Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

23. Технологія збирання, первинної обробки і зберігання льону-довгунця

З усіх видів луб'яних волокон найціннішим є лляне волокно. В сировинному балансі текстильної промисловості льон займає дру­ге місце після бавовнику. Лляне волокно значно міцніше за бавов­ник, вовну, джут, має гарні прядивні властивості, гнучкість, міц­ність, здатність гарно ділитися при чесанні на тонесенькі волокон­ця. Із лляного волокна виробляється широкий асортимент товарів побутового і технічного призначення.

Луб'яні волокна розміщені у коровій паренхімі стебла у вигляді пучків. Первинна обробка луб'яних культур льону складається з процесів і операцій, мета яких — виділення волокна або лубу із стебла і є досить складною. Для виділення волокна із стебла вико­ристовують мікробіологічні, ферментні процеси та здійснюють ме­ханічну обробку. Чим довші й тонші стебла льону, тим більше в них міститься волокна. Так, у тонких стеблах льону-довгунця міститься 35 % волокна; у середніх — 30 %; грубих — 25 % від маси стебла.

У стеблах, що мають більшу довжину і меншу товщину, волокни­сті пучки компактні, із щільним з'єднанням більш довгих елемен­тарних волокон. Тому в таких стеблах за інших рівних умов вміст волокна більший і воно має кращі фізико-механічні властивості.

У стебла льону-довгунця розрізняють загальну і технічну дов­жину. Загальну довжину стебла визначають за відстанню від місця прикріплення сім'ядольних листочків до найвищого місця прикріп­лення коробочки, технічну — за відстанню від місця прикріплення сім'ядольних листочків до початку розгалуження суцвіття.

Дуже важливою ознакою якості майбутнього волокна є колір сте­бел. Він залежить від ступеня стиглості рослин, умов їх вирощуван­ня, погоди під час збирання і зберігання стебел та ін. Нормальні за якістю стебла льону, тобто зібрані в оптимальні строки (ранньо-жовта стиглість), правильно висушені й не ушкоджені хворобами, мають світло-жовтий або зеленувато-жовтий колір.

Міцність волокна при достроковому збиранні стебел знижується, а через це зменшується вихід довгого волокна. При дуже пізньому збиранні стебел (перестій) відбувається значне здерев'яніння во­локна.

Прядивні властивості луб'яних волокон залежать також від ана­томічних властивостей рослин. Структура елементарних волокон і їх зв'язки поміж собою, характер сполучення їх у луб'яні пучки ба­гато в чому визначають технологічні властивості майбутнього воло­кна. Елементарні волокна являють собою довгі (17 — 25 мм) верете­ноподібні клітини з дуже потовщеними стінками, що з'єднані між собою серединними пластинками. Завдяки видовженій формі ці клітини своїми кінцями уклинюються між іншими волокнистими клітинами, утворюючи пучки, які дають суцільну стрічку волокна, що проходить по всій довжині стебла. Вилучені тим чи іншим спосо­бом із стебла луб'яні пучки, на відміну від елементарних волокон, називаються технічним, або довгим і коротким волокном.

Головною складовою частиною волокон є целюлоза (80 — 84 %), що надає волокнам і виробленим із них тканинам міцності на роз­рив, гнучкості та еластичності, носкості, гігроскопічності, м'якості та блиску.

Особливе значення має вміст у стеблах пектинових речовин. За­повнюючи міжклітинні проміжки, вони утворюють так звані сере­динні пластинки, які склеюють елементарні волокна у пучки, а пуч­ки — з іншими тканинами стебла. Вилучити волокна із стебел мож­на руйнуванням (розкладанням) пектинових речовин.

Варто зазначити, що пектинові речовини, які склеюють елемен­тарні волокна в пучки, відрізняються своїми властивостями від ре­човин цієї ж групи, які склеюють волокнисті пучки з іншими кліти­нами стебла. Це дає змогу при правильній обробці соломи послаби­ти зв'язок між волокнистими пучками і навколишніми тканинами корової паренхіми без руйнування пектинових речовин, що з'єднують елементарні волокна всередині пучків. Кількість пекти­нових речовин у волокні льону сягає 3,3 %.

Волокно льону містить від 2 до 4,5 % лігніну, чим зумовлюються його грубість, жорсткість та інші вади.

Рослини льону, вирвані з корінням, після відокремлення насін­них коробочок називають соломою. Це вже промислова сировина, з якої виробляють волокно. Після певної обробки соломи, яка спрямо­вана на руйнування зв'язків між луб'яними пучками і деревиною, отримують тресту.

Відомі кілька способів приготування трести: біологічний (водяне і росяне мочіння), фізико-хімічний та хімічний. В останні роки пе­реважна більшість льоносоломи в Україні переробляється на тресту способом росяного мочіння — розстиланням. Солому розстилають стрічками на луках, багаторічних перелогах або прямо на льонищі, де вирощували льон. Внаслідок зволоження росою або опадами на

поверхні соломи розвиваються гриби, які, поширюючи свій міцелій на корову перенхіму, виділюваними ферментами гідролізують (руйнують) пектинові речовини.

