Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.3.2. Банки та їх основні функції

Банківська система.

Банківська система — сукупність різних видів банків та банків­ських об'єднань у їх взаємозв'язку і взаємодії.

Основними видами банків є комерційні, емісійні, сільськогосподарські, кооперативні та ін. До найважливі­ших банківських об'єднань належать банківські асоціа­ції, банківські картелі (консорціуми), трести, концерни тощо.

Центральні емісійні банки — головний елемент бан­ківської системи. Вони здійснюють керівництво і конт­роль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. У США таким банком є Федеральна ре­зервна система, в Німеччині — Бундесбанк, в Україні — Національний банк України.

Взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та бан­ківських об'єднань, внаслідок чого формується банківсь­ка система, можливі лише за умови виконання централь­ним банком своїх основних функцій. У багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової

олітики, кредитної політики, досягнення стабільності П шової одиниці та цін, регулювання економіки та ін. Водночас центральний банк певної країни ставить перед собою специфічні цілі. Так, Бундесбанк Німеччини під­тримує основні напрями економічної політики уряду за­безпечувати високий рівень зайнятості, постійні темпи економічного зростання. Центральні банки Англії та Японії своєю головною метою проголосили сприяння до­бробуту населення. Центральний банк України зобов'яза­ний підтримувати платоспроможний попит населення і розвиток пріоритетних галузей виробництва, сприяти створенню цивілізованого фінансового та валютного рин­ків та ін. У США Рада керуючих ФРС визначає норми ре­зервів банків і ощадних кас, затверджує зміни в обліко­вій ставці федеральних банків, бере участь у купівлі-про-дажу урядових цінних паперів, регулюючи таким чином кількість грошей в обігу. Коли національний банк скупо­вує частину цінних паперів (акцій, облігацій та ін.), одер­жані при цьому їх власниками гроші осідають у банках і дають змогу збільшити надання кредитів. Щоб уникнути цього, центральний банк продає частину цінних паперів, заморожуючи використання одержаних грошей. Як емі­сійний центр усієї країни, регулятор відсоткових ставок, банківських резервів, ФРС впливає на діяльність усіх ко­мерційних і ощадних банків, страхових компаній, пенсій­них фондів та інших фінансових інститутів.

В Україні зі створенням Національного банку Украї­ни (НБУ) у вересні 1991р. почався процес формування дворівневої структури банківської системи, представле­ної, з одного боку, НБУ, а з іншого — мережею комер­ційних банків і банківських інститутів. Останні, будучи економічно незалежними (не відповідають за зобов'язан­ня держави), повинні на засадах здорової конкуренції за­довольнити потреби населення та народного господарства У банківських послугах, створити умови для стабілізації та зростання економіки України. З цією метою банківсь­ка система зобов'язана стимулювати конкуренцію, про­цес роздержавлення і приватизації, поступово здійснюва­ти перебудову системи ціноутворення, не допускати без­контрольного зростання дефіциту державного бюджету, гіперінфляції, ефективно обслуговувати міжнародний РУХ капіталів, робочої сили, товарів і послуг та ін. Про­те у перші роки існування комерційні банки та банківсь­кі установи держави мали на меті насамперед наживу, не нехтуючи при цьому протизаконними методами, не були зацікавлені у послабленні гіперінфляційних процесів та ін. Певною мірою це пояснюється недосконалістю чин­ного законодавства.

Банк — особливий фінансовий інститут, що акумулює грошові ко­шти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), на­дає кредити, здійснює грошові розрахунки, випуск в обіг грошей та цінних паперів, операції із золотом та інші функції.

Банки виникають на основі розвинутих товарно-гро-шових відносин й існують у декількох суспільно-еконо­мічних формаціях (феодалізм, капіталізм, соціалізм).

Уперше вони виникають в умовах феодалізму, але за­родки банківської справи наявні у рабовласницькому сус­пільстві. Так, у Греції функції зберігання коштовних ме­талів виконували корпорації греків та храми. У XIV ст. банківські операції розвинулись в Італії, Німеччині, Ні­дерландах, а банкіри кредитували передусім королів і фе­одалів.

