20. Гюстав Флобер (1821 – 1880)
Народився 12 грудня 1821 р. у Руані. Після закінчення ліцею вивчав право в Парижі. Після смерті батька повертається в маєток Круассе. Юриспруденція його цікавила мало. З Круассе виїздив до Парижа або мандрував до Корсики, Ісландії, Італії, Греції або ж на місце давнього Карфагену в Алжир і Туніс.
Флобер сприймав свій час як "перехідний". Закономірний фінал цього переходу – падіння Луї Бонапарта, поразка у франко-пруській війні (1870), Паризька комуна й утвердження Третьої республіки. Усе це все більше поглиблювало песимізм Флобера. Він – письменник аналітичний та асоціальний; революційні рухи та події, свідком яких він був, не сприймав.
Свою головну мету вбачає в тому, щоб захистити інтереси духовності, відгородити літературу від руйнівної влади буржуазності. Його образ "вежі із слонової кості" підвищує художника над господарями життя – буржуа. Але таке бажане затворництво в піднебессі не вдається Флоберові: "цвяхи чобіт" тягнули його на землю.
Естетика Флобера. Творчість Флобера – зв'язуюча ланка між бальзаківським етапом реалізму першої половини ХІХ століття й етапом "натуралізму", який у другій половині ХІХ століття був представлений Е. Золя і його школою. Письменник відчував себе ворогом буржуазності, причому слово "буржуа" у його сприйнятті позбавлене класового змісту. Для нього "буржуа" – це символічна назва усього жадібного, егоїстичного, бездуховного, вульгарного і низькопробного. Усьому цьому письменник протиставляв високе, тобто мистецтво. Йому був близьким поетичний символ романтика Альфреда де Віньї – "вежа із слонової кості". Для Флобера цей символ – антитеза буденності, визнання високої ролі мистецтва. Але його цікавило і реальне життя, яке він досліджує у творчості зрілого періоду. Літературними авторитетами для Флобера були В. Шекспір і О. Бальзак.
Флобер ішов власним шляхом у літературі, відмінним від О. Бальзака і Ф. Стендаля, виробляв свою естетику. Усе в художньому творі, на його думку, залежить від стилю, якому він приділяв головну увагу. Мистецтво для письменника було не втечею від життя, а засобом творчого діалогу з ним. "Об'єктивний стиль" (або метод), як називають його літературознавці, розроблений Флобером, став одним із провідних принципів його реалізму, а пізніше був прийнятий іншими французькими письменниками (Гі де Мопассаном, Емілем Золя, натуралістами). Об'єктивізм, за Флобером, – це відсутність автора у творі. Флобер застосовував прийом психологічного аналізу героїв через світ речей, які їх оточують. Письменник намагається створити нову літературу, що базується на науковому мисленні. Він прагнув встановити зв'язок між психологічною та фізичною природою людини, показати фізіологічну основу пристрастей, глибокий психологізм життя як героя, так і суспільства.
"Пані Боварі". Історія створення роману. Розпочав роботу над романом восени 1851 р. Критики назвали твір одним з найбільших досягнень реалізму в літературі. Ще в 1838 році з'явилася його повість "Пристрасть і доброчинність", у сюжеті якої відчувається задум "Пані Боварі".
Уперше роман було надруковано в журналі "Ревю де Парі" у 1856 р. Готуючись до роботи над "Пані Боварі", Флобер планує створити дещо нове. Повільність роботи над романом він пояснює складністю сюжету, працею над стилем.
Тематика твору. Основна тема твору визначена самим письменником у підзаголовку роману: "Провінційні звичаї".
Флобер досліджує життя Франції середини ХІХ століття: деградацію людської душі, катастрофічну інфляцію культурних цінностей, мистецтва, науки, політики, релігії, побуту, їх провінціалізацією. Велику увагу автор приділяє проблемі обумовленості характеру героя навколишнім середовищем. Теми кохання, втрачених ілюзій висвітлюються інакше, ніж у Cтендаля та Бальзака. Флобер розвінчує жіночі ілюзії і засуджує явище, яке критики пізніше назвали "боварізмом" (намагання уявити себе іншим, ніж є насправді). Страждають на цю хворобу майже всі герої роману, але саме Еммі найбільшою мірою властиве жити вигаданим життям.
