Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

25. Збирання, післязбиральна обробка і зберігання тютюну та махорки

Серед видового складу тютюну промислове значення має жовтий тютюн. Розрізняють ароматичні і скелетні сорти тютюну. Перші мають особливу духмяність диму і служать для здобрювання тютю­нової маси скелетних тютюнів. До сортів ароматичного тютюну на­лежать: Дюбек, Остроконець 45, Самсун, Американ. Основні сорти скелетного тютюну — Трапезонд, Остролист, Переможець 83, Со-больчський 174.

Спілий тютюновий лист містить 80 — 85 % води і 15 — 20 % сухих речовин, до складу яких входять вуглеводні (6 — 7 %), білки (6 — 9 %), нікотин, ефірні олії та інші сполуки. Міцність тютюну підвищується із збільшенням вмісту у ньому нікотину. У тютюні вищих сортів оп­тимальним є вміст нікотину 1,2 — 1,5 %. Якщо його більше, погір­шуються смакові якості тютюнових виробів, а якщо менше — стає недостатньою міцність тютюну.

Вміст вуглеводнів у листках тютюну позитивно позначається на якості тютюнових виробів, а білки при згорянні тютюну в цигарці виділяють неприємний запах і надають їй гіркоти. Співвідношення вуглеводнів і білків, яким характеризується якість тютюнової сиро­вини, має бути більшим одиниці.

Тютюн вирощують переважно для виробництва тютюнових виро­бів. Крім того, нікотинові препарати широко використовують у сіль­ському господарстві проти шкідників сільськогосподарських куль­тур, а також у фармацевтичній промисловості для приготування лікувальних засобів.

Збирають (ламають) листя тютюну у міру настання їх технічної спілості, за якої листя містить найбільшу кількість сухих речовин. Технічну спілість тютюнових листків визначають за їх зовнішніми ознаками: листя крихке (ламке) і більш щільне на дотик; листкова пластинка липка внаслідок виділення смолистих речовин; поверхня листка хвиляста, краї і верхівка трохи відхиляються донизу; чере­шок крихкий і при відламуванні листка чути хрускіт.

Дозрівають тютюнові листки на рослині неодночасно: перши­ми — нижні листки, через 10 — 12 днів — листки другого ярусу, за

 

ним третього і т. д. У міру дозрівання лист­ків різних ярусів їх збирають (ламають). Проводять не менше ніж в 5 — 6 ломок. Най­кращу якість має листя середніх і верхніх ярусів, у них міститься більше сухих речовин (рис. 34).

Післязбиральна обробка тютюну і догляд за сировиною включають: в'ялення і сушін­ня, зберігання висушеного тютюну, відволо­жування, сортування й пакування.

Нанизаний на шнури за допомогою тю-тюнопрошивної машини ТПМ-69МИ тютюн спочатку в'ялять, а потім сушать. Під час в'ялення частково знижується вологість ли­стків (на 25 - 30 %) і втрачається до 16 % сухих речовин від початкового їх вмісту. На початку в'ялення в тютюновому листі про­довжуються процеси обміну речовин (ди­хання та ін.), внаслідок яких змінюються його хімічний склад і фізичні властивості. Складні органічні сполуки перетворюються на більш прості. Так, крохмаль листка пе­ретворюється на різні форми більш простих

вуглеводнів, значно зменшується вміст білкових речовин, які на­дають тютюну неприємного смаку й запаху, знижується і вміст ні­котину. Майже повністю розкладається хлорофіл. Швидше відбу­вається в'ялення при температурі 25 — 35 °С і відносній вологості 75 - 85 %.

Кращим способом в'ялення листків є нанизування його на шну­ри, які підвішують у кілька ярусів на переносні рами з дерев'яних брусів. Рами встановлюють у закритому приміщенні, а в теплу по­году для прискорення процесу виносять на 3 - 4 год на сонце для обігрівання і провітрювання листків. В'ялення в закритих примі­щеннях залежно від погоди триває 2 — 4 доби.

