3.3.6. Динаміка показників людського розвитку в Україні
3.3.6. Динаміка показників людського розвитку в Україні
Після набуття незалежності Україна пройшла крізь дуже тяжку соціально-економічну кризу, протягом якої критично зменшився рівень життя більшості людей і погіршилися всі без винятку економічні показники. Проте з 1999 року, за офіційними даними, почалося економічне зростання, що має привести до підвищення життєвого рівня більшості українців. Використовуючи систему показників ПРООН, прослідкуємо, як змінювалися основні показники людського розвитку за 1992—2002 роки [2; 3; 4].
Інтегральними узагальненими показниками, що відображають порівнянні можливості людей у різних країнах, є індекси людського розвитку. Рейтинг країни у загальносвітовому порівнянні визначається за зменшенням цих зведених показників. У табл. 3.3.2 наведено значення основних показників людського розвитку для України за 1992—2002 рр. Як бачимо, показники людського розвитку в Україні різко погіршилися протягом середини 90-х років, ІЛР з 0,773 у 1993 р. зменшився до 0,731 у 1996 р., тобто на 5,6 %, але з 1997 р. ІЛР почав поліпшуватися. У Звіті за 2004 рік (у ньому наведено дані за 2002 рік) Україна вже посідала 70 місце, і ІЛР становив 0,777 (порівняно з 1996 роком зріс на 6,3 %). Для порівняння: у 2002 р. ІЛР у Норвегії, яка вже кілька років поспіль посідає перше місце, становив 0,956 (на 23 % більше, ніж в Україні), а загальносвітовий рівень становив 0,729 (на 6,2 % менше, ніж в Україні).
Зрозуміло, що різке погіршення умов людського розвитку і, відповідно, різкий спад його показників були викликані в Україні перехідними процесами, передусім глибокою соціально-економічною кризою. Однак перехід до ринкової економіки здійснюють і інші країни — наші сусіди, з якими маємо спільне минуле і приблизно однакові стартові умови, однак втрат у рівні людського розвитку вони зазнали набагато менших. Наприклад, Росія мала у 2002 р. ІЛР 0,795 і посідала 57 місце у рейтингу, Білорусія — 0,790 і 62 місце, Естонія — 0,853 і 36 місце. Польща, яка на початку свого перехідного періоду була за ІЛР позаду України, змогла покращити ситуацію протягом минулого десятиріччя та обігнати Україну (ІЛР у Польщі за 2002 рік становив 0,850 (рейтинг — 37) [2,
с. 161—162]. Щоб проаналізувати причини такого різкого падіння ІЛР, розглянемо динаміку його складових — очікуваної тривалості життя, освіченості та рівня доходів населення (табл. 3.3.2).
В Україні середня очікувана тривалість життя знизилася за період 1992—1995 років з 69,1 до 66,9 року (на 3,2 %). Це скорочення було викликане різними причинами. Економічний і психологічний тягар перехідного періоду істотно підвищили рівень стресогенних чинників для українських громадян і сприяли розвитку таких негативних явищ, як зростання рівня отруєння алкоголем, зловживання наркотиками, збільшення кількості нещасних випадків, самогубств тощо. Починаючи з 1996 року, середня очікувана тривалість життя почала збільшуватися, що стало індикатором закінчення шокового періоду кризи. У 2002 році середня очікувана тривалість життя становила 69,5, тобто зросла на 3,8 % порівняно з 1995 роком і навіть перевищила показники 1992 року.
На базі показника очікуваної тривалості життя ПРООН розраховує індекс очікуваної тривалості життя (ІОТЖ). Його динаміка наведена в табл. 3.3.2. Свого найнижчого значення ІОТЖ набуває у 1995 році (0,698), що логічно пояснюється найменшою очікуваною тривалістю життя у цей рік. Порівняно з 1992 роком ІОТЖ знизився на 5,2 %. Починаючи з 1996 року, він зростає і досягає значення 0,74 у 2002 році, що на 5,7 % вище, ніж у 1995 році. Світовим лідером за цим показником є Японія, де очікувана тривалість життя в 2002 році становила 81,5 року, а ІОТЖ — 0,940 (на 27 % більший, ніж в Україні); загальносвітовий показник становить — 0,70, що на 5,4 % менше, ніж в Україні [2, с. 161—164].
Освітній компонент ІЛР складається з двох частин: індексу грамотності дорослого населення (віком від 15 років) та індексу сукупної частки учнів (ІСЧУ). У табл. 3.3.2 наведено динаміку зміни показників грамотності дорослого населення та індексу сукупної частки учнів. Як бачимо, індекс грамотності дорослого населення для України є традиційно високим, останні роки він перебуває на рівні 99,6 %, що цілком узгоджується із середнім рівнем цього показника в країнах Східної Європи та СНД, і є наслідком тривалої уваги до освіти в нашій країні (передусім за часів Радянського Союзу). Водночас Всеукраїнський перепис населення 2001 року виявив в Україні 235639 особу неписьменних (0,49 % населення), включаючи 14961 осіб віком від 10 до 19 років. Важливим для України резервом підвищення рівня людського розвитку є рівень охоплення навчанням населення відповідного віку, що відображається індексом сукупної частки учнів. З 1992 по 1994 рік цей показник дещо знизився, з 73,7 % у 1992 році до 72,4 % у 1994 році (тобто на 1,8 %). Це падіння можна пояснити глибокою економічною кризою, внаслідок якої молоді люди замість того, щоб навчатися, змушені були шукати заробіток. Але, починаючи з 1995 року, цей показник упевнено зростає і в 2002 році сягнув рівня 84 %, що відповідає середньому рівню розвинутих країн, хоча й містить значні резерви (наприклад, у Швеції, Австралії, Бельгії, Великобританії, Фінляндії цей показник значно перевищує 100 %, що свідчить: у цих країнах охоплені навчанням не лише молоді люди, а й громадяни старшого віку, а також що ці країни стали «навчальними закладами» для громадян інших країн). Якщо порівнювати з 1994 роком, то ІСЧУ зріс в Україні на 16 %. Загальносвітовий ІСЧУ у 2002 році становив 64 % (на 24 % менше, ніж в Україні) [2, с. 161—164].
