Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

27.3.2. Фактори впливу на процеси консервування зелених кормів

Високоякісні консервовані корми можна мати, додержуючи від­повідних строків збирання рослин, допустимої вологості, ступеня подрібнення й ущільнення, ізоляції сировини від доступу повітря, температури.

Строки збирання рослин. Для консервування зелену масу треба збирати у фазі вегетації, коли вона містить максимальну кі­лькість поживних речовин з розрахунку на одиницю площі і є тех­нологічно високоякісною. Як раннє, так і пізнє збирання пов'язане з недобором поживних речовин, різким погіршенням якості зеленої маси і зниженням її поживної цінності.

Максимальний вихід поживних речовин і високоякісний силос одержують з кукурудзи і сорго, зібраних у фазі молочно-воскової стиглості зерна; вико- і горохо-вівсяних сумішей — у фазі воскової стиглості зерна у двох-трьох нижніх ярусах бобів; з люпину — у фазі блискучих бобиків; сої — при побурінні нижніх бобів. Вологість цих культур у міру дозрівання знижується до 70 — 60 %, а вихід пожив­них речовин сягає максимуму. Соняшник на корм треба збирати у фазі цвітіння; суданську траву — у фазі викидання волотей; багато­річні злакові трави — у фазі виходу в трубку, але не пізніше почат­ку колосіння; бобові — у фазі бутонізації.

Вологість і ступінь подрібнення зеленої маси мають важ­ливе значення для приготування доброякісного консервованого ко­рму, особливо силосу. При силосуванні занадто вологої зеленої маси (вологість понад 75 %) внаслідок витікання соку спостерігаються великі втрати цукру, органічних кислот, азотовмісних речовин, мінеральних солей, каротину й хлорофілу, а при хімічному консерву­ванні — збільшуються витрати консервантів.

Оптимальною вологістю силосної маси потрібно вважати 65 — 75 %. Силосування рослин (насамперед кукурудзи) високої вологості (80 % і більше) у чистому вигляді недопустиме. Простим і надійним способом зниження вологості силосної маси є додавання до неї со­ломи (10 — 15 %). При цьому довжина частинок січки рослин має бути 5 — 8 см.

Оскільки, особливе значення має вологість вихідної сировини при заготівлі сінажу, то для отримання якісного сінажу бобові трави повинні бути пров'ялені до 45 — 55, а злакові — 40 — 55 % вологості.

Ізоляція сировини від доступу повітря — обов'язкова умова успішного збереження консервованого корму, оскільки без доступу повітря припиняється життєдіяльність і рослин, і аеробної мікро­флори.

Свіжоскошена зелена маса, завантажена в герметично закриту місткість, спочатку продовжує дихати, поглинаючи кисень, що за­лишився, і виділяючи вуглекислий газ. Потім настає період анаеро­бного дихання, коли використовується кисень органічних сполук і виділяється вуглекислий газ.

З газоутворенням пов'язана і мікробіологічна діяльність. Протя­гом 5 — 6 год після закладання зеленої маси у сховище практично весь кисень витрачається, а через 10 —21 год не залишається навіть його слідів. Основними компонентами газу, що заповнює простір (шпарини) між частинками зеленої маси, закладеної на консерву­вання, стають вуглекислий газ і азот, що залишаються після вико­ристання кисню. Заповнюючи весь простір, новостворений газ за­важає проникненню у сховище свіжих порцій повітря. Однак тиск газів всередині і навколо сховища змінюється залежно від темпера­тури. Таким чином, у сховищі створюється то надмірний, то зниже­ний тиск порівняно з тиском навколишнього повітря. Якщо тиск у сховищі вирівнювати за рахунок атмосферного повітря, то концент­рація вуглекислого газу знизиться, а кисень, що потрапить у масу корму, стимулюватиме відновлення у ній мікробіологічних аеро­бних процесів. Температура в кормі для цього цілком сприятлива, якщо, звичайно, він не промерз.

Ущільнення зеленої маси при консервуванні — один із захо­дів регулювання температурного і газового режиму в кормі. При вологості 70 — 75 % ступінь ущільнення мало позначається на стані силосованої маси. При більшій вологості виділяється вільна вода, яка заповнює шпарини, перешкоджаючи проникненню в них вугле­кислого газу, який має антимікробні властивості. Крім того, разом із соком втрачаються поживні речовини, утворюється надлишок моло­чної і оцтової кислот, накопичуються продукти глибокого розпаду білків і масляна кислота.

Значення температури. Мікроорганізми, що розвиваються під час силосування, належать до групи мезофілів, оптимальний розвиток яких спостерігається при температурі 25 - 36 °С. Однак молочнокислі бактерії більш витривалі щодо підвищеної темпера­тури, ніж інші факультативні та аблігатні анаероби. Недопусти­мість зігрівання силосованої маси до температури вище 37 — 39 °С — одна із найважливіших умов отримання високоякісного корму. Внаслідок надмірного самозігрівання навіть найкраща, своєчасно зібрана зелена маса рослин з перетравністю органічних речовин 80 — 85 % стає поганим кормом з низькою перетравністю, особливо білка, і повністю втрачає каротин.

Якість консервованих кормів залежить від типу сховищ. Доведено, наприклад, що втрати сухої речовини при силосуванні в герметичних баштах не перевищують 10 %, у звичайних (не-герметичних) 15 — 17, у капітальних бетонованих траншеях 20 — 22, а в необлицьованих наземних спорудах — 30 % і більше. Траншеї доцільно використовувати при заготівлі великих кількостей кормів і у стислі строки.

