Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.2. Природні ресурси та їх використання

3.2. Природні ресурси та їх використання

В умовах соціалізму природні багатства (земля, вода, ліси, надра) були всенародним багатством, вони не мали вартості, знаходились поза межами товарно - грошових відносин, не були предметами купівлі і продажу, а тому не мали ціни. Відсутність цінової оцінки природних ресурсів унеможливлювала оцінку національного багатства нашої країни. Відсутність ціни і плати за використання природних багатств призвело до їх нераціонального використання. Надмірно велика кількість земель відводилась  під  затоплення  при  будівництві   водосховищ гідроелектростанцій, забудівлі міст і сіл, не враховувалась і якість землі, її родючість та агротехнічний потенціал. Відбувалось надмірне вирубування лісів, внаслідок чого постійно зменшувалась їх площа, погіршувався попередній склад деревостанів. Відсутність води у водосховищах призвело до її надмірного забору із природних джерел. На сьогодні забір води із них перевищує допустимі норми, назріває загроза водного голоду. Цілий ряд великих районів (уже не тільки Степу і Полісся, а й західних областей України) знаходиться в зоні великого дефіциту води. Деякі міста і сіла змушені перейти на нормування водовикористання. Нераціонально використовуються і мінерально-сировинні ресурси. Відсутність відповідної плати за них та некомплексного їх використання, недостатнього вилучення із них усіх корисних компонентів веде до того, що велика кількість породи йде на відходи. Для складання відходів щорічно відводиться велика кількість високопродуктивних сільськогосподарських угідь. Надмірне вилучення земель із обробітку, їх забруднення, постійне вирубування лісів, їх виснаження і деградація, некомплексне використання мінерально - сировинних ресурсів і складування великої кількості відходів погіршують еколого-економічні умови для сільськогосподарського виробництва.

В умовах переходу до ринкової економіки проблема ощадного і раціонального використання природних багатств постає як одна із найважливіших. Якщо в минулому вирішальне значення у використанні природних багатств надавалось державним регуляторам, то тепер вступають в силу ринкові регулятори. Економічні механізми стимулювання розвитку економіки, охорони і раціонального використання природних ресурсів стають домінуючими. Забезпечити найбільш раціональне і високопродуктивне використання природних багатств можлива лише на основі максимального залучення усіх механізмів, постійного вдосконалення інвестиційної, фінансово - кредитної, рентної, цінової, страхової, протекціоністської, митної та іншої політики.

Економічна політика по відношенню до природних багатств повинна являти собою сукупність науковообгрунтованих заходів, спрямованих на їх охорону, розширене відтворення і раціональне використання. Державні регулятори раціонального природокористування повинні оптимально поєднуватися з ринковими. Закони про охорону природи, закони про землю, воду, ліси і надра, їх державні кадастри повинні створити наукову, економічну, екологічну і правову основу для раціонального природокористування і розширеного відтворення природних багатств. Раціональне природокористування передбачає: оптимізацію розподілу земельних ресурсів між галузями народного господарства, землевпорядкування міст і сіл, землеустрій господарств, осушення заболочених і перезволожених, та зрошення посушливих земель, їх хімічну і біологічну меліорацію, корінне поліпшення лук і створення багаторічних культурних пасовищ розширення площі лісів, поліпшення їх породного складу, заліснення пісків, ярів і балок, створення закінченої системи полезахисних лісонасаджень, доведення розмірів лісів до оптимальної протиерозійної і водозахисної площі, підвищення їх середовищноформуючої, природоохоронної ролі, реабілітацію і рекультивацію на рушених територіях, оптимізацію розподілу водних ресурсів між окремими природноекономічними зонами і районами та галузями народного господарства, ощадливе і раціональне їх використання, будівництво водоочисних споруд, боротьбу з синьо-зеленими водоростями, біологічну чистку води; доведення площі лісів до їх оптимальної площі в зоні Степу, Лісостепу, Полісся і Карпат, поліпшення їх породного складу; конструювання екологічно стійких агроландшафтів з оптимальним поєднанням усіх компонентів природного середовища; створення системи заповідних і рекреаційних територій.

