Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.2. Політична участь і поведінка: особливості та основні типи

Політичні процеси абсолютно неможливі без відповідної участі в них різноманітних суб'єктів політичного процесу. Таку участь називають політичною. Політична участь — це втягнений (залучення) членів соціально-політичної спільноти в існуючі всередині неї політичні відносини і структуру влади. Більш конкретно політична участь роз­глядається як участь громадян у певних справах держави [103, 755].

Розглянемо найпоширеніші концепції, що пояснюють причини по­літичної участі. Згідно з теорією раціонального вибору, більшість лю­дей схильні до раціональної поведінки (не слід ототожнювати з логічною поведінкою). Прихильники такого погляду вважають, що людина нама­гається в усьому, в тому числі й у політиці, досягти максимального ре­зультату за рахунок оптимальних, часто найменших затрат і зусиль.

Адепти теорії так званої мічиганської моделі на противагу теорії раціонального вибору вважають, що в політичній діяльності домінує партійна ідентифікація людини, яка є результатом або похідною від по­літичної соціалізації.

Представники так званої психологічної школи вважають, що домі­нуючими у політичній участі й діяльності є мотиви та установки люди­ни. А тому важливо вивчити взаємозв'язок, взаємовплив установок осо­би та її поведінки, конкретних дій.

На думку прихильників інституціонального підходу до визначення особливостей політичної участі, політична участь залежить не від кон­кретних психологічних характеристик особистості, її соціального стату­су, рівня освіти, а від можливостей громадян (виборців) впливати на уряд, владу [88,188].

Вирізняють політичну участь активну і пасивну, індивідуальну і ко­лективну, добровільну і примусову, традиційну і новаторську, легітим­ну і нелегітимну.


Рівень політичної участі, її масштаби є показниками ступеня демо­кратичного розвитку суспільства, рівня загальної та політичної культури його громадян, найрізноманітніших суб'єктів політики.

Політична участь реалізується через відповідну політичну пове­дінку, діяльність. Тому необхідно визначити психологічні особливості взаємозв'язку особи і політики.

Соціальні, політичні науки розглядають особу як соціальний індивід, свого роду первинний, неподільний елемент політичної системи, як ок­рему людину, що має політичні права і свободи і несе персональну відповідальність за акти своєї поведінки у політичній сфері [80,293].

Психіка і поведінка людини є продуктами біологічних і соціальних процесів. Ми поділяємо погляд, що в переважній більшості сучасних суспільств люди вибирають ті мотиви і цінності, мету і засоби, ту лінію поведінки, якими вони керуються саме в суспільно-політичному житті [36, 258].

Особа є об'єктом і суб'єктом політики водночас. З одного боку, навіть усупереч бажанню, тією чи іншою мірою людина перебуває під впливом політики, політичних процесів, а з іншого — як носій певних політичних якостей людина залучається в конкретний політичний про­цес як представник держави, нації, народу, соціальної групи.

Кожній людині властиве індивідуальне ставлення до політики; її участь у політичних процесах залежить від особистісних характеристик, а також від конкретних матеріальних, соціально-культурних, політико-правових умов. Так, малоосвічена, з низькою політичною культурою людина найчастіше є простим об'єктом політичного впливу, маніпулю­вання з боку інших; у суспільствах з високорозвиненими демократич­ними засадами і нормами безпосередню участь у політичних процесах беруть значно більше людей, ніж у суспільствах з низьким рівнем де­мократії.

Реальним учасником політичного життя людину робить її політич­на соціалізація як своєрідний процес політичного дозрівання особи, знаходження власного політичного "Я" як за рахунок засвоєння по­літичного досвіду, практики своїх попередників, так і саморозвитку, са-мореалізації.

Виокремлюють два основних періоди політичної соціалізації люди­ни. Перший охоплює дитячі та юнацькі роки, другий — активне дорос­ле життя і діяльність.

Політична соціалізація зумовлена конкретно-історичними умовами суспільства, характером політичного життя.

Існують такі форми політичної участі людини у політичному житті суспільства:

•    узгодження свого життя, діяльності з органами влади відповідно
до основних конституційно-правових норм;

•    участь у виборчих кампаніях, референдумах, формуванні пред­
ставницьких органів різних рівнів — від місцевих до центральних;

•    участь у демонстраціях, мітингах, пікетуваннях, інших масових
політичних акціях;

•    участь у діяльності політичних партій, громадських об'єднань, в
інших організованих формах політичного процесу;

•    безпосередня політична діяльність у формах і на посадах, пов'я­
заних з виконанням функцій представника влади, депутатського корпусу
тощо;

•    політична діяльність, яка фактично є для людини основним занят­
тям, джерелом її існування. Це державні діячі, лідери політичних партій,
об'єднань, теоретики-ідеологи та ін.

