Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.5.1. Соціально-економічний зміст капіталу

Погляди класиків політичної економії та сучасних західних економістів на капітал. Первісне значення сло­ва «капітал» від лат. capitalis — головний. Пізніше у ні­мецькій та французькій мовах цим терміном стали по­значати головне майно, головну суму.

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Арістотель. Він увів поняття «хремастика» (хрема — май­но, володіння), розуміючи під нею мистецтво забезпечення достатку, або діяльність, спрямовану на накопичення ба­гатства, на отримання прибутку, на вкладення і накопи­чення капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравали торговельний та грошовий (лихварський) капі­тали, то мета торговельної діяльності — безмежне накопи­чення багатства, постійне збільшення капіталу.

Класики буржуазної політичної економії А. Сміт та тт Рікардо ототожнювали капітал з накопиченою пра­цею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі/грошей тощо). Щоправда, А. Сміт до капіталу відно­сив'лише ту частину запасів, що призначена для подаль­шого виробництва і приносить дохід. А. Сміт та д Рікардо зробили крок назад порівняно з Арістотелем, з'ясовуючи сутність капіталу.

Переважна більшість сучасних західних науковців спрощено тлумачить сутність цього поняття. Так, амери­канський економіст Г. Манків стверджує, що капітал — це знаряддя, які використовують працівники: підйомний кран для будівельника, калькулятор для бухгалтера.

Відмінність між поглядами сучасних західних еконо­містів і класиків буржуазної політекономії:

1) сучасні західні економісти значно розширили межі запасів, види накопиченої праці, розкриваючи сутність капіталу, включивши сюди дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо;

2) сучасні науковці отримання доходу пов'язують не лише з названими речовими факторами виробництва, а й з особистісними, людськими факторами. Речові фактори отримали назву фізичного капіталу, а людський — люд­ського капіталу. Останній охоплює набуті знання, звич­ки, енергію людей, а інвестиціями в людський капітал називають витрати на здобуття освіти, інформації, квалі­фікації, на підтримання здоров'я, на виховання дітей то­що. Прихильники теорії «людського капіталу» вважа­ють, що до нього належить навіть особиста чесність у ді­лових контактах;

3) деякі західні науковці ототожнюють капітал з гро­шима, з фінансовими ресурсами;

4) вони ототожнюють капітал з часом, який при цьо­му розглядається як окремий фактор виробництва, що створює дохід.

Позитивним у наведених поглядах при з'ясуванні су­тності капіталу є те, що ці учені всебічно розкривають матеріально-речовий зміст категорії, пов'язують капітал 3 різними факторами виробництва, з процесом отриман­ня доходу. У цьому вони впритул наблизилися до розу­міння сутності капіталу К. Марксом та Ф. Енгельсом. Маркс, зокрема, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі знарядь Праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал як накопичену працю, як відношення уречевленої праці до живої. Більше того, сучасні західні науковці повніше, ніж Маркс і Енгельс, розкриї; ли матеріально-речову структуру капіталу. Але вони не доповнюють матеріально-речову сторону-категорії «капітал» характеристикою його суспільно-економічної форми, не розглядають дію певного фактора в, органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми., Західним науковцям притаманний однобічний,  метафі­зичний, а не всебічний, діалектичний підхід до аналізу сутності цієї категорії. Це певною мірою і позаісторичний підхід, який полягає у тому, що стверджується, ніби капітал існував у всіх суспільно-економічних формаціях. Зокрема, вони вважають, що лук і стріла в руках мисливця  за первіснообщинного ладу були  капіталом. Даючи таке тлумачення сутності капіталу, ці вчені асбтрагуються від поняття «наймана праця», від суперечнос­ті між власниками значних засобів виробництва і безпо­середніми виробниками, які здебільшого позбавлені та­ких засобів і для того, щоб прогодувати себе і членів своєї сім'ї, змушені продавати таким власникам свою ро­бочу силу.

Сутність капіталу. Капітал, як будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. У їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії.

Капітал — виробниче відношення (а не просто засоби виробницт тва, гроші), за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мі­нові вартості служать знаряддям експлуатації, привласнення час­тини чужої неоплаченої праці.

Засоби виробництва, певні матеріальні блага не на всіх етапах людської цивілізації були знаряддям експлу­атації. Такої ролі вони не виконували насамперед у пер­віснообщинному ладі, оскільки були спільною власністю. Не могли вони бути засобом експлуатації і в часи рабов­ласницького ладу, бо раб сам належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу. Зде­більшого це характерно і для феодалізму. Щоправда, земля в руках феодала частково слугувала засобом експлуатації, оскільки він віддавав певну, як правило, не­значну частину її селянинові й той змушений був за це половину або більшу частину робочих днів тижня працю­вати на полі феодала-власника. Земля, знаряддя праці виконували таку роль частково ще й тому, що селянин-кріпак не був юридичне вільним. Отже, капітал як виро­бниче відношення не був панівною суспільною формою в

умовах феодалізму. Але в цей період розвивається лих­варський капітал, коли гроші в руках лихваря є знаряд­дям привласнення частини праці дрібного товаровироб­ника (ремісників, селян). Певного розвитку набуває й торговельний капітал.

