2.4. Психологія влади
Суспільство тому і називається суспільством, що воно є об'єднанням людей шляхом їх взаємодії та обміну. До перших двох складових додається третя — влада. Саме завдяки владі визначаються кордони, території держави і реалізуються особисті та загальні інтереси людей. Важливою функцією влади є також встановлення загальнообов'язкових норм суспільного життя і контроль за їх дотриманням.
Складність феномена влади, постійна підвищена увага до влади зумовили появу спеціальної науки, яка дістала назву "кратологія".
Влада завжди є ареною найгострішої боротьби між усіма, хто її бажав і бажає, оскільки в кожному суспільстві існує величезне розмаїття інтересів, запитів і потреб. Власне кажучи, влада є особливим видом суспільних відносин, які називаються відносинами влади.
Влада не просто одна з об'єктивних умов існування суспільства, розвитку політичного життя. Вона є сполучною ланкою політичної системи суспільства, оскільки зумовлює існування і взаємодію всіх суб'єктів політичного процесу, відображає і захищає корінні інтереси і сукупну волю політичних суб'єктів.
Завдяки багатоаспектності феномена влади з'явилося багато спеціальних термінів і понять, таких як автократія, бюрократія, аристократія, демократія, меритократія, партократія, охлократія, технократія, монархія, олігархія, що, по суті, перетворює владу на одну з центральних категорій політики.
Влада не просто важливий атрибут політичної системи. Це найголовніша з багатьох потреб людини. Практично немає тих, хто не прагнув би досягти влади і слави. При цьому набути слави легко, якщо маєш владу.
За визначенням А. Адлера, "потяг до особистої влади є не що інше, як конкретизація бажання стати досконалішим" [91, т. 2,234].
Бажання влади виникає, як правило, у двох основних формах:
• ексії.ііка іивне (від фр. explicite — чітко означене) — притаман
не не всім, а лише лідерам;
• імп.ііка і ивне (від фр. implicite — приховане, нечітко окреслене) —
властиве тим, хто йде разом з лідером, за ним, сподіваючись, що в разі
його перемоги, перемоги його групи і їм перепаде частка влади.
У вітчизняній і зарубіжній літературі знаходимо досить різні визначення поняття "влада". Зокрема, М. Вебер започаткував так званий позитивістсько-соціологічний підхід до визначення влади. Згідно з його твердженням, в основу влади покладено визнання певної асиметричності відносин між суб'єктами, що й уможливлює вплив одного суб'єкта на іншого.
Відомий зарубіжний політолог Б. Рассел визначав владу як спроможність змінювати відносини між людьми, а концентрованим проявом влади називав відносини владарювання — підкорення.
У вітчизняній літературі владу трактують так: а) відносини командування і підпорядкування у суспільній групі, державі, суспільстві; б) вольовий елемент, що виражається у здатності одних нав'язувати свою волю іншим за допомогою різних важелів — примусу, переконання, підпорядкування; в) інститут, тобто відповідно організована установа, здатна забезпечувати певну єдність дій, усталений суспільний порядок.
Можна навести і таке визначення поняття "влада". Влада — це організована сила, яка забезпечує здатність, право і можливість певних соціальних спільнот підпорядковувати своїй волі підвладних, примушувати їх до певних дій, розпоряджатися поведінкою і навіть самим життям людей.
У сучасних концепціях влади центральне місце посідає проблема джерел або основ влади, пошук моделей її існування, відтворення і концентрації. Таку основу влади багато фахівців вбачають у суперечностях або несиметричності функцій, можливостей держави і громадянського суспільства.
Прихильники біхевіоризму вважають, що влада проявляється в силі, здібностях, які й використовуються як засіб реалізації волі.
Важливою проблемою влади є також її легітимність.
Існує влада легітимна (від лат. legitimus — законний) і нелегітим-на, тобто незаконна. Кожна з них встановлюється мирним або насильницьким шляхом. Перший шлях, як правило, довший, тяжкий, еволюційний, однак саме він у подальшому забезпечує владі багато переваг і впевненість у завтрашньому дні.
Загалом виокремлюють три рівні легітимності влади: ідеологічний, структурний і персоналізований.
Ідеологічний рівень легітимності влади базується на відповідності влади конкретному типу соціалізації у певному суспільстві. Він виявляється також у тому, якою мірою маси довіряють знанням, професіоналізмові тих, хто ними керує. Скажімо, довіра до влади знижується, коли управлінці не виконують або погано виконують свої обіцянки.
Структурний рівень легітимності влади властивий для досить стабільних суспільств, де влада сформована і діє на основі встановлених, відомих правил, тобто люди вірять, що політична система, у якій вони живуть, існує загалом закономірно, об'єктивно.
Персоналізований рівень легітимності влади пов'язаний з конкретною особою, діяльність якої схвалюється народом, визнається іноді мало не ідеальною. Ідеться про харизматичних лідерів, політичних, громадських діячів.
Зарубіжні фахівці в цілому характеризують феномен влади за чотирма напрямками: біхевіористським, теологічним, інструменталістським і структуралістським.
Біхевіористи (Ф. Ніцше, Б. Скіннер, Б. Рассел) вважають, що більшість людей неспроможні бути ініціаторами будь-чого, а влада є певним типом поведінки, здатної відповідно впливати на інших людей, на їх поводження.
Теологи вважають, що влада є засобом обміну. Щоб якомога успішніше реалізувати певні суспільні цілі, її віддають тому (тим), хто найкраще може нею розпорядитися в інтересах багатьох. Інакше кажучи, влада, як усе інше, є засобом ринкових відносин.
