Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.5. Аграрна реформа і розвиток кооперативного руху

2.5. Аграрна реформа і розвиток кооперативного руху

Аграрна реформа в Україні має бути спрямована на структурну перебудову агропромисловою комплексу, удосконалення його функціонально-компонентної територіальної структур, збалансування усіх його галузей, підвищення продуктивності та економічної ефективності використання аграрно-ресурсного потенціалу, стабільне нарощування виробництва агропромислової продукції, розв'язання продовольчої проблеми, насичення внутрішнього і зовнішньою ринку продовольчими товарами, поступовий перехід до ринкової економіки. Вона ще передбачає реформування земельних і майнових відносин, розвиток багатоукладної економіки, комплексування, комбінування, кооперування виробництва, поглиблення зовнішньоекономічної діяльності в галузі АПК, удосконалення цінової, рентної, податкової та страхової політики, підвищення рентабельності і доходності господарств Отже, аграрна політика в Україні повинна охоплюванти цілий комплекс проблем, які за своєю дуже великою складністю масштабністю та глобальністю не мають собі рівних у світовій практиці.

Головне завдання аграрної реформи в тому, аби з допомогою організаційно-господарських, економічних, нормативно-правових та інших заходів перетворити сільське господарство у високоінтенсивну, індустріалізовану і високорентабельну галузь сільськогосподарського виробництва, здатну виробляти достатню кількість продукції для забезпечення населення у продуктах харчування, промисловості - в сировині, а зовнішньої торгівлі в експортних товарах.

Аграрна політика має здійснюватись з допомогою економічних реформ, кожна з яких повинна являти собою систему заходів, запровадження нових та вдосконалення діючих принципів, методів і форм господарської діяльності в економіці країни, що їх здійснює держава з метою повної реформації суспільного і державного ладу. Вона повинна виконати завдання, які є відносно новими для України і цілою світу.

Варто підкреслити, що сучасна аграрна наука розробила наукові основи нової аграрної політики України, стратегічні напрями здійснення   аграрної   реформи,   цілий   комплекс   конкретних   заходів, спрямованих на прискорення виходу сільського господарства із кризової ситуації.

Однак для кожного спостерігача 90-х років, навіть не економіста, було зрозумілим, що аграрна реформа в Україні проводиться неправильно, бо вона призвела до великої руйнації сільського господарства і до його збитковості. Науково-історичний аналіз дозволяє визначити стратегічні помилки і конкретні причини українських реформаторів. За рекомендаціями деяких зарубіжних консультантів, підтриманими доморощеними реформаторами, колишні колгоспи і радгоспи стали заміняти переважно не сімейно-(фермерсько-) кооперативною системою господарювання, як найбільш ефективною і загальноприйнятою колись (до кінця НЕПу) в Україні, а тепер і в розвинених країнах світу. Ні, це видалося для іноземних консультантів небажаним: в Західній Європі, бачте, при згаданій системі і так виникло перевиробництво дешевого продовольства (нам би їх біду!). А що буде, якщо воно піде на ринок світу із українських чорноземів? А чим же керувалися доморощені горе-реформатори, запропонувавши перереєструвати колгоспи, радгоспи і у приватно-орендні підприємства, фірми і товариства: акціонерне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю; командитне товариство; повне товариство; приватне підприємство та інші несімейні і некооперативні аграрні формування. Їх не лякало те, що це, по суті, застарілі, відомі з часів феодалізму латифундії, які будуються на великому землеволодінні і найманій робочій силі, що продуктивність праці в них і сьогодні найімовірніше буде в 10-12 разів нижчою в порівнянні з теперішніми фермерсько-кооперативними системами господарювання Західної Європи - їх більше турбувала клопітливість створення сімейних приватних підприємств та їх обслуговуючих кооперативів. Дехто просто боявся демократичної і економічної сили кооперативів, які потім можуть об'єднуватися у вищі спілки та власні банки. А декому, можливо, захотілося погріти руки на нових бідах нашого селянина, і вони вирішили спочатку дати йому землю, як це робили колись більшовики, а потім ("якщо не маєш чим її обробляти") віддай її олігархам-орендарям (сьогодні, а завтра повним власникам?).

