Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.3. Становлення туризму в Україні в контексті міжнародних відносин.

Як відомо, процес пізнання людиною навколишнього світу тісно пов'язаний з по­дорожами, походами, мандрівками. Украї­на, в силу свого географічного положення та геополітичного розташування, завжди була центром перехрещування торговельних шляхів і транспортних сполучень між Захо­дом і Сходом, Північчю та Півднем. Це зу­мовлювало зростання інтересу українців як до своєї Батьківщини, так і до держав ближ­нього та дальнього зарубіжжя. Україна також з давніх-давен притягувала до себе іноземних мандрівників-подорожників.

Туризм в Україні — продукт тривало­го історичного розвитку. Він пройшов не­легкий шлях формування та становлення від найпростіших форм мандрівництва до сучас­ної туристичної індустрії. Аналіз джерел дає підстави стверджувати, що туристичний рух в Україні не припинявся навіть у періоди соціальних катаклізмів і лихоліть. Йому зав­жди був властивий поступальний розвиток, соціальна спрямованість, пошук нових форм і видів діяльності.

Вивчення будь-якої галузі людської діяльності має спиратися на досвід, нагро­маджений за попередні періоди її розвитку. Не є винятком у цьому контексті й туристич­на галузь. Адже попередні покоління фахівців і аматорів туризму залишили у спа­док нинішнім І майбутнім працівникам вітчизняної туристичної галузі величезний практичний досвід, що може пригодитися.

У 1991 р. на політичній карті світу з'яви­лась молода незалежна держава — Україна, перед якою відтепер відкриваються широкі можливості як для внутрішнього розвитку, так і для інтегрування у світове співтовариство.

Помітну роль у цій справі може і пови­нен відіграти туризм. Упродовж останніх років змінюється ставлення до туризму як з боку держави, так і з боку широкої громадсь­кості. У ньому починають вбачати дієвий засіб надходження до державної скарбниці значних коштів, проведення змістовного дозвілля, оздоровлення широких верств на­селення та ін.

Однак, задля справедливості, потрібно зазначити, що сьогодні український туризм переживає свої не найкращі часи. Та це й зро­зуміло, адже саме він найбільш рельєфно та чітко віддзеркалює загальний соціально-еко­номічний стан країни в цілому. А він ще дуже далекий від нормального. Економічна криза, інфляція, масове зубожіння населення призве­ли до згортання туристичних потоків.

Особливо тяжкими для українського туризму були 1990 - 1993 рр. У цей період обсяги внутрішнього туризму скоротилися в 4 рази, екскурсійні потоки — в 23 рази, кількість іноземних туристів зменшилась на 80%61. Процвітав тільки виїзний туризм. На­приклад, у 1992 р. з України виїхало 10 млн. туристів, а в Україну в'їхало лише 120 тис. іноземних туристів.

Проте слід зазначити, що така склад­на ситуація ще не дає підстав для трагізму та песимістичного прогнозу. Останнім часом спільними зусиллями держави, туристичних підприємств, незалежно від форм власності, досягнуто певної стабілізації розвитку туризму. Насамкінець слід зазначити, що туризм и Україні виник не водночас і не на порож­ньому місці. Він має глибокі історичні корені та величезний досвід попередніх поколінь фахівців. Саме цей досвід і повинен стати в нагоді нинішнім працівникам галузі для роз­будови сучасного вітчизняного туризму та екскурсій.

Визначення напрямів розвитку туристичної індустрії в декларативних документах.

1. Загальна декларація прав людини.

Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року.

Вона містить 30 статей. Декларація прав людини засвідчує, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах (ст.1).

Загальна декларація прав людини була викликана необхідністю охорони прав людини силою закону сприяння розвиткові дружніх відносин між народами тощо.

Генеральна Асамблея ООН проголошує Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні долучитися всі народи і держави шляхом національних і міжнародних заходів.

Поряд з численними правами в статті 29 вказано, що кожна людина має обов’язки перед суспільством та те, що здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об’єднаних націй.

Іншим міжнародно-правовим актом з регулювання туристичної діяльності, чи не найголовнішим, є Статут Всесвітньої туристської організації прийняття 27 вересня 1970 року в Мехіко. Вона створена як міжнародна організація міжурядового характеру. Всесвітня Туристська Організація створена шляхом реорганізації Міжнародного Союзу Офіційних Туристичних Організацій (МСОТО).