Існують і інші способи в'ялення тютюну. Так, нанизане на шнури листя складають рядами на підлогу сараю і прикривають мішковиною. Стежать за тим, щоб температура у внутрішній частині маси листя не була вищою за 30 — 35 °С. При підвищенні температури листя пере­кладають на інше місце для провітрювання й охолодження.

У холодну погоду листя грубих тютюнів пізнього збирання в'ялять у купах (гарманах). До нанизування на шнури його розкла­дають на підлозі черешками донизу шаром близько 20 см і накривають мішковиною або рогожею. Через 2 — 3 доби, коли поверхня листків почне жовтіти, їх нанизують на шнури для сушіння.

Про закінчення в'ялення свідчать такі зовнішні ознаки листків: вони трохи жовтіють і стають в'ялими, середня жилка при складан­ні листка не ламається.

Після закінчення в'ялення тютюн слід швидко висушити на сон­ці або у спеціальних сушарках (рис. 35). При сонячному сушінні рами з листям виносять із сараїв і ставлять на добре освітлений со­нцем майданчик, захищений від вітру. На ніч або в негоду їх знову заносять у сарай. Залежно від погодних умов, сорту і строків зби­рання тютюну сонячне сушіння його триває 8 — 25 діб.

Рис. 35. Сушіння тютюну в касуцах

У господарствах, де не вистачає сараїв для сушіння тютюну, за­стосовують сонячне сушіння в так званих касуцах. Це нескладна споруда з кількох рядів вертикальних дерев'яних стояків, які мають верхню обв'язку з рейок. На верхні рейки щільно встановлюють за­склені парникові рами у вигляді двоскатного даху. Можна викорис­товувати також рами, обтягнуті поліетиленовою плівкою. Бічні сті­ни касуц обшивають дошками або закривають солом'яними чи ко­мишитовими матами для захисту тютюну від вітру.

Підвищує продуктивність праці пристрій УМСТ-25 для природ­ного сонячного сушіння тютюну. Він складається з комплекту су­шильних рам, підрамних шляхів, кронштейнів для кріплення верх­ніх шляхів, стояка, приводної станції, пульта управління, тягового каната, підтримувальних роликів та натяжної станції.

У несприятливу погоду або при запізненні із збиранням тютюну проводять штучне сушіння в сушарках системи Іорданського. Нани­зане на шнури і навішане на рами листя тютюну завантажують у сушарку і залишають на 1 - 2 дні для в'ялення при температурі ЗО — 35 °С. Після в'ялення, коли листя матиме світло-жовтий колір, температуру агента сушіння підвищують до 55 —60 °С. Загальна тривалість сушіння тютюну в сушарках 2 — 4 доби.

Можна досушувати в сушарках також тютюн, попередньо пров'ялений у сараях. При цьому температуру агента сушіння шви­дко підвищують до 55 — 60 °С і сушать листя 20 — 26 год.

Висушений тютюн до обробки і реалізації доводиться зберігати деякий час у господарствах. Найчастіше його зберігають у в'язках по 4 - 5 шнурів, які називають гаванками. Їх підвішують до жердин або рейок у верхній частині сараю. Оптимальними для зберігання тютюну є температура повітря 15 — 20 °С, відносна вологість 60 - 70 %.

Можна також зберігати тютюн у бунтах, щільно складаючи га­ванки на дерев'яний або солом'яний настил, піднятий над підлогою на 20 — 25 см. Висота бунта — не більше 1,5 — 1,7 м. У бунтах більш стабільна вологість тютюну, тому він менше перезволожується і пе­ресихає, краще зберігається забарвлення листків, їх можна сортува­ти, пакувати за будь-якої погоди. Проте під час зберігання тютюну в бунтах потрібно контролювати температуру і в разі виявлення ознак самозігрівання негайно розібрати бунт, провітрити, а тютюн перекласти на нове місце.

Тютюн сортують для надання йому товарного вигляду. Перед цим його трохи зволожують (відволожують) до стану, за якого не буде втрат внаслідок подрібнення сухих листків. Досягають цього, відкриваючи двері і вікна на ніч, а якщо тютюн знаходиться на ра­мах, то їх виносять за межі складу. Вологість листків має становити не більше 16 - 18 %.

