23. Іван Сергійович Тургенєв (1818–1883)
Тургенєв-художник наділений особливим почуттям часу, його невблаганної стрімкої хіди. Коли письменнику виповнилося вісім років, відбулося повстання декабристів. У силу незвичайності своєї долі, велику частину життя він провів у Парижі і був очевидцем французької революції 1848 р., Паризької комуни. Його творчість припадає на останні десятиліття кріпацтва в Росії і перші десятиліття капіталізму в ній. Письменник був свідком кризи дворянської революційності 20 – 30 р., боротьби лібералів з демократами 60-х років ХІХ ст. Позиції Тургенєва в дуже непростих умовах його часу можна визначити так: ліберал з демократичними симпатіями. Письменник був переконаний у тім, що в його час необхідно уловити сучасність у її перехідних образах, особливо чуйний він був до того, що було "напередодні", тільки носилося в повітрі.
Тургенєв був переконаний, що повсякденне життя в країні роблять чесні вчинки поміщиків, а колесо історії рухають люди ідеї, що "битися хочуть". В умовах дисгармонійного століття соціальних потрясінь і революційних катаклізмів письменник намагався утримати у своїй творчості естетичний ідеал пушкінського гармонійного світовідчуття.
Роман "Отцы и дети" (1862). Проблематика. Трагічний характер конфлікту. Задум роману виник у 1860 році, а опублікований він був у лютневому номері "Русского вестника" за 1862 рік.
Російська класична література завжди вивіряла стійкість і міцність соціальних устоїв суспільства сім’єю і сімейними стосунками. Починаючи роман із зображення сімейного конфлікту між батьком і сином Кірсановими, Тургенєв іде далі до зіткнення суспільного характеру. Але сімейна тема в романі надає соціальному конфлікту особливого гуманістичного забарвлення.
Конфлікт роману в сімейних сферах не замикається, але трагічна глибина його вивіряється порушенням "сімейності" у зв'язках між поколіннями, між протилежними суспільними течіями. Протиріччя зайшли так далеко, що торкнулися основ буття.
Проблеми: 1) родини; 2) народної селянської Росії; 3) героя часу. Тургенєв спробував створити тип "нової" людини, який тільки зароджувався в російському суспільстві.
В основу конфлікту Тургенєв кладе класичну колізію античної трагедії.
Сюжет і композиція роману. Роман побудований на антитезі. Велику роль у ньому відіграють суперечки героїв, конфлікти між персонажами, напружені діалоги. Сюжет будується на з'єднанні прямої і послідовної розповіді з життєписами основних героїв.
У центрі оповіді – фігура Базарова. Усі сюжетні лінії тягнуться до нього. З двадцяти восьми глав роману він не з'являвся тільки в двох. Умирає Базаров, і кінчається роман. Система дійових осіб вибудована так, що у стосунках з Базаровим розкривається їхня суть і вносяться нові штрихи в характер головного героя: Базаров – Павло Петрович, Базаров – Аркадій, Базаров – Одинцова, Базаров – батьки, Базаров – Ситніков і Кукшина; Базаров –мужики в його власному селі, Базаров – Фенєчка. Тургенєв протиставляє Базарову не будь-яких героїв, а саме життя.
З тринадцятої глави в романі назріває поворот: непримиренні протиріччя виявляються з усією гостротою в характері героя. Конфлікт твору із зовнішнього (Базаров і Павло Петрович) переводиться у внутрішній план, у душу Базарова. В другій частині роману Тургенєв ще раз проводить Базарова по тому колу, яким він пройшов: Мар’їно (Кірсанови), Нікольське (Одинцова), батьківський дім, але тепер ми не впізнаємо колишнього Базарова: згасають його спори, догоряє нещасливе кохання. Друге коло життєвих мандрів героя супроводжують останні розриви: із сімейством Кірсанових, з Фенєчкою, з Аркадієм і Катею, з Одинцовою і, нарешті, фатальний для Базарова розрив з мужиком.
Система образів. "Табір дітей". Євгеній Базаров. Характер Базарова виявляє широка панорама провінційного життя, що розгорнута в перших розділах: натягнуті відносини між панами і слугами; "ферма" братів Кірсанових, хвацькі мужики в кожухах нарозхрист. Світ представлено на грані соціальної катастрофи; на тлі неспокійного моря народного життя і з'являється в романі фігура Базарова. У базаровському складі розуму виявляються типові сторони російського народного характеру – схильність до рідкої критичної самооцінки. У запальності йому здається, що за допомогою природничих наук можна легко розв'язати всі питання, що стосуються складних проблем громадського життя, мистецтва, філософії.
