27.2.1. Трав'яне борошно

Сировинною базою для виробництва трав'яного борошна можуть бути різні кормові культури, здатні забезпечити постійне надхо­дження достатньої кількості повноцінної сировини протягом 100 — 200 днів. У структурі витрат на виробництво трав'яного борошна на частку сировини припадає 30 — 35 %. Тому необхідно використову­вати повноцінну зелену масу з високим вмістом каротину, сирого протеїну та інших поживних речовин, а клітковини — не більше, ніж допускається технічними умовами.

Кращою сировиною є зелена маса багаторічних бобових трав (ко­нюшини, люцерни, еспарцету, буркуну) та їх суміші із злаковими травами. Гарною сировиною є однорічні бобові трави (вика, чина, горох, люпин, боби), злакові (суданська трава, сорго, райграс одно­річний), у пізній період — гичка цукрових буряків та інших корене­плодів, кормова капуста, а взимку — силос, сінаж, хвоя.

Численними дослідженнями встановлено, що бобові трави треба скошувати у фазі повної бутонізації, а злакові — не пізніше початку колосіння.

Збирання і підготовка зеленої маси до переробки — найбільш трудомісткі процеси. Трави на трав'яне борошно скошують з насту­пним пров'ялюванням і без нього. Найчастіше їх не пров'ялюють. Перевагою цього способу є те, що скошування, подрібнення на час­тинки 20 — 30 мм завдовжки і навантаження зеленої маси на транс­портні засоби поєднуються в одному технологічному процесі, чим забезпечується потоковість робіт, які можна виконувати навіть за несприятливих погодних умов при збереженні високих якостей зе­леної маси. Найголовніше, що ці якості зберігаються і в готовому кормі.

Попереднє пров'ялювання зеленої маси дає змогу підвищити продуктивність сушильних агрегатів, але при цьому в траві різко знижується вміст каротину. Причому вартість втрат каротину в 12 — 15 разів перевищує зниження прямих витрат на виробництво бо­рошна із пров'яленої зеленої маси. Через те пров'ялювати зелену масу рекомендується тільки у випадках, коли борошно призначене для годівлі великої рогатої худоби, овець, для яких вміст каротину в кормі має менше значення, ніж для свиней і птиці.

Для скошування трав з одночасним подрібненням раціонально використовують косарки-подрібнювачі КУФ-1,8, КПИ-1,4 або сило­созбиральні комбайни Е-280 та ін.

Прогресивним технологічним заходом є плющення зеленої маси таких культур, як люцерна, конюшина, кормовий люпин тощо, пе­ред подаванням їх у сушарки. Для цього використовують косарки-плющилки КПВ-3,0, Е-201 або навісну косарку КЗН-2,1, що агрега­тується з плющильною машиною ПТП-2,0. Плющильну машину можна встановлювати стаціонарно перед транспортером сушарки, щоб досягти рівномірного висихання зеленої маси і підвищити про­дуктивність сушильного агрегату на 10 — 15 %.

Останнім часом деякі підприємства для підвищення продуктив­ності сушильних агрегатів і збереження поживної цінності зеленої маси пресують її перед подачею в сушарки. Внаслідок цього воло­гість маси знижується на 8 — 10 %, а отриману від пресування ріди­ну випоюють худобі.

З метою здешевлення транспортних робіт і зменшення потреби у транспортних засобах для перевезення зеленої маси використову­ють спеціальні тракторні причепи з великим об'ємом кузова — ПСЕ-12,5, 2-ПТС-4-887А, ПСЕ-20, 2-ПТС-6 та ін. — з каркасами, обтягнутими металевою сіткою. Втрати зеленої маси при наванта­женні в необладнані транспортні засоби становлять 10 — 15 %, а у вітряну погоду 25 — 30 %. Найбільше втрачається найціннішої час­тини рослин — листя.

Висушують підготовлену зелену масу у високотемпературних (500-1000 °С) барабанних сушарках АВМ-1,5, ЛКБ-ФЕ-1,5, СБ-1,5 та ін. Незважаючи на деяку різноманітність конструкцій барабан­них сушильних агрегатів, всі вони мають однакову технологічну схему (рис. 38). Висушують попередньо подрібнену зелену масу до частинок 20 — 30 мм, розмелюють її на борошно і пакують у мішки або відправляють на безтарне зберігання чи гранулятори ОГМ-0,8, ОГМ-1,5 тощо для вироблення гранул.

Гранулювати доцільно трав'яне борошно, призначене для довго­тривалого зберігання або транспортування на далекі відстані, що на 10 — 15 % зменшує втрати каротину при зберіганні гранул, запо­бігає утворенню пилу, злежуванню і самозагорянню продукту, збіль­шує його об'ємну масу в 2,7 — 3 рази, що, у свою чергу, зменшує ви­трати, пов'язані з транспортуванням та зберіганням борошна.

Технологічний процес гранулювання трав'яного борошна на об­ладнанні ОГМ відбувається за такою схемою: трав'яне борошно по­дається вентилятором у забірник і через циклон потрапляє в бун­кер, де розпушується коловоротом для подачі з бункера в дозатор. Порціями борошно надходить у змішувач, де зволожується парою або водою до вологості 14 — 17 %, необхідної для гранулювання, і перемішується.

Гранулювання відбувається у пресі. Борошно потрапляє між ма­трицею і ролерами (валками), що обертаються, і під великим тиском продавлюється через радіальні отвори матриці, набуваючи форми циліндриків діаметром, що дорівнює діаметру отворів матриці, і до­вжиною приблизно 2 — 2,5 діаметра.

