2.5.8. Легітимність покарання — запорука успіху соціальної роботи з правопорушниками
Д. Бітхем стверджує (користуючись даними Т. Тайлера*), що прагнення до співпраці значною мірою залежить від "морального авторитету" представників влади. Люди співпрацюють лише тоді, коли переконані, що рішення, які матимуть довготривалий вплив на їх життя, досягнуті легітимно (не упереджено та згідно із законом). Особливий наголос Д. Бітхем робить на процесі досягнення таких рішень — легітимним має бути саме процес прийняття рішення. Соціальний працівник має бути щирим і відвертим, формуючи свої стосунки з клієнтом, але водночас досить вимогливим не тільки до клієнта, а й до своєї поведінки та висловлювань. Опитування довело, що якщо люди вірять у справедливість рішення за законом (легітимність), то така віра позитивно впливає в довгостроковому плані на законослухняну поведінку і значно посилює намір стати на шлях виправлення. Звідси виходить, що принцип Макіавеллі — ціль виправдовує засоби — абсолютно не придатний для розв'язання довгострокових проблем, пов'язаних з попередженням злочинності. Досить представнику влади, а соціальний працівник для клієнта є представником влади та носієм суспільної моралі, заплямувати себе прийняттям рішень не за законом або маніпулювати законністю "для зручності", то він втрачає авторитет, а закон починає виглядати "як дишло". Це спричиняє дії зовсім іншого механізму у свідомості — закони погані і достатньо спритні люди їх обходять.
Єдиним загальновизнаним методом оцінки успішної реабілітації злочинця є вивчення рівня повторної злочинності. Статистика рецидиву через два роки після завершення дії нев'язничних санкцій
*Т. Тайлер здійснив широкомасштабне опитування американців стосовно їх ставлення до закону та їх практичного досвіду спілкування з людьми влади [21]. Д. Бітхем узагальнив дані соціологічного опитування до філософських висновків щодо механізму публічної влади [3].
свідчить про те, що така міра не веде до зростання рецидивізму, а навпаки, сприяє його зниженню в порівнянні з тими, хто відбув в'язничне покарання. Так, порівняльне вивчення в Данії у середині 90-х років поведінки осіб, котрі отримали як покарання санкцію "громадські роботи", й тих, хто відбув короткотермінове ув'язнення, підтверджує, що повторний злочин упродовж трьох років скоїли 42 % осіб, які пройшли громадські роботи, і 54 % тих, хто відбув ув'язнення. Аналогічне дослідження в Норвегії показало, що повторний злочин упродовж двох років скоїли 25 % осіб, які пройшли громадські роботи, 35 % тих, хто мав відстрочку від виконання вироку, і 50-60 % тих, хто відбув в'язничне покарання.
Широке застосування пробації значно скорочує витрати держави на утримання системи виконання покарань. Скористаємось для ілюстрації деякими даними. У Британії в 1998 р. річні витрати на здійснення одного ордеру на пробацію становили 2510 фунтів стерлінгів, а на нагляд за особою, засудженою до суспільних робіт, щорічно витрачається 1840 фунтів стерлінгів. Це слід порівняти із сумою у 26280 фунтів стерлінгів, яка щорічно витрачається на утримання особи у в'язниці. Помісячно цей розподіл має такий вигляд (у фунтах стерлінгів):
• у в'язниці — 2190;
• у денному центрі для осіб до 21 року — 238;
• при здійсненні пробації — 209;
• на громадських роботах — 153;
• при здійсненні нагляду — 159.
У Швеції (населення — 17 млн), в'язнична система якої визнана найдосконалішою в Європі (через комфортабельність умов утримання засуджених і різноманітні зручності), витрати на утримання одного ув'язненого (близько 4700 осіб, або 62 особи на 100 тис. населення, за даними на червень 2002 р.) в день складають (у доларах США):
• у закритій в'язниці — 180;
• у відкритій — 120;
• у слідчому ізоляторі — 235;
• при здійсненні пробації — 12.
За даними 2002 року, в результаті широкого застосування пробації у Стокгольмі на 1,8 млн мешканців реєструється всього 15 тис. злочинів, причому латентний рівень злочинності — один з найнижчих у світі (12-15 %). До речі, у Стокгольмі всього 4000 поліцейських.
Соціальні виплати з бюджету при 61%-му оподаткуванні (в Україні теж 61 %) протягом останніх років у Швеції складають 85 %, що для України сьогодні в принципі неможливо.Висновки
1. Соціальна робота з правопорушниками у суспільстві ефективн
іша, ніж в умовах в'язниці.
2. Необхідно враховувати реальні фінансові можливості соціальних
служб і формувати мережу соціальної роботи з правопорушниками,
до якої залучатимуться як державні, так і громадські організації.
3. Соціальні працівники повинні відігравати активнішу роль в судах
під час розгляду справ правопорушників.
4. Соціальні працівники мають стати позитивною рольовою мо
деллю для своїх клієнтів, що висуває підвищені вимоги до їхньої пове
дінки та етичних поглядів.