3.2. Порядок утворення і припинення діяльності комерційного банку

3.2. Порядок утворення і припинення діяльності комерційного банку

Правовою базою для створення і функціонування комерційних банків різних типів і форм власності є Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», а також нормативні акти НБУ.

Засновниками комерційних банків можуть бути як українські, так і іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох). Не можуть виступати засновниками комерційних банків місцеві Ради народних депутатів усіх рівней, їх виконавчі органи, політичні та профспілкові організації, спілки й партії, громадські фонди. Забороняється також бути засновниками військовослужбовцям, посадовим особам усіх правоохоронних органів, державних організацій, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком суду, а також особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво й інші корисливі злочини. Ці особи не можуть також займати керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку. Статутний фонд банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків
засновників банку у грошовій формі. Банкам забороняється збільшувати статутний фонд за рахунок нерозподільного прибутку або коштів інших фондів для створення нових банків. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також збільшувати статутний фонд для покриття збитків.

Вся діяльність по створенню банку здійснюється в кілька етапів. На першому етапі засновники або їх організаційна група готують проекти всіх документів, необхідних для реєстрації. При цьому визначається організаційно-правова форма діяльності майбутнього банку, тобто вид господарського товариства, у вигляді якого він буде функціонувати. Далі засновники визначають розмір статутного фон­ду, необхідного для забезпечення нормальної діяльності комерційного банку і достатнього для запланованого обсягу операцій. Розмір статутного фонду не може бути меншим за мінімальну величину, встановлену НБУ.

Після визначення розміру статутного капіталу виконуються безпосередні операції щодо його формування шляхом проведення відкритої або закритої підписки на акції чи паї згідно з обраною для
банку формою господарського товариства.

Після нагромадження необхідної суми статутного капіталу, визначеної установчою угодою, засновники комерційного банку скликають установчі збори, за рішенням яких оформляють всі належні документи, необхідні для реєстрації банку.

Для формування статутного капіталу в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок, на який кожен засновник вносить визначену чинним законодавством і установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття тимчасового рахунка є установчий договір засновників банку і заява на відкриття рахунка.

Для реєстрації комерційного банку його спостережна рада в двотижневий строк після перевірки фінансового стану засновників подає до регіонального управління НБУ за місцем створення майбутнього банку такі документи:

заяву про реєстрацію банку за підписом уповноваженої особи, яка призначена відповідальною за реєстрацію банку установчими зборами;

установчий договір, підписаний засновниками банку та завірений їхніми печатками. Підписи фізичних осіб завіряються нотаріально;

статут банку, затверджений на зборах і підписаний уповноваженою особою;

копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення банку у випадках, передбачених чинним законодавством;

протокол установчих зборів, підписаний головою та секретарем зборів;

економічне обгрунтування, де зазначені мета створення банку, розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат і прибуток на кінець першого року його діяльності;

бухгалтерську і фінансову звітність учасників банку;

висновок аудиторської організації, яка має ліцензію Аудиторської палати України про фінансовий стан та платоспроможність засновників банку;

наявність професійно придатних перших керівних осіб (го­лови правління та головного бухгалтера), кандидатури яких погоджено з НБУ;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку на рахунок № 000960820 в Операційному управлінні НБУ, МФО 300001; За реєстрацію комерційних банків встановлена плата у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів заробітної плати;

копію звіту про проведення відкритої підписки на акції, прийнятого Міністерством фінансів України;

угоду про надання приміщення для розміщення банку за підписом уповноваженої за установчим договором особи;

установчі документи акціонерів (учасників) банку (нотаріаль­но завірені копії або в оригіналі).

З метою контролю за діяльністю банків регіональне управління НБУ готує висновок про фінансовий стан і репутацію засновників банку, наявність власних коштів для внесення до його статутного фонду, підтвердження про їх внесення на тимчасовий рахунок, про відповідність приміщення банку і касового вузла усім технічним вимогам та вимогам безпеки, про забезпеченість банку засобами машинної обробки інформації і каналами зв’язку, про професійну придатність голови правління і головного бухгалтера, про забезпеченість банку кваліфікованими кадрами.

Вказані висновки разом із пакетом установчих документів, поданих засновниками, регіональне управління НБУ подає в його Правління, де після детального їх вивчення і аналізу приймається рішення про реєстрацію комерційного банку. При позитивному вирішенні питання комерційний банк заноситься до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кре­дитних установ. Комерційний банк одержує статус юридичної особи з моменту його реєстрації в НБУ і отримання ліцензії на здійснення банківських операцій від НБУ.

НБУ може відмовити в реєстрації комерційного банку в разі порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших установчих документів законодавству України, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва банку, відсутності відповідної матері­ально-технічної бази.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржено в судовому порядку.

Комерційні банки зобов’язані у місячний строк повідомляти НБУ про зміни, що вносяться до установчих документів, з поданням нотаріально засвідчених копій змінених документів.

Рішення про реєстрацію комерційного банку виноситься у місячний строк з дня одержання всіх передбачених документів. Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філії і представництва після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії та представництва банку не є юридичними особами, але мають свої положення і виступають від імені головного банку. Філія має свій субкореспондентський рахунок та здійснює банківські операції, передбачені її положенням. Представництво банку фінансується головним банком, від якого він виступає, але не має права здійснювати банківські операції.