Сортують листки тютюну за ознаками, передбаченими стандар­том. Є кілька способів сортування тютюну: сортування для шнурово­го, стосового та папушованого тюкування, обробка тютюну «вгладь» та ін.

При сортуванні тютюну для шнурового тюкування листки на шнурі переглядають і видаляють ті, що не відповідають товарному сорту основної маси тютюну на шнурі. Залишені на шнурі листки одного сорту зсувають впритул, шнур ріжуть на частини, які укла­дають для пресування, а потім тюкують.

Досить поширений спосіб обробки тютюну в стос. Листки зніма­ють із шнурів, кожен листок розправляють, визначають його товар­ний сорт і складають за сортами в пачки (стоси). При складанні стежать за тим, щоб черешки і середні жилки листків збігалися. У пачку вкладають 18 - 25 листків одного розміру, однорідних за ко­льором, ломкою та іншими ознаками.

Пакують тютюн у спеціальні дерев'яні ящики (форми) без дна і кришки, з розсувними стінками в ширину. Розміри форм такі: внут­рішня довжина 80 см, висота 53 і ширина від 20 до 75 см. Перед по­чатком тюкування під ящик з двох боків кладуть по його ширині дерев'яні бруски або тюкувальні палички, які зв'язують у двох-трьох місцях шпагатом. Після цього в ящик вкладають пачки (стоси) тю­тюну з таким розрахунком, щоб пластинки листків перекривали одна одну на 1/3 або на 1/2 довжини, а черешки були спрямовані в протилежний бік. Спочатку викладають дно ящика, потім за особ­ливою системою укладають основні ряди, формують кути тюка і вкладають верхній ряд («верхню сорочку»). По закінченні форму­вання тюка зверху кладуть пресувальну дошку і знімають ящик. Після зняття пресувальної дошки зверху тюка кладуть три палички паралельно нижнім і рівномірно зв'язують шпагатом. По висоті тю­ка кладуть 12 — 14 рядів пачок (стосів) тютюну. Вологість тютюну в тюках 17 - 18 % (рис. 36).

Рис. 36. Тюк тютюнової сировини

Тютюново-фермента­тивні заводи прийма­ють від господарств та­кож тютюн у вигляді пухкої маси з подаль­шою переробкою його методом тонга. При цьому немає потреби укладати листки у па­чки, як при обробці в стос, з подальшим фо­рмуванням з них тюка. Вирівняні листки укла­дають у пресформу і пресують у кіпи. В кож­ній кіпі середня за сортовим складом маса тютюну. Цим способом можна формувати кіпи постійних об'єму і маси.

Завершується післязбиральна обробка тютюнової сировини фер­ментацією, в результаті якої значно поліпшується її якість. Листки набувають рівномірного забарвлення, знижується їх здатність по­глинати водяну пару, підвищується ароматичність, поліпшуються горючість і смак сировини, стійкість проти плісені, придатність для довготермінового зберігання.

Під час ферментації частина складних органічних речовин розкладається на більш прості, відбувається більш глибоке їх роз­щеплення з утворенням вуглекислого газу, аміаку й води. Розкла­даються розчинні вуглеводні, майже повністю зникає сахароза, при цьому втрати сухих речовин становлять 5 — 10 %.

Ферментацію тютюну проводять сезонним або позасезонним (штучним) способом. При першому способі процес ферментації пов­ністю залежить від погодних умов (вологості, температури повітря) і краще відбувається навесні. Позасезонну ферментацію тютюнової сировини проводять на спеціалізованих заводах, обладнаних каме­рами й апаратурою, що дають змогу створювати оптимальні для фер­ментації умови.

Наукою і практикою доведено, що ферменти (оксидаза, каталаза, інвертаза та ін.) особливо активні при температурі 45 — 50 °С. Вра­ховуючи це, на заводах ферментацію проводять при 50 °С.

Партію тютюну, завантажену в камеру, нагрівають до 50 °С і одночасно підсушують при пониженій вологості повітря (50 — 60 %). Далі ферментація тютюну нормальної якості відбувається при відносній вологості повітря 60 — 65 %. Тютюн з пониженою во­логістю і перезрілий ферментують при відносній вологості повітря 70 — 75 %. Загальна тривалість ферментації при 50 °С становить 12- 14 діб.