В умовах капіталізму в XVII—XVIII ст. уперше най­більшого поширення банки набули в Англії — наймогут-нішій у той час країні світу. Так, перший акціонерний банк був організований в Англії у 1764 р. групою лондон­ських банкірів, а в 1844 р. за ним була закріплена роль центрального банку. Перший комерційний банк СІЛА був утворений у 1781 р. Першими банкірами Англії бу­ли, як правило, золотарі, які приймали на зберігання зо­лото під розписку, що ставала при цьому депозитною квитанцією, а згодом набрала форми векселя банкіра — банківського білета.

Акумулювання грошових коштів у банках та їх на­дання у позичку здійснювалося здебільшого за рахунок внесків капіталістів, причому кредити видавалися, як правило, торговельними розписками, з яких згодом утво­рилися банкноти. Такі розписки видавались і при купів­лі приватних комерційних векселів. Кредитування здійс­нювалося також шляхом запису кредитів на рахунок клі­єнтів. Виступаючи гарантом векселів комерсантів і опла­чуючи їх достроково готівкою, банки сприяли зростанню вексельного обігу. Таким чином банкнота перетворилася на вексель банкіра, а обіг векселів поступово замшився обігом банкнот (кредитних грошей) і чеків, за допомогою яких здійснювалися безготівкові розрахунки. У XVII— XIXст. найважливішою функцією банків було посеред­ництво у кредитних платежах. З їх зростанням позичко­вий капітал стає однією з відокремлених форм промисло­вого капіталу із притаманними йому законами розвитку-Щоб своєчасно виконувати свої зобов'язання, банки збе­рігають резервні фонди у вигляді коштовних металів та вкладів у центральному банку. Шляхом акумулювання грошових коштів промислових підприємств, землевлас-

ників, торговельних установ та заощаджень різних верств населення банки значно розширюють базу нагро­мадження грошового капіталу. Ця функція набула най­більшого розвитку з поширенням акціонерних банків у

XIX ст.

Діяльність банків сприяла витісненню з обігу метале­вих грошей. Позички банки надають не лише залежно від власного та залученого капіталу, а й шляхом зараху­вання позичок на рахунки клієнтів. Виконання таких функцій банків та їх постійне розширення зумовлює по­силення концентрації банківського капіталу та зростання масштабів привласнюваного ними прибутку. Основними джерелами цього прибутку є виконання банками розра­хункових, емісійних, облікових та інших функцій, на­дання кредитів і встановлення при цьому вищих відсот­ків, ніж виплата відсотків за вкладами.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. із посиленням концентрації банківського капіталу виникають банківські монополії у формі банківських картелів, синдикатів (кон­сорціумів), банківських трестів і концернів. Це призвело до зменшення кількості банків. Так, у США в 1921 р. було до ЗО тис. комерційних банків, а наприкінці 90-х ро­ків — 10,5 тис. Активи 22 наймогутніших банків у сукуп­них активах збільшились з 1940 по 1994 рік з 15 до 40%. У 1998 р. внаслідок злиття у США утворився наймогутні-ший банк з активами понад 500 млрд. дол., у Японії таких банків кілька. Водночас зростають кількість відділень бан­ків, різновиди послуг, які ними надаються, що зумовлює збільшення акумульованих ними капіталів. У США кіль­кість відділень банків за 1921—1999 pp. зросла з 1,5 тис. до майже 74 тис., а канали американського кредитного ринку щорічно акумулюють понад 700 млрд. дол. Разом з концентрацією банків відбувається їх централізація.

Концентрація і централізація банківського капіталу, його монополізація спричинили як якісні зміни у вико­нуваних ними функціях, так і появу нових функцій. Так, від функцій посередництва у платежах і кредитах (що мали епізодичний характер) банки переходять до постійного кредитування галузей і підприємств. При цьо­му відбувається їх переорієнтація з короткострокових по­зичок на всі види та форми надання позичкових коштів, передусім на довгострокові інвестиції в основний капі­тал. Завдяки цьому вони здобувають контроль над окремими підприємствами, певною мірою деякими галу­зями. Оскільки через кредитну систему країни, наприк-ЛаД У США, проходить до 75% тимчасово вільних капі-

талів, а сума нагромадженого грошового капіталу на по­чатку 90-х років становила понад 10 трлн дол. (більшу частину акумулюють банки), та вони прямо і опосередко­вано розпоряджаються дедалі більшою частиною власнос­ті промислових, торговельних, транспортних та інших компаній. Цьому значною мірою сприяють емісійно-уста­новчі операції банків, тобто випуск цінних паперів різ­них компаній та їх розміщення на валютних ринках.

