3.2.4. Реїзм і матеріалізм
Реїзм є теорією предметів, головним завданням якої було формування конкретизму як альтернативи понятійному реалізму. Передбачувана альтернатива надзвичайно сувора, оскільки своєю метою вона вважає не тільки елімінацію типових предметів загальних представлень, виражених загальними термінами, але й елімінацію подій, які складаються з дій. Наголос реїзму на предметній стороні пізнання рано чи пізно повинен був привести до питання про співвідношення його з матеріалізмом. Це питання стало актуальним після другої світової війни, коли представники діалектичного матеріалізму критично розглянули основні положення реїзму.
Речі Котарбінський завжди визначав матеріалістично: просторові, часові характеристики, протяжність і опірність є типовими атрибутами матерії. В реїзмі Котарбінського матерія крім перерахованих атрибутів є чимось абсолютно незалежним від актів пізнання суб'єкта. Таким чином, речі матеріальні і існують об'єктивно. Однак Котарбінський звертав увагу на те, що в історії філософії матеріалізм виступав в різних іпостасях. Він виділяв трансцендентальний матеріалізм, пансоматизм, кинетизм, механістичний матеріалізм і генетичний матеріалізм. Версія трансцендентального матеріалізму будується на понятті матерії як субстанції і у якості основоположного твердження приймає наступну формулу: кожна «річ в собі» (в значенні Е.Канта) є матеріальною за своєю природою. Кинетизм вважає, що все складається з руху і, на думку Котарбінського, провадить до онтології подій. Механістичний матеріалізм покоїться на двох твердженнях: позитивному – кожне зіткнення є наслідком руху, і негативному – жоден рух не є наслідком психічних процесів. Згідно з генетичним матеріалізмом істоти, посідаючи свідомість, виникли з істот, позбавлених свідомості. До цього типу матеріалізму Котарбінський в період між двома війнами залічував діалектичний матеріалізм, тоді як пізніше він вважав діалектику основоположною складовою діалектичного матеріалізму.
Матеріалізм Котарбінського – це пансоматизм, згідно якому існують тільки тіла. У версії Котарбінського пансоматизм не є трансцендентальним матеріалізмом, оскільки в цій версії матерія – це субстанція і як така - вона абстракт, а її ім'я – «матерія» - ономатоїд. Не сприймав Котарбінський і кинетизм, що розглядає світ як сукупність подій. Він погоджувався з позитивним твердженням механістичного матеріалізму, але відкидав негативне.
У викладі пансоматизму, відповідно до Котарбінського, взагалі не слід користуватися такими словами як «матерія». В певному сенсі пансоматизм є матеріалізмом без матерії і це не парадокс, оскільки для Котарбінського матерія – це сукупність тіл, яка сама є тілом. Таким чином, Котарбінський використовував поняття матерії, назване, на відміну від дистрибутивного, колективним, або агрегатом. Коротко кажучи, матерія – це сукупність тел.
Трансцендентальними матеріалістами Котарбінський вважав, наприклад, Аристотеля і Канта, тобто філософів, котрі вважали, що матерія існує як абстракція предметів, або ж існує лише в думці. Таке представлення матерії реїст повинен відкинути, оскільки не видно шляхів перекладу речення «матерія є субстанцією» на реїстичну мову. Тим не менш реїзм може використовувати і дистрибутивне розуміння матерії, бо воно не обов'язкове підкріплюється туманною метафізикою субстанції. Наприклад, можна сказати, що кожний предмет є тіло, і потім, «для кожного x, якщо x є матеріальний предмет, то x – одне з тіл». Використання наведеного визначення дозволяє стверджувати, що кожний предмет є матеріальним тілом. Реїзм же не може прийняти речення «існує множина (в дистрибутивному значенні) матеріальних предметів». Однак слід зазначити, що слова «матерія». «матеріальний» зайві в словнику реїста, оскільки, якщо приймається запропоноване вище визначення тіл, то названі слова не додають нічого нового до речення «кожний предмет є тіло». Колективна інтерпретація може вважатися первинною в наступному сенсі: на питання, чи існує матерія, реїст може відповісти ствердно єдино вказівкою на якийсь індивідуальний об'єкт, а свій матеріалізм повинен буде виражати за допомогою звернення до сукупності тіл. Але обидві ці дії якраз і припускають колективне розуміння матерії.