Основною метою Організації є сприяння розвитку туризму для внеску в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння. Мир, процвітання, всезагальну повагу та дотримання прав людини основних свобод усіх людей без поділу на раси, стани, мови і релігії. Переслідуючи цю мету організація приверне особливу увагу до інтересів країн, що розвиваються в галузі туризму.

Члени Організації поділяються за ранговою участю: дійсні члени, асоційовані та члени, що приєдналися.

2. Статут ВТО.

Статут ВТО загалом складається з 45 статей і містить такі розділи: установа, місце перебування, мета, членство, органи, Генеральна Асамблея, Виконавча Рада, Секретаріат, бюджет і витрати, кворум, голосування, юридична особа, привілеї та імунітет; поправки, припинення членства; вихід з числа членів, вступ у силу, депозитарій, тлумачення і мови, тимчасові положення, фінансові правила.

3. Манільська декларація зі світового туризму

Манільська декларація з світового туризму прийнята всесвітньою конференцією, з туризму, що проходила в Манілі (Філіпіни) з 27 вересня по 10 жовтня 1980 року.

Всесвітня конференція з туризму проходила за участю 107 делегацій країн та 91 делегацій спостерігачів скликана Всесвітньою туристською організацією з метою з’ясування реальної сумності туризму у всіх його аспектах і  тієї ролі, яку туризм відіграє в динамічному і мінливому світі. Манільська декларація містить 25 пунктів.

4. Гаазька декларація з туризму.

Гаазька декларація з туризму прийнята 14 квітня 1989 року на міжпарламентський конференції з туризму, що проходила в Гаазі (Нідерланди) з 10 по 14 квітня 1989 року. Вона була проведена спільно з Міжпарламентським союзом (МПС) та Всесвітньою туристською організацією (ВТО) за запрошенням Міжпарламентської групи Нідерландів.

Гаазька декларація містить 10 принципів. Зокрема, в принципі 9 йдеться про необхідність створення мережі навчальних закладів, які можуть надати не тільки навчання, а й освіту в галузі туризму на основі стандартизованого на міжнародному рівні навчального плану, який також полегшив би взаємне визнання дипломів та обмін туристичним персоналом.

Принцип 10 засвідчує, що туризм повинен плануватися державною владою, а також туристською індустрією.

Враховуючи міжнародні масштаби туризму, для його гармонічного розвитку необхідне міжнародне співробітництво як на світовій, так і на регіональній основі через пряме міжнародне співробітництво і по каналах міжнародних організацій, таких як ВТО, а також між різними компонентами приватного туристичного сектору через неурядові і професійні організації.

Міжпарламентська конференція з туризму, виклавши принципи, що містяться в Гаазькій декларації з туризму прийняття висновки і рекомендації, які складаються з таких розділів та пунктів:

І Місце туризму в економічному  і соціальному розвитку ;

ІІ Спрощення туризму і туристичних подорожей, поїздок, перебувань;

ІІІ Безпека і захист туристів, туристичних визначних місць та об’єктів;

ІV Методи дії парламентів та додаткові міри.

Зокрема, в І розділі „Місце туризму в економічному і соціальному розвитку” йдеться проте, що туризм виступає в якості позитивного і постійно діючого фактора розширенні взаєморозуміння і знань одне про одного, а це означає – зміцненні миру і розрядці міжнародної напруги; туризм є екологічно чистою галуззю і необов’язково супроводжується катастрофічними наслідками, які часто трапляються в індустріалізації. Однак тут існує потенційна небезпека, як  для звичайного, так і для культурного середовища, що потребує уваги з боку держав.

5. Балійська декларація з туризму.

Балійська декларація з туризму прийнята на Другому міжнародному форумі, о.Балі (Індонезія), 24 – 27 вересня 1996 року.

Другий міжнародний форум „Парламенти і місцеві органи влади – відповідальні за розробку туристичної політики” організовані Всесвітньою туристичною організацією (ВТО)  у співпраці з урядом Індонезії і при підтримці Палати представників цієї країни, був відкритий спікером Палати представників Республіки Індонезія за участю 465 делегатів з 72 країн, які включали депутатів парламентарів, місцевих органів влади, представників національних туристських адміністрацій.

Декларація містить 10 пунктів, в яких ідеться про те, що при розвитку туризму в приймаючих регіонах належить підтримувати рівновагу між інтересами місцевого населення і туристів; туризм слід розвивати так, щоб при збільшенні доходів покращити якість життя місцевого населення тощо.