Після пресування гранули мають високу температуру (80 -90 °С), порівняно високу вологість (14— 17 %), недостатню міцність. В охолоджувальній колонці вони продуваються повітряним пото­ком, який створюється циклоном охолоджувача. При цьому знижу­ються температура і вологість гранул, підвищується їх міцність. Ра­зом з потоком повітря із охолоджувальної колонки до циклона

транспортуються борошно і крихти гранул, що не згранулювалися. Охолоджені гранули рівномірно випускаються спеціальним при­строєм на сортування, де на вібраційній очистці від них відокрем­люються крупні крихти, які затарюються окремо. Борошняний пил подається на повторне гранулювання.

Каротин (провітамін А), заради якого і виробляється трав'яне борошно, під дією кисню повітря піддається різним хімічним змі­нам, іноді навіть шкідливим.

Відомо багато антиокислювачів та інших речовин, які стабілі­зують каротин у трав'яному борошні. Кращі результати були отримані при використанні сантохіну і дилудіну.

Сантохін — злегка масляниста прозора або бурувата рідина із специфічним запахом. Перед внесенням у борошно його розчи­няють в етиловому, ізобутиловому та інших спиртах у співвідно­шенні 1 : 1. У трав'яне борошно сантохін вносять у кількості 0,02 % до маси продукту. Цю невелику кількість сантохіну краще вносити з наповнювачем — мелясою (10 %) або жиром (2-3 %). Якщо пре­парат вносять без наповнювача, розчинник беруть у співвідно­шенні 1 : 10.

У процесі стабілізації дрібні фракції борошна, найбільш багаті на каротин, зв'язуються часточками меляси або жиру, завдяки чому скорочуються його втрати і на 3 — 5 % підвищується вміст каротину в кормі. Зменшується пилоутворення, поліпшуються умови праці обслуговуючого персоналу. На 20 — 25 % збільшується насипна маса стабілізованого сантохіном з жиром борошна, що забезпечує еконо­мію мішкотари та складських приміщень.

Додавання сантохіну у трав'яне борошно економічно вигідне, оскільки, незначно збільшуючи його вартість, зменшує втрати каро­тину під час зберігання. Численні досліди показали, що у трав'яному борошні, обробленому сантохіном, який розчиняється в різних розчинниках, через 9—10 міс зберігання містилося 63 — 80 % каротину, а без обробки — лише 20 - 30 %.

Розчин сантохіну можна додавати до трав'яного борошна різни­ми способами. Якщо кінцевим продуктом є розсипне трав'яне боро­шно, то розчин можна вводити за допомогою форсунки в циклон су­хої маси або трубу, що з'єднує сушильний барабан з цим циклоном. Подавати і розпилювати розчин можна за допомогою стисненого повітря або шестеренчастого насоса.

Якщо кінцевим продуктом має бути гранульоване борошно, то внесення антиокислювачів можна поєднати із зволоженням трав'яного борошна у змішувачі преса. Для цього застосовують спе­ціальні пристрої.

Трав'яне борошно виготовляють у літньо-осінній період, а вико­ристовують в основному в зимовий. З моменту його виробництва до використання минає 8 — 10, а то і всі 12 міс. За цей час при не­дотриманні умов зберігання втрачається більшість (60 - 80 %) каро­тину.

Активність цього процесу значною мірою залежить від темпера­тури самого борошна і навколишнього повітря, вологості борошна, кількості повітря, що залишилось у борошні, наявності світла, вміс­ту каротину на початку зберігання та ін. Знаючи вплив цих факто­рів, можна створити певні умови зберігання, зменшивши втрати каротину в трав'яному борошні.

Здебільшого трав'яне борошно зберігають у паперових мішках. При цьому, залежно від умов зберігання, протягом 6 міс втрачаєть­ся 50 — 75 % каротину від початкового його вмісту в трав'яному бо­рошні. Затарене у мішки борошно зберігають у штабелях згідно з вимогами певних інструкцій.

Приміщення для довгострокового зберігання трав'яного борошна має бути темним, достатньо сухим (відносна вологість повітря 65 - 75 %).

Зберігають трав'яне борошно також у бетонованих траншеях. Температура в них більш постійна і звичайно не перевищує 15 °С, що сприяє кращій збереженості каротину. Крім того, при цьому способі зберігання не потрібна тара. Траншеї для трав'яного боро­шна споруджують на підвищених місцях, щоб запобігти проник­ненню в них ґрунтових вод, а для захисту від атмосферних опадів над ними роблять навіси.

Досвід багатьох господарств і науково-дослідних установ пока­зав, що в таких сховищах у борошні вологістю 12 % за 10 — 12 міс зберігалося близько 80 % початкового вмісту каротину. Однак піс­ля відкриття траншей при вільному доступі повітря каротин в бо­рошні швидко розкладається. Тому траншеї поділяють на засіки з таким розрахунком, щоб з кожної з них борошно використовувало­ся протягом 7—10 днів. Стіни засіків штукатурять цементним роз­чином і покривають поліетиленовою плівкою.

Розроблено серію вітчизняних типових проектів складів силосно­го типу різної місткості для гранульованих кормів з механізованим їх завантаженням і розвантаженням. У силосах встановлюють дат­чики рівня продукту і здійснюється дистанційний контроль за тем­пературою.

У багатьох господарствах для зберігання гранульованого трав'яного борошна використовують герметичні сталеві силоси, у яких забезпечується висока збереженість каротину завдяки застосуванню інертних газів, зокрема газової суміші, що складається з 86 % азоту, 13 % вуглекислого газу і не більш як 1 % кисню. Витрати га­зу — 0,06 м3 на 1 т. Стан повітря в силосах аналізують через кожні два дні.