Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.3. УКРАЇНА — СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ

Угода про створення СНД була укладена 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі (офіційно — у Мінську) керівниками Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук). 21 груд­ня 1991 р. до Угоди приєдналися ще 8 країн — суб'єктів колиш­нього СРСР. Керівники 11 країн підписали того дня у тодішній столиці Казахстану:

•   Алма-Атинську декларацію;

•   Протокол до Угоди про створення Співдружності Незалеж­
них Держав, підписаної 8 грудня 1991 року у м. Мінську
Республікою Білорусь, Російською Федерацією (РРФСР),
Україною.

Окрім зазначених керівників Білорусі, Росії та України під алма-атинськими документами свої підписи поставили А. Муталібов (Азербайджан), Н. Назарбаев (Казахстан), І. Карімов (Уз­бекистан), Л. Тер-Петросян (Вірменія), А. Акаев (Киргизстан), Р. Набіев (Таджикистан), М. Снегур (Молдова), С. Ніязов (Турк-меністан).

Додаткову інформацію про СНД читач може знайти у статті "Співдружність Незалежних Держав", яка міститься у п'ятому розділі книжки автора "Міжнародне економічне право".

24 вересня 1993 р. у Москві керівники Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану та Узбекистану уклали "Договір про створення Економічного союзу СНД". Він має таку структуру:

Преамбула

Глава І. Цілі та принципи Економічного союзу.

Глава II. Торговельно-економічні відносини.

Глава III. Підприємництво та інвестиції.

Глава IV. Грошово-кредитні, фінансові та валютні відносини.

Глава V. Соціальна політика.

Глава VI. Правове регулювання економічних відносин.

Глава VII. Інститути (органи) Економічного союзу.

Глава VIII. Заключні положення.

У ст. 2 було проголошено цілі Економічного союзу:

•   формування умов стабільного розвитку економік Договір­
них сторін в інтересах підвищення життєвого рівня їх на­
селення;

•   поетапне створення загального економічного простору на
базі ринкових відносин, створення рівних можливостей і
гарантій для всіх господарюючих суб'єктів;

•   спільне здійснення економічних проектів, що становлять
загальний інтерес;

•   вирішення спільними зусиллями екологічних проблем, а
також ліквідація наслідків стихійних лих та катастроф.

У ст. З зазначалося, що Економічний союз передбачає:

•   вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

•   узгоджену грошово-кредитну, бюджетну, податкову, цінову,
зовнішньоекономічну, митну і валютну політику;

•   гармонізоване господарське законодавство Договірних
Сторін;

•   наявність загальної статистичної бази.

Стаття 4 передбачала, що Економічний союз створюватиметься шляхом поетапного поглиблення інтеграції, координації дій у здійсненні економічних реформ через:

•   міждержавну (багатосторонню) асоціацію вільної торгівлі;

•   митний союз;

•   спільний ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

•   валютний союз.

У Договорі було сформульовано найважливіші заходи країн — учасниць Економічного союзу для кожної із зазначених форм інтеграції.

Для асоціації вільної торгівлі Сторони передбачали:

•   послідовне зниження і скасування мит, податків та зборів,
а також кількісних та інших рівнозначних їм за своїми
наслідками обмежень;

•   гармонізацію митного законодавства, механізмів тарифного
і нетарифного регулювання;

•   спрощення митних процедур;

•   уніфікацію форм митної документації та ведення митної
статистики;

•   поетапне зближення тарифів на перевезення вантажів і па­
сажирів, транзитних тарифів за дотримання принципу сво­
боди транзиту;

•   недопущення несанкціонованого реекспорту до третіх
країн.

Найголовнішими заходами становлення митного союзу Сто­рони вважали:

•   повне скасування тарифного і нетарифного регулювання
переміщення товарів, робіт та послуг;

•   запровадження загального митного тарифу щодо держав —
неучасниць Договору;

•             координацію зовнішньоторговельної політики.
Для спільного ринку Сторони передбачали:

•   створення правових, економічних та організаційних засад
для вільного пересування капіталів і робочої сили;

•   добросовісну конкуренцію та механізм антимонопольного
регулювання;

•   узгоджену політику у сфері транспорту і комунікацій, спря­
мовану на здійснення ефективних перевезень вантажів і
пасажирів;

•                 забезпечення рівних умов для взаємного інвестування капі­
талів у розвиток економік і створення ефективного меха­
нізму захисту прав та інтересів інвесторів.

