24.3. Досвід державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва в розвинутих країнах Заходу і можливість його використання в Україні

24.3. Досвід державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва в розвинутих країнах Заходу і можливість його використання в Україні

Країни Європейського Союзу (ЄС), Сполучені Штати Америки, Канада, країни північної Європи нагромадили великий досвід державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва в ринковій економіці. Його узагальнення дає змогу виділити такі основні ланки (важелі) такого регулювання:

регулювання цін на сільськогосподарську продукцію через різні механізми з метою забезпечення сільським товаровиробникам нормальних умов господарювання в роки з несприятливою для них кон’юнктурою ринку;

обмеження обсягів і регулювання структури сільськогосподарського виробництва з метою недопущення перевиробництва продукції;

податкове регулювання, спрямоване на стимулювання розвитку аграрних підприємств з урахуванням їх особливостей (розміру, спеціалізації тощо);

широке застосування кредитної форми підтримки шляхом здешевлення процентів і відшкодуванням (відстроченням) платежів основного боргу;

економічна підтримка аграрних підприємств, що потрапили в несприятливі природно-кліматичні умови;

регулювання експортно-імпортних операцій на сільськогосподарську сировину і продовольство;

державне фінансування найважливіших програм розвитку аграр­ного сектора (боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунту тощо);

наукове й інформаційне забезпечення сільських товаровироб­ників та їх соціальна підтримка.

Найважливішим важелем державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва в ринковій економіці є ціни. Функцію регулятора виконують так звані підтримуючі ціни. В США, наприклад, є два види таких цін: цільова і заставна. Цільова ціна (target рrісе) визначає нижній рівень фермерських доходів. Вона не функціонує на ринку, а тому не впливає на ринкові ціни і встановлюється на такому рівні, щоб в умовах несприятливої кон’юнктури продовольчого ринку відшкоду­вати витрати і забезпечити одержання прибутку фермам із середнім та пониженим рівнем собівартості виробництва сільськогосподарської продукції. Якщо фактичні ринкові ціни нижчі за цільову, фермерам виплачується компенсаційна різниця між ними у формі прямих урядових платежів (рис. 24.1). При цьому ринкові ціни приймаються як середньозважені, за якими фермери реалізували свою продукцію за останні п’ять місяців збутового періоду.

Рис. 24.1. Механізм дії ринкової і цільової ціни

Заставна ціна також гарантує мінімальні доходи нормально працюючим фермам, але водночас вона служить інструментом регулювання ринкових цін, а через неї і доходів сільських товаро­виробників. Механізм заставних цін приводиться в дію через заставні операції Товарно-кредитної корпорації (ТКК) — органу Міністерства сільського господарства США.

Фермери, очікуючи кращої кон’юнктури ринку, можуть здати свою продукцію ТКК під заставу. За умови, що надії фермерів справдилися і ринкові ціни перевищують заставну ціну, вони протягом дев’яти місяців можуть забрати свою продукцію назад і реалізувати її на ринку, відшкодувавши ТКК витрати на зберігання цієї продукції. Якщо протягом зазначеного строку продукція не була забрана через низькі ринкові ціни, вона переходить у власність ТКК, і фермерам виплачується її вартість за заставною ціною за мінусом витрат на зберігання.

ТКК видає фермерам кредит під заставу продукції, сума якого залежить від рівня заставної ціни й обсягу зданої під заставу продукції. Фермер зобов’язаний розплатитися з корпорацією протягом 9—12 місяців, повернувши їй позику, позичковий відсоток і плату за зберігання продукції. Якщо фермер не повертає позики, продукція стає власністю ТКК.

Заставна ціна безпосередньо функціонує на ринку. ТКК підтримує ринкові ціни, не даючи їм впасти нижче заставних цін, скуповуючи у фермерів безпосередньо такі види продукції, як зер­но, бавовну, тютюн, арахіс. Ціни на молочні продукти підтри-
муються через скуповування лишків масла, молочного порошку і сиру в переробних підприємствах.

Як бачимо, прийнятий в Україні механізм заставних цін на зер­но значною мірою акумулює в собі досвід США здійснення заставних операцій Товарно-кредитною корпорацією.

Щоб здійснювати ефективну цінову політику, Міністерство сіль­ського господарства США постійно стежить за такими трьома важ­ливішими економічними параметрами: витрати виробництва на сільськогосподарську продукцію; паритет цін; показники доходності ферм, окремих галузей і сільського господарства в цілому.

У країнах ЄС функцію цін підтримки виконують інтервенційні та цільові ціни. Інтервенційна ціна (Intervention рrісе) — це гарантована державою мінімальна ціна, за якою держава, закупівельні організації зобов’язані закуповувати сільськогосподарську продукцію у фермерів за умови, що фактично діючі ринкові ціни знижуються до її рівня. Скуповуючи продукцію за інтервенційними цінами, держава тим самим підтримує кон’юнктуру ринку, не дає ринковим цінам знижуватися нижче від межі, за якою нормально працюючі підприємства не в змозі вести розширене відтворення. За інтервенційними цінами держава придбає продук­цію лише в межах встановлених квот на її закупку. Тому поряд з ціною країни ЄС використовують й інші важелі обмеження обсягу виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції.

