Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

3.2. Методи оцінювання та визначення достатності банківського капіталу

3.2. Методи оцінювання та визначення достатності банківського капіталу

Величина банківського капіталу істотно впливає на рівень надійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проб­леми об’єктивного оцінювання величини банківського капіталу та методи визначення його достатності залишаються актуальними як у міжнародній, так і у вітчизняній банківській практиці.

У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод оцінювання його вартості. У банківській практиці існує кіль­ка методів обчислення вартості власного капіталу банку.

Метод балансової вартості. Згідно із цим методом усі активи та зобов’язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент придбання або випуску. За основу прийнято бухгалтерську модель, де величина власного капіталу банку визначається із базового балансового співвідношення:

         А = L + К,  (3.1)

де А — активи; L — зобов’язання; К — капітал банку,

звідки:

         К = А – L.  (3.2)

Отже, капітал банку розраховують за формулою (3.2), виходячи з балансової вартості активів та зобов’язань. Такий метод оцінювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та рин­кова вартість активів і зобов’язань банку не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня захисту вкладників від ризику.

Метод ринкової вартості. Цей метод полягає в тому, що активи та зобов’язання банку оцінюють за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховують і капітал банку за формулою (3.2). Такий метод оцінювання банківського капіталу найкорисніший як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Ринкова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розглядуваний метод оцінювання є найдинамічнішим, оскільки ринкова вартість активів і зобов’язань, а отже і капіталу, може змінюватися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.

Оцінка капіталу за ринковою вартістю відображає реальний стан банку та ступінь захисту вкладників. Але банки здебільшого не зацікавлені в такому підході до визначення розміру капіталу, оскільки інші методи розрахунку дають привабливіші результати і сприяють зміцненню їхнього становища на ринку. Крім того, не завжди можна оцінити активи та зобов’язання за ринковою вартіс­тю, особливо в умовах недостатньо розвиненого ринку. Метод оцінювання капіталу за ринковою вартістю здебільшого використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб і контролю.

Метод «регулюючих бухгалтерських процедур». Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлено регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах неоднакові, але часто такий підхід є спробою зробити банки надійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом «регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума низки складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку, резервних фондів, зокрема на покриття кредитних і валютних ризиків, субординованих зобов’язань і т. ін. Такий підхід має істотні недоліки, котрі полягають у розгляді боргових зобов’язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод «регулюючих бухгалтерських процедур» критикують зарубіжні економісти [23, 25].

Методи визначення достатності
капіталу банку

Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та органів нагляду, є найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адекватності капіталу. Термін «адекватність капіталу» містить уявлення про банківський капітал як джерело покриття збитків і відображає рівень надійності та ризикованості банку.

Об’єктивна потреба збільшувати капітал банку зумовлена інфляційними процесами, розширенням масштабів банківської діяль­ності та підвищенням рівня ризику, пов’язаного з мінливістю фінансових ринків. Через це вкладники висувають дедалі жорсткіші вимоги до банківського капіталу. Враховуючи ту важливу роль, яку банки відіграють у будь-якому суспільстві, регулюючі органи багатьох країн протягом десятиріч встановлювали мінімальні норми (стандарти) достатності капіталу. Капітал банку був і далі залишається одним з головних показників, які жорстко регулюються в кожній країні, а з 1988 року — і на міжнародному рівні.

Для реєстрації банку необхідно забезпечити мінімальний обо­в’язковий розмір статутного капіталу і підтримувати встановлені нормативи достатності капіталу впродовж усього періоду діяльності. У банківській практиці існують різні методи визначення достатності капіталу.

Метод лівериджу (важеля) полягає у встановленні нормативу співвідношення власних і залучених коштів банку. Наприклад, якщо співвідношення встановлено на рівні 5 %, то це означає, що залучені кошти банку не можуть перевищувати капітал більш ніж у 20 разів. До 1998 року НБУ використовував цей метод для розрахунку оціночного показника достатності капіталу банку. У США в 1983 році норматив співвідношення власного капіталу до залучених коштів становив 3 %. Метод лівериджу має такі недоліки:

не проводиться диференціація між різними видами капіталу;

не враховується рівень ризикованості активних операцій;

не беруться до уваги позабалансові зобов’язання та пов’язаний з ними ризик.

У сучасній банківській практиці цей метод визначення достат­ності капіталу може використовуватись як допоміжний паралель­но з іншими методами.

Метод порівняльного аналізу показників. За цим методом для оцінювання адекватності капіталу використовуються такі показники:

відношення капіталу до сукупних активів банку;

відношення капіталу до сукупних депозитних зобов’язань;

відношення капіталу до ризикованих активів, розрахованих як сума всіх активів, окрім готівки та державних цінних паперів.

Значення показників постійно контролюються та аналізуються органами регулювання, але нормативи чи граничні межі не встановлюються. У процесі нагляду використовуються прийоми структурного, порівняльного та динамічного аналізу. Показники конкретного банку порівнюються з аналогічними значеннями інших банків або із середньогалузевими. Динамічний аналіз призначено для виявлення тенденцій у зміні розміру капіталу одного й того самого банку протягом деякого періоду часу.