Сторони зобов'язувалися застосовувати вільні (договірні) ціни та не вдаватися до цінової дискримінації. У Договорі зафіксовано, що країни-учасниці не здійснюватимуть без взаємного узгоджен­ня односторонніх дій неекономічного характеру з метою обме­ження доступу на свої ринки.

Договір також проголошував:

•   надання національного правового режиму для діяльності
суб'єктам господарювання, що є резидентами держав-учас-
ниць;

•   сприяння розвитку прямих економічних зв'язків між су­
б'єктами господарювання Сторін;

•   сприяння створенню спільних підприємств, транснаціо­
нальних виробничих об'єднань, мережі комерційних і фі­
нансово-кредитних закладів та організацій;

•   координацію інвестиційних політик;

•   узгодження політики у сфері грошово-кредитних, валют­
них та фінансових відносин.

Щодо асоціації вільної торгівлі сторони вважали за потрібне використовувати мультивалютну систему. її розуміли як націо­нальні валютні системи та систему, що базується на валюті Росії.

Платіжний союз мав будуватися на принципах:

•   взаємного визнання національних валют та здійснення їх
взаємних котирувань;

•   здійснення платежів у національних валютах з викорис­
танням багатостороннього клірингу;

•   узгодженого взаємного кредитування дефіцитів платіжних
балансів;

•   взаємної конвертованості національних валют за поточни­
ми операціями.

Заявлялося про трансформацію платіжного союзу у валют­ний, який передбачав:

•   застосування плаваючих курсів валют;

•   узгодження меж їх взаємних коливань;

•   запровадження банківського механізму підтримання кур­
сів валют;

•   досягнення повної конвертованості національних валют.

У Договорі згадується і про створення "рубльової зони нового типу", але немає навіть найзагальніших її обрисів. Містить Дого­вір і згадку про гармонізацію податкових систем. Брали Сторони і зобов'язання про безвізовий режим пересування їх громадян. Не забули країни-учасниці і про узгодження їх політик у сфері трудових відносин. Сторони взяли на себе зобов'язання визнава­ти документи про освіту і кваліфікацію працівників.

Договір не містить конкретно сформульованих положень про органи Економічного союзу. Передбачалося надання статусу асо­ційованого члена тим державам, які виявляли готовність взяти на себе лише частину зобов'язань.

Договір не передбачав застережень з боку держав, які б хотіли бути його стороною. Договір укладався на 10 років. Передбача­лося, що він автоматично продовжуватиметься на наступні п'яти­річні періоди, якщо жодна зі Сторін не заявить про припинення своєї участі в ньому.

Історія засвідчила, що наміри, проголошені у Договорі від 24 ве­ресня 1993 p., принесли замало результатів. Серед дослідників СНД поширена думка про те, що сотні угод і договорів, укла­дених главами держав і урядів СНД, не працюють, власне Спів­дружність створювалася лише для цивілізованого "розлучення" колишніх суб'єктів СРСР, а процес інтеграції держав Співдруж­ності загальмувався, навіть не розпочавшись.

У лютому 2003 р. в Москві відбулася зустріч президентів Росії, України, Білорусі та Казахстану. На переговорах було розглянуто важливі питання розширення економічної інтеграції на теренах колишнього СРСР. Обговорювалися пропозиції глави української держави, висунуті на зустрічах у верхах, що відбулися раніше у Кишиневі та Києві. Як відомо, українська сторона настійливо по­рушувала питання про створення зони вільної торгівлі між краї­нами СНД. Україна вважає, що зона вільної торгівлі має справді бути вільною від різноманітних торговельних обмежень.

За результатами зазначеної московської зустрічі було прийнято рішення про підготовку до вересня 2003 р. угоди про формуван­ня єдиного економічного простору. Для опрацювання питання було створено робочу групу. Штаб групи розташовувався у Києві. Очолював її представник Казахстану.

Підписаний чотирма президентами у Москві документ про ство­рення єдиного економічного простору вважається першою домовленістю, що стосується головних економічних проблем. На думку міністра економічного розвитку Російської Федерації Г. Грефа, московський документ за своїм рівнем переважає раніше досяг­нуті домовленості про митний союз та Євроазійський економіч­ний союз.

19 вересня 2003 р. у Лівадійському палаці в Ялті відбулося засідання Ради глав держав СНД. На зустріч прибули президенти країн СНД, за винятком президента Туркменістану. Азербайд­жан представляв прем'єр-міністр Ільхам Алієв (згодом він став президентом). Після проведення засідання Ради глав держав СНД відбулася церемонія підписання міждержавних документів.