6. Монреальська декларація „До гуманного і соціального бачення туризму”.

У ній  розкривається значення соціального туризму у всіх аспектах.

Декларація містить 15 статей. Приділено увагу соціальному туризму, наведені його ознаки:

Види діяльності, що пропонуються, поділені на спільне вирішення соціальних, просвітницьких і культурних завдань, котрі сприяють повазі та розвитку людини.

Чітко визначається цільова клієнтура, при цьому відсутня будь-яка дискримінація за расовими, культурними, релігійними, політичними, філософськими чи соціальними ознаками.

Невід’ємним елементом турпродукту, що пропонується, є додана вартість неекономічного характеру.

Чітко зазначається намагання забезпечити гармонійну інтеграцію в місцеве середовище.

Вид діяльності і ціна чітко вказуються в контрактних документах. Ціни відповідають заявленим соціальним цілям. Прибутки повністю чи частково реінвестуються в поліпшення послуг, які пропонуються суспільству.

Управління кадрами відповідає вимогам соціального законодавства і направлене на забезпечення задоволеності роботою і постійне підвищення кваліфікації кадрів.

Для досягнення чітко поставленої мети туристської компанії не повинні посилатися на устави чи процедури, а повинні нести відповідальність своєю діяльністю. В сучасному світі відсутнє будь-яка єдина модель.

Манільська декларація з соціальної дії туризму прийнята 22 травня 1997 року в м. Маніла (Філіппіни).

Внаслідок того, що туризм, як і раніше, буде приносити значні економічні та соціальні переваги співтовариствам і країнам і що він не є єдиною причиною соціальних проблем, які йому приписуються, представники з 77 країн взяли на себе зобов’язання надавати підтримку активізації участі місцевих співтовариств у процесах планування, реалізації, контролю й аналізу туристської політики, програм і проектів у контексті національних завдань і пріоритетів і з цією метою розгортати серед місцевого населення кампанії пропаганди переваг розвитку; підвищувала рівень життя населення завдяки туризму, забезпечувати збереження культурно-історичної спадщини, співпрацювати з діловими колами, що приймають участь у розвитку; зайняти місцеві трудові ресурси в секторі туризму; вдосконалити міжнародну координацію і системи контролю; профілактика експлуатації людей у сфері туризму, вести роботу з підготовки та сприйняття в подальшому „Глобального етичного кодексу туризму”.

7. Осакська декларація Тисячоліття.

Осакська декларація Тисячоліття  прийнята 1 жовтня 2001 року в Осаці лідерами туризму з державного і приватного секторів з усього світу, які взяли участь у Конференції лідерів туризму Тисячоліття, що проходила 30 вересня – 1 жовтня 2001 року в м. Осака (Японія) в рамках 14 сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристичної організації.

Були виведені і задекларовані такі положення: ринок міжнародного туризму, збереження природної та культурної спадщини на основі туризму, туризм та інформаційні технології.

Учасники Конференції Тисячоліття висловили переконання, що туризм сприяє будівництву більш мирного, стійкого, братського миру; закликали ВТО. Уряди і приватний сектор прийняти всі можливі заходи на виконання положень даної Осакстької декларації.

8. Сеульська декларація „Мир і туризм”.

Сеульська декларація „Мир і туризм” була прийнята Чотирнадцятою Генеральною асамблеєю Всесвітньої туристичної організації в м. Сеул 27 вересня 2001 року.

Декларація проголошує 8 практичних принципів для сприяння миру у всьому світі на основі туризму.

Зокрема, третій принцип проголошує ліквідацію національних, регіональних, расових, релігійних, ідеологічних та інших форм дискримінації, в тому числі за статевою ознакою, а також сприяти гармонії людства і збільшити простір для взаємної співпраці і співіснування.

Умови діяльності суб’єктів туристичного обслуговування згідно з хартіями та кодексами.

1. Кодекс туриста.

У Кодексі туриста йдеться про права та обов’язки туристів.

Зокрема в статті Х сказано, що туристи повинні своєю поведінкою сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами як на національному, так і на міжнародному рівні і таким чином сприяти збереженню миру.

Туристи повинні проявити велике розуміння звичаїв, вірувань і вчинків місцевого населення і найбільшу повагу по відношенню до природної і культурної спадщини.

Особливо туристи повинні утримуватися від виділення економічних, соціальних і культурних відмінностей, які існують між ними і місцевим населенням.

