Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.4. Психологія влади

Суспільство тому і називається суспільством, що воно є об'єднан­ням людей шляхом їх взаємодії та обміну. До перших двох складових додається третя — влада. Саме завдяки владі визначаються кордони, території держави і реалізуються особисті та загальні інтереси людей. Важливою функцією влади є також встановлення загальнообов'язкових норм суспільного життя і контроль за їх дотриманням.

Складність феномена влади, постійна підвищена увага до влади зу­мовили появу спеціальної науки, яка дістала назву "кратологія".

Влада завжди є ареною найгострішої боротьби між усіма, хто її ба­жав і бажає, оскільки в кожному суспільстві існує величезне розмаїт­тя інтересів, запитів і потреб. Власне кажучи, влада є особливим видом суспільних відносин, які називаються відносинами влади.

Влада не просто одна з об'єктивних умов існування суспільства, розвитку політичного життя. Вона є сполучною ланкою політичної си­стеми суспільства, оскільки зумовлює існування і взаємодію всіх суб'єктів політичного процесу, відображає і захищає корінні інтереси і сукупну волю політичних суб'єктів.

Завдяки багатоаспектності феномена влади з'явилося багато спе­ціальних термінів і понять, таких як автократія, бюрократія, аристокра­тія, демократія, меритократія, партократія, охлократія, технократія, мо­нархія, олігархія, що, по суті, перетворює владу на одну з центральних категорій політики.

Влада не просто важливий атрибут політичної системи. Це найго­ловніша з багатьох потреб людини. Практично немає тих, хто не праг­нув би досягти влади і слави. При цьому набути слави легко, якщо маєш владу.

За визначенням А. Адлера, "потяг до особистої влади є не що інше, як конкретизація бажання стати досконалішим" [91, т. 2,234].

Бажання влади виникає, як правило, у двох основних формах:

•    ексії.ііка іивне (від фр. explicite — чітко означене) — притаман­
не не всім, а лише лідерам;

•    імп.ііка і ивне (від фр. implicite — приховане, нечітко окреслене) —
властиве тим, хто йде разом з лідером, за ним, сподіваючись, що в разі
його перемоги, перемоги його групи і їм перепаде частка влади.

У вітчизняній і зарубіжній літературі знаходимо досить різні визна­чення поняття "влада". Зокрема, М. Вебер започаткував так званий по­зитивістсько-соціологічний підхід до визначення влади. Згідно з його твердженням, в основу влади покладено визнання певної асиметрич­ності відносин між суб'єктами, що й уможливлює вплив одного су­б'єкта на іншого.

Відомий зарубіжний політолог Б. Рассел визначав владу як спро­можність змінювати відносини між людьми, а концентрованим проявом влади називав відносини владарювання — підкорення.

У вітчизняній літературі владу трактують так: а) відносини команду­вання і підпорядкування у суспільній групі, державі, суспільстві; б) во­льовий елемент, що виражається у здатності одних нав'язувати свою волю іншим за допомогою різних важелів — примусу, переконання, підпорядкування; в) інститут, тобто відповідно організована установа, здатна забезпечувати певну єдність дій, усталений суспільний порядок.

Можна навести і таке визначення поняття "влада". Влада — це організована сила, яка забезпечує здатність, право і можливість пев­них соціальних спільнот підпорядковувати своїй волі підвладних, примушувати їх до певних дій, розпоряджатися поведінкою і навіть са­мим життям людей.

У сучасних концепціях влади центральне місце посідає проблема джерел або основ влади, пошук моделей її існування, відтворення і кон­центрації. Таку основу влади багато фахівців вбачають у суперечностях або несиметричності функцій, можливостей держави і громадянсько­го суспільства.

Прихильники біхевіоризму вважають, що влада проявляється в силі, здібностях, які й використовуються як засіб реалізації волі.

Важливою проблемою влади є також її легітимність.

Існує влада легітимна (від лат. legitimus — законний) і нелегітим-на, тобто незаконна. Кожна з них встановлюється мирним або насиль­ницьким шляхом. Перший шлях, як правило, довший, тяжкий, еволю­ційний, однак саме він у подальшому забезпечує владі багато переваг і впевненість у завтрашньому дні.

Загалом виокремлюють три рівні легітимності влади: ідеологічний, структурний і персоналізований.

Ідеологічний рівень легітимності влади базується на відповідності влади конкретному типу соціалізації у певному суспільстві. Він вияв­ляється також у тому, якою мірою маси довіряють знанням, професіо­налізмові тих, хто ними керує. Скажімо, довіра до влади знижується, коли управлінці не виконують або погано виконують свої обіцянки.

Структурний рівень легітимності влади властивий для досить ста­більних суспільств, де влада сформована і діє на основі встановлених, відомих правил, тобто люди вірять, що політична система, у якій вони живуть, існує загалом закономірно, об'єктивно.

Персоналізований рівень легітимності влади пов'язаний з конкрет­ною особою, діяльність якої схвалюється народом, визнається іноді мало не ідеальною. Ідеться про харизматичних лідерів, політичних, гро­мадських діячів.

Зарубіжні фахівці в цілому характеризують феномен влади за чотир­ма напрямками: біхевіористським, теологічним, інструменталістським і структуралістським.

Біхевіористи (Ф. Ніцше, Б. Скіннер, Б. Рассел) вважають, що біль­шість людей неспроможні бути ініціаторами будь-чого, а влада є пев­ним типом поведінки, здатної відповідно впливати на інших людей, на їх поводження.

Теологи вважають, що влада є засобом обміну. Щоб якомога успіш­ніше реалізувати певні суспільні цілі, її віддають тому (тим), хто най­краще може нею розпорядитися в інтересах багатьох. Інакше кажучи, влада, як усе інше, є засобом ринкових відносин.

