3.2. Організація міжбанківських розрахунків
3.2. Організація міжбанківських розрахунків
Центральний банк несе відповідальність за ефективне і безперебійне функціонування платіжної системи країни, забезпечення мінімізації ризику в цій системі.
Виходячи з характеру платежів, які здійснює платіжна система, розрізняють:
- системи міжбанківських розрахунків;
- внутрішньобанківські платіжні системи;
- системи «клієнт-банк»;
- системи споживчих платежів, тобто системи масових платежів на¬селення з використанням карток.
Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Систе¬ми міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. В світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи по¬будови платіжної системи.
Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного проце¬су розрізняють два основних методи здійснення розрахунків:
- з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків;
- з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках.
За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків: систему валових і систему клірингових розрахунків.
Система валових розрахунків (брутто, gross) передбачає розрахунок за кожним платіжним документом (тобто за кожною трансакцією) окремо.
Система клірингових розрахунків (нетто, net) забезпечує накопичен¬ня певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підраху¬нок чистої нетто-позиції кожного з банків-учасників (виконується неттинг). Тобто, за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та кош¬тами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредито¬вою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників.
Залежно від того, хто є власником системи міжбанківських розра¬хунків, діють дві системи:
- система, якою центральний банк володіє, яку він обслуговує і в якій виконує розрахунки;
- система, що є власністю структур приватного сектора (банківських асоціацій або клірингових палат) і в якій центральному банку відводиться роль агента з остаточних розрахунків.
Обидві системи поєднує те, що остаточний розрахунок виконує цен¬тральний банк.
Залежно від режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи міжбанківських розрахунків:
- система розрахунків з наданням банком, який веде кореспон¬дентський рахунок, кредиту-овердрафту;
- система розрахунків без надання банком, який веде кореспон¬дентський рахунок, кредиту-овердрафту, тобто платежі здійснюються у ме¬жах залишків коштів на кореспондентському рахунку.
За операційними параметрами електронних систем міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків:
- система пакетного режиму, коли платіжні документи обробляються періодично і групами (пакетами файлів платіжних документів);
- система реального часу, коли платежі зараховуються на кореспон¬дентські рахунки у міру їх надходження.
Згідно з нормативними актами Національного банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватись
- через систему електронних платежів (СЕП) Національного банку України;
- внутрішньобанківську платіжну систему;
- прямі кореспондентські відносини між банками (за наявності доз¬волу регіонального управління НБУ за місцем відкриття кореспондентсько¬го рахунку).
Починаючи з 1994 р. основна форма міжбанківських розрахунків в Україні — це система електронних платежів через мережу розрахункових палат НБУ. Система забезпечує: — прискорення розрахунків між банками;
- підвищення рівня надійності розрахунків;
- посилення контрольної функції НБУ за станом кореспондентських рахунків комерційних банків;
- раціональне використання тимчасово вільних ресурсів банків то¬що.
СЕП побудована як деревовидно-мережна структура (схема 2). На нижньому рівні СЕП містяться банки-учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РРП). РРП — це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує банки-учасники СЕП відповідного регіону. На верхньому рівні СЕП знаходиться Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організує функціонування СЕП у цілому і керує роботою регіональних розрахункових палат.
Для участі в СЕП комерційний банк встановлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду про відкриття кореспондентського рахунку. Коррахунки ведуться в електронній формі в регіональному управлінні НБУ. Одночасно з відкриттям кореспон¬дентського рахунку комерційному банку-учаснику СЕП відкривається технічний кореспондентський рахунок в РРП, через який безпосередньо здійснюються міжбанківські розрахунки.
СЕП пропонує різні способи взаємодії головного банку з його філіями при виконанні міжбанківських розрахунків. Ці способи отримали назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП» (схеми 3 - 9). При розробці моделей враховували, що банки своїми філіями повинні керувати:
- у масштабі всієї країни;
- якомога докладніше;
- за допомогою засобів СЕП;
- за дворівневою структурою.
