Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.5.1. ЗНАЧЕННЯ ТА МОРФОБІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

На природних угіддях росте величезна кількість корисних рос­лин, зокрема лікарських, пряносмакових, ефіроолійних та ін., які людина використовує віками. Однак сформована в процесі еволюції рослинного світу флора збіднюється внаслідок її стихійного викори­стання, надмірного розорювання земель, їх забудови, спорудження промислових об'єктів тощо. Природні ресурси корисних рослин уже давно не забезпечують потребу в них. Тому в Україні ще в 30-ті роки XX ст. широко практикувалося вирощування деяких лікарських та пряносмакових технічних рослин. Нині їх кількість зросла. Важли­ве промислове значення мають передусім беладона звичайна, вале­ріана лікарська, ехінацея пурпурова, женьшень звичайний, напер­стянка, васильки справжні (рос. «базилик»), шавлія лікарська, ро­машка далматська та ін.

Слід зазначити, що ґрунтово-кліматичні умови України цілком придатні для вирощування не тільки відомих дикорослих рослин місцевої флори. У степових і лісостепових районах можна культиву­вати також рослини з інших ґрунтово-кліматичних зон, країн, мате­риків, знаючи технологію їх вирощування, збирання та заготівлі. Одні з них є однорічними, інші — дво- або багаторічними. Одні роз­множуються насінням, інші — вегетативно.

Беладона звичайна (Atropa beladonna) належить до родини пас­льонових (Solanaceae) (рис. 97). Це багаторічна, дуже отруйна трав'яниста рослина, яка у перший рік розвитку утворює пряме сте­бло заввишки до 1 м, у другий — до 1,5 м і щороку відростає з нових стебел. Листя в неї зелене, знизу сірувато-зелене. Насіння дрібне (маса 1000 насінин 1 г), міститься у привабливих на вигляд фіоле

 


тово-чорних ягодах. Корінь товстий, розгалужений, проникає у ґрунт на гли­бину до 2 м і більше. Цвіте в червні—серпні. Вегета­ційний період триває 127 — 156 днів.

Валеріана лікарська (Valeriano officinalis L.) ро­дини валеріанових (Valeri-anaceae) (рис. 98). Культи­вується в Київській, Жито­мирській та інших облас­тях. Розрізняють такі види валеріани: висока (V. Exal-tata Micanfil), лискуча (V. nitida Kreyer), пагононосна (V. Stolonifera Czern), ру­ська (V. rossica P. Smirn.), донська (V. tanaitica Wor-osch) та ін.

Насіння дуже дрібне з чубчиком, розноситься віт­ром при достиганні. В 1 г насінин 2 — 2,5 тис. Корінь дуже розгалужений з дріб­ними тонкими корінцями. Першого року утворює ро­зетку, другого — плодоно­сить. Розвиток рослин ва­леріани, що цвітуть, припиняється і після достигання вони відми­рають. Тому треба залишати цвісти тільки рослини, які йдуть на насіння, а на всіх інших обов'язково зрізати квітконоси до початку цвітіння. Рослина зимостійка, добре вегетує на різних ґрунтах, крім піщаних і заболочених.

Васильки справжні (Ocimum basilicum L.) з родини губоцвітих (Lamiaceae). Вирощують їх у Житомирській, Полтавській, Харківсь­кій, Дніпропетровській областях. З гектара посівів отримують понад 100 кг ефірної олії, яка містить камфору, оцимен, евгенол (до 60 — 70 %), метилхавікол та ін.

Це трав'яниста рослина із стеблом 45 — 80 см заввишки, Корінь у неї стрижневий, розгалужений. Основна маса коренів розміщена в шарі ґрунту 0 — 40 см. На листках є залозки, що містять кам­форну олію. Насіння дрібне, матово-чорне. Намочене насіння ослиз-нюється.


Васильки — досить теплолюбна рослина. В Україні вимерзають, тому їх вирощують як однорічну рослину. Вегетаційний період три­ває 140 — 160 днів. Перші 2 — 2,5 місяця росте повільно, розвиваючи переважно кореневу систему. Погано витримує весняні раптові за­морозки. Не придатні для васильків важкі, піщані та заболочені ґрунти.

Наперстянка (Digitalis) з родини ранникових (Scrofulariaceae) — дуже отруйна рослина, з якої виготовляють засоби для лікування хвороб серцево-судинної системи (рис. 99). Вирощують переважно в західних районах України, зокрема в Житомирській області.

Це багаторічна рослина, проте в умовах України її здебільшого вирощують як однорічну. Першого року розвиває тільки розетки, які залишаються зеленими під снігом, якщо він випав до морозів. Цвіте в червні великими червоними квітками, що мають форму наперст-


ка. Білі й рожеві квітки не є сортови­ми, тому їх треба видаляти. Насіння дуже дрібне, в коробочках, достигає в липні. Достигаючи, коробочки розтрі­скуються і насіння з них висипається. Сходи наперстянки ростуть повільно, через це насіння одразу не висівають у ґрунт, а вирощують з нього розсаду.