Таким чином, заставні ціни в США та інтервенційні ціни в ЄС гарантують нижній рівень цін на відповідні види сільськогосподарської продукції, присутність і регулююча роль яких на ринку проявляється тоді, коли фактична ринкова ціна падає нижче за допустимий рівень. В цих умовах заставні та інтервенційні ціни перевищують ціну рівноваги. Які ж наслідки такого перевищення? Насамперед це відіб’ється на попиті — він зменшиться, оскільки частина покупців відмовиться від придбання продукції через неспроможність заплатити за неї більш високу ціну порівняно з ціною рівноваги. Зменшення попиту призводить до створення лишків продукції, адже при підтримуючій гарантованій ціні Р1 (рис. 24.2) аграрні підприємства намагатимуться виробити і реалізувати продукції обсягом Q2, тимчасом як споживачі можуть купити продукції лише обсягом Q1.

Рис. 24.2. Створення лишків сільськогосподарської продукції
при встановленні нижнього рівня підтримуючих цін

Отже, лишок продукції дорівнюватиме різниці між Q2 і Q1. Держава закуповує цей лишок, забирає його на зберігання і знаходить спосіб подальшого використання. В результаті такої дії держави фермерський дохід зростає з ОРЕ Q (дохід, який одержали б фермери при ціні рівноваги Р) до ОР1БQ2. Але водночас, як це грунтовно досліджено авторами Економікс Кембеллом Р. Маконеллом і Стенді Л. Брю, від такої дії держави несуть втрати споживачі, оскільки вони, по-перше будуть мен­ше споживати продукції на величину 0Q – 0Q1, по-друге,
змушені платити біль­шу ціну за одиницю продукції. По-третє, втрачає в цілому суспільство, оскільки населення повинно платити вищі податки на суму, необхідну державі для закупівлі лишків продукції й покриття витрат на її зберігання. Проте суспільство втратило б значно більше, якби держава не підтримувала сільськогосподарських товаровиробників, оскільки без такої підтримки багато фермерських господарств не змогло б існувати, внаслідок чого зменшилися б виробництво і продаж сільськогосподарської продукції.

Цільові ціни в країнах ЄС встановлюють з метою визначення бажаного рівня ринкових цін. Зокрема, застосовують два різновиди цільової ціни: контрольну й орієнтовну. Контрольні ціни встановлюються на бездефіцитну в країнах Спільного ринку продукцію (зерно, овочі, фрукти тощо), що експортується в інші краї­ни, з урахуванням рівня цін, що діють у регіонах з переважаючими умовами її виробництва.

Орієнтовні ціни виконують ту саму функцію, що і контрольні. Вони поширюються на дефіцитну в ЄС продукцію (м’ясо великої рогатої худоби, телятину тощо). Щоб стимулювати збільшення обсягу виробництва такої продукції, рівень цих цін встановлюється відносно вищим. Цільові ціни служать також базою для визначення рівня порогових та шлюзових цін. Основна функція їх — захистити внутрішні фермерські ціни від більш низьких світових цін.

Порогові ціни (threshold рrісе) встановлюються на імпортовану продукцію (зерно, цукор, оливкову олію, молочні продукти) таким чином, щоб їх рівень був дещо вищим за цільову ціну. Складовими порогової ціни є її вихідний рівень (нижчий за цільову ціну) плюс транспортні й торговельні витрати від кордону до місця реалізації. Імпортер за свій рахунок покриває різ­ницю між пороговою і світовою ціною. Шлюзові ціни (sluicе-gatе ргісе) встановлюються на свинину, домашню птицю і яйця, які завозяться до ЄС із країн третього світу, де собівартість їх виробництва дуже низька. З метою захисту свого внутрішнього ринку на цю продукцію встановлюються цінові надбав­ки до такого рівня, щоб це не вплинуло на зниження внут­рішніх фермерських цін.

Для встановлення обґрунтованого щорічного рівня інтервенційних і цільових цін, єдиного для усіх країн ЄС, у них обстежується понад 60 % бюджетів ферм у розрізі 17 типів їх спеціалізації з метою виявлення реального обсягу витрат на вироб­ництво сільськогосподарської продукції й одержуваних фермерами доходів. Урахування цих факторів, а також фактичних темпів інфляції й динаміки цін на засоби виробництва дозволяє урядам країн ЄС встановлювати такий рівень підтримуючих цін, який забезпечує ефективне ведення сільськогосподарського
виробництва.