Траншеї можуть бути наземними, напівзаглибленими й заглиб­леними. Для зменшення втрат і механізації робіт влаштовують траншеї з облицьованими стінами і твердою основою. Бокові стіни роблять з нахилом зовні для силосу 10 - 14°, для сінажу 8 - 12°, що сприяє гарному трамбуванню, самоущільненню маси і полегшує за­стосування засобів механізації. Дно траншеї повинно мати нахил до 2,0° до одного з торців у бік вивантаження корму. Це запобігає під­тіканню води під корм при його вибиранні. Дно траншеї має бути вище рівня ґрунтових вод не менше як на 0,5 — 0,7 м.

Для підвищення вітронепроникності зовнішні боки стін покри­вають розчином бітуму у бензині (бітум марки БН-Ш 25 %, бензин 70 - 75 %) або двічі промащують гарячим бітумом (при 160 - 180 °С). У багатьох зонах нашої країни найбільш придатні за зручністю екс­плуатації наземні траншеї (рис. 39). У них зберігається висока якість корму, не потрібна спеціальна дренажна система для відве­дення дощових і талих вод, є можливість механізувати завантажен­ня і вибирання корму. Щоб корм не промерзав, наземні траншеї об­валовують землею.


Рис. 39. Схема наземної силосної траншеї

Башти — більш дорогі споруди, ніж траншеї. Їх використовують при заготівлі менших обсягів корму і закладанні найбільш цінних, наприклад, бобових культур. У світовій практиці будують башти різних розмірів і конструкцій, з різних матеріалів — дерев'яні, цег­ляні, залізобетонні, металеві, герметичні та негерметичні.

У нашій країні поширені сінажні (силосні) башти БС-9,15 (рис. 40), що монтуються з бетонних блоків, стягнутих металевими стяж­ками. Висота башти з куполом становить 29 м, місткість — 1600 м3. У стовбурі башти 31 люк для розвантаження корму. До комплекту башти входять: пневматичний конвеєр-завантажувач ТЗБ-30, роз-подільник-розвантажувач корму РРС-Ф-50-6 або розподільник маси РМБ-9,15 і розвантажувач корму РБВ-6, конвеєр кормів ступінчас­тий ТКС-6.

Для забезпечення герметичності башти стики між блоками з внутрішнього боку затирають цементним розчином, а потім штука­турять по всій поверхні шаром розчину 5 мм. Внутрішню поверхню башти для захисту від корозії, зумовленої рослинним соком, покри­вають епоксидно-терпеновим компаундом.

Ізоляція корму від доступу повітря — найважливіша умова за­безпечення його високої якості з найменшими втратами. Як уже за­значалося, у погано вкритій масі відбувається процес аерації, за якого повітря проникає в корм на глибину до 2 м, що призводить до розвитку термогенезу, який супроводжується різким підвищенням

 

Рис. 40. Схема будови сінаж­ної башти БС-9,15:

1 — конвеєр; 2 — кабель; 3 — ви­вантажувальна шахта; 4 — роз­вантажувач; 5 — вивантажуваль­не вікно; 6 — розподілювач; 7 — тринога; 8 — купол; 9 — дефлек­тор; 10 — блок бетонний; 11 — за­вантажувальна труба; 12— стер­жень башти; 13 — пульт керуван­ня; 14 — рубильник; 15 — зазем­люючий контур; 16—лебідка

температури у консерво­ваній масі (до 60 °С і бі­льше). При цьому легко-перетравні азотовмісні ре­човини взаємодіють з вуг­леводами (гексоз та пен­тоз), внаслідок чого утво­рюються складні непере-травні сполуки — мелано-їдини, які надають корму темно-коричневого або бу­рого забарвлення, а фур­фурол, оксиметилфурфу-рол та ізовалеріановий альдегід — ароматичного запаху свіжого житнього хліба. Такий корм добре поїдають тварини, але він не має значної кормової цінності, бо містить дуже мало перетравного білка і каротину. Це один із при­кладів явної невідповідності поживної цінності консервованого кор­му його органолептичним властивостям. Перетравність протеїну в такому кормі знижується в 5 — 6 разів, причому повністю окислюєть­ся каротин. Проникле в консервовану масу повітря зумовлює розви­ток у ній плісені і гниття.

У сховищах траншейного типу законсервовану зелену масу краще вкривати полімерними плівками, а якщо їх немає, — зво­ложеною солом'яною січкою або землею. Суху неподрібнену солому не слід використовувати як накриття, бо вона пропускає повітря і корм під нею псується. Її доцільно застосовувати як утеплю­вальний матеріал, укладаючи поверх плівки шаром 50 — 60 см. Кращими є поліетиленові плівки завтовшки 0,15 — 0,2 мм. Плівку склеюють в одне полотнище, ширина якого на 1,5 — 2м більша за перекидку і на 4 — 6 м довша за довжину сховища. На 1 т закла­деної у сховище маси потрібно близько 100 г плівки. Починають накривати з торця траншеї. Плівку розмотують, ретельно роз­рівнюють, легенько натягують, а зверху притискають шаром землі 5 — 6 см.

У баштах законсервовану масу також краще накривати полімер­ними плівками, а при їх відсутності — папером, просмоленим біту­мом, у крайньому разі — зволоженою солом'яною січкою шаром 10 - 20 см.