Водно час під час подорожей туристи повинні мати можливість користуватися якомога ліпшими умовами на транспорті, пом’якшенням адміністративного і фінансового контролю.

В цілом Кодекс туриста був покликаний поліпшити перебування туристів в інших країнах, збільшивши взаєморозуміння між туристами та місцевим населенням.

2. Хартія туризму.

Хартія туризму зазначає право кожної людини на відпочинок і  на оплачувану відпустку. З цією метою країнам треба  сприяти зростанню туризму, проводити відповідну туристську політику, забезпечувати безпеку туристів та їх майна тощо.

В загальному ж Хартія туризму містить вказівки державам, яких треба дотримуватися і виконувати для впорядкованого і гармонійного розвитку туризму.

Глобальний етичний кодекс туризму прийнятий у Сантьяго (Чилі) 1 жовтня 1999 року. Він установлює орієнтири на успішний розвиток світового туризму.

3. Глобальний етичний кодекс туризму.

 У Глобальному етичному кодексі туризму закладені ідеї багатьох попередніх декларацій і нормативних документів. Враховуючи те, що згідно з прогнозами, обсяги міжнародного туризму в найближчі 20 років потрояться, члени ВТО впевненні, що Глобальний етичний кодекс туризму дасть можливість максимально посилити вигоди від розвитку туризму для населення туристичних центрів і звести до мінімуму його негативний вплив на навколишнє середовище і культурні пам’ятники.

Прийняттю Глобального етичного кодексу туризму передували розробка і практика багатьох документів цього напрямку.

Оцінка міжнародних договорів з туризму.

1. Договір між Королівством Нідерландів, Королівством Бельгії, Федеративною Республікою Німеччина, Республікою Франція і Великим Герцогством Люксембург про поетапне скасування контролю на спільних кордонах (Шенгенська угода).

Цей договір укладений 14 червня 1985 року в Шенгені.

Договір підписаний країнами-учасниками, виходячи з того, що більш тісні зв’язки народів  повинні знайти своє вираження у вільному переміщенні; бажаючи закріпити солідарність своїх народів тощо, бажаючи відмовитись від контролю на спільних кордонах і цим полегшити облік товарами та послугами.

2. Договір про реалізацію Шенгенської угоди між урядами країн економічного союзу Бенілюкс, Федеративною Республікою Німеччина і Республікою Франція від 14 червня 1985 року про поступове спрощення прикордонного контролю на спільних кордонах з 19 червня 1990 року, включаючи заяви про переслідування злочинців у відповідності зі статтею 41 п.9 угоди.

Прийнятий у Шенгені 19 червня 1990 року.

Цей договір, на відміну від попереднього, який декларував напрями Шенгенської угоди, передбачив конкретну реалізацію всіх намічених у цьому пунктів.

Наприклад, тут визначаються терміни такі, як внутрішні кордони, зовнішні кордони, внутрішні авіарейси, третя країна, прикордонний перехід, тощо.

Було вирішено питання про скасування контролю на внутрішніх кордонах при переміщені людей; про візи. Зокрема, вирішено, що вводиться єдина віза, дійсна на території всіх сторін. Ця віза, термін дії якої визначається статтею 11, може видаватися на термін до 3-х місяців. Взагалі було вирішено питання про візовий режим і уточнено всі особливості.

3. Заключний акт угоди про реалізацію Шенгенської угоди від 14 червня 1985 року між урядами країн Бенілюкс, Федеративною Республікою Німеччина та Республікою Франція щодо поетапного скасування  контролю на спільних кордонах.

Заключний акт угоди про реалізацію Шенгенської угоди від 14 червня 1985 року між урядами країн Бенілюкс, Федеративною Республікою Німеччина та Республікою Франція щодо поетапного скасування контролю на спільних кордонах  прийнятий 19 червня 1990 року у Шенгені. Він містить спільні заяви до певних статей Шенгенської угоди, таких як: ст. 139, 4, п.2 ст.71, ст.121, 132 тощо.

Наприклад, спільна заява до ст.139 зобов’язує країни-учасниці ще до вступу в силу Угоди інформувати одне одного про всі обставини, що мають значення для Угоди і вступу її в силу.

4. Спільні заяви міністрів і державних секретарів стосовно пункту 9 статті 41 угоди, укладеної 19 червня 1990 року в Шенгені з реалізації угоди від 14 червня 1985 року між урядами країн Бенілюкс, Федеративною Республікою Франція про поетапне скасування контролю на спільних кордонах. Зроблені в Шен гені 19 червня 1990 року.

