29. Політико-правове вчення марксизму
Марксизм виник у 40-х роках XIX ст. Карл Маркс та Фрідріх Енґелс, аналізуючи існуючий суспільний лад, його суперечності та недоліки, прагнули з'ясувати умови і вказати шляхи реального визволення трудящих мас від будь-якої експлуатації, від усіх форм соціального гноблення і нерівності. Вони поставили перед собою завдання накреслити контури ладу, який зможе усунути відчуженість трудівника від власності та влади, найбільш раціонально організує суспільне життя, створить умови для всебічного і гармонійного розвитку особистості. Увага найперше і головно до зазначених проблем зумовлювала звернення до питань держави, права, законодавства, політики. В результаті постала марксистська історико-матеріалістична концепція держави і права.
Специфіка марксистського підходу до вивчення держави і права полягає, насамперед, у тому, що аналіз явищ політичного та правового життя проводився, у першу чергу, як органічних складових частин класової суспільно-історичної формації, відмовляючись від того, щоб вбачати у політико-юридичних інститутах феномени релігійного, психологічного, етнічного, етичного порядку. Цей підхід базується на ідеї залежності держави і права передусім від рівня суспільного розподілу праці, класової структури і співвідношення класових сил у державі.
Учення марксизму певною мірою є спільним доробком К.Маркса та Ф.Енґелса, принаймні, програмний твір марксизму "Маніфест комуністичної партії" вони створили разом. Це дає підставу аналізувати їхню творчість як цілісне вчення.
Карл Маркс (Marx), 1818-1883 - автор праць: "Капітал" (перший том - 1864р.; другий і третій том - пізніше), "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта", "Громадянська війна у Франції", "Критика Готської програми". Фрідріх Енґелс (Engels), 1820-1895 - автор праць: "Становище робітничого класу в Англії", "Анти-Дюрінг", "Роль насильства в історії", "Про розклад феодалізму і виникнення національних держав", "Походження сім'ї, приватної власності і держави", "Розвиток соціалізму від утопії до науки".
Спільно ними написані: "Маніфест комуністичної партії", "Святе сімейство, або критика німецької критичної критики", "Німецька ідеологія".
"Маніфест комуністичної партії" написаний в грудні 1847 - січні 1848 рр. і вперше надрукований окремим виданням у Лондоні 1848 р. англійською, французькою, німецькою, італійською, фламандською і датською мовами. В цій праці викладено основи марксизму, дано аналіз тогочасного суспільства і його проблем та вказані напрями вирішення цих проблем.
Аналізуючи минуле людства, автори "Маніфесту" писали: "Історія всіх суспільств, що існували до цього часу, була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і пригноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного, вели невпинну - то приховану, то явну боротьбу, - яка завжди закінчувалася революційною перебудовою всього суспільства або загальною загибеллю класів, що вели між собою боротьбу". І, характеризуючи сучасне їм суспільство, вони продовжують: "Сучасне буржуазне суспільство, яке вийшло з надр загиблого феодального суспільства, не знищило класових суперечностей. Воно тільки поставило нові класи, нові умови гноблення і нові форми боротьби на місце старих. Проте наша епоха - епоха буржуазії - відзначається тим, що вона спростила класові суперечності: суспільство все більше і більше розколюється на два великі ворожі табори, на два великі класи, які стоять один проти одного, - буржуазію і пролетаріат". З уваги на це автори стверджують, що "сучасна державна влада - це тільки комітет, який управляє загальними справами всього класу буржуазії". А буржуазію, незважаючи на свою приналежність до неї, К.Маркс і Ф.Енґелс зневажали і характеризували дуже гостро, підкреслюючи, зокрема, що "особисту гідність людини перетворила вона (буржуазія - Т.А.) в мінову вартість і поставила на місце незліченних дарованих і набутих свобод одну безсовісну свободу торгівлі. Словом, експлуатацію, прикриту релігійними і політичними ілюзіями, вона замінила експлуатацією відкритою, безсоромною, прямою, черствою. Буржуазія позбавила священного ореолу всі роди діяльності, які до того часу вважалися почесними і на які дивилися з побожним трепетом. Лікаря, юриста, священика, поета, людину науки вона перетворила у своїх платних найманих працівників. Буржуазія зірвала з сімейних стосунків їхній зворушливо сентиментальний покров і звела їх до чисто грошових стосунків". Наскільки реакційною є буржуазія, настільки ж прогресивним і передовим класом є пролетаріат, який "являє собою дійсно революційний клас". Щоб обгрунтувати принаймні власну роль у робітничому русі, автори "Маніфесту" зазначають, що "у періоди, коли класова боротьба наближається до розв'язки, процес розкладу всередині пануючого класу, всередині всього старого суспільства набирає такого бурхливого, такого різкого характеру, що невелика частина пануючого класу відрікається від нього і приєднується до революційного класу, якому належить майбутнє. Ось чому, як раніше частина дворянства переходила до буржуазії, так тепер частина буржуазії переходить до пролетаріату, а саме: частина буржуа-ідеологів, які піднеслися до теоретичного розуміння всього ходу історичного руху". Далі, характеризуючи пролетаріат, Маркс і Енґелс підкреслювали принципову відмінність між пролетарієм та іншими класами суспільства, зазначаючи, зокрема, що "у пролетаря нема власності; його стосунки з дружиною і дітьми не мають уже нічого спільного (виділено автором - Т.А.) з буржуазними сімейними стосунками; сучасна промислова праця... стерла з нього всякий національний характер. Закони, мораль, релігія - все це для нього не більш як буржуазні пересуди, за якими ховаються буржуазні інтереси" і тому "у пролетарів нема нічого свого, що треба було б їм оберігати, вони повинні зруйнувати все, що досі оберігало і забезпечувало приватну власність".