На засіданні Ради глав урядів СНД, яке відбулося 18 вересня 2003 p., було розроблено проект заяви і "План реалізації найваж­ливіших заходів, спрямованих на розвиток і підвищення ефек­тивності взаємодії держав — учасниць СНД в економічній сфері в 2003-2010 роках" для підписання їх главами держав Співдруж­ності. Цими документами глави урядів рекомендували президен­там механізм створення справжньої зони вільної торгівлі у ме­жах 12 країн СНД.

Згідно з Планом протягом 2003-2004 pp. необхідно було завершити нормативно-правове оформлення створення зони вільної торгівлі. У першому півріччі 2004 р. планувалося узго­дити на двосторонній основі графік скасування тарифних ви­лучень з режиму вільної торгівлі. Протягом 2003-2004 років планувалося розширити коло учасників угод, що становлять ба­зовий комплекс вільної торгівлі. Нетарифні бар'єри у взаємній торгівлі країн СНД планувалося скасувати впродовж 2003-2005 pp. Очікується, що до 2007 р. буде розроблено механізм регулювання процесів скасування тарифних вилучень і мінімізації нетарифних обмежень.

План передбачає поетапну розробку до 2010 р. програм щодо сегментів загального аграрного ринку.

Очікується, що протягом 2003-2009 pp. активно створювати­муться і розвиватимуться міждержавні фінансово-промислові групи та транснаціональні компанії у паливно-енергетичному, ме­талургійному, машинобудівному і агропромисловому комплексах. Планується, що до 2010 р. економіки держав СНД будуть інтег­ровані у міжнародний митний простір на основі правил Кіотської конвенції 1973 р. (у редакції 1999 p.).

Виступаючи на пленарному засіданні глав держав СНД, Прези­дент України заявив, що Співдружність Незалежних Держав у нинішньому її стані можна хіба що з великим наближенням розглядати як інтегроване й ефективне економічне співтовариство держав через катастрофічне падіння частки взаемообороту у міжна­родній торгівлі СНД, що сталося протягом існування СНД. Завер­шення процесу створення повномасштабної зони вільної торгівлі, який тривав майже дев'ять років, є найголовнішим завданням на шляху подальшого розвитку співробітництва держав — учас­ниць СНД в економічній сфері.

19 вересня 2003 p., після проведення засідання Ради глав держав СНД, президенти Білорусі, Казахстану, Російської Феде­рації та України підписали "Угоду про формування Єдиного еко­номічного простору", ухвалили "Концепцію формування Єдиного економічного простору" (тексти Угоди та Концепції опубліко­вано зокрема в "Офіційному віснику України", 2004 p., № 26). Так званій "Групі високого рівня" було доручено доопрацювати і внести президентам до 1 грудня 2003 р. для підписання Комп­лекс основних заходів щодо формування Єдиного економічного простору. Зазначимо, що цей Комплекс підписали у грудні 2003 р. президенти України і Росії під час зустрічі у Керчі. Президенти Білорусі і Казахстану уповноважили на це від себе російського президента. Зустріч у Керчі відбулася не спеціально для підпи­сання зазначеного документа, а була зумовлена проблемою дов­кола острівця Тузла, який став всесвітньо відомим і до якого від кубанського берега росіяни споруджували греблю.

"Група високого рівня" наділялася президентами такими повно­важеннями:

•   координація роботи з реалізації "Комплексу основних за­
ходів щодо формування Єдиного економічного простору";

•   здійснення аналізу економічної політики держав — учас­
ниць ЄЕП з метою виявлення і усунення бар'єрів, які пе­
решкоджають вільному руху товарів, послуг, капіталів і ро­
бочої сили;

•   забезпечення взаємного інформування держав — учасниць
ЄЕП про зміни у національному законодавстві;

•   створення робочих груп з представників органів держав­
ного управління держав-учасниць для проведення перего­
ворів і підготовки проектів міжнародних договорів та інших
документів ЄЕП.
До виконання зазначеної роботи можна залучати фахівців, якщо в тому буде потреба.

Про результати роботи "Група високого рівня" регулярно до­повідає президентам.

У своїй заяві президенти зазначали, що співробітництво "чет­вірки" розвивається у загальному руслі різноманітних інтегра­ційних процесів в СНД і має відкритий характер.

