Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

27.3.1. Біохімічні основи консервування

Силосування — простий і надійний спосіб консервування і збе­рігання трав'янистих соковитих кормів: зеленої маси культур (куку­рудзи, соняшнику, сорго, суданської трави, однорічних бобово-злакових сумішей та ін.), коренебульбоплодів, кормових баштанних культур. Порівняно з іншими способами заготівлі кормів силосу­вання не залежить від погодних умов.

В основі консервування кормів силосуванням лежить процес мо­лочнокислого бродіння. Для свого живлення молочнокислі бактерії використовують цукор рослин, перетворюючи його переважно на молочну кислоту з частковим виділенням оцтової кислоти і вуглеки­слого газу. Оптимальний рівень кислотності корму, що забезпечує його збереженість, — рН = 4,2 — 4,3.

Технологія силосування полягає у створенні сприятливих умов для розвитку молочнокислих бактерій і стримуванні життєдіяльно­сті гнильних та маслянокислих бактерій, плісеневих грибів, дріж­джових клітин та іншої небажаної мікрофлори, що знаходиться на поверхні рослин.

Заслуга в розробці наукових основ силосування кормів належить вітчизняному вченому О. О. Зубриліну. Знаючи, що з молекули цук­ру утворюється дві молекули молочної кислоти, він установив, скі­льки цукру має бути в сировині, що силосується, аби вона нормаль­но законсервувалась. Ця наукова розробка вченого дістала назву «теорія цукрового мінімуму». Термін «цукровий мінімум» означає такий вміст цукру в зеленій масі, необхідний для накопичення ор­ганічних кислот у кількості, що забезпечує підкислення корму до рН = 4,0 — 4,2. За цією теорією і результатами наступних досліджень було встановлено, що успіх консервування рослин залежить від їх здатності до силосування — сприятливого співвідношення в них цукру і буферної місткості, зумовленої наявністю азотистих речо­вин, лужних солей, органічних кислот. За цими ознаками розріз­няють рослини, які легко силосуються, важко силосуються і не си­лосуються.

До рослин, що легко силосуються, належать рослини, цукровий мінімум яких повністю забезпечується фактичним вмістом цукру.

Це зелена маса кукурудзи та її качанів у фазі молочної, молочно-воскової і воскової стиглості зерна, сорго, соняшнику, топінамбуру та ін.

У рослин, що важко силосуються, фактичний вміст цукру мен­ший за необхідний мінімум, але наближається до нього. Це карто­плиння, мальва, осока, очерет у фазі цвітіння, лучні й пасовищні бобові трави у фазу бутонізації, отава конюшини тощо.

Рослини, що не силосуються, не забезпечені цукром (люцерна, середела, соя, кропива, лобода і багато інших дикорослих трав).

Додатковою ознакою, за якою можна визначити здатність рослин до силосування, є співвідношення у зеленій масі цукру і протеїну. Зелена маса з цукрово-протеїновим відношенням більше 0,7 сило­сується добре, 0,5-0,7 — погано, а менше 0,5 — не силосується взагалі.

Сінажування. Зелена маса багатьох рано зібраних трав непри­датна для приготування силосу. Через низький вміст у них водороз­чинних вуглеводів і високий вміст білків, мінеральних речовин та особливо води якість силосу з них низька: високий вміст масляної кислоти, неприємний запах продуктів розкладання білків. Але пров'ялений до вологості 50 — 55 % і завантажений у герметичні си­лосні споруди, він добре зберігається, незважаючи на те, що в ньому утворюється молочна кислота, яка підкислює корм до рН = 4,2.

Такий спосіб консервування трав з пониженою вологістю, на від­міну від звичайного силосування, називається самоконсервуванням, або сінажуванням. Щоб сінаж був високоякісним, трави необхідно пров'ялити до вологості: бобові 45 - 55 %, злакові 40 - 50 %.

Хімічне консервування. Слід зазначити, що штучне сушіння, силосування й сінажування не завжди забезпечують повну збере­женість поживних речовин і високу якість кормів. Тому в останні роки в багатьох країнах світу широко використовується консерву­вання кормів за допомогою хімічних препаратів, що дає змогу знач­но зменшити втрати поживних речовин та енергетичні затрати на зберігання кормів. При хімічному консервуванні втрати у 2 — 3 тази нижчі, ніж при силосуванні, і в 5 — 7 разів, ніж при сушінні.

Ще недавно хімічне консервування рекомендувалось для силосу­вання зеленої маси, бідної на цукор. Вважалося, що сировина, що містить цукор, може зберігатись і без консервантів. При цьому не враховувалося, що навіть у заквашеному кормі з рН = 4,0 - 4,2 за­лишається ще значна кількість цукру (до 70 %), витрачання якого триває до рН 4,0 і навіть нижче. В готовому силосі цукру дуже мало. Отже, для збереження найбільшої кількості поживних і біологічно активних речовин у кормовій масі будь-якого хімічного складу (навіть багатій на цукор) та будь-якої вологості її доцільно консервува­ти із застосуванням хімічних речовин.

На сьогоднішній день досліджено (випробувано) понад 1500 різ­них хімічних сполук-консервантів, однак поки що жодна з них не задовольняє всі технологічні, біологічні, екологічні та економічні вимоги до них. Найбільший практичний інтерес як консерванти зелених кормів викликають мурашина, бензойна та пропіонова ни­зькомолекулярні органічні кислоти, препарат КНМК (35 % мура­шиної, 30 % оцтової, 10 % пропіонової і 8 % масляної кислот), натрію піросульфіт, натрію нітрит, формалін, карбамід, вуглеамонійні солі тощо. Норми і способи внесення тих чи інших препаратів для кон­сервування зазначаються у відповідних інструкціях та рекомен­даціях.