Нині застосовують безперервний процес ферментації тютюну на спеціальних установках як в пухкому шарі, так і звичайних тю­ках та кіпах. Ознакою закінчення ферментації є поява запаху сві-жоспеченого хліба. Листки із зелених стають жовто-коричневими.

Махорку вирощують не тільки для виробництва тютюнових ви­робів, а й у виробництві хімічних препаратів. У її листі міститься З — 4 % нікотину та 6 — 8 % лимонної кислоти. З 1т махорки можна мати 40 кг нікотину, 40 — 50 кг лимонної, 4 — 6 кг яблучної та 1 - 2 кг фумарової кислот.

Махорку збирають цілими рослинами. Технічна спілість їх, за­лежно від умов вирощування, настає неодночасно. Тому їх збирають вибірково, у міру дозрівання окремих груп рослин. За 2 - 3 дні до

збирання проводять останнє пасинкування рослин і пластування стебел на корені. Цей захід сприяє накопиченню в листках нікотину та лимонної кислоти, а також прискорює пров'ялювання рослин пі­сля збирання. Зрубують (зрізують) рослини біля самої землі.

Наступна обробка махорки передбачає в'ялення, сушіння, досу­шування в паках і сортування.

В'ялять махорку у сараях, де її складають у купи («шари») за­вширшки в дві рослини листям усередину до 70 см у висоту довіль­ної довжини. Краще відбувається в'ялення при температурі в купах 30 — 35 °С. Підвищення температури всередині куп більше 40 °С і несвоєчасне їх розбирання можуть призвести до псування сировини, потемніння листків і «запарювання» махорки. За оптимальних умов пров'ялювання закінчується за 20 — 24 год. При більш тривалому в'яленні у рослинах зменшується кількість нікотину й погіршуються палильні властивості махорки.

Сушать махорку у спеціальних сушильних сараях або під наві­сами, підвішуючи гірляндами на глицях, парними пучками та ін. Глиці — це загострені дерев'яні прути (лозини) завдовжки 125 см і завтовшки 2,0 — 2,5 см. На одну глицю нанизують 10— 15 великих або 20 — 25 дрібних рослин. Нанизані глиці або пов'язані у пучки рослини махорки вішають на жердини.

Завершують сушіння при середній вологості сировини 40 % (во­логість листя близько 30 %, стебел — 45 %). Зовнішні ознаки закін­чення сушіння такі: черешки листків при згинанні зморщуються, але не ламаються; листки легко кришаться, темнішають; колір че­решка і бадилля із зеленого стає сіро-зеленим.

Висушену махорку вкладають у кіпи завширшки і заввишки 2 — 3 м. При підвищенні температури в кіпах до 40 °С сировину тре­ба охолодити, перекладаючи рослини. У кіпах махорку витримують 8—10 днів, а потім сортують. Розсортовану махорку зв'язують її ж стеблами у пучки масою 2 — 8 кг листям в один бік і відправляють на реалізацію.

Ферментацію махорки проводять переважно сезонним спосо­бом. Для цього її кладуть у штабелі (бунти) на складах, де вона збе­рігається в природних умовах (температура повітря 15 — 20 °С, від­носна вологість 75 — 80 %). Штабелі мають ширину 2 — 3 м, висоту 1,5 — 3 м, залежно від товарного сорту та вологості. При вологості 35 % в теплу погоду процес ферментації відбувається інтенсивно. Через 2 — 3 дні, коли температура в штабелі підвищиться до 45 — 50 °С, сировину перекладають. За сприятливих умов погоди і нор­мальної якості сировини ферментація махорки закінчується за 15 — 25 днів.

У процесі післязбиральної обробки махорки (в'яленні) вміст ніко­тину і лимонної кислоти в ній зменшується. Через це сировину, призначену для виробництва нікотину і лимонної кислоти, не пров'ялюють, а зразу сушать у спеціальних сараях.

Для виробництва хімічних препаратів заготовлюють нікотинове листя за спеціальною технологією.