3.2.2. Онтологія Т.Котарбінського

Основою метафізичних досліджень Котарбінському послужила Онтологія Леснєвського.[1] Ідеї Онтології Леснєвського, привласнені Котарбінським, викладені останнім в "Елементах теорії пізнання, формальної логіки і методології наук" (1929). Зокрема, Котарбінський розкриває мотиви, керуючись якими числення імен Леснєвського було названо Онтологією. Ця назва була вибрана Леснєвським свідомо, оскільки однією з цілей Онтології була формалізація основних законів буття. Своє звернення до Онтології Леснєвського Котарбінський пояснює так: "Для числення імен ми маємо намір узяти за основу систему Леснєвського, відому нам з рукопису і представлену до уваги широкого кола слухачів у вигляді лекцій, бо, на нашу думку, це найбільш зріла, найбільш природна і найпрактичніша в застосуваннях система числення імен серед відомих нам систем. При цьому вона найтіснішим чином пов'язана з традиційною Аристотелівською формальною логікою, поліпшенням і розширенням якої вона є, хоча з другого боку, вона є кінцевим пунктом спроб побудови числення імен на теренах логістики. " (S.254).

Теорія імен, що складається з двох категорій, як правило, призначена для виразу двокатегоріальної онтології. У разі теорії імен з однією категорією, представленою аксіомою Онтології Леснєвського, можна очікувати, що вона буде пов'язана з однокатегоріальною онтологією. В Онтології Леснєвського якраз і має місце така ситуація, продиктована номіналізмом її автора. Однак Леснєвський нічого не говорить про природу існуючих в світі речей в світлі своєї Онтології. Одне лише відомо: його предмети - це індивідуальні предмети, одиничні. Можна сказати, що Онтологія Леснєвського є формальною онтологією в номіналістичній версії. Онтологія ж Котарбінського є чимось більшим, оскільки говорить про те, чим є індивіди. Згідно з Котарбінським - це речі. Тому свою концепцію онтології Котарбінський назвав реїзмом.

Реїзм виник в результаті сумнівів Котарбінського в існуванні властивостей. Використовуючи Онтологію Леснєвського, було важко прийняти, що відношення властивості і предмету, її посідаючого, є відношенням частини до цілого. Відношення частини і цілого в онтологічному значенні передбачає однорідність категорій частини і цілого, тоді як предмет і властивість такими не є, бо належать до різних категорій.

Першою роботою Котарбінського [1920] у напрямі реїзму була критика існування ідеальних предметів. Котарбінський виділяє в різних онтологіях ряд таких предметів як роди, види, властивості, відношення, вигадане буття і проводить аналіз, метою якого було показати, що немає підстави для визнання їх існування. Особливо ретельно Котарбінський розбирає аргумент, який, як він признається, запозичив у Леснєвського [1913]. Припустимо, що ми визначаємо загальний термін P з урахуванням десигната імені N таким чином, що P володіє тими і лише тими властивостями, які спільні всім десигнатам імені N. Наприклад, якщо P є людиною взагалі, то P володіє тими і лише тими властивостями, які спільні всім людям. Припустимо, що x є одним з десигнатів імені N. Це індивідуальний предмет і він повинен посідати деяку властиву тільки йому якість, яка виділяє його серед інших десигнатів імені N. Хай такою буде властивість с. Розглянемо інший десигнат імені N, наприклад, предмет x1. Згідно припущенню x1 не посідає властивісті с, оскільки вона притаманна предмету x. Таким чином, предмет x1 може бути охарактеризований і тим, що він не посідає властивісті с. Однак відсутність властивості с також є властивістю, наприклад, с1. Виникає питання, чи посідає предмет, названий загальним терміном P, властивість с? Припустимо, що посідає. Однак це припущення провадить до суперечності, оскільки згідно визначенню P посідає тільки ті властивості, які спільні всім десигнатам імені N, а властивість с притаманна тільки предмету x. Тоді треба прийняти, що P не посідає властиві с. Тому P може бути охарактеризоване і таким чином, що він не посідає властивості с, тобто посідає властивість с1. Підставою для цього висновку служить закон виключеного третього: для довільної властивості с і якого-небудь предмету P, P посідає властивість с, або P не посідає с. Але властивість с1 також не є спільною для всіх десигнатів імені N, оскільки її не посідає предмет x. Отже, приймаючи, що P посідає властивість с1, ми також приходимо до протиріччя. Кінець кінцем протиріччя виникає як при припущенні того, що загальний термін P посідає властивість с, так і при припущенні, що цією властивістю він не володіє. Тому можна зробити висновок, що визначення загального терміну, прийняте спочатку, веде до суперечності. Котарбінський бачить, що суперечність, яка має місце, залежить від прийнятого визначення загального терміну, але вважає, що інші відомі йому дефініції не ясні і ще в меншій мірі можуть служити підставою для аналізу існування ідеальних предметів.