Інструменталісти трактують владу як набір певних інструментів, завдяки яким вона власне здійснюється. На думку, зокрема, О. Тоффле-ра, домінуючим інструментом влади є багатство, сила і знання. У зв'яз­ку з підвищенням у житті людей ролі знань інструменталістські теорії досить популярні.

Структуралісти розглядають владу як структуру певних відносин між підлеглими та їхніми керівниками, тобто як співвідношення винаго­род і покарань.

За визначенням М. Вебера, існує влада трьох типів: традиційна, ха-ризматична, раціональна.

Традиційна влада базується на вірі підлеглих у її законність, а також характеризується наявністю традиційних норм, на які постійно поси­лається той, хто здійснює владу.


Харизматична влада грунтується на вірі в те, що її носій має ви­няткові, майже магічні здібності, завдяки яким і здійснює таку владу.

Раціональна влада передбачає всевладдя раціональної бюрократії та максимально демократичний механізм вибору того, хто здійснює владу.

Влада — не абстракція. Це конкретна сукупність людей і законів, об'єднаних спільною ідеєю [65, 66]. Фактично політичний та еконо­мічний успіх будь-кого гарантується лише тоді, коли метою влади є ово­лодіння не природними чи іншими багатствами, а свідомістю людей.

Виокремлюють кілька джерел влади: влада винагороди, примусу або стягнення, нормативна, еталону, знавця, інформаційна.

Влада має певні функції. Основні з них — владарювання, керівництво, управління, організація, контроль.

Як суспільне явище влада має певний структурний зміст, на основі якого її можна класифікувати. Найважливіші класифікаційні ознаки влади:

•   сфера функціонування (політична, економічна, духовна, сімейна
та ін.);

•   обсяг прерогативи (державна, регіональна, місцева, міжнародна);

•   суб'єкт (людина, соціальна група, клас, партія, народ);

•   формально-структурні ознаки (єдиновладдя, двовладдя, багато-
владдя, олігархія, аристократія);

•   методи здійснення (насильство, панування, примус, переконання);

•   обсяг (одноосібна, колективна, групова);

•   резким управління (деспотичний, тоталітарний, авторитарний,
демократичний).

Досить часто політична думка розглядає владу в її широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні йдеться про всю систему влади, основою якої є волевиявлення народу або певної соціальної структури, групи; у вузькому значенні поняття влади пов'язане з її організаційним аспектом, функціональним навантаженням, що здебіль­шого має правову форму.

Характерні властивості політичної влади:

•   спроможність, готовність суб'єкта влади виявляти відповідну по­
літичну волю;

•   очолювання різних політичних суб'єктів усього навколишнього
політичного простору через взаємодію з ними;

•   наявність політичних структур, організацій, через які суб'єкти по­
літичного волевиявлення здійснюють політичну діяльність;

•    усвідомлення політичного інтересу і конкретних політичних потреб;

•    забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта по­
літичної влади.

Політична влада існує у різних формах. Розрізняють партійну владу, інформаційну, владу громадських організацій і об'єднань та ін. Цент­ральним знаряддям влади є державна влада. Саме навколо неї завжди точиться найгостріша боротьба, відбувається політичний процес.

У різних суспільствах різними є джерела, носії влади. Носієм вла­ди у демократичних суспільствах є насамперед народ, а політична вла­да, по суті, покликана звести до спільного знаменника розрізнену волю всіх соціальних суб'єктів. Ідеться про єдину волю суспільства і держа­ви, що якраз і є запорукою формування громадянського суспільства.

Застосовувати владу можна переважно двома способами — мані­пулюванням і впливом. Обидва способи передбачають застосування конкретних засобів і дій, які ще називають політичними технологіями.

Нестабільному суспільству потрібна не демократія, а насамперед сильна влада, оскільки широка демократія можлива лише за умови ви­сокого рівня загальної та політичної культури громадян. Через її брак, відсутність об'єднувальної ідеї, постійні суперечності між політичними партіями, соціальними кланами, групами країна найчастіше потопає у чварах, суперечках, міжнаціональних конфліктах.

Будь-яка влада здатна з часом втрачати ефективність, тобто відбу­вається ерозія влади. Про це свідчать зниження ефективності управлін­ських дій, підвищення рівня простого адміністрування тощо. Причиною ерозії влади є й те, що змінюються мотиви діяльності особи, політичної сили. Наприклад, до отримання влади політик ставив перед собою бла­городні цілі працювати в ім'я людей, їхніх інтересів, а після її здобуття прагне лише втримувати її і задовольняти власні інтереси. Ерозію вла­ди посилюють також відсутність заходів щодо вдосконалення стилю ке­рівництва, діяльності, критика влади з боку інших тощо.

Виокремлюють такі основні види політичної влади: державну; органів самоврядування; політичних груп, сил, партій, об'єднань, окремих по­літичних лідерів; засобів масової інформації.

Серед зазначених видів влади особливе місце посідає державна вла­да, оскільки вона значною мірою є автономною, ізольованою, здійсню­ється спеціальним апаратом, має повну монополію, скажімо, у прий­нятті законів, нормативних актів.

Отже, влада є складним суспільним феноменом, що проявляється на всіх рівнях і в усіх сферах суспільного життя, і значною мірою детермі-


нована соціально-психологічними особливостями її носіїв і суб'єктів. Влада — це можливість і здатність одних впливати на інших, вико­ристовуючи для цього засоби насильства, примусу, право або автори­тет. Нерідко перелічені складові механізму впливу взаємодоповнюють­ся і взаємопоєднуються.