3.1.2. Депозитарій та кліринг

Зрозуміло, що коли ведення реєстрів служить інтересам і потребам емітентів, то ведення рахунків обслуговує інвесторів. Ці рахунки ведуться в депозитаріях для обліку і точного під­твердження прав власників цінних паперів і для фіксування переходу прав на цінні папери від одного інвестора до іншого. Отже, виникають два альянси: “емітент — реєстроутримувач” та “інвестор — депозитарій”. Оскільки реєстроутримувач і депозитарій обслуговують відповідно емітентів та інвес­торів як суб’єктів фондового ринку з протилежними інтересами, то в їхніх відносинах може виникати певне напруження: з одного боку, реєстроутримувач, виражаючи інтереси свого емітента, може не включати до реєстру невигідних інвесторів, а з іншого — депозитарій в інтересах свого інвестора може приховати інформацію про реальну кількість цінних паперів, котрі йому належать, наприклад, для скуповування боргів або раптового захоплення контрольного пакета акцій. Це напруження має регулювати законодавство, уводячи необхідні обмеження і зобов’язання для кожної зі сторін і, крім того, створюючи правове поле, за якого реєстро­утримувач і депозитарій виявляють заінтересованість у ділових зв’язках між собою, усвідомлюючи, що вони “приречені” на співробітництво. Умови ці не хитрі: кожна зі сторін повинна діяти в межах визначених функцій і на взаємній основі передавати іншій стороні повну й вірогідну інформацію.

Остаточне впорядкування цієї ділянки фондового ринку ще попереду. Утім, в економіці немає нічого “остаточного”: вона періодично оновлюється, удосконалюється, пристосовується до власних результатів і соціально-політичних вимог. Тому доцільніше описувати не систему, яка постійно змінюється, а окремі її елементи, котрі є досить стабільними і через це здатні стати складовими будь-якої системи. Звернімося до термінології, якою користується Закон України “Про Національну Депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (1997). Там ми знайдемо здебільшого вже знайомі нам поняття:

— депозитарій цінних паперів (далі — депозитарій) — юридична особа, яка провадить лише депозитарну діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

— депозитарна діяльність — надання послуг зі зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, із відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів), обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

— кліринг — отримання, звіряння та постійне оновлення інформації, підготовка бухгалтерських і облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов’язань, які передбачають взаємозалік, забезпечення й гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів;

— зберігач цінних паперів — комерційний банк або торговець цінними паперами, котрий має дозвіл на здійснення операцій стосовно збереження й обслуговування обігу іменних цінних паперів, переданих йому за договором про відкриття рахунка депо;

— рахунок депо — сукупність записів в облікових реєстрах депозитарію, необхідних для виконання договору рахунка депо з депонентом: рахунок депо включає анкету рахунка депо і сукупність операційних записів з інформацією про цінні папери, які обліковуються на рахунку;

— виписка з рахунка депо — це документ, що не є цінним папером і видається зберігачем цінних паперів для підтвердження права власності на вказану у виписці кількість депонованих цінних паперів;

— депозитарна діяльність — надання послуг зі збереження цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття і ведення рахунків у цінних паперах власників або зберігачів, обслуговування угод і операцій емітента стосовно випущених ним цінних паперів;

— депонент — юридична або фізична особа, котра користується послугами зберігачів цінних паперів на підставі договору про відкриття рахунка депо або іншого договору, умовами якого передбачено відкриття такого рахунка;

— депозитарний договір (договір про рахунок у цінних паперах) — це договір між зберігачем і вибраним ним депозитарієм, за яким депозитарій відкриває зберігачеві рахунок, на якому відповідно до правил депозитарію обслуговуються операції з цінними паперами, переданими зберігачу за договором про відкриття рахунка депо;

— депозитарний облік — це облік цінних паперів на рахунках депо власників цінних паперів у зберігачів цінних паперів або облік на рахунках у цінних паперах, котрий здійснює депозитарій для зберігачів цінних паперів та емітентів;

— іммобілізація цінних паперів — це переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, у форму записів на рахунках через депонування сертифікатів у сховищах зберігачів цінних паперів або депозитарію для дальшого їхнього обороту у вигляді записів на цих рахунках;

— колективний спосіб збереження цінних паперів — це спосіб збереження, згідно з яким депозитарій або зберігач цінних паперів здійснює депозитарний облік цінних паперів депонента без зазначення їхніх номерів або інших індивідуальних ознак.

Такі деякі поняття й терміни вітчизняної депозитарної системи. Треба визнати, що її розвиток значно відстає від потреб ринку. Без огляду на те, що було розроблено всі нормативні документи, 1996 р., наприклад, не надійшло жодної заяви на здійснення депозитарної діяльності. Кілька слів про засадні принципи майбутньої Національної депозитарної системи. Крім збереження цінних паперів, ця система має виконувати такі функції:

а) стандартизація обліку цінних паперів за міжнародними стандартами;

б) уніфікація документообороту щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів за міжнародними стандартами;

в) постачання або переміщення з рахунка на рахунок цінних паперів одночасно з платежем;

г) акумулювання доходів з цінних паперів і їх розподіл на рахунки;

д) регламентація та обслуговування механізмів позик і застави для цінних паперів, прийнятих на обслуговування системою;

е) виконання обов’язків номінального утримувача цінних паперів;

є) опрацювання, запровадження й обслуговування комп’ютери­зованих систем безготівкових розрахунків для цінних паперів.

