2.8.3. Земельна рента та її форми в сучасних умовах

Диференціальна і монопольна земельні ренти. Рен­та — економічна форма реалізації власності. Тому зі зміною відносин власності з'являються нові форми зе­мельної ренти.

В умовах феодалізму рента як економічна форма реа­лізації власності феодала на землю виступала спочатку як панщина, пізніше — оброк, на зміну якому в період розпаду цього ладу прийшла грошова форма.

Земельна рента (за капіталізму) — орендна плата землевласни­ку за тимчасове користування землею орендарем.

Якщо на цій землі є споруди (склади, іригаційна сис­тема та ін.), то орендар додатково платить за користуван­ня ними. У цьому разі орендна плата більша за ренту.

Диференціальна земельна рента існує у формі дифе­ренціальної ренти І і диференціальної ренти II. Причи­ною виникнення диференціальної ренти І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучити в сільськогосподарський оборот гірші за якістю ділянки землі. Аналогічно складається ситуація з ділянками, роз-

ташованими на різних відстанях від ринку. Внаслідок цього суспільна вартість, а отже, й ціни на сільськогос­подарську продукцію, встановлюються залежно від умов виробництва на гірших або найвіддаленіших від ринку землях (у промисловості — середніх умов). Інакше втра­чається інтерес землевласника і орендаря до ведення сіль­ського господарства на гірших землях, на них не будуть забезпечені нормальні умови для розширеного відтворен­ня. За цих умов на середніх і кращих землях утворюєть­ся додатковий чистий дохід, який набирає форми дифере­нціальної ренти І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є різниця в родючості та місцерозташуванні земель. Джерело диференціальної ренти І — праця сільськогоспо­дарських найманих працівників або фермерів.

Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому кращі врожаї сільськогос­подарської продукції. Внаслідок цього диференціальна рента І в умовах суспільної власності на землю повинна вилучатися державою. В умовах капіталізму її привлас­нює землевласник у формі орендної плати.

Диференціальна рента II утворюється внаслідок ін­тенсивного ведення господарства, тобто використання кращих сільськогосподарських машин, насіння, поліп­шення культури землеробства і тваринництва, за раху­нок додаткових капіталовкладень. Це дає змогу підвищу­вати продуктивність праці й отримувати більше продук­ції з кожного гектара землі. Отже, природна родючість землі доповнюється і все більше замінюється економіч­ною родючістю. За умов раціонального сільськогосподар­ського виробництва додаткові капіталовкладення забез­печують не тільки окупність цих витрат, а й отримання надлишкового доходу, який набирає форми диференці­альної ренти II. Цю ренту привласнює фермер або орен­дар землі протягом дії орендного договору. При укладан­ні нового договору землевласник, як правило, враховує зроблені в попередні роки орендарем додаткові капіта­ловкладення, вищу родючість землі й збільшує плату за землю. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі укладався на тривалий термін, а землевлас­ник — навпаки.

У колишньому СРСР диференціальна рента І вилуча­лася державою через механізм найнижчих закупівельних цін у найсприятливіших для ведення сільського госпо­дарства умовах і систему обов'язкових поставок сільсько­господарської продукції за цими цінами. Диференціаль­на рента II переважно залишалася в господарствах і ви-

користовувалася для розвитку виробництва й частково для додаткового стимулювання працівників колгоспів і

радгоспів.

Нині диференціальна рента в Україні повинна вилу­чатися через механізм рентних платежів, плати за зем­лю, розмір яких залежатиме від якості землі. Оцінка якості землі (її родючість, забезпеченість вологою, теп­лом, а також місцерозташування ділянок, їх конфігура­ція тощо) подана в державному земельному кадастрі.

Частина землі в багатьох країнах знаходиться у над­звичайно сприятливих ґрунтово-кліматичних зонах. Роз­міщені тут господарства вирощують рідкісні фрукти — цитрусові, цінні сорти винограду та ін. Оскільки попит на цю продукцію, як привило, перевищує їх пропозицію, то на них встановлюють ціни, вищі від вартості, або мо­нопольні ціни. Внаслідок цього утворюється надприбу­ток, який набирає форми монопольної ренти і привлас­нюється землевласником. Джерелом її існування є част­ка доходів покупців, які купують на ринку ці продукти. Тому рентні платежі, плата за землю повинні бути вищи­ми на цих ділянках.

Абсолютна рента.

Абсолютна рента — в у мовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі не­залежно від її родючості й місця розташування.

Отже, абсолютна рента є економічною формою реалі­зації монополією приватної власності на землю, її джере­ло — надлишок додаткової вартості над середнім прибу­тком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподар­ської продукції та суспільною ціною виробництва), а умова виникнення — значно нижча органічна будова ка­піталу в сільському господарстві. Коли фермер або капі-таліст-фермер сам є власником землі, зникає причина іс­нування абсолютної ренти.

У результаті розгортання НТР в сільському господар­стві (впровадження біотехнології, електроніки, комп'ю­терної техніки тощо), а також монополізації агробізнесу, Інтеграції сільського господарства з переробними галузя­ми промисловості, формування АПК відбувається посту­пове зближення органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю, що зумовлює дію тенден-Щї до зменшення абсолютної ренти.