Недоліками методу порівняльного аналізу показників адекват­ності капіталу є суб’єктивний характер оцінок та висновків, брак загальноприйнятих стандартів достатності капіталу, значна трудомісткість.

Цей метод визначення достатності капіталу застосовувався у практиці банківського нагляду США до 80-х років минулого століття і виявився неефективним засобом впливу на капітал, оскільки насправді показники капіталу американських банків весь час погіршувалися впродовж тривалого періоду з 30-х по 80-ті роки ХХ ст.

Метод експертних оцінок. Експертні оцінки адекватності капіталу базуються на використанні висновків експертів про якість управління банком, рівень прибутковості та ліквідності, динаміку депозитної бази, структуру балансу, ризикованість активних операцій, регіональні особливості ринку, на якому працює банк. Метод передбачає вивчення діяльності кожного банку в контексті конкретних ринкових умов і врахування взаємозв’язку зовнішніх і внутрішніх чинників. Якщо стан ринку характеризується підвищеною ризикованістю чи виявлена слабкість внутрішніх струк­тур, то перед банком може бути поставлена вимога збільшення капіталу понад мінімальний рівень.

Метод експертних оцінок з успіхом може використовуватись для оцінювання адекватності капіталу окремих банків, але з огляду на значні розміри банківської системи країни та різноманітність ринків застосування його стає проблематичним.

Методи регулювання достатності
банківського капіталу

Починаючи з 60-х років минулого століття банківська діяльність характеризувалась виходом на міжнародні ринки та підвищенням ризиковості операцій. Невідповідність у правилах регулювання достатності капіталу банків різних країн породжувала серйозні проблеми, пов’язані із захистом інтересів клієнтів і парт­нерів банку.

Для забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і справедливіших умов конкуренції в 1987 році Базельським комітетом регулювання банківської діяльності була прийнята угода про єдині міжнародні стандарти достатності капіталу — «Базельська угода про конвергенцію капіталу». Базельський комітет складався з представників центральних банків та регулюючих органів 12 країн: Бельгії, Канади, Франції, Італії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Люксембургу, Великої Британії та США. Кожна країна взяла на себе відповідальність за приведення власних вимог адекватності капіталу до міжнародних стандартів.

Базельська угода базується на визначенні структури капіталу та врахуванні кредитного ризику активів і позабалансових зобов’язань. Зв’язок капіталу та кредитного ризику зумовлений, насамперед, здатністю капіталу нейтралізувати втрати через неплатоспроможність позичальників. Основні стандарти угоди спільні для всіх банківських установ, що приєдналися до неї, а органи регулювання кожної країни мають право самостійно встановлювати коефіцієнти ризику активів та визначати деякі складові капіталу. Так, складові капіталу другого порядку регулюються країнами самостійно.

Базельською угодою передбачено врахування кредитного ризику, пов’язаного з різними видами активів і позабалансових зобов’язань банку. Для розрахунку активів, зважених за ризиком, кожний вид балансових активів банку множиться на коефіцієнт ризику, який відображає ймовірність втрат за цим видом банківських активів. Кожний елемент позабалансових зобов’язань також зважується на відповідний коефіцієнт ризику. Суму всіх активів і позабалансових зобов’язань з урахуванням рівня ризиків називають сукупними активами, зваженими за ризиком. Міжнародною угодою пропонується шкала коефіцієнтів ризику, котрі можуть бути використані без змін або скориговані залежно від економічної ситуації конкретної країни.

Базельська угода стала кроком уперед на шляху стабілізації міжнародної фінансової системи та зростання банківського капіталу. Але Базельською угодою не враховуються інші види ризиків, такі як відсотковий, валютний, ризик ліквідності, тому пошук нових досконалих методів визначення адекватності капіталу триває.

В Україні величина капіталу комерційних банків регулюється централізовано Національним банком через установлення мінімальних вимог (нормативів) до розмірів та достатності капіталу. Встановлені НБУ нормативи відповідають вимогам Базельської угоди.

Робота над поліпшенням капітальних показників вітчизняних комерційних банків ведеться у двох напрямах: через установлення мінімальних вимог до абсолютної величини регулятивного капіталу в грошовому вираженні та через визначення відносних показників, таких як нормативи адекватності регулятивного капіталу та адекватності основного капіталу (додаток 1).

Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1) регулює абсолютну величину капітальної бази, проте він не може вважатися достатнім, оскільки не враховує співвідношення капіталу й активів банку, а також рівня ризикованості активних операцій банку. Для регулювання цього аспекту банківської діяль­ності НБУ встановлено норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) банку — Н2 і норматив адекватності основного капіталу — Н3.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності банку) Н2 розраховується як відношення регулятивного капіталу (КR) до сумарних активів і позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених резервів за активними операціями (Аr):

Для діючих банків нормативне значення Н2 не може бути меншим за 8 %. Для банків, які розпочинають операційну діяльність, встановлено такі значення нормативу: протягом 12 міс. з дня отримання ліцензії — не менше 15 %; протягом наступних 12 міс. — не менше 12 %; надалі — не менше 8 %. За економічним змістом співвідношення капіталу банку та ризикозважених активів визначає достатність капіталу для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, притаманних банківській діяльності. Ступінь ризикованості активних операцій банку визначається НБУ і переглядається за умови зміни економічної ситуації. За ступенем ризику та ймовірністю втрати частини вартості усі активи комерційного банку поділено на п’ять груп (додаток 4).