Своєрідність і особливості політичного процесу завжди зумовлені відповідною політичною поведінкою, діяльністю його учасників, су­б'єктів. У свою чергу, політична діяльність визначається власне приро­дою політики — встановленням відповідних політичних відносин між суб'єктами політики, які мають не лише однакові, а й протилежні запити й інтереси, судження і напрямки активності.

У сукупності політична поведінка різних суб'єктів є тією взаємодією, яку називають політичними відносинами.

Політичні відносини мають відповідні особливості і характеристики. Вони виникають та існують за активної участі свідомості і проявляються у відповідних вчинках, процесах. При цьому розрізняють дві форми існування політичних відносин: політичну діяльність і політичну організацію. Якщо в політичній діяльності відбивається динамізм по­літичних відносин, їх залежність від зусиль конкретних учасників по­літичного процесу, то політична організація відображає відповідну структурованість політичних відносин, їх сформованість на основі відпо­відних норм і правил. Останній аспект політики часто ще називають інституціональним.

Політична участь не тільки забезпечує реалізацію інтересів і за­питів громадянина в процесі політичної діяльності, а водночас, як уже зазначалося, є дієвим засобом політичної соціалізації, формування політичної культури, громадянської позиції особи.


У процесі політичної діяльності політик, громадський діяч неодмін­но вступає у певні контакти, відносини з державою, владою, іншими політиками, засвоює ідеологію, бере участь у політиці. Ці відносини ба­гато в чому визначаються тим, наскільки політик знає їх суть, особли­вості функціонування, володіє прийомами або технологіями політичної діяльності. Скажімо, необхідно добре усвідомити, що таке держава, коли і як вона виникає, які її функції. Те саме стосується і політичних ре­жимів, оскільки політикові доводиться жити і діяти не взагалі, а в умо­вах існування конкретного політичного режиму, політичних партій, гро­мадських об'єднань, інших суб'єктів політики.

Нині до політики в широкому розумінні залучена переважна біль­шість пересічних громадян України, що засвідчує їх небайдуже ставлен­ня до того, що відбувається в державі. Так, останнім часом в Україні спостерігається досить висока активність громадян під час виборчих кампаній, опитувань громадської думки, інших суспільно-політичних акцій, що є ознакою демократичного розвитку суспільства.

Становлення України як суверенної, соборної, демократичної дер­жави — процес складний, довготривалий і далеко неоднозначний. Кар­динальні зміни відбуваються в усіх без винятку сферах життя нашого суспільства, але найпомітніші з них ті, що стосуються свідомості грома­дян, їхньої життєвої позиції, участі у державотворчих процесах.

Такі позитивні кроки багато в чому зумовлені розвитком соціально-політичних процесів, формуванням нової генерації політичних, держав­них, господарських діячів, підвищенням соціальної активності якомога більшої кількості наших співвітчизників. Інакше кажучи, нині потрібні люди не лише небайдужі до того, що відбувається в державі, потрібні активні учасники конструктивних економічних, політичних, духовних процесів, люди, які певною мірою володіють політичними технологіями.

Виокремлюють два основних типи політичної поведінки: закритий і відкритий [72,126-133].

Для закритого типу політичної поведінки характерна політична бездіяльність, або так звана нульова політична активність. її причиною є те, що окремі люди реально не можуть займатися політичною діяль­ністю, не мають для цього відповідних можливостей.

Зрештою, перешкоджати політичній діяльності можуть апатія (від­сутність інтересу до політичної діяльності), аномія, тобто такий стан психіки людини, коли вона відчуває, що фактично політичне життя про­ходить мимо неї. Участь у політичній діяльності залежить також від ма­теріальних, соціально-культурних і політико-правових умов, що існують

у суспільстві. Політична бездіяльність — складне і неоднозначне явище, значною мірою зумовлене особистісними рисами і характеристиками людини.

Для другого типу політичної поведінки — відкритого — властива здебільшого вмотивована, цілеспрямована, раціональна, відповідно пси­хологічно і емоційно зумовлена політична діяльність.

Важливого значення у контексті політичної психології набувають психологічні складові політичної поведінки людей, а отже, й політиків. Загалом психологи виокремлюють три форми виявлення активності лю­дини: інстинктивну, навичкову та розумову. Відповідно до цієї класи­фікації розглядають і різновиди політичної поведінки. Фактично в по­літиці спостерігаються всі прояви людських інстинктів: самозбережен­ня, жорстокість, агресія, насилля, солідарність та ін.

