2.6.3. Реальна заробітна плата, доходи населення та їх використання

Зміна реальної заробітної плати і фактори, що на неї впливають. Динаміку реальної заробітної плати визнача­ють за допомогою індексу вартості життя, що обчислю­ється зіставленням суми товарних цін, які в різні періо­ди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Оскільки заробітна плата — це перетворена форма вартості й ціни товару робоча сила та результатів функ-

ціонування останньої, то її зміни визначаються насампе­ред динамікою вартості цього специфічного товару. Коли тенденція до підвищення вартості товару робоча сила пе­реважає  тенденцію  до  її  зниження,   реальна  заробітна плата зростає. Ця тенденція в розвинутих країнах Захо­ду спостерігається з початку століття. Так, у 1970 р. по­рівняно з 1910 р. реальний зміст заробітної плати зріс у США і ФРН більш як у 8 разів, в Англії і Франції — у З—4 рази. Водночас купівельна спроможність заробітної плати зменшувалась під час війни, криз, монопольним ціноутворенням. З 1965 по 1994 р. реальні доходи насе­лення у розвинутих країнах світу збільшилися в 1,6 paза, що значно менше, ніж зростає продуктивність праці.   | Із середини 50-х років почалася НТР, що висунула   і якісно нові вимоги до робочої сили, її освіти, кваліфікації, культурного рівня. Процес виробництва (насамперед  на підприємствах гігантських корпорацій) вимагає від­творення дедалі складнішої робочої сили. Це спричинило зростання вартості товару робоча сила і збільшення ре­альної заробітної плати.  До факторів,  що зумовлюють зростання заробітної плати, належать також дія закону зростання потреб, сприятлива економічна кон'юнктура, зростання свідомості трудящих та їхніх вимог тощо.

В умовах НТР у розвинутих країнах світу надається перевага стимулюванню представників тих професій, які безпосередньо пов'язані з передовими галузями науково-технічного прогресу. Заробітна плата кваліфікованих ро­бітників у США у півтора раза перевищує заробітну пла­ту робітників середньої кваліфікації, а робітники, які об­слуговують сучасне устаткування (механіки-ремонтники електроустаткування, наладчики, слюсарі-механіки), отримують платню на 200—300% вищу, ніж робітники на конвеєрі. В умовах НТР дедалі більшого поширення набуває така форма організації заробітної плати, як пла­та за знання, тобто залежно від оволодіння робітником суміжних професій. Наприкінці 90-х років середня заро­бітна плата у США становила 17 дол. за годину, в окре­мих країнах Західної Європи — до 30 дол.

Як відомо, товари продаються за вартістю або набли­жаються до неї тією мірою, якою попит на них відпові­дає пропозиції. У повоєнний період на ринку праці існу­вала порівняно сприятлива економічна кон'юнктура. Так, у США в 1946 р. під «повною зайнятістю» розуміли обмеження безробіття рівнем 4% робочої сили. У наступ­ні десятиріччя планку безробіття, що ототожнювалася з повною зайнятістю, було піднято спочатку до 5, потім до

6 і навіть до 7%. Значне перевищення пропозиції робочої сили попиту на неї спричинило відхилення ціни товару робоча сила нижче від її вартості.

Реальна заробітна плата скорочується із зростанням податків. Якщо у 1946 р. з кожного долара витрат насе­лення США сплачувало у вигляді податків 26 центів, то в 1999 р. — приблизно 33 центи. Важливим фактором зни­ження заробітної плати є заборгованість населення за всі­ма формами кредиту. Одним із факторів певного вирівню­вання цієї тенденції є заниження цін на товари широкого вжитку. Так, у 1981—1991 pp. у розвинутих країнах За­ходу ціни на непродовольчі товари широкого вжитку (ме­блі, телевізори, одяг) знизилися на 7%, на м'ясо зросли на 3%, на молочні продукти знизилися на 4%.

Водночас дія факторів, що зумовлюють відхилення ціни товару робоча сила донизу від вартості, у повоєнний період була відчутнішою. Крім того, збільшення реальної заробітної плати відставало від зростання вартості робо­чої сили. Це унеможливлювало відтворення за рахунок реальної заробітної плати робочої сили сукупного праців­ника на належному рівні, що призвело до подальшого по­глиблення суперечності між потребами у відтворенні складної рооочоі сили і вузькими межами корпоративної власності. Розвиток цієї суперечності зумовлює посилен­ня процесу одержавлення робочої сили, зростання соці­альних витрат держави. Здійснюючи відтворення робочої сили, вона надає цьому процесові характеру колективно­го капіталістичного відтворення складної робочої сили.