Уже в "Маніфесті комуністичної партії" підкреслено принципову відмінність між комунізмом та іншими течіями та напрямками суспільно-політичної думки, які обгрунтовували чи ставили собі за мету захист інтересів трудящих або усунення соціальної несправедливості. Ключовим у цьому аспекті є національне питання. Комуністи завжди засадничо вороже ставилися до національних проблем, національних потреб і, як зазначено в "Маніфесті", "в боротьбі пролетарів різних націй вони виділяють і відстоюють спільні, незалежні від національності інтереси всього пролетаріату". Більше того, на думку творців марксизму, "робітники не мають вітчизни". Разом з тим автори "Маніфесту" були переконані, що "комуністи на практиці є найрішучіша частина робітничих партій усіх країн, яка завжди спонукає до руху вперед, а у теоретичному аспекті вони мають перед рештою маси пролетаріату ту перевагу, що розуміють умови, хід і загальні результати пролетарського руху".
Важливим елементом марксистського вчення є так зване матеріалістичне розуміння історії, суть якого полягає у залежності суспільної свідомості від суспільного буття. Маркс пише: "У суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, від їхньої волі незалежні, відносини - виробничі відносини, які відповідають певному ступеневі розвитку їхніх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична й політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість. На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами або - що є тільки юридичним виразом цього - з відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їхні пута. Тоді настає епоха соціальної революції. Із зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові... В загальних рисах азіатський, античний, феодальний і сучасний - буржуазний - способи виробництва можна визначити, як прогресивні епохи економічної суспільної формації". Визнаючи економічні відносини визначальними у розвитку суспільства, основоположники марксизму підкреслювали, що основним завданням комуністів є знищення старих відносин власності, тобто "знищення приватної власності". Власне на цих засадах базується і марксистське розуміння суті і ролі права. Звертаючись до можливих опонентів такого підходу, автори "Маніфесту" зазначають: "Не сперечайтеся з нами, оцінюючи при цьому скасування приватної власності з точки зору ваших буржуазних уявлень про свободу, освіту, право і т.д. Ваші ідеї самі є продукт буржуазних виробничих відносин і буржуазних відносин власності, так само, як ваше право є лише піднесена до закону воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу".
Щодо шляхів подальшого суспільного розвитку, то, на думку творців марксизму, наступним етапом повинна стати пролетарська революція, результатом якої стане "перетворення пролетаріату у пануючий клас, завоювання демократії". А далі "пролетаріат використає своє політичне панування для того, щоб вирвати у буржуазії, крок за кроком, увесь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках держави, тобто пролетаріату, організованого як пануючий клас". Творці марксизму зазначали, що "це може, звичайно, відбутися спочатку лише за допомогою деспотичного втручання у право власності і в буржуазні виробничі відносини, тобто за допомогою заходів, які економічно здаються недостатніми і неспроможними, але які в ході руху переростають самих себе і неминучі як засіб для перевороту в усьому способі виробництва." До таких заходів належать: "1) Експропріація земельної власності і повернення земельної ренти на покриття державних видатків. 2) Високий прогресивний податок. 3) Скасування права спадкування. 4) Конфіскація майна всіх емігрантів та заколотників. 5) Централізація кредиту в руках держави через національний банк з державним капіталом і з виключною монополією. 6) Централізація всього транспорту в руках держави. 7) Збільшення числа державних фабрик, знарядь виробництва, розчистка під оранку і поліпшення земель за загальним планом. 8) Однакова обов'язковість праці для всіх, утворення промислових армій, особливо для землеробства. 9) Поєднання землеробства з промисловістю, сприяння поступовому усуненню відмінностей між містом і селом. 10) Громадське і безплатне виховання всіх дітей. Усунення фабричної праці дітей в її сучасних формах. Поєднання виховання з матеріальним виробництвом і т.д.". Запровадження цих заходів можливе тільки після здобуття влади, і в "Маніфесті" підкреслено, що комуністи "відкрито заявляють, що їхні цілі можуть бути досягненні тільки насильницьким поваленням всього існуючого суспільного ладу". У кінцевому підсумку, "коли в ході розвитку зникнуть класові відмінності і все виробництво зосередиться в руках асоціації індивідів, тоді публічна влада втратить свій політичний характер. Політична влада у власному розумінні слова - це організоване насильство одного класу для придушення іншого... На місце старого буржуазного суспільства з його класами і класовими протилежностями приходить асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх".
