослідження). Поняття «інформація»
і «знання» не є тотожними: інформація — об’єктивна, знання — суб’єктивне. Інформація — це знання в комунікативній формі, засіб передавання (транспортування) знання. Вона є сировиною, напівфабрикатом, сурогатом знання. З погляду семіотики інформація — це знання у знаковій формі. Її можна використати для вимірювання різних властивостей і відносин реальних об’єктів і систем. Наприклад, невизначеності, що характерна для набору альтернатив або розподілу матерії та енергії в просторі, або змін, що супроводжують усі процеси, тощо.

Л. Бриллюен відкрив закон залежності ступеня збурення об’єкта від кількості одержаної від нього інформації. Тобто чим більша кількість інформації про об’єкт, чим детальніше він обстежений, тим більшим є ефект збурення об’єкта дослідження. Прояв цього збурення спостерігається через зріст ентропії (безладдя й невизначеності).

До базових принципів інформаційного забезпечення науки слід віднести: по-перше, принцип «обганяти, не здоганяючи», згідно з яким дослідник одразу повинен переходити в інформаційному просторі на рівень найновітніших знань, минаючи застарілу інформацію; по-друге, принцип «випереджаючого інформаційного обслуговування», за яким інформаційні служби повин­ні забезпечувати дослідника інформацією, що не була їм замовлена, але може бути використана для розв’язання проблем, котрі стоять на порядку денному.

Основні вимоги до споживачів інформації: по-перше, це правильне формулювання замовлень, тобто замовник повинен знати, що він хоче, для чого, в якій формі, в якому обсязі, для кого персонально; по-друге, це постійне інформування інформаційних служб про коло проблем і стан їхнього розв’язання, про потреби у певній інформації для їхнього розв’язання.

Перелік вимог до працівника інформаційної служби: ерудиція, швидке сприйняття текстів, здатність до селекції матеріалу, почуття емпатії (вміння поставити себе на місце дослідника), відкритість до сприйняття будь-якої інформації, панорамне бачення певної галузі знання і науки в цілому, почуття нового, полікодовість, тобто здатність працювати з текстами будь-якої галузі знання, вміння протокольно точно фіксувати й передавати інфор­мацію замовнику, експрезентність, тобто вміння бачити за словами їхній внутрішній смисл.

Основними вимогами до якості інформації є своєчасність, пов­нота, точність, системність, чіткість, доступність, конкретність, контрастність, оригінальність і технологічність форми її подачі.

Економічний підхід до вивчення науки базується, з одного боку, на положенні про її перетворення в безпосередню силу виробництва, а з іншого боку, на положенні про корисність її фінансування. Якщо в середині ХІХ ст. 94 % виробленої на землі енергії становила мускульна сила людини й домашніх тварин, то сьогодні вона становить лише 1 %. Це свідчить про те, що саме наука і техніка сприяють розвитку сучасної енергетики та інших галузей народного господарства. Загальноприйнята калькуляція ефективності наукових досліджень дає такий висновок: кожний внесений у науку долар повертається з десятикратним збільшенням.

Чим обумовлено виробництво знань? Щоб відповісти на це запитання, треба порівняти вартість звичайного продукту і вартість наукової інформації. Перша складається з вартості, створеної працею робітника, з вартості сировини, обладнання, приміщень тощо. Друга складається з вартості праці дослідника, вар­тості експерименту, лабораторного обладнання тощо. Проте отримана нова інформація у вигляді наукової продукції містить такий потенціал, котрий допомагає створити нові знання й технології, конструювати нову техніку. Таким чином, кожний учений, винахідник витрачає певну енергію і водночас створює запас енергії у вигляді науково-технічної інформації. Вони користуються як своєю, так і «чужою» інформацією, а їхні колеги користуються «їхньою» інформацією. Тобто платнею за «чужу» інфор­мацію виступає «своя» інформація. Саме так налагоджується обмін знаннями. Вартість цих двох видів інформації не є еквівалентною, що й відрізняє її від вартості звичайного продукту.

