2.6. Пропозиція якості робочої сили
Вiдомо, що робоча сила — це сукупнiсть фiзичних і духовних якостей, якими володiють органiзм, жива особа i якi вони використовують кожного разу, коли виробляють будь-якi споживчi вартостi. У зарубiжнiй лiтературi зустрiчається також поняття «людський капiтал», яке визначає мiру втiленої в людині здатностi приносити доход i включає в себе природженi здiбностi й талант, а також освiту i набуту квалiфiкацiю.
Отже, кожна людина може запропонувати на ринку не лише робочий час та певну iнтенсивнiсть працi, а й свої здiбностi певної якостi, яка залежить вiд: вiку, статi, фiзичного здоров’я, рiвня загальної освiти, рiвня професiйної освiти, вiросповiдання тощо. Серед зазначених факторiв якостi робочої сили є такi, на якi людина не може впливати (вiк, стать тощо), i такi, якi дають людинi можливiсть вибору. До останнiх насамперед вiдносять рiвень загальної та професiйної освiти.
Зосередимо свою увагу на цьому факторi та спробуємо дати вiдповiдь на запитання: чому однi люди прагнуть мати високий рiвень освiти, а iншi — нi?
Спочатку зауважимо, що працiвники з вищим рiвнем освiти в країнах з цивiлiзованим ринком робочої сили мають у середньому i бiльш високi доходи. На мал. 2.8 добре видно, як величина доходiв змiнюється залежно вiд вiку та освiти. Малюнок iлюструє два основних факти. По-перше, за винятком наймолодших, працiвники заробляють у середньому тим бiльше, чим вищий рiвень їхньої освiти. По-друге, ступiнь крутизни кривих найвищий для молодих людей, особливо на графiках, що вiдповiдають бiльш високому рiвню освiти. З вiком залежностi набирають бiльш пологого виду, а деякi навiть спадають, наближаючись до пенсiйного вiку. При цьому варто зауважити, що графiк на мал. 2.8 показує доходи людей рiзного вiку в певному роцi. Вiн не iлюструє доходи однiєї людини протягом усього трудового життя.
Мал. 2.8. Криві залежності доходів від віку чоловіків
з різним рівнем освіти (США, 1984 р.)
З попереднього виникає питання: чому взагалi бiльш освiченi люди мають отримувати вищу заробiтну плату? Iснує щонайменше двi вiдповiдi. По-перше, цi данi вiдбивають той факт, що загалом у людей з бiльшими здiбностями вищим є i рiвень доходiв. По-друге, можливо, школа сприяє набуттю спецiальних навичок, таких як вмiння читати, писати, рахувати, i нарештi, формує звичку до працi. Тобто наявнiсть у людини освiти є ознакою здiбностей, якi важко або й неможливо вимiряти безпосередньо.
Диплом про освiту є «сигналом», що претендент на робоче мiсце здатний добре виконувати деякi речi, якi можуть бути корисними в роботi, а саме: своєчасно приходити на роботу i домагатись поставленої мети. Хорошi оцiнки в дипломi свiдчать про здатнiсть до конкурентної боротьби, позакласна дiяльнiсть — про здатнiсть спiвробiтничати з iншими. Тобто iснує думка, яку висловлюють послiдовники теорiї «людського капiталу», що освiта формує робочу силу, яка стає бiльш квалiфiкованою i бiльш продуктивною. Те саме можна сказати i про охорону здоров’я. На думку послiдовникiв теорiї «людського капiталу», iснує ланцюжок гiпотетичного зв’язку: iнвестицiї в людський капiтал (витрати на освiту) викликають збiльшення продуктивностi працi працiвникiв, що породжує вищi ставки заробiтної плати i вищий загальний розмiр заробiтку. Ця думка дуже важлива для розробки державної економiчної полiтики. Якщо теорiя «людського капiталу» правильна, тодi додатковi витрати на освiту i перепiдготовку працiвникiв з низьким рiвнем доходу треба вважати ефективним заходом зниження рівня бiдностi й зменшення нерiвностi в доходах.