Інструменталісти трактують владу як набір певних інструментів, завдяки яким вона власне здійснюється. На думку, зокрема, О. Тоффле-ра, домінуючим інструментом влади є багатство, сила і знання. У зв'язку з підвищенням у житті людей ролі знань інструменталістські теорії досить популярні.
Структуралісти розглядають владу як структуру певних відносин між підлеглими та їхніми керівниками, тобто як співвідношення винагород і покарань.
За визначенням М. Вебера, існує влада трьох типів: традиційна, ха-ризматична, раціональна.
Традиційна влада базується на вірі підлеглих у її законність, а також характеризується наявністю традиційних норм, на які постійно посилається той, хто здійснює владу.
Харизматична влада грунтується на вірі в те, що її носій має виняткові, майже магічні здібності, завдяки яким і здійснює таку владу.
Раціональна влада передбачає всевладдя раціональної бюрократії та максимально демократичний механізм вибору того, хто здійснює владу.
Влада — не абстракція. Це конкретна сукупність людей і законів, об'єднаних спільною ідеєю [65, 66]. Фактично політичний та економічний успіх будь-кого гарантується лише тоді, коли метою влади є оволодіння не природними чи іншими багатствами, а свідомістю людей.
Виокремлюють кілька джерел влади: влада винагороди, примусу або стягнення, нормативна, еталону, знавця, інформаційна.
Влада має певні функції. Основні з них — владарювання, керівництво, управління, організація, контроль.
Як суспільне явище влада має певний структурний зміст, на основі якого її можна класифікувати. Найважливіші класифікаційні ознаки влади:
• сфера функціонування (політична, економічна, духовна, сімейна
та ін.);
• обсяг прерогативи (державна, регіональна, місцева, міжнародна);
• суб'єкт (людина, соціальна група, клас, партія, народ);
• формально-структурні ознаки (єдиновладдя, двовладдя, багато-
владдя, олігархія, аристократія);
• методи здійснення (насильство, панування, примус, переконання);
• обсяг (одноосібна, колективна, групова);
• резким управління (деспотичний, тоталітарний, авторитарний,
демократичний).
Досить часто політична думка розглядає владу в її широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні йдеться про всю систему влади, основою якої є волевиявлення народу або певної соціальної структури, групи; у вузькому значенні поняття влади пов'язане з її організаційним аспектом, функціональним навантаженням, що здебільшого має правову форму.
Характерні властивості політичної влади:
• спроможність, готовність суб'єкта влади виявляти відповідну по
літичну волю;
• очолювання різних політичних суб'єктів усього навколишнього
політичного простору через взаємодію з ними;
• наявність політичних структур, організацій, через які суб'єкти по
літичного волевиявлення здійснюють політичну діяльність;
• усвідомлення політичного інтересу і конкретних політичних потреб;
• забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта по
літичної влади.
Політична влада існує у різних формах. Розрізняють партійну владу, інформаційну, владу громадських організацій і об'єднань та ін. Центральним знаряддям влади є державна влада. Саме навколо неї завжди точиться найгостріша боротьба, відбувається політичний процес.
У різних суспільствах різними є джерела, носії влади. Носієм влади у демократичних суспільствах є насамперед народ, а політична влада, по суті, покликана звести до спільного знаменника розрізнену волю всіх соціальних суб'єктів. Ідеться про єдину волю суспільства і держави, що якраз і є запорукою формування громадянського суспільства.
Застосовувати владу можна переважно двома способами — маніпулюванням і впливом. Обидва способи передбачають застосування конкретних засобів і дій, які ще називають політичними технологіями.
Нестабільному суспільству потрібна не демократія, а насамперед сильна влада, оскільки широка демократія можлива лише за умови високого рівня загальної та політичної культури громадян. Через її брак, відсутність об'єднувальної ідеї, постійні суперечності між політичними партіями, соціальними кланами, групами країна найчастіше потопає у чварах, суперечках, міжнаціональних конфліктах.
Будь-яка влада здатна з часом втрачати ефективність, тобто відбувається ерозія влади. Про це свідчать зниження ефективності управлінських дій, підвищення рівня простого адміністрування тощо. Причиною ерозії влади є й те, що змінюються мотиви діяльності особи, політичної сили. Наприклад, до отримання влади політик ставив перед собою благородні цілі працювати в ім'я людей, їхніх інтересів, а після її здобуття прагне лише втримувати її і задовольняти власні інтереси. Ерозію влади посилюють також відсутність заходів щодо вдосконалення стилю керівництва, діяльності, критика влади з боку інших тощо.
Виокремлюють такі основні види політичної влади: державну; органів самоврядування; політичних груп, сил, партій, об'єднань, окремих політичних лідерів; засобів масової інформації.
Серед зазначених видів влади особливе місце посідає державна влада, оскільки вона значною мірою є автономною, ізольованою, здійснюється спеціальним апаратом, має повну монополію, скажімо, у прийнятті законів, нормативних актів.
Отже, влада є складним суспільним феноменом, що проявляється на всіх рівнях і в усіх сферах суспільного життя, і значною мірою детермі-
нована соціально-психологічними особливостями її носіїв і суб'єктів. Влада — це можливість і здатність одних впливати на інших, використовуючи для цього засоби насильства, примусу, право або авторитет. Нерідко перелічені складові механізму впливу взаємодоповнюються і взаємопоєднуються.