Матеріалістичне трактування Котарбінським реїзму не залишає осторонь рішення питання про тіла, наділені психікою. Істоти, наділені психікою, Котарбінський вважав різновидом реагуючих тіл. Програмою, що найкращим чином узгоджується з реїзмом, був би біхевіоризм, який заперечує психіку. І хоча термін «психіка» Котарбінський вважав уявною назвою, вирішення питання в дусі біхевіоризму він не вважав можливим. Реїстична інтерпретація фактів психіки здійснюється редукцією т.зв. психологічних висловів до речень про реагуючі тіла. Питаннями психіки у вигляді дослідження внутрішнього досвіду Котарбінський займався набагато раніше, ніж реїзмом. Психологічний вислів має структуру «X сприймає так: р», де X представляє індивідуальні імена сприймаючих суб'єктів, а змінна р – довільні речення, причому смисл слова «сприймає» достатньо широкий і включає спостереження, вірування, уявлення. Схема «X сприймає так: р» не еквівалентна інтенсіональному вислову «X сприймає, що р». Логіки у Львівсько-Варшавській школі займали позицію екстенсіоналізму, вважаючи інтенсіональні контексти недосконалими. А тому вони повинні бути еліміновані на користь екстенсіональних контекстів. Котарбінський поділяв цю позицію в аналізі психологічних висловів. На його думку схема «X сприймає так: р» краще пристосована для аналізу психологічних висловів, ніж схема «X сприймає, що р», оскільки у випадку першої схеми істиннісній оцінці піддається тільки частина перед двокрапкою («X сприймає так: «) або, як казав Котарбінський, передбачлива (оголошувальна) (zapowiadawcza) частина. Якщо хтось щось бачив, наприклад, сонце, що світить, то для істинності психологічного вислову не істотно, чи дійсне світило сонце. Кожний психологічний вислів в деякому сенсі двоплановий. Оголошувальна частина указує на те, що виражає частина після двокрапки, причому частина після двокрапки представляє X-а таким, що бачить щось і робить це так, як ніби сам X описував те, що бачить. Припустимо, що котрийсь Y висловлюється про сприйняття X. Тоді Y імітує те, що сприймає X і, якщо Y подає звіт про власне сприйняття, то ми маємо справу з автоімітацією. Це рішення Котарбінський назвав імітаціонізмом. Як імітація, так і автоімітація – це різновиди поведінки, а імітаціонізм – це спроба редукувати пізнання за допомогою інтроспекції до пізнання, яке оперує виключно зовнішнім досвідом. Переклад психологічних висловів, тобто висловів про внутрішній досвід у вислови про відповідні імітації і автоімітації – це ніщо інше, як метод зазначеної вище редукції. Тепер можна цілком виразно помітити роль такого формулювання психологічного вислову, при якому воно не є інтенсіональним. Якби цей вислів був інтенсіональним, то не була б можлива імітація, оскільки істинність схеми «X сприймає, що р» залежить від смислу речення р, а тим самим від сфери особистого досвіду X-а. Однак виникає сумнів, чи дійсно схема «X сприймає так: р» ефективно ліквідовує інтенсіональність, оскільки з міркувань Котарбінського безпосередньо не виникає заборона на підстановку замість речення р йому еквівалентного.
Котарбінський вважав, що імітаціонізм відрізняється від біхевіоризму, особливо в радикальній версії. Згідно радикальному біхевіоризму психолог описує досліджуваний предмет відповідно до того, що він сам спостерігає і сприйняття досліджуваної особи його не цікавлять, тоді як імітаціонізм навпаки припускає, що таке сприйняття має місце. Та все ж здається, що імітаціонізм є якоюсь версією поміркованого біхевіоризму.
Імітаціонізм є типовим прикладом рішення філософських проблем за допомогою їх редукції до питань мови. Котарбінський вирішує проблему т.зв. фактів психіки, показуючи, які психологічні вислови можна редукувати до речень зовнішнього досвіду. Як правило, цей метод зустрічається із звинуваченнями в ухиленні від рішення проблеми. Про вирішення можна було б говорити тоді, коли Котарбінський весь комплекс питань аналізував би в мові онтології, а не семантики, оскільки може виявитися, що психологічні вислови перекладаються в речення зовнішнього досвіду (екстраспекції), але факти психіки відрізняються від фізичних фактів. У Львівсько-Варшавській школі широко обговорювалося співвідношення фізичних і психічних явищ, назване також психофізичною проблемою. Однак Котарбінський був зацікавлений тільки тим, щоб в реїстичній мові подати речення про факти, які вважаються суто нефізичними.
Серед філософів Львівсько-Варшавської школи Котарбінський був одним з небагатьох, хто виявляв зацікавленість марксизмом, що поза сумнівом пояснювалося його матеріалістичною позицією. Зокрема, згаданий вище реїстичний матеріалізм повинен був бути узагальненням діалектичного матеріалізму у зв'язку із стрибкоподібним виникненням мислячої матерії з немислячої, а також живої з неживої. Сам Котарбінський, мабуть, був більш схильний рахувати цей перехід результатом еволюції. Після другої світової війни співвідношення реїзму і діалектичного матеріалізму стало предметом критики з боку марксистів. Котарбінському пред'являлися претензії в половинчастому матеріалізмі, механіцизмі, ігноруванні діалектики і здійсненні методологічних помилок, зокрема, в підміні питань по суті питаннями семантики. Котарбінський [1952] відповідав, що він завжди заперечував негативний постулат механістичного матеріалізму, а навколишню дійсність трактував не як суму закостенілих тіл, але як динамічну зв'язність. Разом з тим він вельми обережно відносився до поверхневого і популярного викладу законів діалектики, зокрема не був згоден з яким-небудь обмеженням принципу логічної суперечності на користь діалектичної суперечності. Котарбінський був схильний прийняти діалектику як загальну теорію змін, але ніяк не загальну теорію предметів, хоча і вважав, що між його онтологією і онтологією діалектичного матеріалізму принципових розбіжностей немає.
Реїзм є надзвичайно радикальним матеріалізмом, бо не допускає дуалізму: існує матерія (як сукупність тіл) і лише матерія. Реїзм не допускає ніяких самостійних форм існування: все що існує – існує виключно єдиним чином – як тіло.
В семантичній версії реїзм пропонує деяку універсальну мову філософії і в цьому він схожий з неопозитивізмом, з тією його версією, яку прийнято називати фізикалізмом. Як мова реїзму, так і мова фізикалізма були задумані як мови універсальні, на які слід перекладати проблеми теорії за умови їх осмисленого формулювання. Задум Котарбінського переслідує ту ж мету, що і проект мови Карнапа, котрий вважав можливою інтерпретацію фізикалістської мови тільки на речах.
Близькість концепцій реїзму і неопозитивізму має місце тільки у фізикалізмі. На відміну від позитивістів Котарбінський не приймав верифікаційної концепції значення і не обмежував предмет філософії аналізом мови науки.[1]