Наявнi данi свiдчать, що освiта є не лише «сигналом», вона реально пiдвищує продуктивнiсть. Проте на практицi дуже важко точно визначити межi, в яких освiта сприяє пiдвищенню продуктивностi.
До цього слiд додати, що освiта, крiм того, ще й дозволяє виконувати роботу, яку неможливо було б виконати, не засвоївши певної суми знань і навичок.
Мабуть, усi люди тепер знають, що високий рiвень освiти в цивiлiзованих країнах забезпечує високий рiвень доходiв. Тодi чому ж не всi люди вступають до профтехучилищ, технiкумiв, вузiв? Послiдовники теорiї «людського капiталу» стверджують, що рiшення вступати, наприклад, до вузу, на вiдмiну вiд рiшення шукати роботу, найімовірніше, є iнвестицiйним рiшенням, що враховує як витрати, так i користь (iнвестицiя в людський капiтал — це будь-яка дiя, яка пiдвищує квалiфiкацiю i здiбностi, або, iншими словами, продуктивнiсть працi).
Основнi складовi цього рiшення можуть бути такими [42, c. 305].
1. Iснують прямi витрати або безпосереднi вiдрахування з поточного доходу, такi як плата за навчання, пiдручники i т. iн.
2. Навчання у вузi також спричинює альтернативнi витрати: той, хто приходить на ринок працi пiзнiше, жертвує доходом, який вiн мiг би одержувати протягом кiлькох рокiв.
3. Закінчене навчання в навчальному закладi дає змогу одержувати пiдвищенi доходи протягом тривалого перiоду.
4. Вища освiта, наприклад, має втрати i негрошового характеру: бiльшiсть людей не люблять сидiти на лекцiях i складати іспити, однак багатьом подобається розширювати свiй свiтогляд, зустрiчати нових людей i сприймати новi iдеї, дивитись футбол, грати самому i робити все те, що звичайно роблять студенти. Бiльшiсть людей, якi закiнчили заклади освіти, згадують, що вигоди негрошового характеру переважали грошові витрати.
Приймаючи рiшення про навчання, iндивiд має зважити всi цi витрати та вигоди. Очевидно, що чим бiльший доход у майбутньому принесе диплом про освiту, тим бiльше студентiв вирiшать iнвестувати в навчання, а отже, в робочу силу, i тим вищої якостi робоча сила потiм буде запропонована на ринку.
На мал. 2.9 показано важливi грошовi елементи iнвестицiйного рiшення в порiвняннi структури доходiв випускника середньої школи, який вступає на ринок робочої сили в 18 рокiв, i структури доходiв випускника американського коледжу, який вступає на ринок у 22 роки.
Мал. 2.9. Фінансові наслідки навчання в США
Витрати на навчання в коледжi включають у себе прямi витрати i альтернативнi витрати вiд втрачених можливостей одержання доходiв вiд 18 до 22 рокiв.
Порівнюючи витрати з вигодами, можна зробити висновок, чи варто здобувати освiту. Складнощi полягають у тому, що витрати здiйснюються ранiше, а вигоди реалiзуються пiзнiше. Тому потрiбен якийсь особливий метод визначення окупностi освiти. Таким методом є розрахунок нинішньої вартостi та норми вiддачi. Розглянемо коротко суть цього методу.
Нинішня вартiсть потоку майбутнiх платежiв — це сума, яку треба було б iнвестувати сьогоднi для того, щоб забезпечити надходження даних платежiв у майбутньому.
Передусім розглянемо, як зростають кошти, iнвестовані спершу. Припустимо, що сьогоднi ми iнвестуємо суму Х грн. при процентнiй ставцi r %. Щоб спростити приклад, припустимо, що Х = 100 грн., r = 10 %, або 0,1 на рiк. Отже, через рiк ми зможемо повернути вкладену суму, а також одержимо процент (Х + rX = 100 + 10).