Отже, хтось вирішив, що колишні колгоспні і радгоспні латифундії можна легко замінити менш продуктивними приватно-орендними латифундіями Через це, починаючи з середини 90-х років, в Україні припинилося зростання фермерства, а з початку 90-х років з допомогою подвійного оподаткування проводиться послідовне знищення кооперативів не лише в сільському господарстві, а й у всіх інших галузях економіки. Слід врахувати, що без власних обслуговуючих кооперативів, спілок, банків, дрібний виробник, у тому числі й фермер, не може виживати в умовах ринку. А комерційні посередники ні в якій мірі не можуть бути замінником кооперації; вони тільки розоряють дрібного виробника, користуючись його економічною і законодавчою беззахисністю. За інформаційними даними, на базі 10 тисяч 700 колишніх КСП створено лише 3200 сільськогосподарських кооперативів (25 відсотків) і лише 7 відсотків фермерських господарств. Значить, всі інші новостворені формування приватного типу (67 відсотків) потребують дореорганізації.

Економічні реформи повинні охоплювати весь комплекс проблем, пов'язаних з удосконаленням земельних і майнових відносин, розвитком її багатоукладної і ринкової економіки і різних форм господарювання. Але провідне значення у здійсненні економічних реформ повинна зайняти кооперація, яка представляє собою процес добровільного об'єднання селян в організації виробництва, переробки і збуту сільськогосподарської продукції. Без обслуговуючих кооперативів взагалі неможливе нормальне функціонування селянських фермерських господарств. Так, за даними підручника   "Історія   кооперативного   руху",   доля   кооперації   в   збуті сільськогосподарської продукції становить в Японії понад 90%, у Швеції, Данії - 80-85, Норвегії - понад 80, у Фінляндії - 70-80%, у Голландії - 50-60%, у Німеччині - 36-40%, у Франції - 30-35%). Питома вага кооперації у постачанні господарствам промислових засобів виробництва в цих країнах коливається від 40 до 70%, а в кредитуванні сільського господарства - від 26 до 80%.

У минулому, до колективізації, Україна мала дуже славну кооперативну історію Досвід кооперації в дореволюційній і довоєнній історії розвитку сільського господарства може бути з великим успіхом використаний сучасних умовах здійснення аграрної реформи. Однак для цього необхідно з'ясувати економічну суть кооперації і дати її визначення як економічної категорії. Виходячи із ленінською поняття кооперації, радянські економісти-аграрники трактували її як повне усуспільнення виробництва, а кооперування сільського господарства як усуспільнення праці селян. Оцінюючи теоретичні дослідження сучасних економістів-аграрників і зводячи воєдино всі характеристики в одне визначення стосовно деяких умов сільськогосподарського виробництва, кооперацію слід розглядати як процес добровільного об'єднання селян, сільськогосподарських підприємств, що мають спільні економічні інтереси і погоджуються співпрацювати для реалізації цих інтересів. За визначенням видатного українського вченого-економіста М. І. Туган-Барановського, "кооператив - це таке господарське підприємство декількох осіб, котрі з доброї волі з'єдналися, яке має своєю метою не добування найбільшою прибутку на затрачений капітал, а, навпаки, збільшення через спільне господарювання трудового доходу своїх членів або зменшення їх видатків" (М. І. Туган-Барановський. Кооперація, її природа та мета. Львів. 1936 С. 9).

Кооператив є не чим іншим, як кооперативним утворенням, оскільки його члени утворюють організацію, не втрачаючи при ньому своєї самостійності.    Отже,    кооператив    -    це    сільськогосподарське підприємство     корпоративного     типу,     створене     шляхом добровільного      об'єднання      матеріальних      внесків      і      зусиль сільськогосподарських товаровиробників (окремих громадян та юридичних осіб) для організації демократичного управління і поділу, ризику та доходів відповідно до участі в господарській діяльності цього підприємства.

