21.4. Методика визначення ефективності галузевої структури підприємства
21.4. Методика визначення ефективності галузевої структури підприємства
Економічна ефективність галузевої структури підприємства проявляється через економічну ефективність його товарних галузей. Перш ніж її здійснити, доцільно встановити місце і роль головної галузі в економіці підприємства. При цьому місце галузі визначається за показниками:
питомою вагою галузі в усіх виробничих витратах підприємства;
часткою трудових затрат галузі в загальних трудових затратах підприємства.
Роль головної галузі в економіці підприємства розраховують за такими показниками:
1) часткою грошової виручки від реалізації продукції головної галузі в загальній виручці підприємства;
2) питомою вагою прибутку від реалізації продукції галузі в усій масі прибутку підприємства. За умови , що головна галузь є збитковою, обчислюють її частку в загальній сумі збитку, не скорегованого на одержаний від інших виробництв прибуток.
Чим вища питома вага головної галузі у витратах виробництва і трудових затратах, тим вагоміше місце займає ця галузь в економіці підприємства з позиції споживання виробничих ресурсів. Аналогічно підходять до оцінки показників ролі галузі в економіці підприємства. Для однозначного висновку про значення головної галузі в економіці підприємства доцільно розрахувати інтегральний показник Кр за формулою:
(21.2)
де 
— сума питомої ваги і-х видів ефекту (грошової виручки і прибутку) від головної галузі в їх загальній сумі по підприємству; 
— сума питомої ваги j-х факторів (виробничих витрат і трудових затрат) в їх загальному обсязі по підприємству.
Значення головної галузі в економіці підприємства зростає за Кр > 1. Якщо ж Кр < 1, то це свідчить про те, що головна галузь розівивається недостатньо ефективно.
Для оцінки ефективності галузевої структури підприємства в цілому потрібно порівняти структуру товарної продукції із структурою прибутку підприємства, не скорегованого на позацінові доходи й витрати та на одержаний збиток від реалізації продукції окремих галузей. Економічний зміст останнього показника полягає в тому, що він дозволяє визначити місце кожної галузі у формуванні головного джерела розширеного відтворення. Як правило, найбільшу питому вагу в структурі прибутку мають ті галузі, частка яких найвища в структурі товарної продукції. Однак сказане не означає, що дані показники (питома вага галузі в структурі товарної продукції й у структурі прибутку) повинні збігатися за своїм абсолютним значенням. Завдяки поглибленню спеціалізації підприємства на виробництві певного виду продукції знижується собівартість і поліпшується її якість. Це — загальна закономірність, яка завжди проявляється за нормальних умов господарювання в межах раціонального рівня концентрації виробництва. В результаті дії даного фактора питома вага спеціалізованих галузей у структурі прибутку підвищується порівняно з її часткою в структурі товарної продукції. Якщо ж спостерігається зворотне явище, це є свідченням відносно недостатнього рівня економічної ефективності виробництва продукції головної галузі.
Для оцінки галузевої структури підприємства доцільно використовувати і такі економічні показники, як наприклад, окупність поточних витрат прибутком, маса прибутку на гектар посівної площі й на одну голову тварин, норма прибутку на авансований і власний капітал.
За умови, що підприємство вдосконалює свою галузеву структуру, виникає необхідність у поглибленому дослідженні впливу цього фактора на кінцеві результати виробництва. Оскільки структурні зрушення в співвідношенні галузей впливають на економічну ефективність виробництва в комплексі з дією на неї інших чинників — впровадження досягнень НТП, удосконалення організаційної структури виробництва, здійснення режиму економії тощо, — виникає необхідність у застосуванні спеціальної методики, яка б дала змогу кількісно вичленити дію кожного фактора зокрема.
Суть означеної методики полягає в наступному. Спочатку за кожною галуззю розраховують прибуток на гектар посіву відповідної культури і на одну середньорічну голову тварин певного виду в звітний період. Потім визначають розрахунковий (умовний) річний обсяг прибутку 
з виразу:
(21.3)
де Soj — площа посіву j-ї культури в базовий період; Р1j — вихід прибутку з 1 га посіву j-ї культури у звітний період; Пожі — середньорічне поголів’я тварин і-го виду в базовий період; Ж1і — вихід прибутку на одну середньорічну голову тварин і-го виду в звітний період; п і т — відповідно кількість вирощуваних у господарстві товарних культур і видів тварин.
Якщо фактичну масу прибутку у звітний рік позначити П1, а в базовий — По, то загальний приріст прибутку буде:
П = П1 – П0. (21.4)
Звідси приріст прибутку за рахунок змін у галузевій структурі виробництва можна визначити за формулою:
. (21.5)
Залишкова частина приросту прибутку ЗП = П – р є результатом поліпшення технології й організації виробництва. Якщо в досліджуваний період пройшли зміни в землекористуванні підприємства, цей фактор слід знівелювати.
Збільшення приросту прибутку внаслідок змін у галузевій структурі виробництва свідчить про її доцільність і дає підстави для розробки необхідних заходів щодо дальшого поглиблення спеціалізації і підвищення до оптимального рівня концентрації виробництва.
В умовах ринкової економіки і насиченого ринку сільськогосподарською продукцією проблема вдосконалення галузевої структури не повинна випадати з поля зору аграрних підприємств. Під впливом внутрішньої і зовнішньої конкуренції, зміни кон’юнктури ринку часто виникає необхідність у прискореному розвитку одних галузей і скороченні виробництва продукції інших. Проте за будь-яких обставин підприємство, як правило, має певні альтернативи у виборі галузей, а отже, і в формуванні галузевої структури виробництва. Розглянемо цю проблему більш конкретно.