Динаміка соціальних витрат у країнах Заходу тісно пов'язана з динамікою заробітної плати. Із зниженням реальної заробітної плати обсяг соціальних витрат дер­жави зростає. З 1955 по 1969 рік витрати на соціальні ці­лі зросли у США з 22,9 млрд. до 159 млрд. дол. На почат­ку та в середині 70-х років, коли темпи зростання реальної заробітної плати уповільнилися, а відтак відбу­лося її зниження, спостерігалося значне зростання соці­альних витрат держави. З 1970 по 1979 рік вони збіль­шилися приблизно на 160 млрд. дол., а в 1979—1999 pp. за рахунок федерального бюджету — з 298 до понад 1 трлн. дол. Лише так можна було привести рівень і ха­рактер розвитку основної продуктивної сили у відносну відповідність з прогресом техніки, вимогами процесу отримання прибутку на сучасних підприємствах.

Проте дії держави у соціальній сфері мають глибоко суперечливий і непослідовний характер. По-перше, тем­пи зростання соціальних витрат держави відстають від

реальних потреб трудящих у розвитку освіти, охорони здоров'я та інших соціальних послуг, а також від темпів зростання інфляції та зниження реальної заробітної пла­ти. Так, незважаючи на значне збільшення витрат на со­ціальні потреби протягом 1970— 1989 pp. у поточних ці­нах (майже на 400 млрд. дол.), їх зростання з урахуван­ням знецінення долара було наполовину меншим. По-друге, соціальні витрати несправедливо розподіляються серед різних груп населення. Наприклад, бюджети шкіл у багатих приміських зонах у чотири рази переважають бюджети звичайних міських шкіл. По-третє, з приходом до влади консервативних урядів у найбільших капіталіс­тичних країнах почався масовий наступ на соціальні за­воювання трудящих.

В Україні зниження реальної заробітної плати у 90-х роках — на початку XXI ст. спричинене переважно гало­пуючим зростанням цін, нераціональною політикою держави. Внаслідок цього реальна заробітна плата знизи­лася не менше, ніж у 5 разів. Так, середня заробітна пла­та в середині 2001 р. становила 300 грн., а мінімальний споживчий рівень на одну особу — 370 грн., водночас мі­німальна заробітна плата становила 118 грн.

Структура доходів сім'ї та їх використання. Основним джерелом зростання доходів населення є заробітна плата. Проте у колишньому СРСР, а значною мірою і нині в Україні, Росії, інших державах СНД заробітна плата ві­дірвана від вартості робочої сили, особистого трудового внеску працівників і кінцевих результатів роботи колек­тиву. Освіта, рівень кваліфікації, трудовий стаж, навіть робочий час помітного впливу на її рівень не мали. Ана­логічні норми застосовувалися і до суспільних фондів споживання. Водночас у 1985—1990 pp. в Україні витра­чалося на продукти харчування в сім'ях робітників і слу­жбовців до 32% бюджетних коштів, що не було ознакою бідності. На комунальні послуги йшло до 4% сімейного бюджету. Якщо у 1990 р. за середньомісячну заробітну плату можна було купити майже 1 т хліба, 90 кг м'яса, 2,4 тис. яєць і 840 кг картоплі, то в 2000 р. ці показни­ки знизилися відповідно майже у 6; 3,5; 3,2 разів і більше ніж у двоє.

Водночас в умовах соціальне ринкової економіки роз­винутих країн Заходу на рівень доходів працівників у різних сферах діяльності впливають освіта, набута спеці­альність, власність, різні види багатств, які передаються чи отримуються в спадщину, а також є результатом під-

приємницького успіху. Частина реальних доходів насе­лення в сучасному цивілізованому світі використовуєть­ся не для придбання будь-якого житла, а, скажімо, вла­сного будинку з відповідними зручностями й необхідним рівнем комунального обслуговування, автогаражем, сау­ною, басейном, зоною зелених насаджень. У Великобри­танії, наприклад, до 60% сімей мають власні будинки. Нині йдеться не лише про предмети особистого спожи­вання (одяг, взуття, інші речі), а й про те, щоб вони були зручними, красивими, модними, приносили їх влас­никові задоволення, насолоду. Такий же підхід до продук­тів харчування: йдеться не лише про кількісні показники з огляду на елементарну калорійність, а про їх якісну структуру відповідно до фізіологічних потреб, науково об­ґрунтованих норм споживання.

Після Другої світової війни в економічно розвинутих країнах світу за порівняно невеликий період часу в по­всякденне життя людей увійшли телефон, телевізор, ма­гнітофон, холодильник, автомобіль, комп'ютер, мно-жильна техніка, десятки інших предметів побутового призначення, які помітно змінюють структуру потреб, звичок і настроїв.

Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні у 1990—1999 pp. у структурі витрат сім'ї відбулися істотні зміни. Так, на продукти харчування витрачається до 80% сімейного бюджету, в декілька разів зросли комунальні послуги. Водночас більшість працівників промисловості, опитаних Держкомстатом України у травні 2001 p., вва­жає, що лише дохід на рівні 400 грн. на одного члена сі­м'ї може гарантувати життя на межі малозабезпеченості. Недоступними для більшості населення стали товари три­валого користування.