Основними фундаментальними, і найбільш вигідними, принципами на базі яких може розвиватися сільськогосподарська кооперація, можна назвати наступні: єдність і злагода, поєднання індивідуальних і колективних зусиль та взаємодопомога в реалізації спільної мети і стратегічних цілей; економічний ефект, тобто одержання певного зиску і матеріальної вигоди на основі кооперації, без якої їх одержання неможливе; повна демократія, що в контексті розвитку кооперації означає особливий і своєрідний порядок відпрацювання, прийняття і виконання управлінських рішень; справедливість, яка знаходить своє відображення у системі розподілу продукції і доходів відповідно до участі в діяльності свого кооперативу і вкладеного капіталу: свободу, тобто виключно добровільний характер участі у кооперації, незалежність і забезпечення права вибору для її учасників; відповідальність, яка полягає в тому, що кожний учасник кооперативу бере на себе відповідні зобов'язання і відповідальність за результати господарської і комерційної діяльності; освіта, високий професіоналізм, турбота кооперативної організації про високий рівень кваліфікації компетентності та інформованості кожного члена кооперативу.

Виходячи з основних концептуальних положень кооперації, необхідно будувати державну кооперативну політику, яка повинна бути спрямована на удосконалення організації сільськогосподарського виробництва, підвищення його економічної ефективності, конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішніх ринках та збільшення виробництва ва продукції землеробства і тваринництва. Кооперативний напрям аграрної політики мав би бути пріоритетним, а реформування колгоспів, радгоспів та міжгоспів мала б здійснюватися на засадах кооперації. Однак Закон про сільськогосподарську кооперацію появився занадто пізно (з доповненнями у 2000 р.). У ньому сільськогосподарський кооператив визначається як юридична особа, утворена юридичними та фізичними особами добровільного членства та об'єднання майнових та пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Сільськогосподарський виробничий кооператив розглядається як юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, лісового, рибною господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва.

Сільськогосподарським товаровиробником вважається особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий дохід, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за наявності сільськогосподарських угідь або поголів'я продуктивної худоби у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди.

Кооперативи стараються вибрати для свого підприємства найкращі умови господарювання і ставлять собі за мету підвищення добробуту, інтелектуального і культурного рівня своїх членів. Засновники кооперативів вважають, що вони здатні поступово вивести сільськогосподарське виробництво з кризовою стану. ліквідувати негативні явища у розвитку агропромислового комплексу. У той же час в них є більш сприятливі умови для розвитку кооперативного руху, оскільки колишні сільськогосподарські підприємства і господарства можуть створювати спочатку кооперативи селян-пайовиків, а потім вже в цих кооперативах поступово еволюційним шляхом, шляхом стимулювань здійснювати трансформацію окремих з їхніх членів у власників приватних господарств. Такий напрям аграрних перетворень, на нашу думку, повинен мати пріоритет над іншими. Справа в тому, що виробничі або виробничо-обслуговуючі кооперативи простих пайовиків, або мішані кооперативи пайовиків і фермерів, зможуть відразу створювати один або кілька фермерських обслуговуючих кооперативів завершеного тину. Основна специфіка перехідних кооперативів полягає в тому, що в їх статуті є нове положення, згідно з яким кожен член кооперативу має право, не виходячи з нього, розширювати своє особисте і сільське господарство за рахунок оренди або купівлі додаткових земельних і майнових паїв у пенсіонерів і громадян, які не можуть вести своє власне господарство.

Слід підкреслити, що в окремих областях (найбільше в західних) альтернативою кооперативної стратегії помилково було обрано зовсім інший шлях реформування великих колективних і державних господарств, який полягає у перетворенні їх у так звані приватно-орендні господарства. Але вони через їхній надмірно великий несімейний розмір, універсальність, громіздкість виробництва змушені згодом реформуватися, щоб вижити в умовах розвитку ринкової економіки зростання конкуренції. Подальший розвиток може бути пов'язаний тільки з розукрупненням та створенням для себе обслуговуючих кооперативів, спеціалізованих на постачанні необхідних промислових засобів виробництва і збуті готової продукції. Тому такий варіант реформування колективних, державних і міжгосподарських підприємств виявився неефективним.

Історичний досвід розвитку кооперації в Україні, глибокий аналіз позитивних і негативних наслідків економічної реформи вдосконалення земельної реформи, глибоке вивчення зарубіжного досвіду дає можливість скоригувати основні напрями аграрної політики в нашій державі з урахуванням того, що перехідний період та при зрілій ринковій економіці без спеціалізованих обслуговуючих кооперативів, зайнятих кредитуванням, матеріально-технічним постачанням, послугами торгівлі і споживання, промисловою    переробкою,    унеможливлює    становлення    і виживання приватного сектора економіки.