Сторони вважали за потрібне продовжити обговорення наступних питаннь:

поліпшення і спрощення практики видачі злочинців;

поліпшення стосунків у галузі боротьби з адміністративними правопорушниками;

напрацювання правил взаємного визнання рішень про позбавлення водійських посвідчень;

можливість взаємного вилучення грошових штрафів;

напрацювання правил взаємної передачі кримінального переслідування, включаючи передачу підозрюваного владі його країни;

напрацювання правил повернення додому неповнолітніх, які протиправно були забрані з-під нагляду осіб, наділених батьківськими повноваженнями;

подальше спрощення контролю за переміщенням товарів.

Спільні заяви містять заяву Уряду Федеративної Республіки Німеччина, Республіки Франція про переслідування злочинців через кордон, заяву Уряду Великого Герцогства Люксембург, заяву Королівства Нідерландів. Кожна з цих заяв містить важливі для своєї країни особливості, на які б вона звернула увагу своїх колег.

На  доповнення до Заключного акту Угоди про реалізацію Шенгенської угоди від 14 червня 1989 року між урядами країн Бенілюкс, Федеративною Республікою Німеччина, Республікою Франція щодо відміни контролю на спільних кордонах, був прийнятий протокол.

Він, відповідно, містить заяви країн щодо певних статей.

На доповнення до заключного акту Угоди про реалізацію Шенгенської угоди від 14 червня 1989 року між урядами країн Бенілюкс, Федеративною Республікою Німеччина, Республікою Франція щодо скасування контролю на спільних кордонах Сторони прийняли заяви й односторонні заяви по угоді.

Наприклад, була зроблена заява щодо сфери дії. В якій, зокрема, йшлося про те, що після об’єднання обох Німецьких країн дія Угоди буде поширюватися на територію тодішньої Німецької Демократичної Республіки.

Міститься, шляхом, заяви Федеративної Республіки Німеччини з приводу тлумачення угоди.

5. Протокол до заключного акту.

Протокол до заключного акту  прийнятий 19 червня 1990 року.

Міжнародна готельна конвенція щодо укладання контрактів власниками готелів і турагентами  прийнята 1970 року.

Сторони вносять ряд поправок, згідно зі статтею 53 готельної Конвенції 1970 року, що викликані змінами, які відбулися у професійній сфері. Запевняють, що наступні правила знаходяться в повній відповідності з професійною практикою, укладання готельних контрактів.

У Конвенції вказані сторони, що підписали її, обов’язки сторін, цілі Конвенції, зокрема ті, що Конвенція покликана регулювати підписання і виконання готельних контрактів між турагентами і власниками готелів, що взяли на себе зобов’язання дотримуватися правил даної Конвеції, вказується допоміжна і допопвнююча роль Конвеції, попередня оплата та інші важливі моменти співпраці турагентів і власників готелів: документи та бронювання, виплати власнику готелю, виплати турагенту, ануляції тощо.

6. Типовий контракт, що підлягає підписанню турагенством і клієнтом, згідно з  директивою ЄЕС №/134.

13 травня 1995 року  узгоджений типовий контракт, що підлягає підписанню турагенством і клієнтом згідно з  директивою ЄЕС №/134. Це зразок, за яким повинні укладатися контракти між турагентствами і клієнтами. Він містить такі обов’язкові пункти, як дані клієнтів (прізвище, ім’я, адреса), опис і ціна туру, додаткові страхові поліси, що підписуються клієнтом, можливі додаткові домовленості, дата, підписи клієнта і фірми (печатка); клієнт підтверджує те, що він ознайомлений з даним Контрактом, який складається зі Спеціальних умов, Загальних умов і Каталогу, приймає і підтверджує його.

Типовий уточнює предмет взаємодії агентств з клієнтами, спрощуючи при цьому першим роботу і унеможливлює багато спорів між ними.

7. Загальна резолюція розвитку туризму.

Загальна резолюція розвитку туризму прийнята Конференцією ООН з міжнародного туризму і подорожей, містить 6 положень значення туризму, 3 положення організації туризму, технічне співробітництво (зокрема, бажає, щоб продовжувалось і зростало двостороннє економічне, фінансове і технічне співробітництво в галузі туризму), інші корисні заходи (наприклад, підкреслює значну туристичну цінність звичайної, історичної і культурної спадщини країн), свобода пересування і відсутність дискримінації, загальні положення.

