21.1. Світове господарство: суть, етапи й закономірності розвитку

Формування суспільного капіталу не обмежується лише національними кордо­нами. На певному етапі історичного розвитку суспільства починає формуватись -світове господарство. У зв'язку з цим постає проблема відтворення капіталу в межах супермакросистеми, тобто в межах світового господарства. В загальному плані під світовим господарством розуміється сукупність національних господарств та еконо­мічних зв'язків між ними.

Виникнення світового господарства - не випадковий процес, а об'єктивна закономірність розвитку суспільства, зумовлена форму­ванням в ході історичного розвитку суспільного виробництва матеріальних передумов цього процесу. Що це за передумови?

1. Перш за все - це міжнародний поділ праці, який визначає необхідність спеціалізації виробництва країн відповідно до їх природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що забезпечує підвищення ефективності виробництва, економію затрат суспільної праці, раціональне розміщення продуктивних сил.

Спочатку визначальними факторами міжнародного поділу пра­ці були природні фактори: відмінність між країнами за наявніс­тю природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри трудових ресурсів. Але, починаючи з другої половини 19 ст., в умовах розгортання НТР, фактором формування міжнародного поділу праці стає також рівень розвитку продук­тивних сил у різних країнах, стан науки й техніки. Це особливо очевидно на прикладі Японії й нових індустріальних країн -Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру та ін.

Нині номенклатура продукції, особливо промислових" галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Досвід багатьох країн показує, що найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписа­них у систему міжнародного поділу праці.

2. Спеціалізація на певному етапі породжує процес інтернаці­оналізації виробництва й всього господарського життя (тобто кооперування у світовому масштабі). Отже, інтернаціоналізація" виробництва стає економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. Однією з найважливіших форм інтернаціоналізації виробництва виступили транснаціональні корпорації66.

3. Інтернаціоналізація в свою чергу передбачає розвиток еко­номічної інтеграції, яка зумовлює тенденцію до економічної єдності світу на основі зближення й взаємопереплетіння націона­льних економік, проведення узгодженої державної економічної політики.

Суть міжнародної економічної інтеграції можна виразити через такі її найважливіші характеристики:

1. Міждержавне регулювання економічних процесів.

2. Поступове формування міжнаціонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення.

3. Усунення адміністративних і економічних бар'єрів, що пе­решкоджають вільному руху товарів, робочої сили і фінансових ресурсів в межах регіону.

4. Зближення внутрішніх економічних умов держав, що беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

У сучасних умовах економічна замкненість національних гос­подарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відокре­мленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Тому тенденція до дедалі більшого зв'язку національних економік на сучасному етапі стала об'єктивно необхідною, а світове господарст­во все більше набуває ознак цілосності.

Основними факторами, які об'єктивізують цей процес (утво­рення світового господарства), є:

1. Розгортання науково-технічної революції, що вимагає об'єднання зусиль для використання сучасних досягнень науки і техніки.

2. Прагнення народів до мирного співіснування в умовах загро­зи ядерної війни.

66 Транснаціональні корпорації (ТНК) - корпорації, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою свогї діяльності.

Формування світового господарства - процес трива­лий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конк­ретним змістом. З певною мірою умовності на сьогоднішній день можна виділити таких чотири етапи становлення світового госпо­дарства.

Перший етап. На цьому етапі створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він найтриваліший, бо охоплює період від першого великого суспільного поділу праці (5-4 тисячоліття до н.е.) до становлення великої машинної індустрії у виробництві (середина 19 ст.).

Перший суспільний поділ праці породив передумови для вини­кнення місцевого ринку. Другий великий суспільний поділ праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торговельного обміну на рівень регіонального ринку. Третій великий суспільний поділ праці сприяв подальшому залученню різноманітних госпо­дарських одиниць до товарообміну, пізніше прискореному розвит­ку простого товарного виробництва і, як наслідок, зумовив переро­стання регіональних ринків у регіонально-світові.

Подальший розвиток суспільного поділу праці в епоху феодалі­зму, який вів до виникнення нових галузей економіки, поглиблен­ня спеціалізації всередині окремих галузей, а також великі гео­графічні відкриття дали відчутний поштовх для розвитку товарно-грошових відносин і подальшого формування світового ринку (15-17 ст.).

Нарешті, новий імпульс формування світового ринку отримало після утвердження в середині 19ст. у провідних країнах світу великої фабрично-заводської індустрії, яка вже об'єктивно не могла існувати без світового збуту. В міру розвитку масового виробництва світовий ринок став переростати у світове господар­ство, що означало висування на перший план замість переважно торговельних відносин виробничих зв'язків, основу яких склав вивіз капіталу. Наприкінці 19ст. цей процес, в основному, завер­шився.