Однією з основ марксистської теорії є ідея необхідності диктатури одного класу для будь-якого класового суспільства, у тому числі і для суспільства, в якому панівне становище займе пролетаріат. На важливості цієї ідеї акцентували увагу творці марксизму. Маркс підкреслював, що вона є серцевиною його вчення про суспільство, зазначаючи, що "класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату". Ця ідея неодмінно присутня в усій творчості Маркса та Енґелса, вони зверталися до неї упродовж усієї своєї теоретичної та практичної діяльності. Ідея революційної диктатури пролетаріату є невід'ємною визначальною ознакою марксистського вчення про державу і право. Маркс стверджував, що, "доки існують інші класи, а особливо клас капіталістичний, доки пролетаріат з ним бореться (бо з приходом пролетаріату до влади ще не зникають його вороги, не зникає стара організація суспільства), він повинен застосовувати засоби насильства...". З приходом пролетаріату до влади радикально змінюються умови, які впливають на вибір тих чи інших конкретних способів продовження та поглиблення революційного процесу, який здійснюється в боротьбі класів. Прикладом диктатури робітничого класу для Маркса та Енґелса була Паризька комуна (1871), яку вони надзвичайно високо оцінили, як систему "управління народом за допомогою самого народу". На їхню думку, Комуна є прикладом не парламентарної, а робітничої корпорації, одночасно "і законодавчої і виконуючої закон". Таким чином, було відкинуто принцип розподілу влади. Ця ідея об'єднання в одному органі як законодавчої, так і виконавчої влади стала основою більшовицької концепції Рад.
Для марксизму, як і для соціалізму, характерним є те, що, гостро і рішуче критикуючи існуючі державу і право, вони намагалися окреслити їхнє майбутнє. В історичній епосі, яка почнеться після повалення влади буржуазії і встановлення диктатури пролетаріату, Маркс розрізняв три періоди: 1) перехід від капіталізму до першої стадії комуністичного суспільства - соціалізму; 2) першу (нижчу) фазу комуністичного суспільства; 3) вищу фазу комунізму. У політичному аспекті перехід від капіталізму до соціалізму характеризується тим, що держава даного періоду повинна бути знаряддям диктатури пролетаріату, його соціальної влади і вирішувати завдання, зумовлені тривалою класовою боротьбою, опором повалених класів, викоріненням приватної власності, будівництвом соціалістичного суспільства. Інша ситуація спостерігається на першій стадії комуністичної формації, тобто за соціалізму. Тут засоби виробництва вже не є приватною власністю, тобто належать усьому суспільству, більше нема експлуататорських класів і тому класово-політичне насильство (тобто пригноблення якогось класу) вже непотрібне. Проте держава і, відповідно, право на цій стадії зберігаються, хоча це дуже специфічна держава, оскільки вона позбавлена тієї визначальної, на думку творців марксизму, ознаки, якою є організоване насильство, тобто це держава комуністичного суспільства. І на третій, вищій стадії комунізму передбачається повне відмирання держави. Енґелс з цього приводу писав: "Держава існує не споконвічно. Були суспільства, які обходилися без неї, які поняття не мали про державу і державну владу. На певному рівні економічного розвитку, який неодмінно був пов'язаний з поділом суспільства на класи, держава стала в силу цього поділу необхідністю. Ми наближаємося тепер швидкими кроками до такого рівня розвитку виробництва, на якому існування цих класів не тільки перестало бути необхідністю, але стає прямою перешкодою виробництву. Класи зникнуть так само неминуче, як неминуче вони в минулому виникли. Зі зникненням класів зникне, неминуче, держава. Суспільство, яке по-новому організує виробництво на основі вільної і рівної асоціації виробників, відправить всю державну машину туди, де їй буде тоді справжнє місце: в музей старожитностей, поруч з веретеном і з бронзовою сокирою". У "Критиці Готської програми" Маркс стверджував, що досягнення вищої фази комунізму можливе слідом за тим, як виробництво досягне незрівнянно більш високого, ніж за соціалізму ступеня зрілості, "після того, як зникне пригноблююче людину підпорядкування її поділу праці; коли зникне, разом з цим, протилежність розумової та фізичної праці; коли праця перестане бути тільки засобом до життя, а сама стане першою життєвою потребою; коли разом зі всебічним розвитком індивідів виростуть і виробничі сили". Тоді також можна буде подолати "вузькі горизонти буржуазного права", тобто відкинути принцип еквівалентності, на якому базувалися соціальні, у тому числі і правові, відносини, і прагнення членів комуністичного суспільства будуть задовольнятися за їхніми потребами. Сьогодні ці висновки і прогнози далеко не всім і не у всьому видаються реалістичними. Проте, як би не змінювалися підходи та оцінки тих чи інших аспектів поглядів Маркса та Енґелса на державу, право, закон, одне беззаперечно - ці погляди, марксистська концепція в цілому назавжди увійшли в історію всесвітньої політичної та правової думки, становлять її грунтовний пласт. Ця теорія відіграла і продовжує відігравати значну соціальну роль, без урахування марксизму важко зрозуміти розвиток політичного та духовного життя, політичних та правових учень у другій половині XIX та в XX ст.