Раціональне сільськогосподарське природокористування має охоплювати сільськогосподарське районування територій, розробку і впровадження   для   кожної   природо-економічної   зони   зональних   і внутрішньозональних систем ведення сільського господарства, стійких проти несприятливих і малосприятливих природних умов і враховувати те, що майже 60% території України знаходиться в умовах ризикованого землеробства, де тривалі посухи, безсніжні зими, великі морози, що призводить до недобору великої кількості сільськогосподарської продукції. Тому формування на основі оптимізації поєднання різних компонентів природного середовища екологічно стійких і високопродуктивних ландшафтів сприятиме підвищенню продуктивності і економічної ефективності використання природних екосистем. Формування екологічно сприятливих для сільського господарства ландшафтів - це дуже капіталомістка і тривала робота. Однак капіталовкладенням в розвиток агропромислового виробництва необхідно надати пріоритетного значення, оскільки без продовольчого достатку, взуття і одягу населення існувати не може. Для забезпечення раціонального використання усіх природних ресурсів повинні бути задіяні найновіші досягнення всіх галузей науки: землезнавства, ландшафтознавства, агротехніки і зоотехнології, селекції і генетики, гідротехніки, меліорації, кібернетики і математики. Управляти природним середовищем, поживним режимом рослин і тварин, добиватися максимальної продуктивності сільськогосподарських угідь і продуктивності тварин можна тільки на основі максимального використання всіх досягнень агротехнічного прогресу.

Земля - основна продуктивна сила, її продуктивність визначається великим і малим кругообігом речовин, 80% органічної маси у вигляді продукції рослинництва із природи повертається назад в дуже обмеженій кількості, внаслідок чого зростає дисбаланс поживних речовин у ґрунті. Тому підвищення родючості ґрунтів повинно базуватися на значно більшому внесенні поживних речовин, ніж їх виноситься під урожай сільськогосподарських культур. Тільки при всезростаючому внесенні органічних і мінеральних добрив можна досягти інтенсифікації кругообігу речовин і систематичного підвищення родючості ґрунтів. Тому розвиток тукової промисловості, збільшення кількості мінеральних добрив і внесення їх під кожну культуру повної норми дасть можливість отримати високі і сталі врожаї сільськогосподарських культур.

Велике значення для розвитку землеробства, одержання високих і сталих врожаїв сільськогосподарських культур має розвиток тваринництва. Розвиток біологічного землеробства, максимальне насичення сівозмін азотофіксуючими зернобобовими культурами, багаторічними і однорічними травами сприятиме інтенсивному розвитку тваринництва, а, відповідно, і органічних добрив. Внесення в ґрунт їх підвищених норм сприятиме постійному збільшенню в ньому гумусу. Інтенсифікація процесів гумусоутворення, внесення необхідної кількості мінеральних добрив, вапнування кислих і гіпсування засолених і солонцюватих ґрунтів, регулювання їх водного і повітряного режимів дозволить інтенсифікувати процеси кругообігу речовин в природі і стабільно нарощувати врожайність сільськогосподарських культур.

Формування сприятливого природного середовища для сільського господарства - один із важливих напрямів господарської діяльності. Другий полягає в раціоналізації розміщення окремих галузей і культур. Вирощування сільськогосподарських культур і розведення продуктивної худоби у найбільш сприятливих для цього природних умовах дозволяє без великих додаткових капіталовкладень на перетворення природи отримувати значно більшу кількість сільськогосподарської продукції, ніж ми її одержуємо нині. Раціональне розміщення сільськогосподарського виробництва, його зональну і внутрішньозональну спеціалізацію слід розглядати як один із важливих чинників підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва. На базі розміщення і спеціалізації сільського господарства формуються природо- аграрно-територіальні комплекси, в яких природні і промислові засоби виробництва і продукти праці беруть участь у сільськогосподарському виробництві. Вона являє собою процес взаємодії людини з природою, в ході якого вона з допомогою промислових засобів виробництва і предметів праці виробляє сільськогосподарську продукцію і продукти харчування. На відміну від промисловості, де вирішальним є дія законів економічних, в сільському господарстві домінуюче значення мають закони природи. На відміну від законів економічних вони більше довговічні, тривалі, і силу дії яких змінити не можна. Вони верховенствують над законами економічними. Пізнання законів природи і суспільства і їх максимального використання у матеріальному виробництві повинно стати основою аграрної політики нашої держави, стратегії і тактики аграрних перетворень.