Коли говорять про політичні навички, то мають на увазі певні вміння, звички, стереотипи. Однак потрібно враховувати, що навички не завжди сприяють позитивній діяльності політика. Старі навички, наприк­лад, гальмують діяльність політика в нових умовах. Втім, будь-яка по­літична система вкрай зацікавлена, щоб населення, пересічні громадя­ни, а не лише професійні політики мали певні політичні навички.

Основною ознакою розумової поведінки є цілеспрямованість. її за­безпечують за рахунок усіляких програм, ідеологічних схем, концепцій, акцій, кампаній тощо.

Механізм політичної поведінки неоднозначний і складний. Незалеж­но від власного бажання кожен політик тією чи іншою мірою виконує багато функцій, основними з яких (згідно з їх суспільним, політичним значенням) є такі:

•    об'єднання суспільства, громадян навколо певних цінностей, інте­
ресів, мети і завдань. Особливо яскраво ця функція простежується в
діяльності політиків —лідерів політичних партій, об'єднань;

•    пошук і прийняття оптимальних політичних рішень. Реалізація та­
кої функції потребує певних аналітичних навичок, уміння порівнювати,
вибирати найефективніші рішення. Це значною мірою залежить від пев­
ного політичного чуття, вміння передбачати, прогнозувати, а то й ризи­
кувати заради досягнення очікуваного результату;

•    захист громадян від проявів беззаконня, самоуправства бюро­
кратії, підтримання громадського порядку. Ця функція, як ніяка інша,
експлуатується найчастіше, нерідко стаючи знаряддям дешевого попу­
лізму;


•    зміцнення політичних зв'язків з масами. Без цього політик швид­
ко відчужується від своїх прихильників;

•    ініціювання, оновлення та генерування оптимізму і соціальної
енергії мас, мобілізація їх на реалізацію певних цілей і завдань. Ця функ­
ція широко використовується політиками-популістами, трибунами,
майстрами проголошення гучних промов, людьми, що добре володіють
словом і пером.

Політичний процес охоплює загалом такі види діяльності, як політич­на участь і політичне функціонування.

Політична участь насамперед має на меті формування у процесі політичної діяльності певних позицій, вимог, настроїв, а політичне функ­ціонування — це професійна політична діяльність, мета якої — розро­бити правові норми, управляти різними політичними інститутами.

Політик як такий не існує поза політичною діяльністю. Політична ді­яльність — складова людської діяльності, специфічна особливість якої полягає в спрямованості на реалізацію політичних інтересів суб'єктів політики і насамперед на завоювання, утримання та реа­лізацію влади.

До структури політичної діяльності входять її об'єкти і суб'єкти. Об'єктом є політична влада, політико-владні структури, суб'єктом — політичні партії, рухи, об'єднання, політики, громадські, державні діячі таін.

На характер, особливості політичної діяльності впливають об'єктивні та суб'єктивні детермінанти. До об'єктивних належать запити, по­треби, інтереси, до суб'єктивних — політична культура, політична свідомість суб'єктів політичного процесу.

Виокремлюють політичну діяльність теоретичну і практичну. Перша — законотворча, ідеологічна, соціологічна, науково-організа­ційна, методична. Друга — урядова, депутатська, робота в органах міс­цевого самоврядування, політичних партіях, суспільно-політичних ру­хах, об'єднаннях, участь у референдумах, виборах, мітингах, опитуван­нях громадської думки, маршах протесту тощо.

Політичну діяльність здійснюють на громадських або професійних засадах.

Політичною діяльністю на громадських засадах вважають таку діяльність, за яку той, хто займається нею, не отримує матеріальної чи іншої винагороди, до того ж виконує її поза основною професійною діяльністю.

До політичної діяльності на професійних засадах зараховують де­путатську діяльність, роботу на посадах і в робочих апаратах політич­них партій, громадсько-політичних об'єднань тощо. Така діяльність найчастіше пов'язана з матеріальною винагородою.

Істотне значення для вмотивованої та продуктивної діяльності по­літика будь-якого рівня має його соціально-психологічна готовність до цього. У структурі такої готовності психологи розрізняють кілька взає-мозумовлених та взаємопов'язаних компонентів: мотиваційний, ко-гнітивний, операційний та особистісний.

Крім того, політична діяльність, особливо її ефективність, тісно по­в'язана з тим, як узгоджені між собою "Я-реальне" і "Я-ідеальне". У першому випадку йдеться про те, яким реально є політик, а в друго­му — яким він себе уявляє, яким його бачать інші. Відомо, що бага­тьом людям властиве надмірне завищення своїх якостей, перебільшен­ня можливостей.

