3.2.2. Котирування цінних паперів

Термін “котирування” в основному застосовується на позначення дії або механізму встанов­лення ціни (ринкової вартості, біржового курсу) цінних паперів, валюти або товару (далі йтиметься про котирування тільки цінних паперів). Крім того, цим терміном позначають можливість обігу цінних паперів (коли цінні папери обертаються на біржі, то кажуть, що вони “котируються”), а також офіційну публікацію про біржові курси в спеціальних бюлетенях.

Термін “котирування” французького походження — “coter”. Англійська мова користується словом “quotation”, що має таке саме значення.

Котирування здійснюється на фондовій біржі, але біржовим курсом (як орієнтиром) користуються і на позабіржовому ринку цінних паперів.

Котирування цінних паперів відбувається:

а) методом реєстрації;

б) методом встановлення єдиного курсу.

Метод реєстрації передбачає аналіз даних про фактичні угоди, що зареєстровані на фондовій біржі. У результаті аналізу виявляються найбільш характерні (типові) рівні цін, котрі складаються на біржі і є показовими для ринкової кон’юнктури. Предметом реєстрації є граничні ціни — за верхнім і нижнім рівнем щоденного біржового курсу цінних паперів. При цьому показується біржова ціна, що визначається найвищим курсом покупця цінних паперів даного виду і найнижчим курсом продавця. Фіксується також ціна в перші хвилини біржового дня і ціна, що складається в кінці дня. У світі накопичено вже величезний досвід публікацій біржових курсів облігацій у котирувальних бюлетенях, де вказуються не тільки максимальні й мінімальні рівні цін, а й середній рівень ціни на даний день.

Котирувальний аналіз реєстраційним методом дуже швидко виконується з використанням сучасних біржових автоматизованих систем. Такі самі системи застосовуються і за здійснення іншого методу котирування — встановлення єдиного курсу, про який варто розповісти докладніше.

Єдиний (типовий) курс цінних паперів того чи іншого виду встановлюється на підставі відомостей про кількість паперів, котрі бажає продати продавець, і про кількість паперів, які бажає купити покупець. Але ще важливішими є відомості про ціни, що їх просить продавець і котрі пропонує покупець. На підставі порівнювання цих відомостей складається певний баланс, який розглянемо на прикладі.

Але спочатку візьмімо до уваги, що зміна ринкової ціни на цінні папери зумовлює міру заінтересованості продавця й покупця у здійсненні купівлі-продажу. За зростання ціни заінтересованість продавця збільшується, а покупця — навпаки. Існують рівні ціни, коли заінтересованість і продавця і покупця дорівнює нулю: це — межа ціни, пропонованої продавцем (П), і межа ціни, що її просить покупець (І). Звідси визначається прийнятний рівень ціни (Ц). Продавець готовий продати цінні папери тільки за Ц ³ П, а покупець — купити їх тільки за Ц £ І. Операція відбувається в діапазоні П £ Ц £ І.

З цієї аксіоми випливають два біржові правила котирування цінних паперів.

а) заявки, у котрих є максимальні рівні цін на купівлю й мінімальні — на продаж, мають виконуватися повністю (якщо немає впливу зовнішніх факторів);

б) заявки, у котрих зазначаються ціни, що наближаються до максимальних на купівлю і мінімальних на продаж, можуть виконуватися частково.

Припустімо, що з кількості всіх заявок (наказів) на продаж цінних паперів певного виду є група заявок на продаж 50 цінних паперів “за будь-якою ціною”, тобто за ціною, що може скластися на фондовому ринку певного дня (зрозуміло, за найліпшим курсом). Припустімо також, що друга група заявок містить наказ продати 40 цінних паперів за ціною не нижче 550 грн. за кожний папір (вище можна, оскільки йдеться тільки про граничну ціну). Постає питання, скільки цінних паперів може бути продано за ціною 550 грн.? Відповідь очевидна: 50 + 40 = 90 цінних паперів, тому що продавці, котрі були згодні продати свої 50 цінних паперів за будь-якою ціною, тим більше погодяться продати їх за 550 грн.