Не можна при цьому не брати до уваги прийнятий 17 липня 1997 р. Закон України про сільськогосподарську кооперацію, який був уточнений, скорегований і доповнений 02.11.2000 р., і який створює більш реальну можливість розвитку кооперації в агропромисловому секторі (найбільше у сільськогосподарському виробництві), удосконаленні системи обліку, розподілу і споживання матеріальних благ у відповідності з законами розвитку суспільства.

Досліджуючи розвиток кооперативного руху в сфері сільського господарства України, слід зазначити, що кооперативи постсоціалістичного періоду докорінно відрізнялись від тих, що функціонували в Україні за радянських часів.

Такі кооперативи формувались в умовах, коли ще не була визначена приватна власність на землю. Кооперативи в умовах роздержавлення радянської економіки створювались на добровільних засадах поодиноких ентузіастів, які брали землю в оренду в радгоспів або колгоспів і виконували сільськогосподарські роботи за їх замовленням. В економічній аграрній літературі така форма господарювання визнана як внутрігосподарські виробничі кооперативи. На жаль, у практиці господарювання такі господарські структури не забезпечили очікуваних результатів Крім цього, відсутність належної уваги до розвитку кооперативного руху в країні з боку владних структур, обмеженість прав товаровиробників на землю і результати виробництва, а також загальна кризова ситуація в країні негативно вплинули на результати господарювання, спричинили розвал і припинення діяльності більшості частини ново утворених виробничих кооперативів та сприяли тому, що багато підприємців змушені були повернутися до старих, малоефективних форм господарювання. Якщо у 1991 р. в Україні функціонувало 285 кооперативів, то у 1999 р. - тільки 74. Основними   стимулюючими   факторами   в   ефективному   використанні кооперативної форми господарювання в сфері АГІК України слід вважати такі:

а) відсутність    конкретної,    визнаної    суспільством    стратегічної програми перебудови агропромисловою комплексу, в якій кооперація могла б займати провідне місце в реформуванні економічних відносин селян як підприємців і засновників власного господарювання і підприємництва, користувача і споживача сільськогосподарської продукції;

б) недостатня    розвиненість    ринкових    інституцій,    зокрема сільськогосподарської продукції;

в) подвійне велике оподаткування кооперативів і господарств, які їх створили;

г) обмеженість дії прийнятих законів України стосовно банкрутства збиткових підприємств і, в першу чергу, колгоспів і радгоспів;

д) низький рівень матеріально-технічної бази АПК. Насамперед це стосується першої сфери АПК, яка має розвиватись у відповідності з вимогами сільськогосподарського і переробного секторів аграрної економіки:

ж) неузгодженість між різними сферами АПК;

з) наявність досить могутніх політичних сил і аграрного лобі, які
зацікавлені у збереженні колективних сільськогосподарських виробництв;

е) руйнація старої ідеології господарювання в аграрній сфері, без заміни новою ідеологію, побудованою на визнанні прогресивності підприємництва як форми ведення сільськогосподарського о виробництва.

З огляду на досвід цивілізованих країн світу, а також вітчизняний досвід дореволюційних часів, можна констатувати, що кооперативний рух як кооперативна форма господарювання в АПК може і повинен знайти важливе місце в піднесенні національної економіки, виході її з кризового стану. В умовах переходу до ринкової економіки з її великою конкуренцією сільськогосподарські товаровиробники самостійно не змозі протистояти посередницькому бізнесу. Ще Михайло Туган-Барановський зауважував:" Виступаючи на ринкові, відносно продавець свого трудового продукту, селянин стає жертвою капіталістів-скупщиків, котрі, користуючись з господарської немочі селянина, купують його продукцію по ціні, значно нижчої ринкової, купувати все собі необхідне доводиться по ціні надмірно високій ... Окремий працюючий не має чим захистити свої інтереси, але, з'єднавшись у гурт, працюючі стають грізною силою" (Туган-Барановський М. І. Політична економія: курс популярний. Київ, Наукова думка, 1994, с 218). Тому в умовах реформування колгоспів і радгоспів та розвитку фермерського господарства сільськогосподарська кооперація повинна була би стати головним напрямом державної аграрної політики. Слід, проте, відзначити, що перші не дуже успішні спроби відродити кооперативний рух в аграрній сфері України були приречені на невдачу, оскільки були відсутні передумови для ефективного функціонування кооперативів у сільському господарстві. Лише починаючи з другої половини 90-х років, створюються реальні умови для того, щоб кооперативи стали основною формою господарювання в аграрній сфері. При цьому у практиці господарювання повинні знайти місце різноманітні напрямки кооперування селян та інших суб'єктів, що обслуговують селян і сільськогосподарські господарства та задовольняють їхні потреби в різних видах робіт і послуг.