Панівним виробничим відношенням, яке пронизує весь суспільний спосіб виробництва, капітал стає в умо­вах капіталізму. Переважна маса безпосередніх виробни­ків позбавлена засобів виробництва, юридичне вільна і продає свою робочу силу власникам цих засобів — капі­талістам. Ті ж оплачують лише частину витрачених на­йманими робітниками у процесі праці фізичних і розумо­вих сил у формі заробітної плати.

Засоби виробництва (в тому числі земля) були знаряд­дям експлуатації і в умовах так званого соціалізму. Хоч формально у республіках колишнього СРСР і була прого­лошена суспільна власність на засоби виробництва, але вони фактично були монопольно узурповані бюрократич­ною верхівкою партійного та державного апарату. Внас­лідок цього будувався не гуманний, або демократичний, соціалізм, заснований на економічній свободі індивідів і трудових колективів, а державно-бюрократичний.

Загальне поняття «капітал» конкретизується у бага­тьох формах капіталу: продуктивному, торговельному, грошовому, індивідуальному, акціонерному, основному, оборотному, міжнародному та ін. Тому капітал розгорта­ється в систему капіталістичних виробничих відносин. До цієї системи не належить дрібнотоварний сектор еко­номіки (дрібні фермери, ремісники, торговці), в якому не експлуатується наймана праця, та викуплені трудовими колективами народні підприємства. Таких підприємств у США майже 11 тис., а кількість зайнятих на них — до 10 млн. осіб.

Процес формування капіталістичних виробничих від­носин відбувається і в Україні. Персоніфікаторами капі­талу є власники комерційних банків, велика кількість директорів підприємств (які «прихватизували» немалу частку державної власності), ділки тіньової економіки, загалом — кланово-номенклатурна еліта.

Складові капіталу, спрямовані на організацію вироб­ництва, відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбан­ня засобів виробництва є незмінними й переносяться кон­кретною працею на новостворений продукт. К. Маркс на­звав їх постійним капіталом і позначив буквою с (від по­чаткової букви латинського слова (constant — постій­ний). Постійний капітал бере участь у процесі праці

своїм речовим змістом, є фактором виробництва, спожи­вання вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у про­цесі виробництва, — це змінний капітал, и (varitous _ змінюваний). Він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надли­шок вартості, тобто додаткову вартість.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває фор­ми робочої сили. Вона не лише створює працею спожив­чі вартості, а й зберігає вартості спожитих засобів вироб­ництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості. Абстрактною працею до вартості спожитих засобів виробництва приєднується нова вартість. Крите­рієм поділу капіталу на постійний і змінний є в одному випадку те, що у процесі виробництва перший не змінює своєї вартості, а другий змінює її. В другому випадку та­ким критерієм є розгляд засобів виробництва і робочої сили з погляду двоїстості капіталістичного виробництва.

Якщо постійний капітал розглядати лише з погляду матеріально-речового змісту, то він постає у формі основ­них фондів. У політичній економії соціалізму для теоре­тичного вираження протилежної за соціально-економіч­ним змістом категорії «капітал» обґрунтовувалося понят­тя «фонди». Вважалося, що фонди, на противагу капіта­лу, є власністю самих трудящих, що для них не властиве відчуження безпосередніх виробників від засобів виробни­цтва, що вони в руках небагатьох (власників засобів виро­бництва) не є знаряддям експлуатації та ін. Насправді за тоталітарної системи трудящі не були власниками засобів виробництва, а ці засоби — загальнонародною власністю. Суб'єктом власності була верхівка бюрократичного апара­ту (партійного, радянського).

Водночас у середині 90-х років у США налічувалося понад 11 тис. народних підприємств, викуплених трудя­щими. На них здебільшого подолано відчуження праців­ників від засобів виробництва, експлуатацію тощо. Тому засоби виробництва на цих підприємствах перестали бу­ти капіталом. Але називати їх фондами теж недоцільно, оскільки це поняття за своїм семантичним значенням пе­реважно означає речову характеристику засобів вироб­ництва (тобто їх належність до продуктивних сил), а не соціально-економічну форму. Адже розрізняють основні, оборотні фонди, які цілком можна узагальнити у ширшо­му понятті «фонди виробництва», або просто «фонди». Адекватнішою категорією, яка б розкривала соціально-

номічну природу засобів виробництва на народних підприємствах, було б поняття «народні фонди». У цьо­му разі «народні фонди» відображають трудову (а не ек­сплуататорську) природу відносин власності на народних підприємствах, відсутність відчуження безпосередніх ви­робників від процесу праці, від управління власністю, економічної влади, результатів праці тощо.