Повному вирівнюванню органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю перешкоджає сезонний характер виробництва, а отже сезонний харак-

тер використання сільськогосподарської техніки, значна віддаленість багатьох ферм від ринків збуту, що спричи­няє зростання питомої ваги транспортних засобів серед знарядь праці. Крім того, НТР ще не охопила більшості країн світу або охопила їх далеко не повною мірою. Тому органічна будова капіталу в сільському господарстві та­ких країн нижча, ніж у промисловості, що зумовлює іс­нування у них абсолютної ренти. Оскільки органічна бу­дова капіталу у сільському господарстві розвинутих кра­їн піднялася до рівня промисловості й навіть перевищи­ла його, то деякі економісти ще майже три десятиліття тому почали стверджувати про зникнення цієї форми земельної ренти. Другою умовою її зникнення дехто з науковців вважає значні дотації держави сільськогоспо­дарським товаровиробникам та істотну модифікацію внаслідок цього процесу ціноутворення. Такий підхід до проблеми існування абсолютної земельної ренти є однобі­чним, некомплексним, оскільки враховує лише умови її виникнення, а не причину, яка є вагомішим чинником, ніж умова. Крім того, цей підхід ігнорує наявність оренд­ної плати за землю. Так, у США вона становить до 10% її ринкової вартості, або в середньому 350—400 дол. за гектар; у Канаді на оплату оренди витрачається 40—45% вирощеного врожаю, у Франції — до 1/3 врожаю. Тому аграрна політика в розвинутих країнах світу передбачає поступове перетворення фермерів-орендарів на власників землі через механізм викупу, що, в свою чергу, призведе до зменшення державних дотацій в сільське господарст­во, до зниження цін на продукцію.

У разі приватизації землі в Україні, перетворення землі на товар, істотний вплив на процес ціноутворення матиме орендна плата. Це призведе до значного зростан­ня цін на сільськогосподарську продукцію.

Дотації сільськогосподарському виробництву надаю­ться з державного бюджету, податкової системи, тоді як земельна рента є результатом реалізації власності на зем­лю. І лише коли власником землі є держава, одержана нею земельна рента може використовуватися для надан­ня дотацій землекористувачам. В усіх інших випадках вона привласнюється землевласниками. При цьому дота­ції, як правило, повинні одержувати землекористувачі, а не землевласники, що ще раз свідчить про принципову відмінність цих видів доходів.

Загалом процес перетворення землі на товар має по­зитивні та негативні риси. Позитивними є: 1) формуван­ня повноцінного господаря землі (у такому разі фермер не боятиметься споруджувати сільськогосподарські бу-

івлі на землі, намагатиметься поліпшувати якість зем­лі не маючи спадкоємців, зможе продати її, вийшовши на' пенсію, й забезпечити собі належний рівень життя); 2) створення додаткових стимулів для іноземних інвести­цій в економіку країни тощо. Ці позитивні риси значною мірою зберігаються за наявності довготермінової оренди. Негативними наслідками перетворення землі на товар в Україні є: 1) можливість концентрації значної частини землі в руках кланово-тіньових структур і навіть інозем­ного капіталу (через підставних осіб), які спекулювати­муть земельними ділянками; 2) такий шлях не сприяти­ме формуванню реального власника і господаря, який працюватиме на землі, сприятиме капіталізації аграр­них відносин, що суперечить прогресивній тенденції у цій сфері — подоланню відчуження працівників від влас­ності (на землю, інші засоби виробництва і створений продукт); 3) дрібні фермерські ділянки заважають вико­ристовувати переваги сівозміни, меліорації та деякі інші чинники зростання сільськогосподарського виробництва; 4) приватна власність і заснований на ній механізм рин­кового господарювання не гарантує постійного поліпшен­ня якості земель, що зумовлює потребу в реалізації про­грам консервування земель, виводу з обороту високоеро-зійних земель й інші міри захисту.

З рентними відносинами тісно пов'язана ціна землі. Земля в багатьох країнах світу є об'єктом купівлі-прода-жу внаслідок узаконеної приватної власності на землю. Земля — особливий товар. Ця особливість полягає в то­му, що вона є продуктом природи і на неї початкове не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі зумовлена не вартістю, а величиною доходу, який вона приносить своєму власни­кові, — рентою. Власник може продати землю за умови, що отримана сума буде меншою, ніж дохід у формі від­сотка, отриманий від вкладання цієї суми в банк. Внас­лідок цього ціна землі є капіталізованою земельною рен­тою і визначається за формулою

Ціна землі =

Рента

100.

Банківський відсоток

За підрахунками економістів, ціна ріллі в областях зрошуваного землеробства в Україні, визначена на осно­ві принципу капіталізації земельної ренти за 20 років, становить на немеліоративних землях у Дніпропетров­ській області 3260 дол. за 1 га (на зрошуваних — 9748),

у Кіровоградській — 3278 (8638), у Кримській — 2548 (8312), у Миколаївській — 2670 (11209), в Одеській — 2664 (7899) дол. за га. В умовах тотального зубожіння населення, різкої поляризації суспільства земля в Украї­ні не повинна бути товаром. Купити 1 га землі більш як за 3000 дол. нині спроможна лише кланово-номенклату­рна еліта. Загалом навіть ці ціни є заниженими, оскіль­ки на початку XX ст. одна десятина землі продавалася у Східній Україні за 190 крб., а отже значно дорожче.