Важливим напрямком державного регулювання сільськогосподарського виробництва в країнах з ринковою економікою і високо розвинутим аграрним сектором є регулювання обсягу вироб­ництва окремих видів сільськогосподарської продукції. Цей напрям вкрай важливий, оскільки в умовах насиченого ринку, як з’ясувалося, цінового регулювання недостатньо, щоб запобігти зниженню доходів фермерів і перевиробництву продукції. В ряді країн таке регулювання здійснюється у вигляді квот — максимально допустимого обсягу виробництва конкретного виду продукції кожним виробником. В окремих випадках здійснюється контроль за розміром посівних площ і поголів’ям тварин. Перевищення встановлених квот карається штрафами, водночас такі адміністративні обмеження, як правило, супроводжуються вагомим матеріальним стимулюванням фермерів. Так, наприклад, в Англії за скорочення посівної площі зернових
на гектар фермеру видається державна компенсація в розмірі 150—200 фунтів стерлінгів.

У країнах Заходу застосовується і позацінова державна підтримка доходів фермерів. Один з важливих напрямів такої підтримки — пільгове кредитування, що здійснюється в таких формах, як здешевлення процентної ставки за кредит, відшкодування певної частки кредиту державою, звільнення від сплати боргу в перші роки після одержання позики, продовженням строку повернення кредиту. Кредит може здешевлюватися такими способами: встановленням наперед зумовленої частки держави в компенсації процентної ставки (наприклад, якщо част­ка держави встановлена в розмірі 60 % при 15 %-ій ставці кредиту фермер буде виплачувати 6 %, а держава — 9 %); через обумовлену постійну норму державної компенсації, що не залежить від коливання процентної ставки за кредит (наприклад, держава компенсує 9 п.п. відсоткової ставки незалежно від того, становить вона 10 чи, скажімо, 20 %); встановленням наперед фіксованої частки процентної ставки, що сплачує фермер, а реш­та погашається державою.

Досвід країн Заходу з пільгового кредитування довів свою ефективність, а тому є цілком виправданим, що Україна стала використовувати цей досвід у широких масштабах.

У зарубіжній економіці широко застосовується податкова фор­ма фінансової підтримки. Невеликі фермерські господарства з низькими доходами сплачують і більш низькі податки. Водночас є податкові пільги і для великих ферм порівняно із підприємствами інших галузей — рівень оподаткування для них установлюється не вище певної ставки, як правило 20 % оподатковуваного прибутку. Пільгове оподаткування може встановлюватися фермам, які беруть участь у виконанні певних державних програм за умови, що вони дотримуються встановлених вимог при її виконанні. При порушенні цих вимог ферма не тільки позбавляється податкових пільг, а й виплачує штраф.

У ряді країн застосовується пільгове оподаткування при реінвестиціях (вкладення власних коштів у розвиток свого підприємства) — на прибуток, що спрямовується на розширене відтворення, поширюється пільгова податкова ставка. Крім того, якщо реінвестиції спрямовуються на виконання передбаченої державою певної програми, фермам компенсується відповідна частка фактичних витрат за умови, що вони дотримуються обов’язкових вимог, обумовлених даною програмою.

У деяких країнах ЄС практикуються прямі дотації з державного бюджету фермам, розміщеним у несприятливих природних умовах господарювання. Одержані виплати повинні спрямовуватися на модернізацію виробництва. Значні субсидії держави виділяються на боротьбу з водною і вітровою ерозією. В США, наприклад, питома вага витрат держави на цей захід становить 86 %. Крім того, тут держава бере на себе витрати на боротьбу з карантинними сільськогосподарськими шкідниками.

Для підтримки високого рівня обсягу й ефективності виробництва за рахунок державного бюджету здійснюється фінансування фундаментальних й прикладних досліджень в аграрній сфері. Швидкому поширенню досягнень НТП допомагає система консультаційних пунктів, які частково фінансуються за рахунок державного бюджету.

Для визначення рівня державної підтримки фермерських господарств розраховується спеціальний показник відношенням усіх цінових і позацінових дотацій на виробництво і реалізацію продукції до її фермерської ціни. В багатьох країнах цей показник досягає, як правило, 20—40 %, а в окремих — навіть до 70 %. Як бачимо, масштаби державної підтримки сільського гос­подарства досить істотні. Стає зрозумілим, що ця галузь в Україні може бути ефективною і конкурентоспроможною на світовому ринку лише за умови, коли вона з галузі-донора, що підживлює інші галузі народного господарства, перетвориться на галузь, що спирається на належну державну підтримку. Стає також очевидним, що державна підтримка сільськогосподарського виробництва повинна мати гнучку структуру, змінюватися залежно від стану галузі.

Насамкінець зазначимо, що в окремих розвинутих країнах, наприклад, у США, розроблені програми по зменшенню державної підтримки доходів фермерських господарств з тим, щоб в подальшому не допускати перевиробництва сільськогосподарської продукції. Враховуючи високий рівень розвитку сільського господарства в цих країнах, міцну економіку фермерських господарств та їх потужний матеріально-технічний потенціал такі експерименти із зменшенням підтримки доходів сільськогосподарсь­ких товаровиробників мають право на існування. Проте для України така зміна аграрної політики є не лише не прийнятною, а була б шкідливою з огляду на слабку економіку аграрних підприємств, виснажений їх основний капітал і низький рівень виробництва сільськогосподарської продукції.