Акумулюючи показники грамотності дорослого населення і сукупної частки учнів, індекс рівня освіченості дає повніше уявлення про рівень освіти в даній країні. В Україні цей показник на початку розбудови незалежної держави трохи знизився, у 1992 році він становив 0,902, у 1993 році — 0,898, у 1994 році — 0,899, у 1995 році — 0,900. Але, починаючи з 1996 року, індекс рівня освіченості починає зростати, досягши у 2002 році рівня 0,944, що на 4,6 % більше, ніж у 1992 році, і на 4,8 % більше, ніж у 1995 році. Для порівняння: загальносвітовий індекс рівня освіченості у 2002 році становив 0,76, що на 19,5 % менше, ніж в Україні [2, с. 161—164].
З трьох основних компонентів ІЛР Україна найбільше відстає за показником виробництва валового внутрішнього продукту на душу населення. Як наочно демонструють дані табл. 3.3.2, ВВП стрімко падав до 1998 року включно, і зростає з 1999 року й дотепер. Аналіз зміни показника ВВП на душу населення дає можливість виділити в історії незалежної України два різні етапи: велика депресія, що тривала включно до 1998 року; і українське економічне відродження, що розпочалося з 1999 року і триває донині.
Порівняно з Великою депресією 30-х років у США економічний спад в Україні був удвічі глибшим і тривав утричі довше. Цей надзвичайний економічний колапс був спричинений як об’єктивними факторами, так і (не меншою мірою) — помилками та прорахунками у керівництві економікою та державою. Все це призвело до стрімкого падіння обсягу ВВП в Україні, а також показника ВВП на душу населення. Так, з 5921 дол. США за ПКС у 1992 році він зменшився до 3194 дол. США у 1998 році, тобто на 46,1 %. Найсильніший спад відбувся у 1992—1994 роках, ВВП зменшився на 31 %.
Українське економічне відродження розпочалося з 1999 року. Криза в економіці змусила уряд вдатися до істотних змін в економічній політиці, найважливішими з яких стали заходи, спрямовані на контролювання бюджетного дефіциту. За рахунок зменшення непродуктивних видатків, реструктуризації боргу та зусиль у напрямку розширення податкової бази і виведення економічної діяльності та підприємств з тіньової економіки, уряду вдалося перейти від дефіциту бюджету на рівні майже 7 % у 1997 році до невеликого (0,7 %) профіциту у 2000 році. Реорганізувавши видаткові пріоритети, уряд зміг також ліквідувати всю заборгованість пенсіонерам, підвищити пенсії та виплатити майже всю суму заборгованості з заробітної плати.
Ці реформи вирішально вплинули на економічний розвиток. Так, починаючи з 1998 року, ВВП на душу населення зріс з 3194 дол. США до 4870 дол. США у 2002 році, тобто на 52,5 %. Але якщо порівнювати з 1992 роком, то ВВП на душу населення становить у 2002 р. 82,2 % аналогічного показника 1992 року. Для порівняння: найвищий ВВП на душу населення за даними Звіту про людський розвиток 2004 року був у Люксембурзі, і становив 61190 дол. США, що у 12,56 раза більше, ніж в Україні; а загальносвітовий показник ВВП становив 7804 дол. США, на 60,2 % більше, ніж в Україні. Оскільки індекс ВВП на душу населення базується на показнику ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності, то його зміни ідентичні зміні показника ВВП на душу населення. У 1992 році для України цей показник становив 0,681 і до 1998 року він падав. У 1998 році він упав до 0,578, але, починаючи з 1999 року, індекс ВВП починає зростати і 2002 року досяг значення 0,65, тобто порівняно з 1998 роком зріс на 12,5 %. Загальносвітовий показник індексу ВВП на душу населення становив 0,73 (на 12,3 % більше ніж в Україні) [2, с. 161—164].
Отже, можемо зробити такі висновки. Перше десятиліття демократії принесло українським громадянам нові можливості та свободи і, разом з тим, — зменшення середніх доходів у розрахунку на душу населення. За період 1992—1998 рр. цей показник знизився на 46,1 % — безпрецедентне падіння за такий короткий період. З цим економічним спадом також пов’язане скорочення тривалості життя. Однак зменшення середнього ВВП на душу населення не відображає всіх реалій життя у сьогоднішній Україні. Чимала частка українців живе нині значно краще, ніж жили найзаможніші люди за радянських часів. Водночас поширеною реальністю стали злидні, жебрацтво, неможливість отримати потрібну медичну допомогу та багато інших негативів, що обумовлені бідністю і зменшують загальний рівень людського розвитку. На фоні економічного зростання слід забезпечити подолання набутих у період кризи тяжких соціально-економічних проблем. У цьому аспекті актуальним для України є зменшення соціальної диференціації, подолання бідності, запобігання неграмотності серед молоді, приборкання темпів поширення тяжких хвороб (зокрема соціальних), поліпшення екологічної ситуації.