Загальна резолюція ще раз декларує і закріплює мирні пріоритети розвитку туризму.

Розвиток туристичної та курортної галузі впродовж останніх трьох років характеризується позитивною та сталою динамікою. Створення нового іміджу українського турпродукту, конкурентоспроможного в нашій державі та за кордоном, комплексний підхід до ринку туризму та курортів на регіональному рівні, підтримка розвитку малого та середнього бізнесу у туристичній сфері, зокрема сільського зеленого туризму, зумовили зростання кількості туристів та обсягів наданих їм послуг.

Сучасне становище туристичної галузі туризму в Україні.

Внаслідок поступального розвитку міжнародного співробітництва у сфері туризму кількість іноземців, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2002 році їх кількість становила 10,5 млн. осіб, приріст становив 14,6 %. Впродовж 2003 року Україну відвідало 12,5 млн. іноземних туристів, що на 19 % або на 2 млн. більше, ніж у минулому році.

Час, що минув після прийняття постанови Кабінету Міністрів „Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002 – 2010 рр.”, не пройшов безрезультатно. Протягом року проводилась робота щодо фінансового забезпечення виконання державної програми.

Загальна сума коштів, використана у 2003 році, становила майже 12 млн. грн..

Зазначимо, що результати діяльності підприємств галузі формуються не в межах Києва. Лише плідна робота кожної області України для галузі формує загальну оцінку діяльності підприємств туристичної сфери. У 2003 році зросли всі показники роботи суб’єктів туристичної діяльності. Станом на 1 січня 2004 року в туристичній та курортній галузях налічується 8,0 тисяч підприємств: 3,5 тисячі суб’єктів туристичної діяльності (ліцензованих турагенств і туроператорів), 1254 готельних підприємства та інших місць для короткотермінового проживання, 3260 санаторно-курортних та оздоровчих закладів. Що ж до ліцензування, то варто зазначити, що згідно із Законами України „ Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „ Про туризм”, Державна туристична адміністрація України є органом ліцензування туристичної діяльності, а також контролю за дотриманням суб’єктами господарювання, які отримали ліцензію, вимог законодавства в галузі туризму.

У зв’язку з набуттям чинності Закону „Про внесення змін до Закону України „ Про туризм”, який передбачає ліцензування туроператорської та турагентської діяльності, спеціалістами управління, розроблені проекти постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до переліку органів ліцензування та переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності” та Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності, які в 2004 році будуть подані на затвердження відповідно до чинного законодавства України.

У звітному 2003 році Державною туристичною адміністрацією проводилася робота зі створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розбудову туристичної та курортно-рекреаційної сфери.

З цією метою протягом року проводилася робота по збору та узагальненню інвестиційних пропозиції у туристичну сферу регіонів України для представлення потенційним іноземцям та вітчизняним інвесторам ( загальна сума інвестиційних проектів 2,5 млрд. грн.).

Для поліпшення іміджу нашої держави Держтурадміністрацією постійно надаються рекламно-інформаційні матеріали про туристично-рекреаційні можливості нашої країни дипломатичним представництвам України за кордоном, підготовлені і надіслані Держкомнацміграції пропозиції стосовно розробки плану дій, спрямованих на зміцнення контактів зарубіжної молоді українського походження з етнічної батьківщини.

Щодо створення мережі інформаційно-культурних центрів України за кордоном, робота яких буде спрямована на забезпечення позитивного міжнародного іміджу країни, Держтурадміністрацією були надані пропозиції до проекту постанови „Про затвердження Типового положення про інформаційно-культурні центри України за кордоном”.

З метою поширення договірно-правової бази співробітництва у сфері туризму Держтурадміністрацією розроблено проекти міжурядових і міжвідомчих угод про співробітництво у галузі туризму з двадцятьма країнами світу, які є для України перспективними туристичними ринками, активно ведеться переговорний процес з їх укладання.

Держтурадміністрація разом з національною туристичною організацією, а також за підтримки представників посольств і консульств України проводить на міжнародних туристичних виставках презентацію туристичних можливостей України та прес-конференцій на об’єднаному національному стенді України.

Для реалізації нового Закону „ Про туризм” потрібно прийняти велику кількість нових законодавчих і нормативних документів, які дадуть змогу врахувати міжнародний досвід – директиви ЄС, рекомендації ВТО, СОТ та ГАТТ, а також визнати наявність у галузі специфічних суб’єктів господарювання, які на практиці існують, а законодавчо       не визначені.