Онтологічний реїзм. Реїзм, названий пізніше Котарбінським конкретизмом[2], викладений в «Елементах» (1929), а також в численних статтях більш пізнього походження. В початковому періоді реїзм розвивався одночасно в двох площинах – онтологічній і семантичній, але пізніше Котарбінський почав розрізняти реїзм в сенсі онтологічному і сенсі семантичному.

Онтологічний реїзм сформований двома твердженнями:

(Р1) всякий предмет є річ;

(Р2) жоден предмет не є стан, або відношення, або властивість.

Твердження (Р1) позитивне і говорить, що якщо щось є предметом, то воно є і річчю. Твердження (Р2) негативне, тобто в ньому заперечується існування станів, відношень і властивостей, тобто сутностей, що представляються, як правило, загальними термінами. Сумісно (Р1) і (Р2) стверджують існування речей і лише речей, однак (Р2) може бути використане в кожній онтології, яка має справу з речами і ще «чимось». Крім того, обидва твердження сформульовані в мові онтології Леснєвського, тобто з припущенням, що зв'язка «є» має т.зв. основне значення, яке визначається аксіомою Онтології Леснєвського.[3] В Онтології немає визначення речі, але є дефініції предмету і існування, сформульовані наступним чином:

(Д1) для кожного А, А є предмет = df для деякого x, А є x.

(Д2) для кожного А, існує А = df для деякого x, x є А.

(Д1) стверджує, що А є предмет тоді і тільки тоді, коли А є що-небудь, а (Д2) – що А існує тоді і тільки тоді, коли щось є А.

Використовуючи парафразу (Р1) можна переформулювати таким чином:

(Р1а) для всякого А, якщо А є предмет в значенні Онтології Леснєвського, то А є річ.

Використовуючи (Д1) отримаємо:

(Р1б) для всякого А, якщо для деякого x, А є x, то А є річ.

Таким чином, (Р1б) стверджує, що якщо А є що-небудь, то А є річ. Звернемо увагу на вислів «для деякого x, А є x». Він значить тільки те, що можна підібрати таке ім'я x, що А є x. Речення «А є x» є одиничним реченням Онтології Леснєвського і істинно за умови, що А – одиничне ім'я. Звідси випливає, що А є річ тоді і тільки тоді, коли А є індивідуальним предметом.

Згідно (Р1) і (Р2) існують речі і лише речі. Дефініція (Д2) дозволяє стверджувати, що А є річ тоді і тільки тоді, коли для деякого x, x є А. Таким чином, А є річ тоді і тільки тоді, коли якийсь індивідуальний предмет є одним з А. А це має місце тоді, коли цей індивідуальний предмет x є єдиним А, або ж коли таких А багато, або ж А є комплекс, що складається з індивідуальних предметів.

Котарбінський вважав речі тілами, тобто буттям, що має часові і просторові характеристики. Можливо, це рішення було мотивовано ідеями Леснєвського і перш за все мереологічним поняттям класу. Адже індивідуальним предметом Котарбінський вважає не тільки одиничний предмет, але також і агрегат, складений з таких одиничних предметів, тобто клас в мереологічному сенсі.

Котарбінський услід за Леснєвським приймав існування мереологічних множин, а не дистрибутивних. Він вважав, що визначення речей як тіл узгоджується з мереологічним розумінням множини. Однак з Онтології Леснєвського теза соматизма не випливає, оскільки є інші теорії частин і цілого, наприклад, теорія Гуссерля.[4] Пізніше Котарбінський підсилив тезу соматизму до т.зв. пансоматизму, тобто цілком виразно висловився за існування тіл і лише тел.[5]

Семантичний реїзм. Реїзм в семантичній версії – це теорія мови. Критерієм побудови цієї версії реїзму є розрізнення дійсних імен і уявних. Достатньо нагадати, що Котарбінський визначає імена як вирази, які можна використовувати як іменні частини присудка в сенсі Онтології Леснєвського. Він не приймає традиційного розподілу імен на власні імена і прикметники. Дефініція, яка їм використовується, має синтаксичний характер і з неї безпосередньо не випливає, до чого відносяться імена. Котарбінський навів також дефініцію, яка має семантичний характер: імена – це такі вирази, які можуть бути підметами або присудками речень, що говорять про речі або особи.