Отже, утворення світового ринку, а на цій основі початок фор­мування світового господарства - встановлення довготривалих

Другий етап (середина 19 - початок 20 ст.). На цьому етапі світове господарство сформувалося як світове капіталістичне господарство, тобто воно об'єднало країни лише капіталістичної системи. Проте єдність соціально-економічної системи не означала рівноправності. Це світове господарство складалося практично з двох підсистем: а)ринкового господарства індустріальне розвинутих країн і б)малорозвинутого ринкового і доринкового господарства колоніальних та залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного міжнародного поділу праці. Індустріальне розвинуті країни (Англія, СІЛА, Франція та ін.) утримували монополію на кваліфіковану робочу силу, сучасні засоби виробниц­тва, найновіші науково-технічні знання, технології тощо. Колоніа­льні і залежні країни стали постачальниками сировини й дешевої робочої сили.

Третій етап (з 20-х - до 90-х pp. 20ст.). Цей етап починається з відокремлення від капіталістичної системи світового господарства Радянського Союзу, а після другої світової війни - ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Найважливішою характерною рисою цього етапу є те, що капіталістична система господарю­вання перестала бути всесвітньою. Поруч з нею виникла нова, соціалістична система світового господарства.

Проте процес формування єдиного світового господарства не припинився. В результаті мирного співіснування двох протилеж­них систем була досягнута певна макроекономічна рівновага на планеті. А кожна з цих систем, вбираючи в себе кращі риси протилежної системи, об'єктивно вступила на шлях конвергенції, тобто зближення з нею.

На жаль, цей процес був перерваний подіями кінця 80-х - по­чатку 90-х pp. Результатом їх був розпад світової соціалістичної системи господарства. Двополюсна світова модель макроекономіч-ної рівноваги "Схід - Захід" практично перестала існувати. Розпо­чався 4-й, сучасний етап формування світової системи й знову на базі капіталістичної. Див. схему 154.

Схема 154

Етапи формування світового господарства

Сучасний 'етап розвитку світового госпо­дарства характерний тим, що світова соціаліс­тична система, яка 70 років була складовою частиною світового господарства, розпалася. Країни, що виникли на території колишнього Радянського Союзу, стали на шлях реставрації капіталізму. Тому подальший розвиток світової економічної системи намітився як розвиток переважно67 світового капіталістичного господарства. Виходячи з цього, струк­тура сучасного світового господарства може бути представлена як сукупність трьох типів країн. Див. схему 155.

Схема 155 Структура сучасного світового господарства

67 Переважно, а не повністю тому, шо ще збереглися декілька країн, які офіційно йдуть по шляху соціалістичного розвитку

Навіть при поверховому огляді наведеної схеми можна зробити висновок, що сучасне світове господарство являє собою конгломе­рат найрізноманітніших країн - великих, середніх і малих, еконо­мічно й технологічно передових і дуже відсталих, дуже багатих і дуже бідних. Сюди входять країни, що знаходяться на різних щаблях суспільного розвитку, - від країн посткапіталістичних до країн з багатоукладними, в тому числі напівфеодальними й напів­патріархальними структурами. Зрозуміло, що при такому розмаїтті умов, у яких знаходяться різні країни сіту, говорити про форму­вання цілісного всесвітнього господарства можна лише гіпотетич-но, тобто як про тенденцію. Цей процес займе дуже тривалий проміжок часу. Адже поняття цілісності системи національних держав передбачає такий ступінь взаємозв'язку й взаємозалежності кожної держави з усією системою, при якій одна держава без іншої існувати не може.

Об'єктивність виникнення світового господарства означає, що його функціо­нування охоплює не випадкові відносини економічного характеру, що складаються між окремими країнами, а є закономірним процесом, в основі якого лежать вимоги певних об'єктивних економічних законів.

Світове господарство формується як сукупність національних господарств, тому цілком очевидно, що закони, регулюючі націо­нальні економіки, повинні розповсюджувати, свій вплив і на світовий господарський рівень, набуваючи, звичайно, певної специфіки. Саме про цю специфіку, а не про якісь Нові закони, повинна йти мова. Причому не всі економічні закони, особливо специфічні, проявляються на світовому рівні в однаковій мірі. Залежить це від багатьох факторів і передусім від рівня розвитку інтеграційних процесів. Про які економічні закони йдеться?