Залежно від форми та ступеня спеціалізації, виробничо-господарської діяльності і послуг кооперативи можуть розподілятись на декілька груп. З огляду на зарубіжний і вітчизняний досвід пропонуються наступні класифікації кооперативів у сфері АПК за видами виробничо-господарської діяльності:

Виробничі кооперативи, які здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва і з метою отримання доходу.

Обслуговуючі кооперативи або сервісні, які спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського виробництва. Залежно від виду їх діяльності вони поділяються на збутові, постачальницькі, сервісні, кредитні, переробні та інші.

Збутові сільськогосподарські кооперативи, які створюються з метою збуту сільськогосподарської продукції і реалізації її на ринку.

Кредитні кооперативи (спілки) створюються на добровільних засадах з метою концентрації вільних коштів окремих товаровиробників сільськогосподарської продукції і надання кредитів членам кооперативу (спілки).

Споживчі кооперативи. Формуються з метою захисту інтересів споживачів і виробників сільськогосподарської продукції від надмірного підвищення цін, які формуються в сфері обігу і залежать від монополізму посередницьких організацій та переробних підприємств сільськогосподарської сировини в кінцеві продукти споживання.

Кооперативи-постачальники. Створюються з метою об'єднання зусиль сільськогосподарських товаровиробників в забезпеченні матеріально-технічних потреб для ведення сільськогосподарських робіт, їх головна мета - надавати послуги виробникам сільгосппродукції і задовольняти їх потреби в матеріально-технічних засобах.

Збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, переробку і збут продукції.

Маркетингові кооперативи. Маркетингові кооперативи створюють сільськогосподарські товаровиробники з метою завоювання товарних ринків на основі їх вивчення і розробки маркетингової стратегії.

Сервісні кооперативи. Спеціалізуються па наданні різноманітних послуг сільськогосподарським виробникам. Асортимент послуг визначається установчими документами. Можуть включати послуги зі збереження, транспортування, сушіння тощо.

Кооперативи наукового обслуговування. Формуються при науково дослідних і навчальних установах аграрного профілю з метою надання послуг товаровиробникам сільськогосподарської продукції у виборі найбільш ефективних  технологій   стосовно   конкретних  умов   господарювання;

впровадження нових форм ведення сільськогосподарських робіт; навчання фермерів та інших товаровиробників основ агротехніки тощо.

Багатофункціональні кооперативи, які повинні надавити різні послуги сільськогосподарським підприємствам і господарствам.

З цих видів в Україні найбільшого розповсюдження набули первинні кооперативи товаровиробників і переробників сільськогосподарської продукції та в сфері надання послуг сільським товаровиробникам. При цьому найбільш інтенсивно ведуться пошуки товаровиробників у напрямах об'єднання зусиль з переробними виробництвами на базі використання сучасних технологій з виробництва реалізації харчових продуктів (молока, масла, сиру, м'яса, м'ясних виробів тощо). На основі кооперативних принципів ведення сільськогосподарських робіт формуються первинні кооперативи по перебудові колгоспів. Однак більшість спроб такої перебудови носить поки що формальний характер. Колишні колгоспники і після того, як стали кооператорами, продовжують працювати за старими принципами, а паї, які на папері визначені, не є повноцінними внесками при створенні капіталу кооперативу, а тому не використовуються так, як в зарубіжних країнах.

У сучасній практиці, використовуючи принципи побудови кооперативів, вітчизняні товаровиробники намагаються презентувати новостворені господарські структури більш сучасними назвами, зокрема такими, як сільськогосподарські корпорації, агрофірми, концерни, холдингові компанії тощо. Це цілком природнє явище, оскільки намагання вітчизняних товаровиробників наслідувати прогресивний досвід цивілізованих країн світу. Головними залишаються питання ув'язки нових сучасних сільськогосподарських виробничих структур зі змістом їх діяльності, функціями управління в умовах ринкової економіки. У сфері сільського господарства уточнення і концентрації потребують питання, пов'язані з майновими і земельними відносинами, а також у сфері переробки сільгосппродукції в кінцеві продукти споживання - процеси роздержавлення і приватизації державних переробних підприємств та створення на їх основі підприємницьких об'єктів.