Поставимо питання, яку суму ми маємо iнвестувати сьогоднi (Х грн.), щоб одержати через рiк R грн.? Скористаємось попередньою схемою розрахунку:
R грн. = X + rX = X(1 + r) грн. (1)
Вартiсть наших iнвестицiй в наступному роцi дорiвнює сьогоднiшнiй величинi iнвестицiй плюс процент, або X(1 + r) грн. Якщо у формулi (1) ми роздiлимо праву i лiву частини на (1 + r), то дістанемо формулу
X = R/(1 + r) = 0,912 R грн. (2)
Вираз (2) — це загальна формула нинішньої вартостi коштiв, якi треба одержати через рiк. Сьогоднiшня вартiсть дорiвнює сумi, яку ми одержимо через рік, подiлену на вираз (1 + r). Така арифметична операцiя називається дисконтуванням. Цей термiн пов’язаний з тiєю обставиною, що право на деяку суму в майбутньому коштує сьогоднi менше, ніж номiнальна величина цiєї суми.
Якщо ми хочемо розрахувати, чому дорiвнюватиме нинішня вартiсть коштiв через n рокiв, скористаємось формулою
Х = R/(1 + r)n . (3)
Наприклад, якщо Х = 100 грн., то при r = 10 % нинішня вартiсть 100 грн. через рiк дорiвнюватиме 91 грн., а через два роки — 83 грн. i т. д.
Якщо ми вкладаємо грошi щорiчно (наприклад, 1-й рiк — 1000 грн., 2-й рiк — 1200 грн., 3-й рiк — 1300 грн., 4-й рiк — 1500 грн.), то нинішня вартiсть цього потоку платежiв буде просто сумою нинішніх вартостей кожного платежу.
Розглянемо ще одне поняття «норма вiддачi», яке означає відсоткову ставку, що забезпечує рiвнiсть нинішньої вартостi майбутнiх надходжень вiд цих iнвестицiй їхньої поточної вартостi. Припустимо, iнвестицiї сьогоднi дорiвнюють Х грн. i через рiк принесуть R грн. Норма вiддачi цих iнвестицiй
r = R/X – 1. (4)
Це означає, що iнвестицiї в розмiрi 1000 грн., якi забезпечують 1100 грн. за 1-й рiк, мають норму вiддачi на рiвнi 0,1 (1100/1000 – 1), або 10 %.
Цiлком зрозумiло, що чим вищий рiвень норми вiддачi, тим вигiднiше з фiнансової точки зору iнвестувати кошти, зокрема в освiту.
Дослiдження, проведенi в 60-х роках у США, показали, що реальна норма вiддачi iнвестицiй в освiту дорiвнювала понад 10 %. Фактична норма вiддачi вкладень в акцiї в США дорiвнювала близько 6 % на рiк, а в облiгацiї — 2 %. Будь-яке iнвестування видається багатообiцяючим, якщо вiддача перевищує 10 %. Тут треба зауважити, що реальна процентна ставка (або норма процента) є процентною ставкою, яка враховує iнфляцiю. Якщо процентна ставка дорiвнює 12 %, а iнфляцiя — на рiвнi 5 %, то реальна процентна ставка дорiвнюватиме 7 % i вiдображатиме вiддачу в термiнах товарiв і послуг, якi можна придбати в результатi вкладень капiталу (а не грошей, купiвельна спроможнiсть яких весь час падає).
Отже, в США в 60-тi роки навчання в коледжi було дуже привабливим об’єктом капiталовкладень. Проте в 70-тi роки реальна норма вiддачi вiд iнвестицiй впала нижче 10 %. Частково це можна пояснити збiльшенням кiлькостi людей, якi бажали вступити до коледжу. Отже, величина перевищення норми вiддачi вiд iнвестицiй в освiту порiвняно з показниками iнвестицiй в акцiї суттєво змiнилась.