Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

28. Іван Олексійович Бунін (1870 – 1953)

   Іван Олексійович Бунін — поет і прозаїк, тричі лауреат Пушкінської премії Академії наук (уперше – за збірник віршів "Листопад", 1901 р.). У 1933 році першим з російських письменників відзначений Нобелівською премією. "Архаїст — новатор", часто званий останнім російським письменником-класиком, І. Бунін став першим російським поетом і прозаїком ХХ століття. У оповіданнях і повістях він показав (часом з ностальгічним настроєм) збідніння дворянських садиб ("Антоновские яблоки", 1900 р.),  жорстокий вигляд села ("Деревня", 1910 р., "Суходол", 1911 р.), згубне забуття моральних основ життя ("Господин из Сан-Франциско", 1915 р.). Різке неприйняття Жовтневої революції відбито в щоденниковій книзі "Окаянные дни" (1925 р.). В автобіографічному романі "Жизнь Арсеньева" (1930 р.) —  відтворення минулого Росії, дитинства і юності письменника. Трагічність людського існування — лейтмотив новел про кохання ("Митина любовь", 1925 р.; книга "Темные аллеи", 1943 р.). Перекладач віршів Т. Шевченка, "Песни о Гайавате" Г. Лонгфелло (1896 р.).

 

Теми й образи лірики Буніна. Тема краси природи. У нескінченному круговороті часу, у радісному відновленні природи І. Бунін черпає барви для своїх віршів. Улюблена пора року — рання осінь. Пейзажі відрізняються конкретністю і точністю, глибоким знанням навколишнього світу. Утверджується вічність природи як джерела гармонії, краси і любові (поема "Листопад", "Густой, зеленый ельник у дороги", "Степь"). Тема рідної природи тісно переплітається з образом Батьківщини.

Тема батьківщини. Ставлення до Росії в Буніна неоднозначне: у ранній ліриці з нею пов'язане елегійне прощання з помісним життям російського дворянства, поетизація садибного побуту і станових традицій ("Дедушка в молодости", "Родина"). Поет мужньо говорить про рідну країну, злиденну, голодну, милу. До теми батьківщини, зображення краси російської природи він  звертається й в еміграції. У пізніх віршах звучить біль і туга за Росією, непоправна її втрата.

Мотиви смерті, самітності в ліриці І. Бунина стають предметом філософського узагальнення ("Как хороша, как одинока жизнь", "Настанет день — исчезну я"). Мотив смерті поєднується з загостреним почуттям життя, оскільки звільнення від страху смерті поет бачить у спроможності злитися з природою, відчути зв'язок століть.

Тема культури розширює діапазон бунінської лірики. Наслідуючи пушкінську традицію, прагнучи вловити "вічні" закони розвитку цивілізацій і передати індивідуальний вигляд далеких епох, він воскрешає образи древнього Сходу, античної Греції, раннього християнства ("Каин", "Эсхил", "Магомет в изгнании", "Гефсиманский сад"). Особливе місце займає українська тема. У 1900 році І. Бунін перевів початок "Заповiту" і "Закувала зозуленька" Т. Шевченка, який назавжди залишився для нього "найталановитішим і найблагорозумнішим серед людей". Бунін захоплювався поезією Кобзаря, її високою художністю, особливо відзначаючи простоту і ліризм.

Тема кохання в ліриці І. Буніна відображає новий погляд на світ і долю людини – погляд вільний від ілюзій, точний і твердий. Вона трагедійна, у ній і виклик, і протест проти недосконалості світу в самих його основах. Це виявляється у образі ліричного героя, далекого від прекраснодушності і захопленості, який уникає будь якого позерства ("Одиночество", "И ветер, и дождик, и мгла").

"Господин из Сан-Франциско" (1915). Тема твору. На прикладі долі пана із Сан-Франциско показане безцільно прожите життя, зовні респектабельне, внутрішньо порожнє і незначне. Однак це верхній шар твору. Розповідь про крах "хазяїна життя" переростає в міркування про складну взаємодію в людському житті соціального і природного світу, про  його велич і непідвладність людській волі, про непізнаваність вічності і таємниць буття. За жанром оповідання тяжіє до притчі.

Сюжетна організація твору. Багатий американець — імені його ніхто не запам’ятав, який до 58 років існував, кінець кінцем приступає до життя. Він улаштовує для себе і сім’ї дворічну розкішну подорож. Для цього був обраний знаменитий пароплав "Атлантида", свого роду модель людського суспільства з нижчими поверхами для робітників і верхніми — для багатих людей.

Експозицію складає детальний опис маршруту подорожі, костюмів, плотських радощів, розваг пана із Сан-Франциско й інших багатих пасажирів. Непорушний порядок, у якому все продумано до дрібниць, вводить у розповідь мотив штучності, автоматизму цивілізованого існування. Але, незважаючи на впевненість у непорушності заведеного порядку, весь твір пронизаний передчуттям катастрофи, символом якої є океан. Чудово продуманий план, у якому немає місця випадкам, починає руйнуватися. Невдоволення мільйонера, яке зростає, і нездійсненність його чекань відповідає зав'язці і розвитку дії. У пошуках сонця пан відправляється з Неаполя на Капрі. Автор знову надзвичайно докладно, немов бажаючи віддалити трагічну хвилину, описує переїзд, панораму острова, повідомляє деталі готельного сервісу, одягу мільйонера, що готується до обіду. І знову нагнітається атмосфера туги, страшної самітності, передчуття катастрофи. Вона створюється за допомогою авторського погляду, котрий виражається в символічних образах, підтексті, в описі неясних містичних імпульсів у свідомості персонажів. Особливе місце займає деталь: автор з іронією перелічує елементи одягу мільйонера, що готується до обіду, "точно к венцу". Серед них найзначніша подробиця — боротьба старого пана із шийною запонкою, що позбавила його останніх сил, а також звукова деталь — що загуділа, "точно в языческом храме второй гонг". Вона створює враження урочистості і начебто готує до кульмінаційної сцени.

Кульмінація оповідання – раптова смерть пана із Сан-Франциско саме в той момент, коли він особливо гостро жадає задоволень. Упевненою ходою "володаря життя", він йде назустріч долі. Розв'язка  цілком передбачена: тіло багатого небіжчика в чорному трюмі корабля "Атлантида" відправляється додому. Вульгарний американець уперше викликає жаль. Автор показує загальне лицемірство, глузливе ставлення до чужої трагедії як з боку багатих, так і простих людей (покоївки, лакей Луїджи).

Особливості композиції. Оповідання побудоване за принципом кільцевої композиції. У фіналі все начебто повторюється, але стає більш значним мотив крихкості і нікчемності людського життя, що подібне шкаралупці корабля на штормовій хвилі океану. Пароплав "Атлантида" повертається до Америки, на ньому, як і раніше, панує істерична веселість, так само томно кружляє в танці "закохана" пара, безтурботні самовпевнені пасажири. У завиванні хуртовини вони не чують "похоронной мессы", не бачать "траурного от серебристой пены,", величезного "как утес", Диявола, що стежить за кораблем. Вони навіть не знають, що в трюмі ховають труп, а закохана пара найнята за гроші. Усе в цьому світі ілюзія: і слава, і кохання, і багатство. беснующегося океана

Образи-символи: символічна назва корабля – "Атлантида" (напівлегендарний острів, що опустився на дно океана); океану, що символізує світ як безодню, вир; "дрянной пароходишко", що перевозив мільйонера на Капрі і назад, асоціюється з човном Харона як "засобом" переходу до іншого світу; чорнота острова з червоними вогниками — нагадування про пекло.