Обмін науково-технічною інформацією має певну особливість, про яку образно висловився Р. Еммерсон: «Якщо в тебе є яблуко і в мене є яблуко, і ми обміняємося цими яблуками, то стан кожного з нас не зміниться — ми знов матимемо по одному яблуку. Але якщо в тебе є ідея і в мене є ідея, і ми обмінялися ідеями, то кожний з нас став вдвічі багатшим, тобто став володарем двох ідей». Такий обмін відбувається неодноразово, тому можливості «збагачення» вченого або винахідника практично необмежені. У такому розумінні вони є найбагатшими людьми, бо в їхньому розпорядженні перебуває вся скарбниця знань світу. Хто володіє інформацією, той панує світом. Крім того, інтенсивність праці ученого, дослідника набагато вища, ніж інтенсивність праці робітника. Зви­чайно, науково-технічна інформація має певну ціну, й вона продається на ринку так само, як інша продукція. В останні десятиріччя створення Інтернет-простору значно посилило можливості оперативного обміну науково-технічною інформацією.

Ефект полягає в тому, що не витрачається час на детальне засвоєння всіх знань, що були накопичені раніше. Звертання до історії має лише епізодичний, вибірковий характер. Ефективність науково-дослідницьких праць оцінюється за такими критеріями:

економічним результатом, вираженим в економії часу, скороченні матеріальних витрат, робочої сили тощо;

науковою (теоретичною) значущістю, коли розкриваються нові, невідомі на даний час закономірності природи, суспільства, мислення;

соціальним ефектом наукових результатів, особливо таких, що полегшують умови праці, підвищують безпеку і сприяють збереженню здоров’я, захисту національних пріоритетів і політичного престижу держави.

Найбільш складною є оцінка фундаментальних досліджень, оскільки тут важко визначити, наскільки вдалося наблизитися до вирішення основних завдань, і чи є яка-небудь можливість вирішити їх повністю чи частково.

Набагато легше оцінювати наукові праці прикладного ха­рактеру, якщо спиратися на такі принципи:

випередження, згідно з яким задум та ідея роботи, а також її результат повинні випереджати сучасний рівень знань у конкретній галузі світової науки і техніки за технічними, соціальними й економічними показниками;

особливої потреби, тобто зацікавленості виробництва, ринку, галузей народного господарства або культури у запропонованому новому рішенні певної задачі;

відповідності, тобто наявності реальних можливостей на виробництві для використання нового наукового результату (підготовленість кадрів, необхідне обладнання тощо);

оптимальності, згідно з яким новий результат, ретельно виважений, розрахований і перевірений як на лабораторному, так і на промисловому рівні, дає можливість отримати найбільший ефект у масовому застосуванні на практиці.

Першорядне значення в оцінці ефективності наукового дослідження мають критерії якості. Соціальна значущість досліджень здійснюється, як правило, експертними групами вчених або представниками виробництва, або їхніми спільними зусиллями.

Економічна ефективність інвестицій у науку оцінюється за рівнем приросту національного прибутку. Основна складність кількісного визначення економічного ефекту сучасної науки в цілому й фундаментальних досліджень зокрема випливає з неліній­ного харак­теру залежності структури виробництва від структури самої науки, від характеру науково-технічного прогресу, який спирається вже на науку і характеризується швидкою зміною порівняно загальних уяв­лень і загальних схем. Буде неправильним трактувати ефект науково-технічного прогресу як просту суму локальних ефектів. Вихідним пунктом аналізу ефекту є кожний момент, тобто локальному аналізу повинен слугувати інтерактивний ефект. Для кожного великого наукового й науково-технічного відкриття необхідно шукати оптимальний варіант та інтегральний результат.

Проблему ефективності окремої науки неможливо розв’язати без аналізу її змісту, з’ясування її дійсної дієвості. Економічний ефект досліджень певною мірою збігається з гносеологічним аспек­том, а це означає, що підвищення інтелектуального потенціалу науки збільшуватиме результативність прикладних досліджень. Економічний ефект за своєю суттю метричний. Він виражається у зміні структури виробництва, в кінцевому результаті — у підвищенні інтегральних економічних показників. Ефект конструкторських та організаційно-технологічних розробок полягає у постійній швидкості підвищення ефективності праці.

Організаційний підхід. У світі нагромаджено багатий досвід організації науки. Згідно з ним науку можна поділити на «велику» і «малу». Під «великою наукою» мається на увазі сукупність таких галузей наукового знання, розвиток котрих перетворює її на безпосередню виробничу силу. «Велика наука», як правило, складається з великих організаційних одиниць, діяльність яких планується, фінансується і контролюється державою. Вона потребує великих витрат і чіткого розподілу праці. «Мала наука» менш витратна, вона може фінансуватись окремими підприємствами, вищими навчальними закладами, різними фондами, приват­ними особами. Кількість зайнятих в окремих організаційних структурах «малої науки» становить 1—7 осіб. З одного боку, «мала наука» — це історично перший етап організації науки, а з другого боку, сучасне технічне й інформаційне забезпечення нау­кових досліджень дозволяє сьогодні повернутися до деяких організаційних форм минулого.