Свідченням зростаючого контролю банків (насамперед гігантських) за промисловістю є концентрація в їх руках крупних пакетів акцій і облігацій. Так, частка фінансо­вих установ (насамперед банків) у загальній вартості роз­міщених акцій корпорацій США зросла з 6,7% у 1900 р. до понад 40% на початку 90-х років. Крім того, зростає частка позичкових коштів в авуарах нефінансових кор­порацій. Якщо в середині 50-х років вона становила 53%, то на початку 90-х — майже 60%. Збільшується і загальна заборгованість приватних корпорацій (на почат­ку 90-х — до 3,5 трлн дол.), а на виплату відсотків за кредитами в цей період корпорації витрачали приблизно 30% надходжень готівки (прибутку й амортизаційних відрахувань). Це свідчить про посилення зрощування банківського капіталу з промисловим, з одного боку, та зростаючу роль банків у цьому процесі, їх домінуван­ня — з іншого.

Значно зросли масштаби кредитування банками дер­жави через обслуговування державного боргу. За цих умов посилюється значення кредиту в забезпеченні дер­жави грошовими ресурсами.

З цією метою міністерство фінансів випускає різні уряцові цінні папери (облігації, скарбницькі векселі, сер­тифікати заборгованості тощо), які є борговими зобов'я­заннями держави і покривають її бюджетний дефіцит. Власниками випущених цінних паперів є комерційні банки, страхові компанії, промислові корпорації, феде­ральні резервні банки та ін. Для кращого забезпечення банками фінансування держави зростає державна влас­ність у банківській сфері. Центральний банк, як прави­ло, повністю є власністю держави. Крім того, у деяких країнах (Франція, Італія) державною власністю є крупні комерційні банки. Створюються також спеціальні дер­жавні банки для фінансування зовнішньої торгівлі, сіль­ського господарства, житлового будівництва та ін.

Важлива функція банків в сучасних умовах — посе­редництво у міжнародному обігу позичкових капіталів,

ання все більшої маси міжнародних кредитів. З цією н ю СТВорюються філіали іноземних банків у розвину­тих країнах світу.

Значно посилюється універсалізація банків. Крім епелічених функцій, вони здійснюють операції страху-пня> консультаційного бізнесу (надання фінансової, ко­мерційної, ринкової, технічної інформації тощо). Швидко поширюється така форма діяльності банків, як фінансо­вий лізинг (фінансування банками оренди устаткування, особливо нової наукомісткої та дорогої техніки), проектне фінансування.

Існують різні види банків. Залежно від форм власнос­ті виділяють державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні та комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими фор­мами), міждержавні. Залежно від функцій та характеру виконуваних операцій розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та інші банки.

В Україні існує дворівнева банківська система. З од­ного боку, це Центральний банк (Національний банк України), з іншого — комерційні банки різних форм власності, спеціалізації тощо. В Україні у 2000 р. налі­чувалося до 195 банків, а загальна сума власного капіта­лу банківської системи становила 4,6 млрд. дол. Майже 4/5 статутних фондів діючих комерційних банків було сформовано на кошти державних підприємств. За 1992— 2000 pp. ліквідовано 76 комерційних банків.

Види банківського кредиту. Це згруповані за різними ознаками банківські позички, їх можна класифікувати за призначенням, наявністю і характером забезпечення, строками, методами погашення і характером їх похо­дження.