Залежно від форм і видів підприємницької діяльності та сфери їх впливу в сільськогосподарському середовищі пропонуються наступні схеми орієнтації кооперативів в АПК.

Схема 1. Формування первинних /місцевих/ сільськогосподарських кооперативів, що потребують об'єднання зусиль товаровиробників сільськогосподарської продукції задля реалізації продукції без посередників. Кооперація між товаровиробниками відбувається за принципом товаровиробники - споживачі продукції. При цьому безпосередніми товаровиробниками є фермерські, одноосібні та пайові колективні господарства, а споживачами - оптові та роздрібно - оптові установи. Такі кооперативні структури функціонують на місцевому рівні і здебільшого спеціалізуються на постачанні обмеженого асортименту сільськогосподарської продукції.

Схема 2. Кооперування сільськогосподарських виробників з переробними виробництвами, спрямованими на більш глибоку переробку сільгоспсировини в кінцеву продукцію та постачання її безпосередньо споживачам.

Схема 3. Кооперування сільськогосподарських виробників з переробними виробництвами та сервісним обслуговуванням їх потреб. Здійснюється воно в напрямах: сільськогосподарських виробників з переробними підприємствами та з осередками сервісного обслуговування з метою надання якісних послуг та постачання кінцевої продукції безпосереднім споживачам.

Позитивними рисами створення первинних сільськогосподарських кооперативів слід вважати: безпосередню участь виробників сільгосппродукції в управлінні діяльністю кооперативів, можливість підвищення прибутковості в роботі первинних сільськогосподарських ланок за рахунок налагоджених процесів збуту сільгосппродукції, наявність умов для повного прояву підприємницьких якостей, зокрема таких,   як  високий   професіоналізм,   можливість  сумісництва виробничих і управлінських функцій, резерви зниження цін на продукцію, кооперативна адаптованість до змін кон'юнктури ринку.

Перспективним напрямом розвитку сільськогосподарських кооперативів є процеси їх вертикальної інтеграції за структурою управління горизонтальної інтеграції, за сферами впливу, асортиментом надання послуг. З цих позицій пропонуються наступні напрями організації кооперативів чи кооперативних об'єднань в АПК.

Перший напрям передбачає формування регіональних кооперативних об'єднань. Діяльність таких кооперативів спрямована на формування ринків певних видів сільгосппродукції. У зарубіжній практиці такого типу кооперативні об'єднання прийнято визначати як маркетингові. У США, зокрема, в 1995р. функціонувало 2173 маркетингових кооперативи. Загальна чисельність зайнятих в таких структурах становила 8 млн. чол., а товарооборот склав 65,5 млрд. дол. у рік. Такі кооперативи спеціалізуються на виробництві і реалізації молока і продуктів його переробки, зерна, насіння, олійних культур, фруктів і овочів, цукру, птиці тощо..

Кооперативні об'єднання маркетинговою характеру можна вважати досить перспективними у формуванні внутрішніх і зовнішніх продуктових ринків.

Важливою проблемою в умовах фінансової кризи с пошук фінансів для розвитку нових форм господарювання та створення власних фінансових фондів на кооперативній основі. В цьому аспекті перспективним для умов України слід вважати створення об'єднань /спілок/ кооперативів з метою формування спільних фінансових джерел для розвитку первинних сільськогосподарських кооперативів і їх раціонального використання.

Перший напрям передбачає найбільш типовий шлях для створення регіональних кооперативних спілок, об'єднань, кредитних спілок, основною метою яких є інтеграція фінансів, створення належних умов для самофінансування і ефективного розвитку його членів.