Якщо третя група заявок міститиме наказ продати, наприклад, 60 цінних паперів за ціною 551 грн., то за цією ж ціною із задоволенням продадуть свої папери і продавці перших двох груп. Отже, всього цінних паперів, що можуть бути продані за ціною 551 грн., буде вже 90 + 60 = 150.

Четверта група заявок містить наказ продати 55 цінних паперів за ціною 552 грн. Тоді всього паперів, що можуть бути продані за цією ціною, буде 150 + 55 = 205. І так далі, поки ціна не підніметься, наприклад, до рівня 556 грн. Вище продавці в нашому прикладі ціну не підніматимуть, розуміючи нереальність такого продажу.

Як бачимо, загальна кількість цінних паперів, котрі можуть бути продані за певною ціною, визначається з нарощуванням підсумку (табл. 12, рис. 22).

Таблиця 12

СТРУКТУРА МАСИВУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ЗАЯВКАХ НА ПРОДАЖ

Примітка: додавання кількості проданих цінних паперів у таблиці здійснюється знизу вгору.

Оскільки інтереси продавця й покупця щодо ціни протилежні (продавця цікавить вища ціна, а покупця — нижча), то підсумовування кількості куплених цінних паперів відбуватиметься у зворотному порядку — від найбільшої ціни до найменшої (табл. 13, рис. 23).

Продовжуючи думку (але вже з позиції покупця), зазначимо, що серед заявок на купівлю цінних паперів є група заявок на купівлю 70 цінних паперів “за будь-якою ціною” (за найліпшим курсом, який просять), що може скластися на даній біржі в даний день. Припустімо також, що друга група заявок покупців містить наказ на купівлю 60 цінних паперів за ціною не вище 556 грн. за кожний цінний папір (нижче, зрозуміло, можна). Отже, за ціною 556 грн. можна купити 70 + 60 = 130 цінних паперів, оскільки покупці першої групи з радістю приєднаються до покупців другої групи (так само, як це раніше зробили продавці).

Таблиця 13

СТРУКТУРА МАСИВУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ЗАЯВКАХ НА КУПІВЛЮ

Примітка: додавання кількості куплених цінних паперів у таблиці здійснюється згори донизу.

Якщо, наприклад, третя група заявок міститиме наказ купити 55 цінних паперів за ціною 555 грн., то за такою самою ціною куплять цінні папери покупці і двох попередніх груп. Отже, загальна кількість паперів, що купуються, становитиме вже 130 + 55 = 185. Аналогічні розрахунки виконуються і для всіх наступних груп. Остання група заявок дає можливість підбиття кінцевого підсумку в кількості 350 цінних паперів.

Дані табл. 12 і 13 уможливлюють порівняння структури масивів цінних паперів на продаж і на купівлю, що необхідно для виявлення шуканої ціни, тобто єдиної ціни, за якою слід продавати цінні папери даного виду в даний біржовий день.

Таблиця 14

ПОРІВНЯННЯ СТРУКТУР МАСИВІВ ЦІННИХ ПАПЕРІВ НА ПРОДАЖ
І КУПІВЛЮ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ШУКАНОЇ ЦІНИ

Як бачимо з табл. 14, за ціною 556 грн. виставлено на продаж 345 цінних паперів, однак бажаючих їх купити мало: можна реалізувати тільки 130 цінних паперів. Це означає, що решту (215) не буде продано.

Тепер підійдемо до знаходження шуканої ціни в інший спосіб: визначаємо, що за ціною 550 грн. попит покупців становить 350 цінних паперів, а пропозиція продавців — усього 90. У цьому разі незадоволеними залишатимуться не продавці, а покупці: предметом купівлі-продажу стануть тільки 90 цінних паперів, а решта 290 залишаться нереалізованими.

