Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.4. Лісові ресурси

Матеріальне виробництво, як відомо, базується на використанні всіх

природних багатств, в яких не останню роль відіграють ліси. Використання лісових ресурсів у матеріальному виробництві означає перетворення їх у складову частину національного багатства, важливий чинник розвитку економіки країни і соціальної сфери. Ліси є джерелом цінної деревини, технічної сировини, харчових і кормових ресурсів. Постійно зростає їх значення у створенні сприятливих умов для життя і виробничої діяльності населення, ефективного засобу охорони природи. Як бачимо, проблема лісу перестала носити галузевий характер і охоплює в собі екологічні, економічні і соціальні проблеми.

Виходячи з функцій лісу як засобу виробництва, виділяються різні організаційні структури лісогосподарської діяльності з неоднаковими господарськими, організаційними і технологічними функціями.

Важливе значення для розвитку сільського господарства мають ліси. Вони створюють сприятливі екологічні умови для його високоінтенсивного розвитку. Вони захищають сільськогосподарські угіддя від затоплення і підтоплення, водної і вітрової ерозії ґрунтів, сприяють інтенсифікації процесів гумусифікації, регулюють водно - повітряний режим, позитивно впливають на кліматичні умови. Виконуючи велику середовищноформуючу, кліматоутворюючу, та водорегулюючу функції, ліси позитивно впливають на продуктивність і економічну ефективність використання сільськогосподарських угідь. Їх оптимальне поєднання в ландшафтах різних природно - економічних зон впливає на розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва. Ліси мають зональне розміщення. Найбільші їх площі на Поліссі, тут їх територіальне поєднання з заболоченими і перезволоженими землями, водними екосистемами, луками і пасовищами та орними землями створює особливі умови для сільськогосподарського виробництва. Дрібноконтурність гірших земель, їх розкиданість поміж лісами, болотами і озерами вимагає особливого підходу системи   ведення   сільського   господарства.   Осушення   заболочених   і перезволожених земель, докорінне поліпшення лук і пасовищ, землеустрій господарств, чергування культур у сівозмінах, система обробітку ґрунту, управління його водно-повітряним режимом повинно здійснюватись з    урахуванням    заліснення   території    і    впливу    лісів    на   умови сільськогосподарського виробництва.

Головне завдання розвитку лісового господарства полягає у постійному дотриманні оптимальної лісистості території, забезпеченні оптимального поєднання площі лісів і сільськогосподарських угідь, систематичне поліпшення їх породного складу, впровадження науково-обґрунтованої системи ведення сільського господарства.

Великі площі лісів розміщенні у передгірській і гірській зоні Карпат. Тут вони переводять поверхневий стік у підземний і таким чином захищають великі території від повеней, солевих потоків, водної ерозії ґрунтів. Проте їх надмірне вирубування, неправильна експлуатація, хижацьке використання всього лісового фонду призвело до скорочення площі лісів, зменшення їх позитивного впливу на екологію всієї України. В результаті згубного винищування лісів відбувається руйнація величезного спустошення. Великі повені затопляють в Закарпатті і Прикарпатті дуже великі площі сільськогосподарських угідь, зносять будинки, мости, руйнують цілі села і міста, наносять дуже великої шкоди сільському господарству. Тому головною проблемою для лісогосподарського комплексу Карпат є відновлення площі лісів і поліпшення їх породного складу, прискорення лісонасаджень у горах Карпатах в Прикарпатті, створення водоохоронних зон рік і водойм, будівництво гідротехнічних споруд і протиповеневих загат. Однак навіть найдосконаліші гідротехнічні споруди не можуть замінити водорегулюючої, водозахисної, протиерозійної ролі лісів, луків, мільйонів тонн ґрунту, який щорічно змивається повенями, сольевими потоками та водною ерозією. Ці катаклізми можна буде припинити, якщо створити надійний протиерозійний щит, довести площу лісів до оптимальної протиерозійної лісистості.