Подібні форми створення фінансово-кредитних кооперативів, які спеціалізуються на наданні послуг аграрним структурам, функціонують у багатьох країнах світу. У США, наприклад, добре відома роль системи сільськогосподарського кредиту /ССК/, яка є постачальником кредитних ресурсів американським фермерам і побудована на принципах кооперативної організації і управління власністю. За організаційною структурою ССК являє собою кооператив, де власниками системи виступають її члени, які водночас можуть бути і кредиторами. При цьому розроблені певні умови і правила надання кредитів ССК у відповідності з обсягом користування і послугами. Слід відзначити, що ССК успішно функціонує в США понад 90 років. За цей період у структурі і управлінні ССК відбулися істотні зрушення, викликані змінами на фінансових та сільськогосподарських ринках. Однак незмінними залишились принципи кооперативної організації. При цьому на всіх етапах розвитку цієї організації незмінним залишився статус підприємства.

державною підтримкою /ПДП/, де уряд брав активну участь у забезпеченні ефективності її функціонування. Для вітчизняної практики досвід США з питань орієнтації фінансово-кредитних структур, що, спеціалізуються на обслуговуванні сільськогосподарських і переробних підприємств, являє значний інтерес і може бути використаний в Україні, оскільки такі кооперативи знаходяться лише в стадії становлення і потребують невідкладного вирішення.

Узагальнюючи викладене вище, слід зазначити наступне. В світовій практиці кооперативна форма організації праці в сільському господарстві є багатоперспективна і найпоширеніша. Головними принципами побудови кооперативних відносин в усіх формах організації праці залишаються обов'язковість членства фізичних і юридичних осіб в кооперативах; сплата членських та вступних внесків; користування послугами своєї організації; контроль за діяльністю кооперативу; виконання рішень загальних зборів.

Більш конкретно права обов'язки членів кооперативних органів регламентується в установчих документах і статутах.

У країнах з розвинутими ринковими інституціями кооперативна форма організації підприємницької діяльності пройшла тривалий еволюційний шлях розвитку. На сучасному етапі кооперація в сільському господарстві набула широкого розповсюдження в сфері надання фінансово-кредитних послуг сільськогосподарським виробникам; об'єднання зусиль сільськогосподарських товаровиробників на принципах кооперації з метою взаємного захисту власних інтересів на ринках сільськогосподарської продукції; самозабезпечення фінансовими і матеріально-технічними ресурсами тощо.

Сучасними формами організації підприємницької діяльності на принципах кооперації слід вважати створення спілок кооператорів сільськогосподарських товаровиробників та їх об'єднання з підприємницькими структурами фінансово-кредитного, матеріально-технічного та збутового забезпечення.

В Україні кооперативна форма організації підприємницької діяльності в АПК перебуває в кризовому стані. Старі принципи організації такої діяльності не здатні забезпечити належних результатів господарювання, а нові гальмуються загальною кризою в країні та низьким рівнем розвитку ринкової інфраструктури в АПК.

В умовах переходу до ринкової економіки і вже у зрілому ринковому середовищі без спеціалізованих кооперативів, які б займалися кредитуванням, збутом, постачанням, послугами торгівлі та промисловою переробкою продукції, практично неможливе становлення і виживання приватного сектора економіки у виробництві агропромислової продукції. Отже, намагаючись налагодити економічну співпрацю і взаємодопомогу людей задля поліпшення їх добробуту та згладження гостроти суперечностей у теперішній кризовій ситуації і в наступних періодах соціально-ринкової економіки, доцільно:

З участю адміністративних органів, спеціалістів сільською господарства, вчених-аграрників, активістів кооперативного руху, фермерів га інших сільських товаровиробників розробити і поступово реалізувати програми відродження та розвитку виробничих, кредитних, обслуговуючих і споживчих кооперативів, тобто різних спілок, товариств, асоціацій, МТС та їх об'єднань; охопити цими програмами сільське, лісове, комунальне господарства, харчову, переробну і місцеву промисловість, будівництво, місцевий транспорт, торгівлю, побутове і культурне обслуговування населення та деякі інші галузі економіки, в яких можливе поширення малого і середнього підприємництва. У програмах слід передбачити організаційні основи розвитку кооперації, формування різних кооперативів та їх об'єднань як в галузевому, так і в територіальному плані. Складовою частиною цих програм мають бути освітньо-пропагандистська, культурно-масова та ідеологічна робота, спрямована на розвиток масового кооперативного руху. Враховуючи велику фінансову кризу і необхідність її прискореного подолання, важливо, насамперед, розпочати кооперативну взаємодопомогу громадян в організації у кожному населеному пункті каси взаємодопомоги, тобто створення заощаджувально-кредитної спілки, з встановленням для всіх громадян звичайних процентів на вклади і дещо вищі на позички, довіривши ведення такої каси найбільш авторитетній і людині, яка могла б спочатку вести й касу на громадських засадах. Необхідно відзначити, що в Галичині такі каси до 1939 р. були у кожному селі. І, до речі, тут, в Галичині, була добре розвинута кооперативна мережа, зокрема "Маслосоюзи", в їх становленні особливу роль відіграли так звані райфайзенки, каси самопомочі і ін.