Основним середовищем, в якому відбувається формування сві­тового господарства, є ринкове середовище. А це означає, що практично всі відносини функціонування світової економіки, особливо на сучасному етапі, коли вона знову набуває форми всесвітнього капіталізму, опосередковуються через мінові відноси­ни, основним регулятором яких виступає закон вартості.

Закон вартості на світовому ринку проявляється через інтернаціональну вартість і світові ціни. Інтернаціональна

Проте у формуванні інтернаціональної вартості беруть участь не всі товари, що виробляються в різних країнах, а лише ті, що експортуються на світовий ринок. Тому ступінь впливу національ­ної вартості на інтернаціональну залежить від питомої ваги окре­мих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на світо­вому ринку. А оскільки більша частина продукції, що реалізується на світовому ринку, виробляється в розвинутих .країнах в умовах більш високого рівня продуктивності праці, ніж у країнах з малоефективною економікою, постільки інтернаціональна вартість більшості видів товарів визначається рівнем національної вартості, яка складається в розвинутих країнах. А це означає, що в менш розвинутих країнах трудові затрати на виробництво одиниці продукції виявляються вищими інтернаціональних (суспільно-необхідних) і при обміні товарами на світовому ринку вони не отримують еквівалента. Отже, більш високий доход від експор­ту товарів отримують країни високорозвинуті.

Нееквівалентний обмін на світовому ринку здійснюється та­кож у результаті монополізації його гігантськими ТНК, що веде до значного відхилення цін від інтернаціональної вартості. Причому монопольний прибуток реалізується як через монопольне високі, так і через монопольне низькі ціни, якими маніпулюють монополі­стичні об'єднання розвинутих країн у торгівлі з менш розвинутими країнами. Зокрема, ціни на товари, що реалізуються монополіста­ми, суттєво піднімаються вгору від інтернаціональної вартості, а ціни на товари, які вони купують, опускаються донизу. Завдяки цьому відбувається "перекачування" значної частини національно­го багатства, створеного в країнах з малоефективною економікою, в країни з економікою високорозвинутою, що й надалі передбачає збільшення розриву в рівнях їх економічного розвитку.

Процес формування інтернаціональної вартості не є однознач­ним. Існує багато факторів, що стоять на його перешкоді. Це зовнішньоторговельні й валютні обмеження, коливання курсів валют, політичні неузгодження та ін. Дія їх позначається на рівні світових цін, що дало підставу деяким економістам заперечувати дію закону вартості на світовому ринку як основного регулятора цін. Проте короткочасні коливання цін, що відбуваються під впливом названих факторів, мають випадковий характер, не

Аналогічно закону вартості з певною специфікою проявляють­ся, як регулятори тих чи інших сфер функціонування світового господарства, й інші економічні закони: попиту і пропозиції, відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, зростаючих потреб, економії часу тощо.

Разом з тим для світового господарства, як єдиної цілісної си­стеми, властиві й свої специфічні закономірності.Насамперед, -це тенденція до інтернаціоналізації господарського життя, яка протистоїть іншій тенденції - до національного відокрем­лення. З розвитком світового господарства перша тенденція бере верх над другою: неухильно зростає зовнішньоторговельний оборот усіх країн, збільшуються масштаби міжнародного руху капіталу, швидко зростають обсяги виробництва на закордонних філіях ТНК, все більше переплітається міжнародна діяльність великих банків і т.д.

Важливішою закономірністю сучасного світового господарства є нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі. Так, сучасне світове господарство охоплює близько 200 країн, які чітко поділяються на дві історичні спільноти, - "високорозвинутий центр" і "периферія, що розвивається". До першої входить 20-25 країн, які займають провідні позиції в економіці світу, з розвинутими господарською й соціальними функціями держави. Ці країни відрізняються висо­ким рівнем продуктивних сил, інтенсивним типом розвитку економіки, єдиним відтворювальним процесом у рамках націона­льних господарств. Тут зосереджена переважна частина економіч­ного й науково-технічного потенціалу світу - 3/4 сукупного ВВП і більше 9/10 усіх наукових видатків. У цих же країнах розташова­ні головні фінансові центри, основні вузли комунікацій.

Інша, значно більша соціальна спільність, охоплює більш як 170 країн, що розвиваються, в яких проживає 4/5 населення планети, її головна особливість - різноманітність соціальних укладів, а також перехідних форм суспільних відносин. У багатьох країнах цієї спільноти процес формування національних госпо­дарств ще не завершений, в них переважає екстенсивний, а в деяких і детенсивний тип господарювання. Країни цієї групи значно відстають за рівнем економічного розвитку від країн першої групи. Так, у 1985р. ВВП на душу населення в "розвинутому центрі"