Основні представники грибної флори, що руйнують пектинові речовини, — Cladosporium herbarum Fr. та Rhizopus nigricans Ehr. Крім них, у цьому процесі беруть участь й інші гриби (Mucor Lismasis) та аеробні бактерії. При температурі нижче 0 °С розвиток мікроорганізмів практично припиняється, при температурі від 0 до З °С він відбувається дуже повільно, а при 18 - 22 °С — дуже актив­но. Якщо роса або дощ не випадає, процеси гідролізу також затри­муються. Встановлено, що найкращим часом для розстилання соло­ми є перша і друга декади серпня. Росяне мочіння у більш пізні строки призводить до збільшення тривалості вилежування трести і значного зменшення виходу та зниження якості волокна.

Збирають льон-довгунець комбайнами ЛКВ-4Т та ЛК-4Т. При цьому виконується кілька операцій: брання рослин, очісування на­сіннєвих коробочок, завантаження вороху у транспортні засоби, в'язання соломи у снопи (ЛКВ-4Т) або розстилання на льонищі (ЛК-4Т).

Оптимальна норма розстилання 25 — 30 ц льоносоломи на 1 га стелища. Для прискорення процесу вилежування стрічку соломи раз або двічі перевертають за допомогою перевертача ОСН-1.

Кінець вилежування трести визначають за пробами. Їх відбира­ють, коли треста набуває сірого кольору, легко мнеться у руках, а волокно вільно відокремлюється по всій довжині стебла. Проби ма­сою 2,0 — 2,5 кг беруть з різних стрічок стелища, сушать і обробля­ють на м'яльно-тіпальних машинах.

Для підбирання трести із стрічок застосовують підбирачі ПТП-1 та ПТН-1. Вони підбирають і в'яжуть тресту в снопи або складають для наступного сушіння в конусах. Найбільший вихід волокна з га­рною міцністю отримують із трести вологістю 12 %.

Лляну тресту зберігають при абсолютній вологості стебел не біль­ше 19 %. Найнадійнішим є зберігання її в шохах (під навісами). Якщо навісів немає, тресту зберігають у скиртах або стогах без на­криття.

Правильно складений стіг має діаметр 6 — 7 м, висоту 8 м. Знизу до середини діаметр його збільшується, а потім зменшується так, щоб верхівка закінчувалась конусом. У стіг таких розмірів і форми вкладають 12 — 15 т сировини.

Оптимальні параметри прямокутної скирти: ширина 5 — 6 м, дов­жина 12 — 15; висота 7 — 8 м. При формуванні скирт до половини висоти їх також розширюють, а потім звужують і вершують. Снопи вкладають гузирями зовні так, щоб у центральній частині стогу чи скирти вони були підняті на 40 — 50 см вище країв, з утворенням схилу до периферії.

Перед укладанням снопів треба зробити підстіжники і під-скиртники із жердин, гілля, які кладуть на основу з колод. Можна використовувати кострицю, насипаючи її суцільним шаром не менше 30 см.

Тресту з підвищеною вологістю кладуть у скирти з меншою щільністю. При цьому в окремих господарствах практикується за­кладка скирт з колодязями для природного або примусового сушін­ня сировини за допомогою підігрівачів ВПТ-400 або ВПТ-600.

Останнім часом для зберігання сировини з підвищеною вологіс­тю (від 25 до 35 %) її обробляють певними хімічними препаратами (консервантами). Так, кафедра технології зберігання і переробки продукції рослинництва НАУ з успіхом як консервант льоносирови-ни підвищеної вологості використовує безводний аміак, який вво­диться у скирту за допомогою активного вентилювання, та вугле-амонійні солі (ВАС).

Рис. 31. М'ялка МЛКУ-6


Подальша обробка трести полягає у відокремленні волокна від інших тканин стебла. Залежно від місця проведення розрізняють заводську (промислову) та позазаводську, або господарську, обробку. У господарствах тресту обробляють на м'яльно-тіпальних агрегатах


і пунктах первинної обробки. Агрегат складається із м'ялки МЛКУ-6 (рис. 31), льонотіпальної машини ТЛ-40А (рис. 32.) та куделепідго-товчої машини КЛ-25М.

Рис. 32. Льонотіпальна машина ТЛ-40А

На сучасних державних льонозаводах встановлено високопро­дуктивні м'яльно-тіпальні агрегати МТ-100Л, МТ-530Л та інші, що мають високу пропускну здатність — від 600 до 1000 кг трести за годину, залежно від її номера.

При переробці трести нормальної якості загальний вихід волок­на становить 23 — 25 %, у тому числі 12 — 15 % так званого довгого волокна. Довге і коротке волокно оцінюють за номерами і відправ­ляють на склад для відлежування (кондиціювання) на 10 — 15 днів. Після цього волокно проходить контрольне сортування й оцінюван­ня. Потім його пресують у кіпи за номерами на спеціальних пресах РП-5У та ін. Запресоване в кіпах волокно відправляють на льоно­комбінати чи фабрики.

Лляний ворох (насіння в коробочках, листя, частинки стебел), отриманий після комбайнованого збирання льону, має високу воло­гість (75 — 80 %) і дуже нестійкий при зберіганні. Тому його негайно сушать на спеціальних сушарках при температурі теплоносія 45 — 47 °С, після чого перетирають на молотарці-віялці МВ-2,5А. В ре­зультаті отримують насіння і полову.