Основні характеристики міжбанківських розрахунків на основі СЕП
СЕП — централізована система міжбанківських розрахунків типу «брутто», що є власністю НБУ.
СЕП працює без надання Національним банком кредиту овердрафту, тобто платежі здійснюються в межах залишків коштів на коррахунках ко¬мерційних банків.
СЕП забезпечує розрахунки між банківськими установами в національній валюті України і в найбільш уживаних іноземних валютах.
СЕП базується на повністю безпаперовій технології. Основним ре¬жимом роботи є обмін електронними платіжними документами та службо¬вими повідомленнями за допомогою засобів електронної пошти НБУ.
Ініціатива проведення трансакцій у СЕП належить банку, який дебе¬тує власний рахунок. Виходячи з цього, основним типом платіжних доку¬ментів, що використовується в розрахунках, є кредитові документи, тобто платіжні доручення. Платіжні трансакції в СЕП є безвідкличними. СЕП заснована на пакетному способі передачі інформації. Послуги системи електронних міжбанківських розрахунків платні. Основні кількісні показники СЕП за станом на середину 1997 р.:
- навантаження СЕП — 250 - 350 тисяч платіжних документів упро¬довж дня;
- кількість банківських установ-абонентів — приблизно 2450;
- термін проходження платіжних документів від платника до одер¬жувача — від 10 хвилин до 2 годин; - суми платежів необмежені. Доларовий еквівалент суми платежів
—від 0,1 долара до 100 млн. доларів; - кошти обертаються в системі від 3 до 7 разів на день. Основні тенденції, що притаманні діючій системі міжбанківських розрахунків:
- концентрація грошових коштів на консолідованих коррахунках го¬ловних банків (юридичних осіб); - проведення більш жорсткої політики головного банку щодо своїх філій у сфері міжбанківських розрахунків;
- централізація обробки платіжних документів у ЦРП НБУ та розрахункових центрах великих комерційних банків; - поступове збільшення кількості й обсягів платіжних трансакцій. У перспективі прогнозується впровадження системи термінових переказів крупними сумами в реальному часі (Кеаі Тіте Стояв 8ей1етепі),
яка вже широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою
Центральний банк несе відповідальність за ефективне і безперебійне функціонування платіжної системи країни, забезпечення мінімізації ризику в цій системі.
Виходячи з характеру платежів, які здійснює платіжна система, розрізняють:
- системи міжбанківських розрахунків;
- внутрішньобанківські платіжні системи;
- системи «клієнт-банк»;
- системи споживчих платежів, тобто системи масових платежів на¬селення з використанням карток.
Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Систе¬ми міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. В світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи по¬будови платіжної системи.
Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного проце¬су розрізняють два основних методи здійснення розрахунків:
- з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків;
- з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках.
За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків: систему валових і систему клірингових розрахунків.
Система валових розрахунків (брутто, gross) передбачає розрахунок за кожним платіжним документом (тобто за кожною трансакцією) окремо.
Система клірингових розрахунків (нетто, net) забезпечує накопичен¬ня певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підраху¬нок чистої нетто-позиції кожного з банків-учасників (виконується неттинг). Тобто, за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та кош¬тами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредито¬вою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників.
Залежно від того, хто є власником системи міжбанківських розра¬хунків, діють дві системи:
- система, якою центральний банк володіє, яку він обслуговує і в якій виконує розрахунки;
- система, що є власністю структур приватного сектора (банківських асоціацій або клірингових палат) і в якій центральному банку відводиться роль агента з остаточних розрахунків.
Обидві системи поєднує те, що остаточний розрахунок виконує цен¬тральний банк.
Залежно від режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи міжбанківських розрахунків:
- система розрахунків з наданням банком, який веде кореспон¬дентський рахунок, кредиту-овердрафту;
- система розрахунків без надання банком, який веде кореспон¬дентський рахунок, кредиту-овердрафту, тобто платежі здійснюються у ме¬жах залишків коштів на кореспондентському рахунку.
За операційними параметрами електронних систем міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків:
- система пакетного режиму, коли платіжні документи обробляються періодично і групами (пакетами файлів платіжних документів);
- система реального часу, коли платежі зараховуються на кореспон¬дентські рахунки у міру їх надходження.
