3.2. Національні релігії

Розпад суспільства на класи спричинив зміну ре­лігійної діяльності людей, а на місце давніх релігій прий­шли нові. За змістом вони були складніші, тому їх назива­ють розвинутими релігіями. Всі розвинуті релігії поділя­ють на три групи: ранні національні, пізні національні та світові. Розвинуті релігії наділені новими рисами. У них головними об'єктами релігійного поклоніння були не ду­хи, а боги. Боги в уяві віруючих — це своєрідні вдоскона­лені духи, які мають владу і щодо надприродних об'єктів, і над людським суспільством. У класових суспільствах се­ред багатьох людей побутувало переконання, що саме бо­ги встановлюють, проповідують і захищають нерівність людей. Класове розшарування суспільства зумовила появу церкви як спеціального ідеологічного апарату панівного класу. Церква користувалася всіма засобами для задово­лення своїх потреб, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, захищала існуючі порядки, пропагува­ла і насаджувала релігійні ідеї.

 

РАННІ   НАЦІОНАЛЬНІ   РЕЛІГІЇ

Ранні національні релігії — релігійні вірування, які виражали ідеологічне протистояння різних верствнаселення у межах однієї національної держави.

До них відносять давньоєгипетську, давньоіндійську, давньоєврейську, давньогрецьку, давньоперську, давньо­римську та ін. Історичним підґрунтям їх виникнення та існування був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли найбільш пригнічені верстви населення три­мали у покорі тільки шляхом насильства. Але тоді релігію ще не використовували як засіб ідеологічного впливу на них.

Головні риси ранніх національних релігій:

1. Усунення від офіційного культу низів суспільства. У цих релігіях до культових відправлень не допускали рабів, а в окремих випадках і частину сільської бідноти. Рабів і сільську бідноту, що належали до нижчих верств (каст), називали різнонародженими (їх породила мати). Двічі на­родженими називали тих, кого народила мати і хто прой­шов обряд освячення Богом, тобто одержав друге народ­ження.

2. Нетривалість існування. Давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Як тільки суспільство вичерпувало себе і релігію, на зміну приходили пізні національні або світові релігії.

3. Суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (гр. poly — багато, teoc — Бог), тобто ба­гатобожні. Із багатьох богів виділяли невелику групу го­ловних, а серед них — верховного Бога. Його шанували як царя богів і людей, джерело й охоронця законів. Інших богів вважали його помічниками, які відповідали за окремі сфери земного і потойбічного життя. За віруваннями, на­приклад давніх греків (VIII—IIIст. до н.е.), верховним бо­гом був Зевс. Крім нього, вшановували богиню шлюбу і подружнього життя Геру, головного суддю в країні мерт­вих Аїда, богиню мудрості, наук і ремесел Афіну, бога ми­стецтва й охоронця доріг Аполлона та ін. У дав­ньоіндійській релігії (X—-І ст. до н.е.) брахманізмі як вер­ховного бога шанували Брахму. Йому допомагали Шива — бог створення і руйнування, народження і смерті, Вішну — бог-охоронець, Індра — бог війни та ін. У ранній національній релігії давніх євреїв верховний бог Ягве, бо­гиня шлюбного життя Аннат, бог Сонця Самсон, бог війни Саваоф, бог землеробства — Ілія, бог пустелі — Аза-зел та інші утворили пантеон богів.

4. Зародження вчення про посмертну віддяку (наявність причинного зв'язку між поведінкою людини в земному житті та її долею у загробному). Це вчення визнає посмертну винагороду для одних людей (праведників) і кару для інших (грішників). Однак віддяку пропагували не всі релігії й течії й не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж ранні національні релігії не обіцяли небесної винагороди рабам.

5. Обов'язковість жертвопринесень. У жертву богам приносили пшеницю, виноград, мед, молоко, вино, за­пашні трави, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків тощо. Чимало національних релігій вимагали і принесен­ня в жертву людей. За повідомленням Плутарха (II ст. до н.е.), жителі Карфагена, прихильники давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й дітей-первістків. Це було харак­терне і для давньоєврейської, давньовавилонської, дав­ньоєгипетської та інших ранніх національних релігій.

Ранні національні релігії не збереглися, але багато мо­тивів і обрядів з них увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії охопили своїм впливом усі соціальні прошарки однієї національності. До таких належать бага­то нинішніх релігій: індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.

ПІЗНІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

 

Пізні національні релігії — релігійні вірування, що поста­ли з намагань приборкати найпригніченіші верстви насе­лення держави.

 

Виникли з розпадом рабовласництва і зародженням феодальних відносин. Вони позбавлені ідеологічного про­тистояння низів і верхів.

Головні риси пізніх національних релігій:

1. Великі масштаби впливу. У відправленні культу брали участь не лише правляча верхівка, заможні та середні верстви, але й найбільш експлуатована частина суспіль­ства. Так, індуїзм, який прийшов в Індію у І ст. н.е. на зміну брахманізму, зберіг поклоніння тим самим богам, але ліквідував поділ індусів на касти.

2. Живучість. Багато різних національних релігій існу­ють і до цього часу.

3. Єдність політеїзму й монотеїзму (багатобожжя та єди­нобожжя). Більшість релігій цього типу політеїстичні. Але СЄРЗД них є і монотеїстичні.

4. Спрощення жертвопринесень. Жертвопринесення худоби,  птиці  зменшено або зовсім  відмінено.   Повністю скасовано людські жертвопринесення.

5. Розвинутість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії уявлення про потойбічне ж и чтя на­були першочергового значення. Сподівання на небесну винагороду за хорошу поведінку були поширені й серед найбільш пригноблених верств населення. Прикладом пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. н.е. прийшов на зміну давньоєврейській релігії.