Політична діяльність, як і будь-яка інша, також передбачає цілеспря­мовану і певним чином мотивовану активність людини в конкретний період, час. При цьому для політичної діяльності велике значення має психологічна готовність людини до такої діяльності, тобто сукупність усього необхідного для успішного вирішення того чи іншого завдання, проблеми. Психологічна готовність є своєрідним стартовим моментом у діяльності.

Для політика багато обставин можуть стати стартовими у конкретній діяльності, дії. Це, зокрема, глибоке знання та розуміння суті, необхід­ності того, заради чого політик діє, спонука до такої дії з боку інших людей, суто душевний порив та ін. У будь-якому разі політик починає діяти тоді, коли має психологічну установку на досягнення бажаного і очікуваного результату. Важливо, щоб політик мав установку не на діяльність взагалі, а саме на інноваційну діяльність, тобто таку, що ма­тиме заздалегідь вагоміші, суттєвіші результати.

За багатьма характеристиками і особливостями політична діяль­ність так само індивідуальна, як індивідуальна будь-яка діяльність людини. Йдеться про індивідуальний стиль політичної діяльності не як набір окремих якостей, а як цілезумовлену систему взаємопов'язаних дій, за допомогою яких досягається певний результат [90, 757].

Індивідуальний стиль діяльності, у тому числі політичної, зумов­люється і забезпечується насамперед властивостями нервової системи людини.


Не слід плутати поняття "індивідуальна політична діяльність" і "інди­відуалізована політична діяльність".

Індивідуалізована політична діяльність — явище рідкісне. Практич­но завжди політик має однодумців, політичну силу у формі об'єднання, організації, партії. Зрештою, політична діяльність може здійснюватися за допомогою і неорганізованих сил — маси, натовпу. Політик спілкується з ними, використовує їх тоді, коли це відповідає його власним інтересам або інтересам формального об'єднання (організації, партії та ін.), до яко­го він належить.

Кожна людина є представником певної держави, нації, класу, соціаль­ного прошарку. Саме у статусі носія специфічних якостей конкретної спільноти вона включається у той чи інший вид суспільних відносин. Це також відбувається завдяки певній політичній поведінці.

Поняття "політична діяльність", як і поняття "політика" загалом, трактується досить неоднозначно, широко. Як ні в якій іншій науці тут наявні відносини між різними суб'єктами політики, діяльність яких зво­диться до одного — завоювання та використання влади у певних по­літичних інтересах.

Політична діяльність — це сукупність дій суспільних груп (класів, соціальних прошарків, націй тощо) щодо реалізації політичних інтересів з приводу завоювання, використання та утримання влади [73,103].

Мотиви детермінують, визначають мету і програму політичної діяльності. І мета, і програма також можуть бути помітно виражени­ми альтруїстичними або егоїстичними.

У політичній діяльності вирізняють кілька типів політичної поведін­ки людини: конформізм, політичну індиферентність, політичний акти-візм.

Конформізм пов'язаний з орієнтацією на чужу думку, погляд, підтримку будь-якої позиції. Така поведінка є відповідним пристосуван­ням, політичною лояльністю, позицією "як усі, так і я". Людей з по­дібною політичною позицією активно використовують політики-мані-пулятори, авантюристи, всі, хто у своїй діяльності вдається до дешево­го популізму.

Індиферентність — байдуже ставлення до політики, відчуженість від неї. Люди цього типу вважають, що їх участь у політиці безперспек­тивна, не потрібна.

Політичний активізм притаманний тим, кого реальний стан не лише в політиці, а й у суспільстві загалом абсолютно не влаштовує.


Люди з таким типом політичної поведінки активно залучаються до по­літичного, суспільного життя, глибоко переконані, що саме завдяки їх особистій участі стан справ у суспільстві зміниться на краще. Саме з таких громадян формуються справжні політичні лідери: традиційні ("як робили до нас, так робимо і ми"); легальні, або бюрократичні (лідер­ство посади, а не реальних дій); харизматичні (лідерство, як кажуть, від Бога, як історична необхідність).

Залежно від характеру поведінки політики, учасники політичного процесу поділяються на лідерів, активістів, послідовників, лідерів гро­мадської думки.

Лідери, як правило, очолюють політичний рух завдяки підготовле­ності, авторитету, соціальному статусу тощо.