За призначенням і характером використання у США виділяють: 1) позички торговельним і промисловим під­приємствам під нерухомість, під будівництво і благоуст­рій територій, під забезпечення земельними ділянками та житловими будинками та ін.; 2) позички приватним особам, у тому числі для купівлі в розстрочку легкових автомобілів; 3) кредитні картки та аналогічні платіжні схеми торговельних установ, кредитні картки (запис на одкритому рахунку), кредитні чеки та відновлювальні позички для купівлі споживчих товарів у розстрочку, у тому числі пересувних будинків (без туристичних трейле-рів), інших споживчих благ; 4) позички в розстрочку на

ремонт та модернізацію будинків, інші позички в розет рочку на індивідуальні та сімейно-побутові цілі; 5) по­зички з разовим погашенням на індвивідуальні та побу тові сімейні цілі; 6) позички фінансовим установам, у то­му числі інвестиційним трестам (нерухомість) і компані­ям іпотечного кредиту, комерційним банкам у межах США, банкам у зарубіжних країнах, іншим депозитним і фінансовим установам; 7) позички фермерам; 8) позич­ки на придбання або зберігання цінних паперів, у тому числі брокерам і дилерам, які здійснюють операції з цін­ними паперами, інші позички.

Відповідно до термінів погашення банківські позички поділяються на коротко-, середньо- і довготермінові. У США та інших країнах, у тому числі в Україні, до корот­котермінових належать позички, надані на рік і менше. Середньотермінові — позички, надані від 1 до 7— 8 років, а в Україні, деяких країнах СНД — до 5 років. Довготермінові — позички, надані на тривалий період. Короткотермінову позичку в США можна оформити на певний період — у межах одного року або до запитання (вимоги). Ця позичка не має фіксованого терміну, тому банк може вимагати її погашення у будь-який час.

Існують також відновлювальні кредити — коли про­тягом фіксованого терміну і в межах максимальної суми кредиту позичальник може використати весь кредит (або частково), повернути його, використати повторно та ін. До цього виду кредиту вдаються майже 80% корпорацій США. Найпоширенішою довготерміновою позичкою є кредит на придбання будинків, будівництво виробничих та торговельних об'єктів.

За методами погашення банківські позички поділя­ються на такі, що погашаються одночасно або у розстро­чку. У першому випадку це робиться на певну кінцеву дату, а сплата відсотків — через певні проміжки часу або по закінченні терміну позички, у другому випадку здійс­нюється періодичне погашення основної суми боргу рів­ними частинами (щомісячно, щоквартально, раз на пів­року або щорічно).

Відповідно до характеру походження (джерела) бан­ківські позички у США поповнюються з трьох основних джерел за рахунок: 1) безпосередніх позичальників; 2) придбання векселів у дилерів з продажу автомобілів та інших споживчих товарів; 3) придбання векселів у диле­рів з операцій з комерційними паперами. Переважна ча­стина позичок надається позичальникам, їх надання під­тверджується борговими зобов'язаннями, підписаними

по та

чальником, aQQ векселем 3 платежем позичальнику індосованими на користь банку. Значну частину порт-гІГля кредитів банків становлять векселі, куплені у диле­рів з продажу різних товарів.

Найважливішим обмеженням при наданні банківсь­ких позичок є розмір кредиту, який можна надати одно­му позичальнику. Це обмеження називають «правилом десяти відсотків», згідно з яким розмір кредиту одному позичальнику не повинен перевищувати 10% суми акці­онерного і резервного капіталу банку. Воно стосується, здебільшого, дрібних та середніх банків. Крім того, у США існують винятки з цього правила.

Банківський кредит можна умовно поділити на внут­рішній і міжнародний, на кредит центрального банку і кредит комерційних банків, виробничий і споживчий кре­дити, на поточні й капітальні витрати, кредит забезпече­ний і незабезпечений, застрахований і незастрахований, підтримувальний, невідновлюваний, відкритий та ін.

Забезпечений кредит — позичка під заставу. Вони зменшують ризик збитків у разі неспроможності боржни­ка повернути вчасно позичку. Наприклад, із ліквідацією підприємства-банкрута банк має перевагу перед іншими кредиторами щодо будь-якого майна для забезпечення банківської позички. До незабезпечених кредитів нале­жать насамперед кредити банків, які надаються уряду для покриття державного боргу. Невідновлюваний від­критий кредит надається передусім як позичка під будів­ництво нерухомості. При цьому кредит повертається ча­стинами відповідно до етапів будівництва.

Банківська система в Україні, передусім комерційні банки, лише незначною мірою працюють на зміцнення економіки України.