24.1. Поняття і необхідність державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва

24.1. Поняття і необхідність державного  регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва

Глибока економічна криза, в якій опинилася Україна в першій половині 90-х років, має багато причин, але одна з найголовніших серед них — це криза управління економікою. Вона виникла внаслідок того, що адміністративні методи управління були відкинуті, але для заміни їх не було своєчасно створено ринкових економічних і правових важелів регулювання економічної системи. Ці важелі знаходилися лише на стадії становлення при незадовільному використанні тих їх елементів, що вже напрацьовані. Життєздатність народного господарства в цих умовах підтримувалася головним чином за рахунок кредитної й грошової емісії.

Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану впродовж майже 10 років, який характеризувався спадом виробництва за його низької ефек­тивності, посиленням безробіття, особливо прихованого, розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, приховуванням валюти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу держави, зниженням життєвого рівня населення.

Скажімо, неконтрольовані інфляція і гіперінфляція, особливо в 1993—1994 рр., значною мірою зумовлені відміною державного контролю за цінами і заробітною платою. Ця функція була передана підприємствам, абсолютна більшість яких за своїм юридичним статусом впродовж довгого періоду були державними. Реалізація ними цієї функції за відсутності належних ринкових важелів породила гонку заробітної плати і цін, негативний вплив якої на економіку очевидний. Крім того, відсутність у цих умовах дійового державного контролю за діяльністю комерційних банків призвела до того, що вони на свій розсуд використовували кредитні ресурси, чим істотно підштовхували розвиток інфляційних процесів, одержуючи при цьому надприбуток.

Зрозуміло, що за належного державного регулювання економіка України не була б доведена до такого стану. Негативну роль тут відіграло ідеалізоване сприйняття ринку значним прошарком керівної еліти і вчених як системи, що самоорганізується і саморегулюється без будь-якого втручання держави.

Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієн­тованою ринковою економікою переконує, що її створення й ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва і соціальної сфери. Необхідність у такому регулюванні найрельєфніше виявилася ще під час світової кризи в 1929—1933 рр.

Для того щоб запобігти таким катаклізмам у майбутньому, капіталістичні держави почали здійснювати активну антимонопольну політику, надавати матеріальну підтримку малозабезпеченим верствам населення і різнобічну допомогу суб’єктам госпо­дарської діяльності, а також через економічні важелі впливати на структурну перебудову економіки, домагаючись її збалансованості. І нині проблема державного регулювання розвитку економіки не втратила своєї актуальності в усіх країнах незалежно від того, яка питома вага в них приватного сектора. Можна констатувати, що державне регулювання зробилося органічною складовою частиною ринкової економіки. Його головна функція — нейтралізація внутрішніх і зовнішніх збурень, що виникають через внутрішні протиріччя, які притаманні ринку і можуть призвести до таких негативних явищ, як перевиробництво, безробіття, невиправдана диференціація доходів населення тощо. Мистецтво дер­жавного регулювання економікою — це ефективна компенсація негативних дій ринкового механізму, недопущення небажаних соціально-економічних наслідків.

Проте з усіх галузей народного господарства найбільш радикального і дійового державного регулювання та підтримки для нормального розвитку вимагає сільське господарство. Це зумовлено тим, що по-перше, дана галузь є життєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна при обґрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку країни; по-друге, сільськогосподарське виробництво через існування короткострокової і довгострокової проблем не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливу держави.

В умовах ринку сільське господарство піддається негативному впливу різних факторів нестабільності: природних, економічних, соціальних. Тому невипадково в розвинутих країнах Заходу державне регулювання сільськогосподарського виробництва, підт­римки доходів аграрних товаровиробників, їх захист займають чільне місце в соціально-економічній політиці цих держав. Вільна конкуренція в чистому вигляді на ринку сільськогосподарських продуктів давно тут перестала існувати. Держава через різні важелі почала впливати на процес саморегуляції попиту і пропозицій в інтересах сільських товаровиробників і суспільства в цілому. Стало очевидно, що ринок як основний регулятор виробництва сам стає суб’єктом регулювання з орієнтацією на досяг­нення соціального прогресу. Досвід розвинутих країн переконує, що існуюче протиріччя між державним регулюванням економіки і ринковим саморегулюванням не має антагоністичного характеру. Більше того, в умовах досконалої економіко-правової бази ці два регулятори взаємодоповнюють один одного, забезпечують високий рівень виробництва і споживання. Іншими словами, державне регулювання економіки повинно бути адекват­ним ступеню розвитку в країні конкурентного та антимонопольного середовища. Чим менше створено умов для конкуренції і чим монополізованіше виробництво, тим більше держава повин­на втручатися в економіку, і навпаки.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки повинно здійснюватися не директивним управлінням виробничою і фінансовою діяльністю підприємств та інших суб’єктів господарської діяльності, а управлінням соціально-економічними процесами за допомогою таких перевірених світовою практикою економічних і правових важелів, як ціни і тарифи, відсотки, подат­ки, кредити, цінні папери, амортизаційна політика, пільги, дер­жавне замовлення і контракт, резерви, субсидії, субвенції, держав­не мито. Вони використовуються як прямі й опосередковані регулятори розвитку економіки, забезпечують умови для її саморегуляції в бажаному напрямі.

Крім економічних, соціально орієнтована ринкова економіка вимагає адміністративних методів втручання і саме в ті її сфери, де перші з них не можуть дати бажаних результатів. Це стосується використання землі і корисних копалин, захисту навколишнього середовища, соціальних гарантій щодо мінімальної заробітної плати, тривалості робочого дня і підтримки безробітних, політики протекціонізму з метою захисту внутрішнього ринку, обґрунтування і реалізації державних програм, що мають глобальне значення для розвитку економіки країни, регулювання розвитку соціальної інфраструктури (охорони здоров’я, культури) і витрат дер­жави, підтримки валютного курсу тощо. Тепер стає очевидним, що державне регулювання економіки має бути збалансованим і не повинно підміняти ринковий механізм, а лише доповнювати його завдяки превалюванню економічних важелів впливу на розвиток суспільного виробництва в межах дії економічних законів ринку.

Як бачимо, державне регулювання економіки — це складне і багатоаспектне явище. Воно включає економічні, правові й адміністративні регулятори, що забезпечують активне функціонування економіки і соціальний захист населення. Державному регулюванню сільськогосподарського виробництва також притаманні такі регулятори і напрями їх дій. Тому в розгорнутому трактуванні під цим поняттям в умовах ринкової економіки розуміють систему економічних, фінансових, юридично-правових, організаційних і соціальних заходів, здійснюваних державою з метою забезпечення ефективного і стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва та повного забезпечення населення якіс­ним продовольством за прийнятними ринковими цінами.

У процесі державного регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічна підтримка доходів аграрних товаровиробників з тим, щоб вони за нормального господарювання мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури, а також були матеріально заінте­ресованими вести сільськогосподарське виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.