Зона Лісостепу характеризується невисокою лісисті стю. Екологічне значення площі лісів у цій зоні дуже велике. Висока сільськогосподарська освоєність цієї території, розораність сільськогосподарських угідь, їх недостатня захищеність обумовлюють необхідність особливого підходу тут до організації системи ведення сільського господарства, де Ландшафтно-меліоративна система базується на оптимізації співвідношення між лісовими, сільськогосподарськими і водними угіддями, максимальному насиченні сівозмін грунтозахисними і грунтововідновлювальними культурами (зерновобобовими, багаторічними і однорічними травами). В перспективі площа лісів має бути доведена до оптимальної протиерозійної лісистості. Це вимагає значного збільшення площі лісів. Вона може бути збільшена за рахунок лісонасаджень на схилових землях Волинської, Придніпровської і Подільської височини, заліснення ярів, балок та інших малопродуктивних земель. Найменша лісистість має місце в зоні Степу. Фактично ця зона є відкритою, дуже малозахисною, нестійкою агроекологічною системою. Дуже низька тут лісистість території, велика її сільськогосподарська освоєність, висока розораність земель, недостатня кількість опадів, низька і нерівномірна видозабезпеченність території, низька вологість повітря і ґрунту, що негативно позначається на продуктивності і економічній ефективності сільськогосподарських угідь. Посухи, які тривають через кожних 3-5 років, суховії, вітрова ерозія та інші негативні явища і стихійні лиха, завдають дуже великої шкоди сільському господарству. Недобір зерна і кормів обчислюється мільйонами тонн.

Основною проблемою для зони Степу України є конструювання екологічно стійких і високопродуктивних ландшафтів з оптимальним поєднанням лісових і сільськогосподарських угідь та водних екосистем. Реконструкція агроландшафтіів зони Степу має базуватися на створенні закінченої системи полезахисних лісонасаджень, будівництві водосховищ, ставків і водойм, зрошувальних систем, обводнення територій та здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення природних умов. Однак вирішальне значення для забезпечення високої ефективності використання природно-ресурсного потенціалу матиме лісова і гідротехнічна меліорація.

Зростання масштабів матеріального виробництва, економічного і соціально-культурного розвитку, високі вимоги до охорони природного середовища і раціонального використання природних ресурсів зумовлюють необхідність подальшого розвитку лісового господарства, розширення площі лісів і поліпшення їх природного стану. Проблема збільшення площі лісів набирає особливо важливого значення. Світовий досвід ведення лісового господарства показує, що там, де висока лісистість, ландшафти менше деградують, створюється надійніша система збереження сільськогосподарських угідь і водних екосистем. Чим більші площі зайняті лісом, тим більше використовуються продуктивні сили природи. У багатьох країнах світу лісистість території значно вища, ніж в Україні. За даними ФАО, у Фінляндії вона складає 58.9%, у Швеції - 67.7%, в Німеччині - 29%, у Франції - 28.7%, в Італії - 21.2%, в Канаді - 26.6%, у США - 32.7%, в Росії - 50.5%, тоді як в Україні - 15.6%. Сьогодні Україна є найменш лісистою країною, вона не забезпечує власних потреб у деревині. Тому її лісистість слід довести до 20- 22% проти 15.6%, хоча вона не може бути однаковою для всієї території України. У різних фізико - географічних зонах вона повинна бути різною (таблиця №6)

Таблиця 6 Лісистість України у відсотках до загальної площі

Природно -ресурсний потенціал України. -Київ, 1999. - С. 332.

Розширення площі лісів, поліпшення їх природного складу, раціональна система ведення лісового господарства дозволяють в майбутньому збільшити приріст ділової деревини і забезпечити нею усі господарські потреби. Особливим видом природних ресурсів є вода, яка використовується у всіх галузях матеріального виробництва, і навіть як харчовий продукт. Вона знаходить своє використання для водозабезпечення промисловості і сільського господарства, сільських і міських населених пунктів.