Згідно з нормативними актами Національного банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватись
- через систему електронних платежів (СЕП) Національного банку України;
- внутрішньобанківську платіжну систему;
- прямі кореспондентські відносини між банками (за наявності доз¬волу регіонального управління НБУ за місцем відкриття кореспондентсько¬го рахунку).
Починаючи з 1994 р. основна форма міжбанківських розрахунків в Україні — це система електронних платежів через мережу розрахункових палат НБУ. Система забезпечує: — прискорення розрахунків між банками;
- підвищення рівня надійності розрахунків;
- посилення контрольної функції НБУ за станом кореспондентських рахунків комерційних банків;
- раціональне використання тимчасово вільних ресурсів банків то¬що.
СЕП побудована як деревовидно-мережна структура (схема 2). На нижньому рівні СЕП містяться банки-учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РРП). РРП — це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує банки-учасники СЕП відповідного регіону. На верхньому рівні СЕП знаходиться Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організує функціонування СЕП у цілому і керує роботою регіональних розрахункових палат.
Для участі в СЕП комерційний банк встановлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду про відкриття кореспондентського рахунку. Коррахунки ведуться в електронній формі в регіональному управлінні НБУ. Одночасно з відкриттям кореспон¬дентського рахунку комерційному банку-учаснику СЕП відкривається технічний кореспондентський рахунок в РРП, через який безпосередньо здійснюються міжбанківські розрахунки.
СЕП пропонує різні способи взаємодії головного банку з його філіями при виконанні міжбанківських розрахунків. Ці способи отримали назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП» (схеми 3 - 9). При розробці моделей враховували, що банки своїми філіями повинні керувати:
- у масштабі всієї країни;
- якомога докладніше;
- за допомогою засобів СЕП;
- за дворівневою структурою.
Основні характеристики міжбанківських розрахунків на основі СЕП
СЕП — централізована система міжбанківських розрахунків типу «брутто», що є власністю НБУ.
СЕП працює без надання Національним банком кредиту овердрафту, тобто платежі здійснюються в межах залишків коштів на коррахунках ко¬мерційних банків.
СЕП забезпечує розрахунки між банківськими установами в національній валюті України і в найбільш уживаних іноземних валютах.
СЕП базується на повністю безпаперовій технології. Основним ре¬жимом роботи є обмін електронними платіжними документами та службо¬вими повідомленнями за допомогою засобів електронної пошти НБУ.
Ініціатива проведення трансакцій у СЕП належить банку, який дебе¬тує власний рахунок. Виходячи з цього, основним типом платіжних доку¬ментів, що використовується в розрахунках, є кредитові документи, тобто платіжні доручення. Платіжні трансакції в СЕП є безвідкличними. СЕП заснована на пакетному способі передачі інформації. Послуги системи електронних міжбанківських розрахунків платні. Основні кількісні показники СЕП за станом на середину 1997 р.:
- навантаження СЕП — 250 - 350 тисяч платіжних документів упро¬довж дня;
- кількість банківських установ-абонентів — приблизно 2450;
- термін проходження платіжних документів від платника до одер¬жувача — від 10 хвилин до 2 годин; - суми платежів необмежені. Доларовий еквівалент суми платежів
—від 0,1 долара до 100 млн. доларів; - кошти обертаються в системі від 3 до 7 разів на день. Основні тенденції, що притаманні діючій системі міжбанківських розрахунків:
- концентрація грошових коштів на консолідованих коррахунках го¬ловних банків (юридичних осіб); - проведення більш жорсткої політики головного банку щодо своїх філій у сфері міжбанківських розрахунків;
- централізація обробки платіжних документів у ЦРП НБУ та розрахункових центрах великих комерційних банків; - поступове збільшення кількості й обсягів платіжних трансакцій. У перспективі прогнозується впровадження системи термінових переказів крупними сумами в реальному часі (Кеаі Тіте Стояв 8ей1етепі),
яка вже широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою