2.5.1. ЗНАЧЕННЯ ТА МОРФОБІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
На природних угіддях росте величезна кількість корисних рослин, зокрема лікарських, пряносмакових, ефіроолійних та ін., які людина використовує віками. Однак сформована в процесі еволюції рослинного світу флора збіднюється внаслідок її стихійного використання, надмірного розорювання земель, їх забудови, спорудження промислових об'єктів тощо. Природні ресурси корисних рослин уже давно не забезпечують потребу в них. Тому в Україні ще в 30-ті роки XX ст. широко практикувалося вирощування деяких лікарських та пряносмакових технічних рослин. Нині їх кількість зросла. Важливе промислове значення мають передусім беладона звичайна, валеріана лікарська, ехінацея пурпурова, женьшень звичайний, наперстянка, васильки справжні (рос. «базилик»), шавлія лікарська, ромашка далматська та ін.
Слід зазначити, що ґрунтово-кліматичні умови України цілком придатні для вирощування не тільки відомих дикорослих рослин місцевої флори. У степових і лісостепових районах можна культивувати також рослини з інших ґрунтово-кліматичних зон, країн, материків, знаючи технологію їх вирощування, збирання та заготівлі. Одні з них є однорічними, інші — дво- або багаторічними. Одні розмножуються насінням, інші — вегетативно.
Беладона звичайна (Atropa beladonna) належить до родини пасльонових (Solanaceae) (рис. 97). Це багаторічна, дуже отруйна трав'яниста рослина, яка у перший рік розвитку утворює пряме стебло заввишки до 1 м, у другий — до 1,5 м і щороку відростає з нових стебел. Листя в неї зелене, знизу сірувато-зелене. Насіння дрібне (маса 1000 насінин 1 г), міститься у привабливих на вигляд фіоле
|
|
тово-чорних ягодах. Корінь товстий, розгалужений, проникає у ґрунт на глибину до 2 м і більше. Цвіте в червні—серпні. Вегетаційний період триває 127 — 156 днів.
Валеріана лікарська (Valeriano officinalis L.) родини валеріанових (Valeri-anaceae) (рис. 98). Культивується в Київській, Житомирській та інших областях. Розрізняють такі види валеріани: висока (V. Exal-tata Micanfil), лискуча (V. nitida Kreyer), пагононосна (V. Stolonifera Czern), руська (V. rossica P. Smirn.), донська (V. tanaitica Wor-osch) та ін.
Насіння дуже дрібне з чубчиком, розноситься вітром при достиганні. В 1 г насінин 2 — 2,5 тис. Корінь дуже розгалужений з дрібними тонкими корінцями. Першого року утворює розетку, другого — плодоносить. Розвиток рослин валеріани, що цвітуть, припиняється і після достигання вони відмирають. Тому треба залишати цвісти тільки рослини, які йдуть на насіння, а на всіх інших обов'язково зрізати квітконоси до початку цвітіння. Рослина зимостійка, добре вегетує на різних ґрунтах, крім піщаних і заболочених.
Васильки справжні (Ocimum basilicum L.) з родини губоцвітих (Lamiaceae). Вирощують їх у Житомирській, Полтавській, Харківській, Дніпропетровській областях. З гектара посівів отримують понад 100 кг ефірної олії, яка містить камфору, оцимен, евгенол (до 60 — 70 %), метилхавікол та ін.
Це трав'яниста рослина із стеблом 45 — 80 см заввишки, Корінь у неї стрижневий, розгалужений. Основна маса коренів розміщена в шарі ґрунту 0 — 40 см. На листках є залозки, що містять камфорну олію. Насіння дрібне, матово-чорне. Намочене насіння ослиз-нюється.
Васильки — досить теплолюбна рослина. В Україні вимерзають, тому їх вирощують як однорічну рослину. Вегетаційний період триває 140 — 160 днів. Перші 2 — 2,5 місяця росте повільно, розвиваючи переважно кореневу систему. Погано витримує весняні раптові заморозки. Не придатні для васильків важкі, піщані та заболочені ґрунти.
Наперстянка (Digitalis) з родини ранникових (Scrofulariaceae) — дуже отруйна рослина, з якої виготовляють засоби для лікування хвороб серцево-судинної системи (рис. 99). Вирощують переважно в західних районах України, зокрема в Житомирській області.
Це багаторічна рослина, проте в умовах України її здебільшого вирощують як однорічну. Першого року розвиває тільки розетки, які залишаються зеленими під снігом, якщо він випав до морозів. Цвіте в червні великими червоними квітками, що мають форму наперст-
|
|
ка. Білі й рожеві квітки не є сортовими, тому їх треба видаляти. Насіння дуже дрібне, в коробочках, достигає в липні. Достигаючи, коробочки розтріскуються і насіння з них висипається. Сходи наперстянки ростуть повільно, через це насіння одразу не висівають у ґрунт, а вирощують з нього розсаду.