До нових організаційних форм науки належить також розподіл праці у науці. Він здійснюється за чотирма підставами: по-перше, відповідно до диференційованих галузей науки існує диференціація науковців за змістом знання (економісти, соціологи, юристи, рекламісти, аудитори та ін.); по-друге, за засобом утилізації індивідуального знання (теоретик, експериментатор, аналітик, систематизатор, «генератор» ідей, критик та ін.); по-третє, за функцією, що її виконує дослідник (адміністратор, організатор, виконавець та ін.), по-четверте, за інституційною мотивацією («космополіти», або люди науки; «вокалісти», або люди установи, фірми, держави).

В Україні існують декілька основних типів науково-дослід­ницьких організацій і установ:

державні наукові установи НАН України;

державні галузеві академії і науково-дослідні інститути;

наукові організації при державних ВНЗ;

наукові установи на правах суспільних організацій (альтернативні академії);

наукові організації при недержавних ВНЗ;

науково-дослідні конструкторські організації;

 приватні науково-дослідні центри;

тимчасові наукові організації та установи госпрозрахункового типу;

міжнародні наукові організації та установи;

установи та організації тіньової науки тощо.

Для більшості зазначених типів організації НДР притаманні типовий, цільовий, колективний характер наукової діяльності.

Праксеологічний підхід пов’язаний з практичним застосуванням наукових результатів у практиці людської діяльності. Праксеологія (від грец. πράξίς — справа, діяння) — термін, яким іноді позначають галузь наукових досліджень, що вивчає загальні умови й методи правильної, ефективної та раціональної людської діяльності.

Існує певна різниця між наукою і виробництвом:

продукт виробництва є серійним, масовим, стандартним, а продукт науки є унікальним, оригінальним;

характер праці у виробництві переважно є матеріальним (фізичним) параметром, а у науці — духовним (інтелектуальним);

процес виробництва є впорядкованим, алгоритмічним, а процес наукової діяльності — творчим, плідним;

робітники (суб’єкти виробництва) є однорідними за своїм потен­ціалом, а науковці (суб’єкти наукової діяльності) є різноякісними;

управління виробництвом — структурне, а управління наукою — проблемне.

В умовах науково-технічної революції наука і виробництво наближаються один до одного, за багатьма параметрами перетинаються. Це стосується кількості працівників, зайнятих на сучасному підприємстві й науково-дослідному інституті, їхньою енергоємності, інформаційного забезпечення, наявності наукових підрозділів у структурі виробництва і дослідного виробництва на базі наукових установ, технічного обладнання сучасного виробництва і науки.

Порівняльний аналіз темпів розвитку виробництва (В), техніки (Т) і науки (Н) дає для ХVІІІ — ХІХ ст. таку формулу їх співвідношення: В > T > H. Тобто виробництво спонукає до розвитку техніку, яка у свою чергу дає імпульс для розвитку науки. Як приклад можна згадати потреби виробництва доби першої промислової революції розв’язати проблему дефіциту робітників за рахунок техніки. Дж. Уатт, Р. Фултон, брати Черепанови, Дж. Стефенсон, І. Пол­зунов створили для розв’язання цієї проблеми парові машини різного призначення. Згодом, на базі парової техніки А. Лавуазьє, П. Лапласом, М. Ломоносовим були відкриті закони термодинаміки.

Порівняння темпів розвитку виробництва, техніки й науки дає можливість розглядати їхній розвиток у ХХ — ХХІ ст. за іншим співвідношенням: Н > T > B. Тобто в цьому випадку наукові відкриття реалізуються у певних технічних системах, які у свою чергу впроваджуються у виробництво. Прикладом такого варіанта розвитку системи Н — Т — В є наукові відкриття на початку ХХ ст. у галузі атомної фізики, реалізація теорії керованого ядерного синтезу в 40-х роках у лабораторному варіанті першого ядерного реактора, використання цих реакторів у другій половині ХХ ст. в атомній енергетиці.