Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.3.4. Рівень життя, нерівність і людський розвиток

3.3.4. Рівень життя, нерівність і людський розвиток

Рівень життя є однією з найважливіших соціально-економіч­них категорій, що характеризує становище людини у суспільстві, можливості реалізації її потреб, можливості людського розвитку.

Поняття «рівень життя» найчастіше означає ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення. Таке визначення характеризує статику рівня життя. Тим часом рівень життя — це динамічний процес, на який впливає безліч факторів. З одного боку, рівень життя визначається складом та обсягом потреб у різних благах, що постійно змінюються. З іншого боку, рівень життя обмежується можливостями задоволення потреб, виходячи зі становища на ринку товарів і послуг, доходів населення, заробітної плати працівників. Водночас і розмір заробітної плати, і рівень життя визначаються масштабами та ефективністю виробництва, станом науково-технічного прогресу, культурно-освітнім рівнем населення, національними особливостями, політичною владою тощо.

Дуже часто рівень життя ототожнюється з поняттям «добробуту», який розуміють як певний рівень споживання. З позицій концепції людського розвитку найповніше сутність рівня життя розкриває таке визначення: рівень життя — це комплексна соціально-економічна категорія, що відображає рівень розвитку фізичних, духовних і соціальних потреб людей, ступінь їх задоволення та умови у суспільстві для розвитку й задоволення цих потреб.

Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи продукти харчування, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її та її родини, а також право на забезпечення в разі безробіття, непрацездатності, втрати годувальника і т. ін. У кожній країні ці права реалізуються на основі національної концепції рівня життя.

Підвищення рівня життя є водночас метою та пріоритетним напрямом суспільного розвитку й асоціюється з соціальним прогресом суспільства. Динаміка показників рівня життя свідчить про результати економічного розвитку країни, а також про ступінь соціалізації економіки. Особливого значення піднесення рівня життя набуває в орієнтованому на людський розвиток суспільстві.

У системі визначення рівня життя населення центральне місце посідають показники доходів як основного джерела задоволення особистих потреб у товарах та послугах і підвищення рівня добробуту. У концепції людського розвитку показники доходів населення використовуються як міра контролю над ресурсами. Рівень доходів дає уявлення про матеріальні можливості людей, надто коли цей рівень досить низький. Крім того, величина доходів відображає можливості людей у тих сферах життя, що безпосередньо не пов’язані з основними індикаторами людського розвитку. Серед них, наприклад, можливість подорожувати і відпочивати, спілкуватися з рідними та друзями, здобувати й облаштовувати житло, відвідувати театри та музеї. Середньодушовий дохід відображає ступінь включеності жителів тієї чи іншої держави у світ соціальних зв’язків, що виявляється, зокрема, у наявності тісного зв’язку ВВП на душу населення з різними показниками доступу до інформації та сучасних засобів комунікації.

Зростання рівня доходів розглядається у концепції людського розвитку як один з основних засобів, що сприяють розширенню можливостей людини та підвищенню рівня добробуту. Проте дохід не є мірилом людського щастя. Його недостатньо для задоволення багатьох інших нагальних потреб, що сягають за межі матеріального добробуту. Так, історія демонструє чимало прикла­дів, коли збільшення національного багатства не супроводжу­валося належною мірою розширенням людської свободи, зміцненням здоров’я людей чи підвищенням безпеки їхнього життя. Така картина була характерною для колишнього СРСР у 60—80-ті рр. ХХ ст. Більш того, як це не парадоксально, економічне зрос­тання може супроводжуватися зростанням рівня бідності в країні. Так, у США, Великобританії, Новій Зеландії у 1975—1995 рр. спостерігалися стійкі темпи зростання ВВП на душу населення за одночасного зростання частки бідного населення.

Визначальним у співвідношенні між нагромадженням багатства та людським розвитком є не стільки швидкість приросту багатства, скільки те, як воно використовується людьми. Суспільство може витрачати доходи на озброєння, а може спрямувати ресурси на розвиток освіти й охорони здоров’я. Нечисленна група багатих людей може споживати дуже велику частку національного доходу, прирікаючи значну частину населення на бідність. Урівнюючий розподіл ресурсів відкриває доступ до освіти й охорони здоров’я усім членам суспільства. Окрема людина може витратити частину своїх прибутків на наркотики, а може купити основні продукти харчування. Значення має не сам процес нагромадження багатства, а той вибір, що роблять люди та суспільство.

З погляду завдань людського розвитку розширенню можливостей людей і підвищенню рівня добробуту сприяє не лише зростання рівня доходів, а й справедливий їх розподіл. Рівність та її протилежність — нерівність — є складними багатомірними категоріями. Можна говорити про нерівність (і, відповідно, про рівність) у доходах і в добробуті, одержуваній корисності, політичних правах і свободах, про нерівність перед загрозою смерті і т. ін. Для розуміння усієї системи нерівності у суспільстві потрібно вивчати відмінності між окремими соціальними та демографічними групами, між країнами і регіонами цих країн.