Філії та представництва комерційних банків відкриваються за погодженням з регіональним управлінням НБУ за місцем їх знаходження. З метою створення філій та представництв подаються такі документи:

клопотання комерційного банку про відкриття філії чи пред­ставництва;

рішення зборів акціонерів банку про створення філії чи представництва;

копії платіжного документа про внесення плати за відкриття філії, договору оренди на приміщення, в якому буде розташована філія (на строк не менше 5 років), або документального підтвердження права власності банку на це приміщення;

затверджене у встановленому порядку положення про фі­лію чи представництво, згода регіонального управління НБУ за місцем знаходження головного банку на відкриття філії чи пред­ставництва;

копію статуту банку, зареєстрованого НБУ;

відомості про професійну придатність і відповідну репутацію керуючого і головного бухгалтера філії банку та забезпеченість кваліфікованими кадрами.

Письмова згода регіонального управління НБУ на створення філії, представництва видається комерційному банку протягом двох тижнів з дня отримання всіх необхідних документів.

Регіональні управління НБУ в ряді підстав можуть відмовити комерційному банку у відкритті філії, представництва. Правила НБУ встановлюють деякі особливості реєстрації банків за участю іноземного капіталу. Засновниками іноземних банків можуть бути іноземні юридичні та фізичні особи або за участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (спільні банки).

Крім документів, що подаються українськими засновниками для утворення комерційного банку, іноземні юридичні особи
подають:

рішення уповноваженого органу іноземного засновника про участь у створенні комерційного банку в Україні;

письмову згоду контролюючого органу країни, резидентом якої є іноземний засновник, на участь у створенні в Україні комерційного банку; країни іноземного засновника;

копії установчих документів іноземних засновників (учасників);

витяг з торговельного (банківського) реєстру країни, де іноземний засновник офіційно зареєстрований;

висновок однієї з аудиторських організацій, яка визначена НБУ як така, що має право здійснювати аудиторську перевірку діяльності іноземних засновників, або висновок іноземного аудитора, підтверджений аудиторською організацією України, яка має відповідний сертифікат на право проведення аудиту;

повідомлення керівництва центрального банку іноземної дер­жави або уповноваженого органу про здійснення достатнього контролю за діяльністю своїх комерційних банків-засновників, акціонерів українського банку за участю іноземного капіталу.

Іноземні фізичні особи для створення комерційного банку подають:

підтвердження першокласного банку про платоспроможність цього громадянина;

рекомендації не менше двох іноземних юридичних осіб або громадян з відомою платоспроможністю.

Ці документи повинні бути нотаріально завірені за місцем їх видачі та легалізовані (підтверджені) в установленому порядку в консульських установах України. Іноземні засновники подають також завірені переклади українською мовою всіх документів, які викладені іноземною мовою, з доданням оригіналів. Крім того, до вказаного переліку документів додається ліцензія НБУ на створення банку за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

Отже, процес створення комерційних банків є досить складною процедурою, пов’язаною з оформленням численних документів, під­бором кваліфікованих кадрів, вибором відповідного приміщення, забезпеченням його необхідним обладнанням та ін.

Припинення діяльності комерційного банку згідно зі ст. 37 Цивільного кодексу України відбувається шляхом ліквідації або реорганізації. У випадку ліквідації комерційного банку припиняється його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його справ і майна, банк перестає існувати. У разі реорганізації всі права та обов’яз­ки банку переходять до правонаступника — іншої юридичної особи. Порядок припинення діяльності комерційних банків визначений Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про банкрутство» та іншими нормативними актами.

Правилами НБУ встановлено, що НБУ має право припинити діяльність комерційних банків та філій у разі:

виявлення недостовірних даних, на підставі яких було проведено реєстрацію банку, сформовано його статутний фонд;

збиткової діяльності упродовж трьох місяців підряд або шести місяців протягом року та виникнення у зв’язку з цим становища, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів;

відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій;

невиконання вимог чинного законодавства щодо збільшення статутного фонду у встановлені терміни.

Крім того, припинення діяльності банку може мати місце з ініціативи засновників та на підставі рішення арбітражного суду. Підставою для надання пропозицій щодо прийняття рішення про при­пинення діяльності комерційного банку є результати перевірок, проведених службою банківського нагляду та незалежними аудиторськими фірмами. Підставою для проведення таких перевірок є матеріали звітності банків, а також матеріали перевірок правоохоронних та контролюючих органів, які свідчать про збиткову діяльність банку та порушення банківського законодавства.

Рішення про ліквідацію комерційного банку приймається Правлінням НБУ та оформляється відповідною постановою (крім випадків, коли такі рішення прийняті арбітражним судом, або за рішенням загальних зборів засновників (акціонерів) комерційного банку.

Для ліквідації комерційних банків створюється ліквідаційна комісія, яка в межах наданих їй повноважень:

управляє майном банку; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку; визначає ліквідаційну масу та розпоряджається нею; проводить роботу щодо стягнення дебіторської заборгованості; виявляє кредиторів та вживає заходів, спрямованих на задоволення їхніх вимог, зокрема, реалізує майно банку; вирішує в установленому порядку питання щодо звільнення працівників банку та призначення спеціалістів для забезпечення роботи ліквідаційної комісії; виплачує у встановленому порядку заробітну плату членам ліквідаційної комісії; складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження органу, який створив ліквідаційну комісію.

Дії ліквідаційної комісії можуть бути оскаржені кредиторами або засновниками, акціонерами банку в судовому порядку.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами банку. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує в офіційних органах преси інформацію про ліквідацію банку із зазначенням порядку і строку подачі заяв кредиторами своїх претензій та надсилає письмові повідомлення вкладникам банку — фізичним особам. Цей строк становить один місяць від дня опублікування в офіційному друкованому органі зазначеної інформації. Після закінчення вказаного строку заяви кредиторів та вкладників банку ліквідаційною комісією не приймаються.

Ліквідаційна комісія в межах наданих їй повноважень вирішує всі питання, пов’язані з проведенням дій щодо ліквідації банку шляхом прийняття відповідних рішень.