Для розрахунку величини активів, зважених за ризиком (Аr), необхідно помножити сукупний обсяг кожної групи активів на відповідний коефіцієнт зважування за ризиком, а потім знайти загальну суму ризикозважених активів, яка й використовується для розрахунку нормативу платоспроможності Н2.

Норматив адекватності основного капіталу Н3 розраховується як відношення основного капіталу (К1) банку до загальних активів банку (А):

Норматив адекватності основного капіталу показує рівень достатності капіталу з огляду на загальний обсяг діяльності, незалежно від розміру різноманітних ризиків банку. Для розрахунку цього нормативу величина основного капіталу коригується на такі суми: недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банку; нематеріальних активів за мінусом зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків мину­лих років, що очікують затвердження; збитків поточного року. Сума загальних активів зменшується на розрахункову суму резер­вів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення Н3 має бути не нижчим за 4 %.

Методику визначення показників достатності капіталу банку розглянемо на прикладі.

Приклад 2.1

Регулятивний капітал комерційного банку становить 6100 тис. грн, у тому числі основний капітал — 3900 тис. грн, активи банку наведено в таблиці. Чи дотримується банк нормативних вимог НБУ щодо адекватності капіталу (нормативи Н2 та Н3)? Як вплине розширення діяльності банку за рахунок збільшення обсягів операцій кредитування суб’єктів господарської діяльності на 20 % на рівень достатності капіталу за інших рівних умов?

Розв’язання

1. Розрахунок суми активів, зважених за ризиком, проводиться множенням кожної статті активів на відповідний коефіцієнт ризику і діленням на 100. Результати наведено в таблиці (графа 5).

Таблиця

АКТИВИ БАНКУ


з/п

Назва активу

Сума,
тис. грн

Коефіцієнт
ризику, %

Активи, зважені за ризиком,
тис. грн

1

Банкноти та монети в касі

83,4

0

2

Банківські метали

16,9

0

3

Кошти на рахунках в НБУ

259,6

0

4

Боргові цінні папери цент­ральних органів виконавчої влади, що рефінансуються НБУ

20 187

0

5

Кошти, розміщені в банках з рейтингом інвестиційний клас

29,5

20

5,9

6

Кошти до запитання в банках, що не належать до інвес­тиційного класу

3545

50

1772,5

Закінчення табл.


з/п

Назва активу

Сума,
тис. грн

Коефіцієнт
ризику, %

Активи, зважені за ризиком,
тис. грн

7

Кредити, надані центральним органам виконавчої влади

4125

10

412,5

8

Кредити, надані суб’єктам господарської діяльності

45 108

100

45 108

9

Кредити, надані фізичним особам

11 201

100

11 201

10

Основні фонди

5823

100

5823

11

Зобов’язання за гарантіями (акцепти, авалі)

4307

100

4307

12

Зобов’язання з кредитування

2000

50

1000

 

Усього

96 685,4

 

69 629,9

Н2 = (6100 : 69629,9) × 100 = 8,72 (%);

Н3 = (3 900 : 96685,4) × 100 = 4,03 (%).

Отже, банк дотримується встановлених НБУ нормативів дос­татності капіталу, оскільки норматив платостроможності дорівнює 8,72 % (нормативне значення 8 %), а норматив адекватності основного капіталу становить 4,03 % (нормативне значення 4 %).

Якщо банк планує розширити кредитування суб’єктів господарської діяльності на 20 %, то обсяг кредитів збільшиться на суму 9021,6 тис. грн (45 108 · 0,2 = 9021,6). На таку саму величину зросте загальна сума активів, зважених за ризиком, оскільки ці кредити мають коефіцієнт ризику 100 %, а сума ризикозважених активів дорівнюватиме 78 651,5 тис. грн (69 629,9 + 9021,6 = = 78 651,5).

Тож норматив платоспроможності банку за таких умов становитиме:

Н2 = (6 100 : 78 651,5) × 100 = 7,75 (%).

Розраховане значення Н2 нижче за нормативне і тому перед менеджментом банку постає завдання нарощування капіталу до обсягу, який дозволить виконати обов’язкові вимоги органів регулювання. Для виконання встановленого нормативу регулятивний капітал має становити 6292,12 тис. грн (78 651,5 · 0,08 = = 6 292,12), тобто банку слід збільшити обсяг капітальної бази на 192,12 тис. грн (6292,12 – 6100 = 192,12). Менеджмент банку має проаналізувати всі можливі джерела поповнення капіталу і ви-
брати найдешевші та найбезпечніші, використовуючи відповідні методи управління капіталом банку.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+