Базаров єдиний представляє табір "дітей" у романі. Це спроба автора створити образ героя часу, революціонера. Сам Тургенєв писав, що якщо про Базарова написано "нігіліст", слід читати "революціонер".
Базаров заперечує: 1) державний лад, але нічого не пропонує натомість; 2) дуже суперечливе його ставлення до народу. У Мар’їно до нього прихильно ставляться Фенєчка й інші селяни, для мужиків у своєму маєтку – він пан. Дуже характерна його заява про те, що йому байдуже, яка хата буде в мужика через десять років, якщо з нього на той час "лопух рости буде"; 3) любов, музику, живопис. Тургенєв не знав, як поводяться Базарови з іншими Базаровими (за світоглядом він був ближче до "батьків" – ліберально-консервативного дворянства). В образі героя йому здавалась фігура могутня, суперечлива, яка коренями своїми іде в складну епоху 60-х років. Не знаючи, як поводитися з героєм, Тургенєв убиває його. Є щось символічне в тім, що сміливий "анатом" і "фізіолог" російського життя губить себе при розтині трупа мужика. Проте, перспектив розвитку особистості Базарова письменник не знає. Помираючий Базаров простий і людяний: відпала потреба приховувати свій "романтизм". Він думає не про себе, а про своїх батьків, готуючи їх до жахливого кінця. Майже по-пушкінські прощається герой з коханою, і говорить він мовою поета: "Дуньте на умирающую лампаду, и пусть она погаснет". Кохання до жінки, любов сина до батька і матері зливаються у свідомості вмираючого Базарова з любов'ю до Батьківщини, таємничої Росії, що залишилася до кінця не розгаданою для Базарова.
Заключна сцена роману – опис сільського цвинтаря: серед російського запустіння, серед розтоптаних хрестів і розорених могил з'являється ще одна, "которую не топчет животное: одни птицы садятся на ней и поют на заре". Герой всиновлений народною Росією, що пам'ятає про нього, підтверджуючи високий зміст прожитого ним життя. Дві великі любові освячують могилу Базарова – батьківська і народна. Квіти на його могилі свідчать не тільки про бунтівне серце, яке упокоїлось під ними, але й про те, що ніколи з лиця землі не зникнуть люди типу Базарова, тому що вони "битися хочуть", і якщо зникнуть з лиця землі такі люди, переконаний Тургенєв, – нехай закриється книга історії, — у ній нічого буде читати.
Табір "батьків". В образах Павла Петровича і Миколи Петровича Кірсанових представлені дві тенденції в розвитку російського дворянства середини ХІХ століття.
1. Павло Петрович – консерватор, який рішуче не визнає нових віянь у країні. Це дворянин печорінського складу, але часи змінилися, і він уже далеко не Печорін. Свій гордовитий аристократизм він протиставляє вже сформованій у країні дієздатній силі – демократизму. Трагедія Павла Петровича – у духовній несумісності з народом. Дуже показовими в цьому відношенні є його стосунки з Фенєчкою. Павло Петрович кохає її, а вона боїться і тікає від нього. Наприкінці роману Павло Петрович їде в Дрезден, цілком віддається своєму аристократизму і джентльменству, але жити йому, за словами Тургенєва, важко, значно важче, ніж він думає.
2. Микола Петрович репрезентує тих дворян, які намагалися, залишаючись у душі кріпосниками, пристосувати своє господарство до нового капіталістичного ладу. На відміну від свого брата — він міцний хазяїн. Але вже з першої появи в романі герой представлений у зневажливо-поблажливому плані. Домагається цього Тургенєв за допомогою зменшено-пестливих суфіксів, що супроводжують кожну появу Миколи Петровича: кругленький, рум’яненький, хроменький пан. Але, незважаючи на всі зусилля господаря, його господарство "скрипить, як незмазаний віз".
Таким чином, обидві тенденції в розвитку дворянства приречені. До середини ХІХ століття воно більше не могло знаходитися ні біля духовного, ні біля економічного "керма" російської нації.
З теорії літератури
Антитеза (протиставлення) – стилістична фігура, що створюється порівнянням слів або словосполучень.
Конфлікт – зіткнення, боротьба, на яких побудовано розвиток сюжету в художньому творі.
Композиція – побудова художнього твору, певна система засобів розкриття, організації образів, їх зв'язків і відношень, що характеризують життєвий процес, показаний у творі.