В сучасних умовах вже можливе створення сільськими товаровиробниками, в тому числі і селянськими фермерськими господарствами, первинних, сільських, районних і виробничих об'єднань та комплексних обслуговуючих спілок, спеціалізованих кас чи навіть банків. Досить сказати, що до війни в тій ще Галичині успішно працювали "Центробанк", "Іпотечний банк", "Промбанк" та інші. З розвитком кооперативного руху вузькопрофільні кооперативи та спілки можуть спеціалізуватись на кредитуванні, збуті, постачанні, переробці продукції та інших видах господарської та комерційної діяльності.

З метою прискорення темпів формування приватного сектора економіки та розвитку кооперативного руху доцільно провести реорганізацію різних сільськогосподарських підприємств у виробничі та обслуговуючі кооперативи, в тому числі і перехідного характеру, з наступним розвитком у внутрішньокооперативного фермерства та інших приватних товаровиробників.

Для забезпечення розвитку приватного й кооперативного секторів економіки доцільно максимально сприяти створенню кооперативів взаємодопомог й у сфері послуг і колективного захисту особистих підсобних домашніх господарств, надавати членам кооперативу право за власним бажанням входити або виходити із нього, якщо приймається рішення про його реорганізацію.

Організацію виробничих, виробничо-обслуговуючих споживчих первинних кооперативів та їх об'єднань слід будувати на загальноприйнятих у світі, за декларованих Міжнародним кооперативним Альянсом, принципах добровільності, вільного вибору адміністрації, особистої участі в управлінні всіх членів кооперативу тощо. При цьому використовуються такі чинники кооперування: висока економічна ефективність кооперативного господарювання; відходу від участі в ділових операціях: вихід на внутрішній і зовнішній ринки збуту продукції; налагодження системи постачання і збуту продукції та системи послуг; переваги координації всієї громадської системи; поділ ризику, ринкова влада та інші.

Висновки

У продовж тривалого економічною розвитку в Україні сформувався структуризований, збалансований, соціальноорієнтований, економічно ефективний аграрно-промисловий комплекс, основними складовими якого були високоінтенсивне та індустріалізоване сільське господарство, харчова і переробна промисловість та інші галузі промисловості, які виробляють промислові засоби виробництва і предмети праці для сільського господарства (комбікормова, мікробіологічна та ін.).

Господарствам необхідно запровадити ціни підтримки (заставні ціни) на квотовану продукцію в межах продовольчої безпеки країни сільськогосподарську продукцію. Ціни підтримки визначаються на основі нормальної галузевої собівартості та мінімального прибутку для простого відтворення. Підтримка цін і доходів має здійснюватись через систему відшкодування товаровиробниками різниці між цінами підтримки і фактичною середньоринковою ціною за умови, коли вона нижча від ціни підтримки в межах обсягів квотованої продукції. Еквівалентні ціни формуються на основі галузевих нормативних витрат і середньої норми прибутку на авансований у виробництво капітал в галузях, які обслуговують агропромисловий комплекс.

На другому етапі, коли поліпшиться фінансово-економічна ситуація в країні, цінова політики повинна бути спрямована на стабілізацію і створення економічних умов для розширеного відтворення в обсягах внутрішніх та експортних потреб на основі підтримання цінового паритету шляхом регульованого ціноутворення та формування еквівалентних цін.

На третьому етапі має відбуватися здійснення поступового переходу від прямого регулювання еквівалентних цін до вільного ціноутворення.

Для усунення цінового диктату надмірного завищення з боку підприємств монополістів, які постачають сільському господарству промислові засоби виробництва і матеріально-технічні ресурси, необхідно на всіх етапах здійснювати контроль за формуванням цін, здійснювати інші заплановані заходи.