Далі стисло зупинимося на основних положеннях "Угоди про формування ЄЕП".

Під Єдиним економічним простором Сторони розуміють еко­номічний простір, що об'єднує митні території Сторін, на якому функціонують механізми регулювання економік, які базуються на єдиних принципах і забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили, і провадиться єдина зовнішньоторго­вельна й узгоджена, тією мірою і в тому обсязі, в яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції та підтримання мак-роекономічної стабільності, податкова, грошово-кредитна і валют­но-фінансова політика.

Стаття 2 "Угоди про формування ЄЕП" містить перелік завдань, які необхідно вирішити:

•   формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень,
що передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидем­
пінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів на
базі проведення єдиної політики в галузі тарифного і нета­
рифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосу­
вання субсидій та інших форм державної підтримки;

•   уніфікація принципів розроблення і застосування техніч­
них регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних
норм;

•   гармонізація мікроекономічної політики;

•   створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу
і робочої сили;

•   гармонізація законодавства Сторін тією мірою, в якій це
необхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торговель­
ну і конкурентну політику;

•   формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (у сфері залізничного транспорту, ма­гістральних телекомунікацій, транспортування електрое­нергії, нафти, газу та інших сферах), єдиної конкурентної політики і забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій.

У створенні органів ЄЕП поєднуються міждержавні елементи з принципом передачі частини повноважень Сторін єдиному ре­гулюючому органу (ЄРО). Значення цього органу збільшувати­меться.

Рада глав держав (РГД) координує і керує формуванням і функ­ціонуванням ЄЕП. Кожна держава у РГД має один голос. Рішення РГД приймаються консенсусом. Рішення єдиного регулюючого органу ЄЕП є обов'язковими для виконання всіма Сторонами. У ЄРО рішення приймаються зваженим голосуванням. Кількість голосів кожної із Сторін визначається з урахуванням її економ­ічного потенціалу, а розподіл голосів встановлюється на основі угоди Сторін. РГД може переглянути рішення ЄРО за пропози­цією будь-якої Сторони.

Єдиний економічний простір формується поетапно. Врахову­ються можливості різнорівневої і різношвидкісної інтеграції. Жодна із Сторін не має права перешкоджати іншим Сторонам прискорено просуватися до вищого ступеня інтеграції.

Різнорівнева і різношвидкісна інтеграція означає: кожна Сто­рона самостійно визначає напрямки інтеграції та окремі інтег­раційні заходи, у яких вона бере участь, та її обсяг.

Правова основа забезпечення формування і функціонування ЄЕП — міжнародні договори та рішення органів ЄЕП. Спори вирішуються шляхом переговорів і консультацій. Угода відкрита для приєднання інших держав, які поділяють її цілі та принципи. До Угоди можуть вноситися зміни та доповнення, які оформлю­ються протоколами. Угода укладена на невизначений термін. Передбачена можливість виходу з Угоди. Депозитарій Угоди — Республіка Казахстан. Верховна Рада України ратифікувала Угоду Законом України від 20 квітня 2004 p. № 1683-IV.

Ставлення до СНД українського суспільства — неоднозначне. Більшість, мабуть, дотримується наведених далі міркувань.

Інтеграційна політика України стосовно країн СНД має орієн­туватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили. На мікроекономічному рівні інтеграційні процеси враховуватимуть спеціалізацію та кооперацію підприємців і орган­ізацій України й держав СНД. Україні доцільно брати активну участь у діяльності міждержавних координаційних структур. Найактуальнішими є проблеми створення режиму вільного руху то­варів та формування міждержавного розрахункового механізму, побудованого на засадах клірингової чи платіжної системи.

Україні недоцільно втрачати те, що ще не втрачено на ринках СНД, хоч би з огляду на те, що вона поки що не в змозі завоюва­ти позиції на інших ринках через їх насиченість, низьку конку­рентоспроможність вітчизняних товарів тощо.

Виступаючи у квітні 2004 р. із щорічним посланням до парла­менту і народу, президент Білорусі О. Лукашенко піддав критиці СНД і Єдиний економічний простір. Президент Білорусі вважає, що на тлі Євросоюзу, який динамічно розширюється і розвивається, СНД виглядить абсолютно млявою і безвільною. О. Лукашенко зазначив, що СНД ще дихає, але не діє, а створення Єдиного економічного простору не виходить із стадії бюрократичного оп­рацювання. Президент був також незадоволений позицією Росії щодо постачання її газу в Білорусь.