Проаналізувавши решту рядків табл. 14 і в її четвертій графі проставивши найменші числа з двох попередніх граф (другої і третьої), можна побачити, що найбільшу кількість цінних паперів можна буде реалізувати, коли ціна на них становитиме 553 грн. (буде реалізовано 255 цінних паперів). Ця ціна і буде шуканою.

Такий спосіб знаходження єдиної ціни відповідає важливій вимозі (правилу) біржової торгівлі, а саме: шуканий курс має бути таким, з допомогою якого можна здійснити найбільшу кількість операцій. Інакше кажучи, шукана ціна (пропонований клієнтам біржовий курс) якнайліпше забезпечує баланс між заявками на продаж цінних паперів і заявками на їхню купівлю.

Щоправда, у наведеному вище прикладі (що часто трапляється й на практиці) є невеличкий огріх: за ціною 553 грн. хоч і досягається найбільший обсяг операцій, усе-таки певна частина цінних паперів залишається “за балансом” (265 – 255 = 10). Цей залишок утворився в результаті того, що кількість цінних паперів, котрі могли б купити покупці, є трохи більшою (на 10) за ту, яку збираються продати продавці. Але це втрата незначна і цілком допустима заради того, щоб виконати головну вимогу біржової торгівлі — забезпечити максимально можливий оборот цінних паперів.

Такі втрати звичайно компенсують, встановивши черговість покупців. Першочерговими (“пільговиками”) оголошуються ті, котрі були згодні “купити за будь-якою ціною”, а за ними ті, які готові заплатити ціну, вищу за шукану (в нашому прикладі це 554, 555 і 556 грн.).

Може трапитися так, що найбільша кількість операцій (у нашому прикладі 255) буде виконуватися за курсом як 553 грн., так і 552 грн. Який же курс уважати шуканою ціною? У цьому разі варто стимулювати збільшення заявок там, де їх менше (табл. 15).

Таблиця 15

ВАРІАНТИ ВИБОРУ ШУКАНОЇ БІРЖОВОЇ ЦІНИ

Хоч можливий оборот (255 цінних паперів) в обох випадках є однаковим, обидва варіанти не цілком ідентичні. У першому менше заявок на купівлю, а в другому — на продаж. Отже, для того, щоб підтримати найбільш ліквідний ринок і тим самим стимулювати збільшення заявок там, де їх виявилося менше, потрібно в першому варіанті за шукану ціну взяти 552 грн. як нижчу і заохочувальну для покупців, а в другому — 553 грн. як вищу і заохочувальну для продавців.

Механізм визначення ціни, однак, не може бути абсолютно формальним. Цілком доречні коригування, якщо вони, звичайно, спрямовані на виконання основної вимоги біржового ринку — збільшення кількості фондових операцій. Зокрема, допустимі коригування за можливих змін замовленої ціни в заявках (така можливість перетворюється на реальність, коли продавці й покупці одержують інформацію про структуру заявок у цілому).

Розрахунки шуканої ціни ускладнюються, коли масиви цінних паперів у заявках на продаж і купівлю дуже різняться за кількістю паперів і величиною заявлених цін. Але ускладнення завдання ще не робить його нерозв’язуваним.

Із сказаного можна зробити висновок, що знаходження шуканої ціни (біржового курсу) цінних паперів добре формалізується у вигляді досить чіткого алгоритму. Коригування цілком можливі й часом необхідні. Причин для цього дві: по-перше, біржовий курс є величиною динамічною, такою, що швидко змінюється; по-друге, рішення про продаж і купівлю цінних паперів грунтується не тільки на біржових (ринкових) цінах, а й на фактичній ефективності цінних паперів. Тому не випадково деякі дослідники цієї проблеми до механізму котирування цінних паперів відносять також аналіз та оцінювання загального фінансового стану емітента, ліквідності цінного паперу, економічної кон’юнктури тощо.