Аналіз цього визначення передбачає перш за все аналіз термінів, які використовуються. Котарбінський розрізняє т.зв. уявні імена або ономатоїди, які хоча і є в граматичному значенні іменами, або краще сказати – іменними виразами, але співвідносяться не з речами (особи Котарбінський вважає речами особливого роду), а з ідеальними предметами, наприклад, властивостями, відношеннями, подіями. Річ у тому, що уявне ім'я співвідноситься з ідеальними предметами і це співвідношення також уявне, оскільки в онтологічному реїзмі ідеальним речам немає місця. Прикладами ономатоїдів є вирази «білизна», «властивість», «відношення». Принцип реїстичної семантики говорить, що речення з уявними іменами осмислено тоді і тільки тоді, коли воно може бути перекладене в речення, яке містить як іменні вирази дійсні імена, тобто імена дійсних речей. Цей принцип служить підставою для створення правил перекладу. Наприклад, речення «білизна притаманна снігу» перекладається в речення «сніг білий», речення «Яна і Петра зв'язує відношення старшинства» переходить в речення «Ян старше Петра». Одиничні і індивідуальні імена вдається без труда потрактувати як дійсні імена (імена реальних об'єктів); це ж відноситься і до імен сукупностей. Але з'являється проблема інтерпретації загальних імен як реальних об’єктів. В цьому випадку на виручку приходить Онтологія Леснєвського, оскільки речення «сніг білий» можна інтерпретувати як «кожна порція снігу є одним з білих предметів», а це останнє – вислів про речі. Таким чином, логічний присудок, який традиційно виражається прикметником, вдається потрактувати як ім'я речі.

Якщо розглянути речення «білизна – ця властивість», то не вдається безпосередньо перетворити це речення у вислів про конкретний предмет (конкрету), і тим більш не вдається переформулювати це речення у вислів про речі в сенсі Котарбінського. Ономатоїди є не просто порожніми іменами, оскільки ці останні можуть виступати в одиничних реченнях Онтології Леснєвського. Адже порожні імена співвідносяться з речами, правда не існуючими, і онтологія Леснєвського, як і реїзм, допускають використання таких імен як спосіб мовлення, тоді як відповідні уявним іменам речі взагалі не можуть існувати завдяки онтології, яка визначається логікою, в даному випадку – аксіомою Онтології Леснєвського.

Відповідно до Котарбінського речення Z посідає буквальний смисл тоді і тільки тоді, коли воно складається з логічних констант і дійсних імен. Речення Z посідає непрямий або переносний смисл тоді і тільки тоді, коли воно не має буквального смислу, але його вдається перетворити в речення, яке має буквальний смисл. Речення Z позбавлене смислу тоді і тільки тоді, коли його не вдається перетворити в речення з прямим або буквальним смислом. Порожні імена – це такі вирази, які можуть входити в речення, що посідають буквальний смисл, тоді як уявні імена – це такі вирази, які можуть входити виключно в речення, що мають непрямий (скорочено-замінюючий) смисл, або ж в речення, взагалі позбавлені смислу. Таким чином, множина порожніх імен і множина уявних імен не перетинаються. Очевидно, що порожнє ім'я в уявленні Котарбінського і порожнє ім'я в традиційному значенні це не одне і те ж, оскільки, наприклад, ім'я «множина всіх множин» – це порожнє ім'я в традиційному смислі, але згідно Котарбінському – це уявне ім'я (якщо термін «множина» розуміти в дистрибутивному сенсі, тобто як ім'я деяких ідеальних предметів). Існує практичний критерій, який дозволяє відрізняти порожні імена в сенсі Котарбінського від уявних імен. А саме, кожне порожнє ім'я, наприклад, «син бездітної матері», «кентавр» є комбінацією дійсних імен або рівнозначне такій комбінації, тоді як уявні імена цій умові не відповідають.

Множину речень в буквальному сенсі можна назвати основною реїстичною мовою, а саму цю множину разом зі всіма реченнями в скорочено-замінюючому виді (який допускає переклад у визначеному вище сенсі) – розширеною реїстичною мовою. Семантичне правило Котарбінського наказує використовувати у філософії і науці тільки розширену реїстичну мову, що у зв'язку з принципом перекладу речень в скороченій формі означає редукованність мови філософії і науки до основної реїстичної мови.