Активісти виступають посередниками між лідерами і тими, хто йде за ними, підтримує їх. Фактично вони впливають на рядових учасників політичних дій і процесів, дещо змінюють стратегію і тактику політич­ного дійства, а головне — активно допомагають лідерам у їх діяльності.

Послідовники мають різний ступінь політичної, соціальної актив­ності, в цілому підтримують ідеї лідерів, але з певних причин не досить чітко усвідомлюють навіть власні інтереси у політичній боротьбі і тому менш активні, ніж активісти.

Лідери громадської думки не стільки організаторською, організа­ційною діяльністю, скільки інтелектуальною (особливо в засобах масо­вої інформації) підсилюють емоційне, психологічне напруження навко­ло політичних проблем, до яких привернуто увагу багатьох людей.

Отже, проаналізувавши проблеми політичної участі та поведінки, можна зробити такі висновки.

Людям властиві індивідуальні риси, якості, тобто індивідуальні відмінності. Такі відмінності вивчає диференційна психологія, а вияв­ляються вони у процесі навчання, прояву емоцій, реакцій, мотивацій та інших аспектів поведінки.

Індивідуальні відмінності формуються завдяки тривалій і склад­ній взаємодії спадковості індивіда з його середовищем. Інакше кажу­чи, з одного боку, генетично людина успадковує окремі ознаки, а з дру­гого — середовище, яке діє на людину ще до народження, примушує її відповідно реагувати на подразники різноманітного походження. Такі процеси часто взаємопов'язані, але вони не жорстко детерміновані. Наприклад, можна успадкувати від батьків певний талант, однак втра­тити його потім з різних причин — через хворобу, бездіяльність тощо. Або можна не мати вродженого нахилу до політичної, суспільно корис­ної діяльності, але впродовж довгої і копіткої роботи над собою досягти


певних успіхів на цій ниві. Вроджені задатки і здібності є певною мі­рою успадкованими якостями, однак без подальшого розвитку, вдоско­налення вони мало чого варті.

Істотне значення мають здібності і в процесі політичної діяльності (як і будь-якої іншої). Під здібностями розуміють індивідуально-психо­логічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; особливості, що сприяють, забезпечують успішне виконання будь-якої діяльності або кількох видів діяльності; не лише наявні знання, навички, вміння, а й те, що сприяє найкращому їх набуттю.

Здібності, на відміну від анатомо-фізіологічних особливостей люди­ни, не є вродженими. Вони завжди є результатом її відповідного розвит­ку. Вродженими є не здібності, а задатки як джерела для їх розвитку. Адже відомо: геній — це праця.

Таким чином, здібності не виникають і не існують поза певною діяльністю, тобто вони проявляються у процесі діяльності, але ще біль­ше — розвиваються і вдосконалюються.

До основних здібностей людини належать здібності до навчання, праці, суспільної, духовної діяльності. У комплексі всі здібності станов­лять природу конкретної людини, однак сама природа є продуктом по­ступового розвитку і самовдосконалення.

Для визначення особливостей, характеру політичної діяльності кон­кретної людини окрім психологічних характеристик слід враховувати таку динамічну характеристику психічної діяльності особистості, як темперамент. Коли йдеться про темперамент, то мається на увазі імпульсивність і темп психічної діяльності. Навіть близнюки мають певні відмінності, основою яких є психологічний стан. У політичній діяльності це має найважливіше значення, як і те, що для темперамен­ту людини особливо важливі вразливість та імпульсивність.

Часто говорять про неповторність особи, особливо помітної, обда­рованої. Така неповторність — це стиль людини, те, що найяскравіше вирізняє її серед інших. Кажуть, стиль людини — це людина. Музику М. Огінського неважко відрізнити від музики П. Чайковського, а політи­ка Л. Кравчука від політика П. Симоненка, і не за політичними орієн­таціями, а за тим особливим, що становить стиль діяльності, у тому числі політичної, кожного з них.

Стиль зумовлює індивідуальність життєвого шляху людини. Однак його слід розуміти не як якусь одну якість людини або їх набір, а саме як цілеспрямовану систему дій, які тісно пов'язані між собою і завдя­ки яким одна людина принципово відрізняється від інших людей, дося­гає певних результатів у власній діяльності.

Індивідуальність стилю зумовлюється переважно властивостями нер­вової системи людини.

Загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю філософи вважають такі:

•    досить стійку систему прийомів і способів діяльності конкретної
людини;

•    наявність яскраво виражених особистих якостей людини;

•    уміння та здатність особи щонайкраще пристосуватися до об'єк­
тивних вимог.

Отже, індивідуальний стиль — це комплекс, єдність усіх ознак діяльності людини, зумовлених її особливостями.