Наперстянка — малозимостійка рослина. Враховуючи це, її висаджу­ють на добре захищених від вітру міс­цях із легкими супіщаними ґрунтами. Погано росте на заболочених, піща­них і важких ґрунтах.

Шавлія лікарська (Salvia officinalis L.) належить до родини губоцвітих (Lamiaceae (рис. 100). Її листя вико­ристовують у фармацевтичній проми­словості для виробництва ефірно-шавлієвої олії. Настій листя вжива­ють для лікування горла, зубів, ясен. Вирощують переважно в Полтавській, Дніпропетровській та деяких інших областях. З 1 га збирають понад 20 ц листя.

Шавлія — багаторічна рослина. Стебло 0,3 —1м заввишки. Молоде листя сріблясто-біле, пізніше зверху темно-зелене, знизу — сірувато-зелене. Цвіте і плодоносить з другого року. Ефірна олія міститься в листі і квітках.

Це теплолюбна рослина. Її посіви охоче відвідують бджоли. Розмножу­ється як вегетативно — поділом ку­щів, так і висіванням насіння безпо­середньо в ґрунт.

Ромашка далматська (Matricaria recutita, m. perforata) з родини айстрових (Asteraceae) — багаторічна трав'яниста рослина (рис. 101). Батьківщиною ромашки далматської є передгір'я Далмації (Югославія). Звідси її назва.

У перший рік утворює лише розетку листя, а в наступні роки — довгі стебла з суцвіттями-кошиками, у яких по краях білі язичкові, всередині — білі трубчасті квітки. Цвіте в травні—червні. Вегета­ційний період триває 80 —100 днів. Корінь мичкуватий, залягає у


верхньому шарі ґрунту. Товарною частиною рос­лини є квітки, можна використовувати також стебла й листя.

Засоби з ромашки далматської позитивно діють на нервову систе­му, виявляють високий антисептичний і проти­запальний ефект, не мають побічної дії.

З ромашки далмат­ської виробляють також надзвичайно контактну отруту — піретрин, що міститься в надземній частині рослини, пере­важно в квітках. Його використовують   проти комах,  попелиць,  бліх та інших шкідників, що паразитують на польо­вих,  садових, городніх рослинах і на тваринах, а також побутових па­разитів  (мух,  комарів, тарганів).   На   відміну від отрут хімічного по­ходження піретрин не шкідливий для людини і теплокровних тва­рин і не обпікає рослини. Із ромашки далматської виготовляють по­рошки «Піретрум», екстракти, дусти, піретринове мило тощо. Тому ця рослина має велике господарське значення, особливо тепер, коли в аграрному виробництві дедалі більше застосовують біологічні ме­тоди захисту рослин.

Це рослина помірного клімату. Для ромашки далматської не придатні перезволожені й засолені ґрунти.

Ехінацея пурпурова (Echinacea purpurea L. Moench) належить до родини айстрових (Asteraceae). Походить із США. В Україні виро­щують недавно як декоративну і лікарську рослину.

Це багаторічна трав'яниста рослина із стеблом висотою 50 — 120 см і простими, лінійно-ланцетної форми, зубчастими по краях листками. Нижні листки на довгих черешках, верхні — сидячі. Квітки в суц-віттях-кошиках. Плід—сім'янка.

Для медичних цілей використовують коріння. З листя, стебел і квіток можна готувати салати.

Женьшень звичайний (Panax ginseng) належить до родини ара­лієвих (Araliaceae). Ця багаторічна рослина походить зі Сходу (Ки­тай, Корея, Приморський, Хабаровський краї). Культивується в Україні, Білорусі, на Кавказі. Існує багато легенд про женьшень як чудодійну рослину. Він виявляє переважно тонізуючу і стимулюючу дію. Рослини містять ефірні олії, тритерпенові глікозиди, смоли, пектинові речовини, крохмаль, вітаміни, мікроелементи та ін.

Насіння проростає протягом двох років після природної стратифі­кації. Рослини тіневитривалі, проте сильне затінення погіршує їх ріст. Початок вегетації припадає на другу половину травня, зацвітає через 35 — 40 днів. Плоди достигають у серпні. Тепло- і вологолюбна рослина. У культуру загалом введено понад 40 видів женьшеню.

Крім названих вище лікарських рослин культивують також ал­тею лікарську, амі зубну, аронію чорноплідну, барвінок малий, вов­чуг звичайний, звіробій звичайний, конвалію звичайну, кропиву дводомну, левзею сафлоровидну, лимонник китайський, ліщицю смугасту, марену красильну, мелісу лікарську, нагідки лікарські, руту запашну, секуринегу кущисту, синюху голубу, скополію світло-жовту, солодку голу, чебрець сланкий тощо (В. І. Жарінов, А. І. Ос­тапенко, 1994 та ін.). До лікарських віднесено ряд ефіроолійних та пряносмакових культур.