Наперстянка — малозимостійка рослина. Враховуючи це, її висаджують на добре захищених від вітру місцях із легкими супіщаними ґрунтами. Погано росте на заболочених, піщаних і важких ґрунтах.
Шавлія лікарська (Salvia officinalis L.) належить до родини губоцвітих (Lamiaceae (рис. 100). Її листя використовують у фармацевтичній промисловості для виробництва ефірно-шавлієвої олії. Настій листя вживають для лікування горла, зубів, ясен. Вирощують переважно в Полтавській, Дніпропетровській та деяких інших областях. З 1 га збирають понад 20 ц листя.
Шавлія — багаторічна рослина. Стебло 0,3 —1м заввишки. Молоде листя сріблясто-біле, пізніше зверху темно-зелене, знизу — сірувато-зелене. Цвіте і плодоносить з другого року. Ефірна олія міститься в листі і квітках.
Це теплолюбна рослина. Її посіви охоче відвідують бджоли. Розмножується як вегетативно — поділом кущів, так і висіванням насіння безпосередньо в ґрунт.
Ромашка далматська (Matricaria recutita, m. perforata) з родини айстрових (Asteraceae) — багаторічна трав'яниста рослина (рис. 101). Батьківщиною ромашки далматської є передгір'я Далмації (Югославія). Звідси її назва.
У перший рік утворює лише розетку листя, а в наступні роки — довгі стебла з суцвіттями-кошиками, у яких по краях білі язичкові, всередині — білі трубчасті квітки. Цвіте в травні—червні. Вегетаційний період триває 80 —100 днів. Корінь мичкуватий, залягає у
|
|
верхньому шарі ґрунту. Товарною частиною рослини є квітки, можна використовувати також стебла й листя.
Засоби з ромашки далматської позитивно діють на нервову систему, виявляють високий антисептичний і протизапальний ефект, не мають побічної дії.
З ромашки далматської виробляють також надзвичайно контактну отруту — піретрин, що міститься в надземній частині рослини, переважно в квітках. Його використовують проти комах, попелиць, бліх та інших шкідників, що паразитують на польових, садових, городніх рослинах і на тваринах, а також побутових паразитів (мух, комарів, тарганів). На відміну від отрут хімічного походження піретрин не шкідливий для людини і теплокровних тварин і не обпікає рослини. Із ромашки далматської виготовляють порошки «Піретрум», екстракти, дусти, піретринове мило тощо. Тому ця рослина має велике господарське значення, особливо тепер, коли в аграрному виробництві дедалі більше застосовують біологічні методи захисту рослин.
Це рослина помірного клімату. Для ромашки далматської не придатні перезволожені й засолені ґрунти.
Ехінацея пурпурова (Echinacea purpurea L. Moench) належить до родини айстрових (Asteraceae). Походить із США. В Україні вирощують недавно як декоративну і лікарську рослину.
Це багаторічна трав'яниста рослина із стеблом висотою 50 — 120 см і простими, лінійно-ланцетної форми, зубчастими по краях листками. Нижні листки на довгих черешках, верхні — сидячі. Квітки в суц-віттях-кошиках. Плід—сім'янка.
Для медичних цілей використовують коріння. З листя, стебел і квіток можна готувати салати.
Женьшень звичайний (Panax ginseng) належить до родини аралієвих (Araliaceae). Ця багаторічна рослина походить зі Сходу (Китай, Корея, Приморський, Хабаровський краї). Культивується в Україні, Білорусі, на Кавказі. Існує багато легенд про женьшень як чудодійну рослину. Він виявляє переважно тонізуючу і стимулюючу дію. Рослини містять ефірні олії, тритерпенові глікозиди, смоли, пектинові речовини, крохмаль, вітаміни, мікроелементи та ін.
Насіння проростає протягом двох років після природної стратифікації. Рослини тіневитривалі, проте сильне затінення погіршує їх ріст. Початок вегетації припадає на другу половину травня, зацвітає через 35 — 40 днів. Плоди достигають у серпні. Тепло- і вологолюбна рослина. У культуру загалом введено понад 40 видів женьшеню.
Крім названих вище лікарських рослин культивують також алтею лікарську, амі зубну, аронію чорноплідну, барвінок малий, вовчуг звичайний, звіробій звичайний, конвалію звичайну, кропиву дводомну, левзею сафлоровидну, лимонник китайський, ліщицю смугасту, марену красильну, мелісу лікарську, нагідки лікарські, руту запашну, секуринегу кущисту, синюху голубу, скополію світло-жовту, солодку голу, чебрець сланкий тощо (В. І. Жарінов, А. І. Остапенко, 1994 та ін.). До лікарських віднесено ряд ефіроолійних та пряносмакових культур.