Сюжет, композиція, жанр, особливості психологізму. За жанром "Пані Боварі" – реалістичний, соціально-психологічний роман. Психологізм Флобера виявляється в його умінні точно передавати словами ледь відчутні душевні імпульси, рух пристрастей. Усі вчинки героїв глибоко мотивовані. Сам автор називав свій твір аналітичним, а сучасники порівнювали його перо зі скальпелем. Сюжет роману простий: жінка виходить заміж за чоловіка-посередність, розчаровується в ньому і накладає на себе руки. Флобер збагатив цей сюжет чисельними проблемами. У його розвитку велику роль відіграють внутрішні моменти – рух думок, почуттів, переживань героїні. Основу конфлікту твору становить протиставлення реального життя і мрії. Композиція роману продумана, має чіткий план; в основі її лежить біографічний принцип – опис життя Емми. Композиційно роман поділяється на три частини: у першій йдеться про знайомство Шарля з дочкою фермера Еммою Руо. Основним місцем дії в першій частині є провінційне містечко Тост, куди Шарль після весілля привозить свою другу дружину Емму. Незабаром Емма зрозуміла, що Шарль не відповідає тим ідеалам, про які читала Емма, перебуваючи в монастирській школі. Найважливіша подія для Емми в цій частині – відвідання балу в замку Воб'єссар.
Дія другої частини роману відбувається в Йонвілі. Народження дитини мало відволікло Емму від "мрій". Закоханість Емми в службовця Леона, а потім у цинічного Рудольфа свідчить про те, що вона продовжує жити в ілюзорному світі, не помічаючи, що її "книжковий ідеал" не має нічого спільного з дійсністю. Автор не висловлює відкрито своє ставлення до подій, але інколи це йому вдається зробити за допомогою композиційних засобів (сцена сільськогосподарської виставки). Кохання до Рудольфа закінчується для Емми нервовим зривом. Друга частина книги завершується зустріччю Емми з Леоном у руанській опері, куди вивіз її Шарль.
Детальному опису їх "кохання" присвячена третя (остання) частина роману. Це історія подальшого падіння Емми, її нової матеріальної залежності від нотаріуса Лере. Зупиняється Емма, коли сім'я доходить до повного фінансового краху. Емма обрала смерть від отрути як єдиний вихід для себе. Її смерть від миш'яку дуже прозаїчна. Це враження буденності підсилюється картиною "похмурого гротеску" – похорону, на якому біля труни заснули аптекар і священик.
Смерть Емми нічого не змінила в житті провінційного міста. Аптекар Оме процвітає, Леон одружився, Рудольф завів нову коханку. Шарль, який справді кохав Емму, помирає від туги за нею. Важка і майбутня доля Берти.
Флобер використовує нові форми і засоби розкриття "непомітного", зовні "нецікавого сюжету". Кожна з трьох частин твору містить історію загибелі однієї з трьох великих ілюзій Емми. Песимістичним є фінал роману, де автор з гіркою іронією констатує тріумф світу духовної плісняви.
Система образів роману. Предметом зображення в романі стає одна з провінцій країни, але для письменника вся Франція – провінція, утілення загального зубожіння і деградації. Подано повний набір типів, характерних для того часу: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власник сільського готелю, священик. Жодної яскравої особистості. Гроші репрезентує хитрий і хижий Лере, церкву – обмежений і жалюгідний отець Бурнізьєн, інтелігенцію – нікчемний Шарль Боварі, всевладну вульгарність і лицемірство – аптекар Оме. Флоберові належить відомий вислів "Емма Боварі – це я". Автор поділяє її ставлення до вульгарного світу і карає не її страждальницьку душу, а той міщанський ідеал, який вона вигадала.
Особливості методу і стилю. Велику увагу Флобер приділяв формі твору. Його девіз – витонченість і краса. Характерна ознака його методу – стислість.
Роман написаний за всіма ознаками об'єктивізму: у ньому немає авторських реплік, роздумів, відкритого коментування вчинків героїв. Флобер – визначний майстер стилю та психологічного аналізу. Він збагатив романну "техніку" новими засобами художнього зображення людського характеру.
З теорії літератури
Психологізм – художнє зображення внутрішнього світу персонажів, їхніх думок, переживань, бажань, розкриття складності та суперечливості духовних процесів, свідомого та підсвідомого, яскраво індивідуального та неповторного.