Такі функції депозитарної системи пропонуються багатьма спеціалістами. Але, на нашу думку, цей перелік не вичерпує всіх завдань депозитарної системи. Формування складу функцій для якоїсь однієї структури фондового ринку можна остаточно завершити тільки за комплексного вирішення цього завдання стосовно фондового ринку в цілому.

Закон встановлює дворівневу систему Національного депозитарію. Нижнім рівнем визнано зберігачів, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстраторів власників іменних цінних паперів, а верхнім — Національний депозитарій України і депозитаріїв, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Спочатку Національний депозитарій діє як акціонерне товариство, частина пакета акцій якого має належати державі. У міру розвитку й зміцнення фондового ринку частку держави може бути відчужено іншими учасниками фондового ринку.

Закон встановлює низку обмежень щодо участі працівників (прямих учасників) Національної депозитарної системи та державних органів, які здійснюють контроль за її діяльністю, на фондовому ринку.

Так, працівникам (прямим учасникам) Національної депозитарної системи та державних органів, які здійснюють контроль за її діяльністю, забороняється здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів, виконувати будь-яку оплачувану, крім викла­дацької, роботу для юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. Зазначеним особам також забороняється використовувати інформацію про цінні папери, до якої вони мають доступ, для укладання угод у власних інтересах.

Національний депозитарій має увійти в міжнародну мережу центральних депозитарних установ, торговельних систем і міжнародних організацій зі стандартизації для забезпечення представництва суб’єк­тів фондового ринку України на світовому ринку.

Система Національного депозитарію може бути кліринговою і виконавчою стосовно угод з цінних паперів.

Кліринг цінних паперів — це визначення взаємних зобов’язань і прав власності учасників угод та інших операцій з цінними паперами в процесі виконання згаданих угод і операцій, під час якого відбувається збирання, звіряння, виправлення інформації та підготовка бухгалтерських документів для здійснення цих угод.

У багатьох країнах існують самостійні клірингові палати, які створюють спеціальні резервні фонди для зниження ризиків операцій з цінними паперами. В Україні розрахунково-клірингові операції зосереджено (точніше, має бути зосереджено) в депозитарній системі, але це не заважає створювати резервні фонди.

Кліринг і грошові розрахунки за угодами з цінними паперами здійснюються депозитаріями через кореспондентські відносини з іншими депозитаріями. Розрахункові банки надають депозитарію відповідні послуги. Державний контроль цієї діяльності здійснює Національний банк України, а також уповноважені ним установи банківської системи.

Кліринг є обов’язковою складовою договірного процесу щодо цінних паперів, котрий відбувається в чотири етапи:

1) укладання угоди;

2) звіряння показників угоди;

3) кліринг;

4) виконання угоди.

На фондовій біржі всі угоди перебувають під контролем, чого не можна сказати про угоди на позабіржовому ринку. Відмінності існують і в техніці угод. На фондовій біржі угода укладається усно або у вигляді обміну записками. З уведенням у практику електронної техніки факт укладання угоди фіксується в комп’ютерному центрі біржі. На позабіржовому ринку угоди укладаються по телефону (як правило, із записом на магнітну стрічку), по телексу або з допомогою електронних мереж.

Одночасне підписання двостороннього документа про угоду здій­снюють здебільшого тільки на первинному ринку цінних паперів. На вторинному — учасники ставлять свої підписи в різний час.

Факт укладання угоди ще не означає автоматичного переходу права власності.

На другому етапі відбувається звіряння: учасникам угоди надається можливість урегулювати розбіжності (коли такі є) щодо розуміння суті та предмета угоди. Сторони звичайно обмінюються додатковими письмовими перевірочними документами.

Кліринг (третій етап) включає кілька підетапів:

а) виявлення автентичності документа і правильності його оформлення;

б) обчислення грошових сум, які належить переказати, і кількості цінних паперів, котрі передаються;

в) оформлення розрахункових документів, що направляються на виконання в грошову розрахункову систему і систему, яка забезпечує передачу цінних паперів.

Для зменшення кількості платіжних операцій і скорочення обсягу розрахункових робіт широко застосовується взаємозалік, який буває двостороннім і багатостороннім.

Під час клірингових розрахунків з’являються так звані закриті позиції, коли вимоги учасника угоди дорівнюють його зобов’я­занням, або відкриті, коли такого немає. Відкрита позиція буває короткою, якщо вимоги учасника менші за його зобов’язання, і довгою, коли вимоги більші за зобов’язання. Визначення позицій сторін називається нейтингом (табл. 10).

Таблиця 10

ОБЧИСЛЕННЯ ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ РОЗРАХУНКУ (НЕЙТИНГ), грн.

Останній (четвертий) етап — це виконання угоди, тобто грошовий платіж і передача цінних паперів. Цей етап має відбуватися швидко, тому фондові біржі встановлюють стислі терміни виконання. Інша важлива вимога — “постачання проти платежу”, коли відбувається одночасне виконання зобов’язань обома сторонами. Завдяки цьому не тільки скорочується процедура угоди і заощад­жується час, а й знижується ризик для обох сторін. В Україні здійснюються заходи, спрямовані на відмову від фізичного переміщення цінних паперів і на ширше застосування системи заліку.