Особливе місце серед різних видів нерівності належить економічній нерівності, під якою розуміють відмінності між людьми та окремими групами людей за розмірами одержуваних ними доходів і накопиченого багатства. Природним продовженням нерівності в доходах є різниця в рівні витрат і споживання різних людей.

Природа економічної нерівності досить різноманітна, але в цілому причини, якими вона викликається, можна поділити на дві групи. Перша являє собою низку особистісних характеристик людей, що впливають на можливості одержання того чи іншого рівня доходу й особливості споживання людини. Серед них виділяються стать і вік, родинний стан і стадія розвитку сім’ї, специфіка потреб і смаків, здібності і психологічні риси, освітній рівень і т. ін. До другої групи причин належать особливості механізму розподілу національного доходу і багатства чи пряма дискримінація, що обумовлюють обмеженість доступу до ресурсів значної частини населення. Тож для того, щоб установити справжню міру й причини економічної нерівності, варто порівняти людей не стільки за показниками доходу чи багатства, скільки за широким переліком соціальних, демографічних, географічних та інших характеристик.

Економічна нерівність спричиняє нерівний доступ до ресурсів. Цим зумовлюються різні можливості для розвитку різних груп населення. Бідність — одна з ключових проблем сучасності — вельми тісно пов’язана з нерівністю в доходах. Більше того, за крайніх ступенів нерівності може скластися така ситуація, що плоди економічного зростання споживатимуться меншою частиною населення, тоді як рівень життя більшої частини знижуватиметься.

У рамках теорії людського розвитку панує думка, що рівномірніший розподіл багатства й доходів скоріше прискорює людський розвиток, аніж уповільнює його. Ця позиція обґрунтовується як емпіричними доказами з досвіду цілої низки країн (Японія, Тайвань (Китай), Швеція, Коста-Ріка та ін.), так і деякими теоретичними міркуваннями. Зокрема, закон спадної корисності доходу пояснює, чому більш рівномірний розподіл дає більший ефект для людського розвитку. Адже в цьому випадку за інших рівних умов прискорено прогресують бідні групи населення, а віддача від приросту доходу для здоров’я й освіченості у бідних людей вища, ніж у багатих.

Бідність — одна з головних проблем, що продовжує залишатися невирішеною, незважаючи на значні успіхи в економічному розвитку за останні десятиліття. У 60—70-х рр. ХХ століття панувала думка, що бурхливе економічне зростання автоматично розв’яже проблему бідності. Однак час минає, а проблема залишається: як і раніше існують бідні країни та регіони, як і раніше існує на межі виживання багато людей — як у бідних, так і в багатих країнах.

Бідність — явище багатогранне, відповідно, й показник бідності повинен відображати цю багатогранність. У рамках концепції людського розвитку для цього розроблені два показники бідності — індекс бідності (злиденності) населення для країн, що розвиваються (ІБН-1), та індекс бідності (злиденності) населення для роз­винутих країн (ІБН-2). Ці індекси являють собою комплексні, агреговані показники, що відображають різні аспекти нестатків у житті людини за трьома основними елементами, які віддзеркалюються в ІЛР, — довголіттям, рівнем освіти й матеріальним рівнем життя. Складність вимірювання інших складових людського розвитку (політична свобода, особиста безпека й т. ін.) не дозволяє включити їх в індекси бідності населення.

Відмінності між ІЛР та ІБН в тому, що ІЛР визначає рівень прогресу у суспільстві, а за допомогою індексів бідності населення вимірюються масштаби нестатків у тієї частини населення, яку прогрес обминув. Індекси бідності населення складаються з таких компонентів [2, с. 284]:

ІБН-1: 1) частка осіб, які не доживають до 40 років; 2) рівень неграмотності; 3) складний показник матеріальної забезпеченості, що включає: частку населення, яка не має доступу до безпечної води; частку населення, яка не має доступу до медичних послуг; частку дітей віком до 5 років з недостатньою масою тіла;

ІБН-2: 1) частка осіб, які не доживають до 60 років; 2) рівень функціональної неграмотності (нездатності розуміти прочитане); 3) частка населення, яка визнана бідною за доходами (межа становить 50 % медіанного особистого доходу); 4) рівень застійного безробіття (тривалістю 12 місяців і довше).

У рамках концепції людського розвитку бідність розглядається як багатогранне явище, яке не зводиться винятково до низьких доходів. Якщо розвиток людини полягає в розширенні її можливостей вести гідне, творче і здорове життя, то бідність — це відсутність таких можливостей та свободи вибору (докладніше про це — у главі 4.2).